Відмінності між версіями «Музей історичних коштовностей України»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Рядок 9: Рядок 9:
 
|location = {{UKR}} Київ, [[Лаврська вулиця|вул. Лаврська]], 9, корп. 12 (на території [[Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник | Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника]])
 
|location = {{UKR}} Київ, [[Лаврська вулиця|вул. Лаврська]], 9, корп. 12 (на території [[Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник | Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника]])
 
|visitors =
 
|visitors =
|director = [[Строкова Людмила Володимиріна]]
+
|director = [[Сосновська Тетяна Вікторівна]]
 
|curator =
 
|curator =
 
|website = [http://miku.org.ua// miku.org.ua]
 
|website = [http://miku.org.ua// miku.org.ua]
Рядок 25: Рядок 25:
   
 
Окрім примусово зданих [[експонат]]ів з двадцяти музеїв важливим додатком був внесок від самого Музея історії. Третьою важивою частиною були колекції знахідок із Інститута археології НАН України, археологи передали музею понад 30.000 знахідок<ref>http://primetour.ua/uk/excursions/museum/Muzey-istoricheskih-dragotsennostey-Ukrainyi-.html</ref>.
 
Окрім примусово зданих [[експонат]]ів з двадцяти музеїв важливим додатком був внесок від самого Музея історії. Третьою важивою частиною були колекції знахідок із Інститута археології НАН України, археологи передали музею понад 30.000 знахідок<ref>http://primetour.ua/uk/excursions/museum/Muzey-istoricheskih-dragotsennostey-Ukrainyi-.html</ref>.
  +
  +
16 листопада 2015 Колектив МІКУ висловив свою категоричну незгоду з даними наказами та новою структурою НМІУ та ліквідацію статусу колекції МІКУ, і вважає, що такі рішення директора НМІУ Сосновської Т.В. є помилковими і можуть призвести до невідворотних наслідків.<ref>[http://prostir.museum/ua/post/36036 Чужих проблем не буває! Всі на допомогу Музею історичних коштовностей України!]</ref><ref>[http://prostir.museum/ua/post/36040 Переслідування колективу Музею історичних коштовностей України почалося]</ref>
  +
  +
20 листопада 2014 президенти України [[Леонід Кравчук]] (1991-1994), [[Леонід Кучма]] (1994 - 2005) і [[Ющенко Віктор Андрійович|Вікт​ор Ющенко]] (2005 - 2010) звернулися до чинного президента України Петра Порошенка зі зверненням: «Глибоко стурбовані ситуацією, яка склалася після призначення на посаду генерального директора Національного музею історії України (НМІУ) Тетяни Сосновської та прийнятих нею рішень щодо Музею історичних коштовностей України (МЗСУ)..."<ref>[http://zaxid.net/news/showNews.do?eksprezidenti_poprosili_poroshenka_dopomogti_muzeyu_istorichnih_koshtovnostey&objectId=1373766 Екс-президенти попросили Порошенка допомогти Музею історичних коштовностей]</ref>
  +
   
 
== Будівля музею ==
 
== Будівля музею ==

Версія за 01:43, 9 грудня 2015

Музей історичних коштовностей України Pictogram infobox palace.png
Ковнировский корпус 2009.jpg
50°26′08″ пн. ш. 30°33′27″ сх. д. / 50.435720000027778553° пн. ш. 30.55776000002777693° сх. д. / 50.435720000027778553; 30.55776000002777693Координати: 50°26′08″ пн. ш. 30°33′27″ сх. д. / 50.435720000027778553° пн. ш. 30.55776000002777693° сх. д. / 50.435720000027778553; 30.55776000002777693
Тип музей
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Україна Україна Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 12 (на території Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника)
Засновано 1969
Директор Сосновська Тетяна Вікторівна
Сайт miku.org.ua
Музей історичних коштовностей України. Карта розташування: Україна
Музей історичних коштовностей України
Музей історичних коштовностей України (Україна)

Музе́й істори́чних кошто́вностей Украї́ни (МІКУ) — один із провідних музеїв України і світу, тематика експозиції — історичні і мистецькі пам'ятки з дорогоцінних металів та коштовного каміння.

Музей є філією Національного музею історії України, відкритий для відвідувачів 4 січня 1969 року на території Києво-Печерської Лаври.

Історія створення

Скіфська пектораль з Товстої могили

Хибна практика створення радянських музеїв була присутня і при створенні Музея історичних коштовностей. Для створення нового музейного закладу використовували наказ — здати у новий заклад певні експонати. Тим же шляхом була створена експозиція художнього музея у місті Ульяновськ, коли намагалися підняти статус міста, пов'язаного з родиною Ульянових та Володимиа Леніна. Низку вартісних експонатів позабирали з Музея Богдана і Варвари Ханенків, аби передати їх у провінційні музеї, руйнуючи тим комплекс колекцій, створених Ханенками ще наприкінці 19 ст.

Музей історичних коштовностей створено за урядовим наказом від 1963 року у вигляді « Золота комора » як відділ Національного музея історії України[1]. Первісну колекцію створили за наказом здати з різних двадцяти (20) музейних установ вироби золотарства і коштовних металів[2]. Ковнірівський корпус ( колишня монастирська пекарня ) значився тоді просто корпусом № 12. Його і віддали під новостворений музейний заклад.

Окрім примусово зданих експонатів з двадцяти музеїв важливим додатком був внесок від самого Музея історії. Третьою важивою частиною були колекції знахідок із Інститута археології НАН України, археологи передали музею понад 30.000 знахідок[3].

