Відмінності між версіями «Муравйовки»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
[перевірена версія][очікує на перевірку]
м (вилучена Категорія:Історія України за допомогою HotCat)
 
(Не показані 8 проміжних версій 5 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
  +
{{Нейтральність}}
 
[[Файл:Saint Basil's Church, Volodymyr. Russification.png|thumb|праворуч|270px|Реконструкція початкового вигляду (ліворуч) і сучасний стан (праворуч) [[Василівська ротонда|Василівської церкви-ротонди]] у [[Володимир-Волинський|Володимирі]]; притаманні для «муравйовок» [[Цибуляста баня|цибулясті бані]], декорований кокошниками барабан, характерний російсько-візантійському стилю абрис ґанку добудували лише на початку [[20 століття|ХХ ст]].]]
 
[[Файл:Saint Basil's Church, Volodymyr. Russification.png|thumb|праворуч|270px|Реконструкція початкового вигляду (ліворуч) і сучасний стан (праворуч) [[Василівська ротонда|Василівської церкви-ротонди]] у [[Володимир-Волинський|Володимирі]]; притаманні для «муравйовок» [[Цибуляста баня|цибулясті бані]], декорований кокошниками барабан, характерний російсько-візантійському стилю абрис ґанку добудували лише на початку [[20 століття|ХХ ст]].]]
'''«Муравйовки»''' — білоруська народна назва церков Московського патріархату, масове будівництво яких розгорнулося в окупованих Білорусі, Україні й Польщі, особливо після придушення національно-визвольного повстання 1863-1864 років. Народна назва походить від імені генерал-губернатора {{Не перекладено|Муравйов-Віленський Михайло Миколайович|М. Муравйова|ru|Муравьёв-Виленский, Михаил Николаевич}} за прізвиськами «вішальник» і «кат», який розробив програму ''«мероприятий, имевших в виду водворение и преобладание в Северо-Западном крае русской народности»'' і для цієї мети запросив у російського імператора Олександра ІІ 500 тисяч рублів на відновлення старих і будівництво нових церков у [[Віленська губернія‎|Віленській]] і [[Гродненська губернія‎|Гродненській]] губерніях. Ще раніше такі кошти були виділені для [[Вітебська губернія‎|Вітебської]], [[Могильовська губернія|Могилівської]] і [[Мінська губернія‎|Мінської]] губерній.
+
'''«Муравйовки»''' — білоруська народна назва церков [[РПЦ|Московського патріархату]], масове будівництво яких розгорнулося в окупованих Білорусі, Україні й Польщі, особливо після придушення [[Польське повстання (1863—1864) у Правобережній Україні|національно-визвольного повстання 1863-1864 років]]. Народна назва походить від імені генерал-губернатора {{Не перекладено|Муравйов-Віленський Михайло Миколайович|М. Муравйова|ru|Муравьёв-Виленский, Михаил Николаевич}} за прізвиськами «вішальник» і «кат», який розробив програму {{lang-ru|«мероприятий, имевших в виду водворение и преобладание в Северо-Западном крае русской народности»}} і для цієї мети запросив у російського імператора Олександра ІІ 500 тисяч рублів на відновлення старих і будівництво нових церков у [[Віленська губернія‎|Віленській]] і [[Гродненська губернія‎|Гродненській]] губерніях. Ще раніше такі кошти були виділені для [[Вітебська губернія‎|Вітебської]], [[Могильовська губернія|Могилівської]] і [[Мінська губернія‎|Мінської]] губерній.
   
 
Сотні церков-«муравйовок» зводилися за типовими проектами і повинні були втілювати православно-російські і церковно-традиційні риси архітектури. Їхне будівництво мало ідейно-політичну роль (згідно з проголошеною російським царем Миколою ІІ тезою ''«самодержавие, православие, народность»'').
 
Сотні церков-«муравйовок» зводилися за типовими проектами і повинні були втілювати православно-російські і церковно-традиційні риси архітектури. Їхне будівництво мало ідейно-політичну роль (згідно з проголошеною російським царем Миколою ІІ тезою ''«самодержавие, православие, народность»'').
Рядок 7: Рядок 8:
   
 
== Основні риси «муравйовок» ==
 
== Основні риси «муравйовок» ==
1865 року вийшли спеціальні ''«Правила, которые следует соблюдать при постройке православных церквей и причетнических сооружений в Северо-Западном крае»'', в яких історія білоруського народу тлумачилася з монархічних і імперських позицій.
+
1865 року вийшли спеціальні {{lang-ru2|«Правила, которые следует соблюдать при постройке православных церквей и причетнических сооружений в Северо-Западном крае»}}, в яких історія білоруського народу тлумачилася з монархічних і імперських позицій.
   
 
Синод і Міністерство внутрішніх справ затвердили серію типових проектів, згідно з якими слід було споруджувати храми. Водночас заборонялося індивідуальне церковне будівництво в поміщицьких маєтках, а також проектування сільських храмів землемірами в обхід чиновників губернських будівничих комісій. Таким чином визначалася відносна однорідність і стильова єдність церков, що будувалися в Білорусі. Храми повинні бути однакового планування і містити елементи, властиві для середньовічного московського зодчества: цибулясті бані, шатрові вирішення верхів, кокошники, декоративний орнамент тощо.
 
Синод і Міністерство внутрішніх справ затвердили серію типових проектів, згідно з якими слід було споруджувати храми. Водночас заборонялося індивідуальне церковне будівництво в поміщицьких маєтках, а також проектування сільських храмів землемірами в обхід чиновників губернських будівничих комісій. Таким чином визначалася відносна однорідність і стильова єдність церков, що будувалися в Білорусі. Храми повинні бути однакового планування і містити елементи, властиві для середньовічного московського зодчества: цибулясті бані, шатрові вирішення верхів, кокошники, декоративний орнамент тощо.
Рядок 14: Рядок 15:
 
На початку [[ХІХ століття]] Російським Синодом на основі образу російської церкви було розроблене об'ємно-планувальне рішення церкви синодального типу. Після постанови про заборону будівництва церков в українському стилі передбачалося їх обов'язкове спорудження за канонізованими Синодом взірцями. Характеризується відсутністю довільної архітектурної творчості<ref>[[Кулагін Анатолій Миколайович|Кулагін А. М.]] Эклектыка. Архітэктура Беларусі другой паловы XIX — пачатку XX ст. — Менск: «Ураджай», 2000. — С. 40. {{ref-be}}</ref>. Церква синодального типу — один з ідеологічних чинників, скерованих на знищення церкви, матеріальної і духовної культури України<ref>Тарас Я. М. Українська сакральна дерев'яна архітектура: словник-довідник. — Львів: ІН НАНУ, 2006. — С. 437-438.</ref>.
 
На початку [[ХІХ століття]] Російським Синодом на основі образу російської церкви було розроблене об'ємно-планувальне рішення церкви синодального типу. Після постанови про заборону будівництва церков в українському стилі передбачалося їх обов'язкове спорудження за канонізованими Синодом взірцями. Характеризується відсутністю довільної архітектурної творчості<ref>[[Кулагін Анатолій Миколайович|Кулагін А. М.]] Эклектыка. Архітэктура Беларусі другой паловы XIX — пачатку XX ст. — Менск: «Ураджай», 2000. — С. 40. {{ref-be}}</ref>. Церква синодального типу — один з ідеологічних чинників, скерованих на знищення церкви, матеріальної і духовної культури України<ref>Тарас Я. М. Українська сакральна дерев'яна архітектура: словник-довідник. — Львів: ІН НАНУ, 2006. — С. 437-438.</ref>.
   