16 листопада 2015 Колектив МІКУ висловив свою категоричну незгоду з даними наказами та новою структурою НМІУ та ліквідацію статусу колекції МІКУ, і вважає, що такі рішення директора НМІУ Сосновської Т.В. є помилковими і можуть призвести до невідворотних наслідків.[4][5]

20 листопада 2014 президенти України Леонід Кравчук (1991-1994), Леонід Кучма (1994 - 2005) і Вікт​ор Ющенко (2005 - 2010) звернулися до чинного президента України Петра Порошенка зі зверненням: «Глибоко стурбовані ситуацією, яка склалася після призначення на посаду генерального директора Національного музею історії України (НМІУ) Тетяни Сосновської та прийнятих нею рішень щодо Музею історичних коштовностей України (МЗСУ)..."[6]


Будівля музею

Музей розташували у споруді XVIII століття, колишній монастирській пекарні, побудованій за проектом українського архітектора, кріпака монастиря Степана Ковніра. Ковнір працював у монастирі майже 40 років і це одна з оригінальних споруд будівничого, що навчався не в академії, а під час будівництва. На відміну від Йогана Шеделя, мистецької освіти в Європі отримати не міг. Тим більша вартість участі Ковніра в побудові лаврської дзвіниці, Кловського палацу та інших.

Фонди

Україна довгий час не мала власної державності. Це не сприяло збереженню багатьох ювелірних виробів, археологічних знахідок, історичних коштовностей в збірках країни. Античні знахідки з грецьких колоній Причорномор'я і досі показують в музеях Європи:

Тому фонди нового Музею формували з музейних збірок, що надійшли до МІКУ з Київського історичного музею, Художнього музею, Всеукраїнського музею єврейської культури, Інституту археології НАН України, приватних колекцій і з понад двадцяти музеїв України.

Нині фонд Музею нараховує 56 тисяч предметів археології та ужиткового мистецтва з дорогоцінних металів і каміння. Експонати МІКУ є своєрідним коштовним літописом України від епохи бронзи і античності до сучасності. Експозицію музею виставлено в дев'яти залах за історико-хронологічним принципом.

Ремонт і нова експозиція

Музей дочекався ремонту і створення нової експозиції після отримання Україною незалежності і короткого візиту у музей 2004 року тодішнього президента Леоніда Кучми[7]. Тоді музей ремонтували, надали вртісні матеріали і створили підлоги з геометричними і діагональними візерунками. В музеї обладнали дев'ять виставкових залів.Було капітально відремонтовано будівлю, музей одержав сучасне експозиційне та фондове обладнання, системи клімат-контролю, сигналізації та пожежогасіння. Бо заклад отримав «протокольний статус», сюди за протоколом прибувають також іноземні державні діячі[8].

Експозиція

  • Особливістю доби були замови скіфських володарів давньогрецьким ювелірам. Саме для них створені пектораль з Товстої Могили, срібні вази зі сценами побуту вельможного скифа (4 століття до н. е.), знайдені в сучасній Запорізькій області.
  • Надзвичайно мала збереженість ювелірних виробів доби Стародавньої України-Руси. Музей експонує цікавий зразок домонгольської срібної вази, карбованої у високому рельєфі з визолоченням і черненням. Сюжет біблійний — цар Давид грає на арфі, поряд красуня Вірсавія в оточенні птахів і тварин (знайдена в Чернігові). До цього ж періоду відносяться жіноча діадема і золоті колти (скроневі сережки), знайденні під час археологічних розкопок в місті Київ.
  • Добу самоусвідомлення українців 17 століття і українського бароко репрезентують золоті і срібні оклади Євангелія (також і твір українського ювеліра Христофора 17 ст.), срібна посудина ювеліра Івана Равича 18 ст, зразків творів якого одиниці на теренах України. Ювеліри багато працювали за замовленням церковних ієрархів і православної церкви, могутнього феодала тих часів. В музеї можна бачити посохи пастирів, чаші для причастя, церковне вбрання з коштовних тканин, прикрашене перлами і коштовним камінням. До шедеврів збірки належать ювелірні вироби українських і вірменських майстрів 18 століття з використанням сканих візерунків.

До вартісних зразків барокового золотарства початку 18 ст. належать шати (золоті ризи) до ікони Дегтярівської Божої матері. Вони створені коштом гетьмана Івана Степановича Мазепи, де колись був і герб гетьмана у нижній частині риз[9].

Источник: http://primetour.ua/uk/excursions/museum/Muzey-istoricheskih-dragotsennostey-Ukrainyi-.html © "Первое экскурсионное бюро".

До творів іноземних майстрів відносяться піхва кинджалу, оздоблена слоновою кісткою і коштовним камінням (Іран, 18 ст.), ваза в техніці емалі (Московія, 17 ст.), жіночі прикраси майстрів Бухари 17 ст.

Відвідування

Музей відкритий для відвідувачів з 10:00 до 16:45. Вихідні дні — понеділок та остання п'ятниця кожного місяця. Вартість квитків: повний — 30 грн., пільговий — 15 грн. (для учнівської молоді та пенсіонерів — громадян України), сімейний — 54 грн. (батьки з дітьми).[10]

Див. також

Примітки

Джерела

  • Жолтовський П. Художній метал. Іст. нарис. К. 1970;
  • Петренко М. Укр. золотарство XVI — XVIII ст. К. 1970;
  • Спаський І. Дукати і дукачі України. Іст. нумізматичне дослідження. К. 1970;
  • Ганіна О., Старченко О., Арустамян Ж., Гарбуз Б. Музей іст. коштовностей УРСР. К. 1984.