<center><gallery widths=150 heights=150 caption="Синодальний напрям">
+
<center><gallery widths=200 heights=200 caption="Синодальний напрям">
 
Файл:Борисоглібська церква 1899р. с.Нехвороща.JPG|Борисоглібська церква в [[Нехвороща|Нехворощі]]
 
Файл:Борисоглібська церква 1899р. с.Нехвороща.JPG|Борисоглібська церква в [[Нехвороща|Нехворощі]]
Файл:St Voskresensky Vinn 2011 G1.jpg|Свято-Воскресенська церква у [[Вінниця|Вінниці]]
+
Файл:St Voskresensky Vinn 2011 G1.jpg|[[Свято-Воскресенська церква (Вінниця)|Свято-Воскресенська церква]] у [[Вінниця|Вінниці]]
 
Файл:Свято-Іллінська церква в Дубні.jpg|Свято-Іллінська церква в [[Дубно|Дубні]]
 
Файл:Свято-Іллінська церква в Дубні.jpg|Свято-Іллінська церква в [[Дубно|Дубні]]
 
Файл:Церква Святих Бориса і Гліба.jpg|Борисоглібська церква в [[Вишгород]]і
 
Файл:Церква Святих Бориса і Гліба.jpg|Борисоглібська церква в [[Вишгород]]і
Рядок 22: Рядок 23:
   
 
=== Московсько-Ярославський напрям ===
 
=== Московсько-Ярославський напрям ===
У часи правління Миколи ІІ у церковному будівництві за зразок було «найвисоко заповідано» брати архітектурні пам'ятки Москви і Ярославля XV—XVII століть, які згідно з висловлюванням І. Грабара цінувалися за ''«несравненную сказочность»''. Вважалося, що саме ''«лубочное»'' московсько-ярославське церковне і теремне зодчество, на відміну від візантійського, є справжньою національною російською архітектурою.
+
У часи правління Миколи ІІ у церковному будівництві за зразок було «найвисоко заповідано» брати архітектурні пам'ятки Москви і Ярославля XV—XVII століть, які згідно з висловлюванням І. Грабара цінувалися за {{lang-ru2|«несравненную сказочность»}}. Вважалося, що саме ''«лубочное»'' московсько-ярославське церковне і теремне зодчество, на відміну від візантійського, є справжньою національною російською архітектурою.
   
<center><gallery widths=150 heights=150 caption="Московсько-Ярославський напрям">
+
<center><gallery widths=200 heights=200 caption="Московсько-Ярославський напрям">
 
Файл:Андрія Первозванного (Хмельницький).jpg|Церква Андрія Первозваного в [[Хмельницький|Хмельницькому]]
 
Файл:Андрія Первозванного (Хмельницький).jpg|Церква Андрія Первозваного в [[Хмельницький|Хмельницькому]]
 
Файл:Svyato-Preobrajenskiy-Sobor Zhytomyr 2008.jpg|Свято-Преображенський собор у [[Житомир]]і
 
Файл:Svyato-Preobrajenskiy-Sobor Zhytomyr 2008.jpg|Свято-Преображенський собор у [[Житомир]]і
Рядок 34: Рядок 35:
 
Неовізантійський напрям головним чином орієнтувався на старосвітські взірці константинопольських церков, «звідки бере початок російська національна архітектура». Однак при цьому відбувалося чимало запозичень з архітектурно-виразного арсеналу владіміро-суздальської і ранньомосковської архітектурних шкіл.
 
Неовізантійський напрям головним чином орієнтувався на старосвітські взірці константинопольських церков, «звідки бере початок російська національна архітектура». Однак при цьому відбувалося чимало запозичень з архітектурно-виразного арсеналу владіміро-суздальської і ранньомосковської архітектурних шкіл.
   
<center><gallery widths=150 heights=150 caption="Неовізантійський напрям">
+
<center><gallery widths=200 heights=200 caption="Неовізантійський напрям">
 
Файл:Олександро-Невський собор (Кам'янець-Подільський).jpg|Олександро-Невський собор у [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]]
 
Файл:Олександро-Невський собор (Кам'янець-Подільський).jpg|Олександро-Невський собор у [[Кам'янець-Подільський|Кам'янці-Подільському]]
 
Файл:Володимирський кафедральний собор Київ 1.jpg|Володимирський собор у [[Київ|Києві]]
 
Файл:Володимирський кафедральний собор Київ 1.jpg|Володимирський собор у [[Київ|Києві]]
Рядок 42: Рядок 43:
   
 
== Знищення українських і білоруських історико-культурних цінностей ==
 
== Знищення українських і білоруських історико-культурних цінностей ==
[[Файл:Москалізована церква Успіння Пресвятої Богородиці Зимненського монастиря.png|thumb|праворуч|360px|'''Москалізація через архітектуру''': церква Успіння Пресвятої Богородиці Зимненського монастиря князів Чорторийських до (ліворуч) і після (в центрі) перебудови в стилі московської середньовічної архітектури (1899). Понівечення довершилося в 1995 році під зверхністю Московського патріархату (праворуч).]]
+
[[Файл:Москалізована церква Успіння Пресвятої Богородиці Зимненського монастиря.png|thumb|праворуч|360px|'''Москалізація через архітектуру''': церква Успіння Пресвятої Богородиці Зимненського монастиря князів Чорторийських до (ліворуч) і після (в центрі) перебудови в стилі московської середньовічної архітектури (1899). Понівечення довершилося в 1995 році під зверхністю Московського патріархату (праворуч)]]
1800 російський імператор Павло І з подачі синоду Православної російської церкви видав указ про заборону будівництва трьохверхих і взагалі всяких церков в українському стилі<ref>Рожко В. Українське православне церковне мистецтво Волині (IX-ХХ ст.). — Луцьк, 2006. — С. 10.</ref>.
 
   
У 2-й половині XIX ст. пожвавлюється діяльність спрямована на масове знищення стародавніх українських і білоруських церков, а також перебудова в стилі московської середньовічної архітектури колишніх католицьких, уніатських і навіть прадавніх православних святинь. Подібним чином Московський патріархат намагався позначити «канонічну» територію. Фінансувалася ця справа за кошти, зібрані з учасників національно-визвольного повстання під виглядом штрафів і контрибуцій.
 
  +
У [[1800]] російський імператор [[Павло І]] з подачі синоду [[РПЦ]] видав указ про заборону будівництва трьохверхих і взагалі всяких церков в українському стилі<ref>Рожко В. Українське православне церковне мистецтво Волині (IX-ХХ ст.). — Луцьк, 2006. — С. 10.</ref>.
   
Так, ще 1863 року після огляду церков Мінської губернії підполковник генерального штабу архітектор Зяленський затвердив проекти на перебудову близько 100 будівель.
 
  +
У 2-й половині XIX століття пожвавлюється діяльність спрямована на масове знищення стародавніх українських і білоруських церков, а також перебудова в стилі московської середньовічної архітектури колишніх католицьких, греко-католицьких і навіть прадавніх православних святинь. Подібним чином Московський патріархат намагався позначити «канонічну» територію. Фінансувалася ця справа за кошти, зібрані з учасників національно-визвольного повстання під виглядом штрафів і контрибуцій.
  +
  +
Так, ще в [[1863]] після огляду церков Мінської губернії підполковник генерального штабу архітектор Зяленський затвердив проекти на перебудову близько 100 будівель.
   
 
Внаслідок подібних реконструкцій відбувалося понівечення композицій і стильових вирішень сакральних споруд, знищувалися високої мистецької вартості фрески, вівтарі, амвони тощо.
 
Внаслідок подібних реконструкцій відбувалося понівечення композицій і стильових вирішень сакральних споруд, знищувалися високої мистецької вартості фрески, вівтарі, амвони тощо.
   
Найбільш яскраві приклади:
+
Найяскравіші приклади:
   
 
В Україні:
 
В Україні:
Рядок 66: Рядок 69:
 
* [[Церква святих Бориса і Гліба (Новогрудок)|Церква святих Бориса і Гліба]] в [[Новогрудок|Новогрудку]]
 
* [[Церква святих Бориса і Гліба (Новогрудок)|Церква святих Бориса і Гліба]] в [[Новогрудок|Новогрудку]]
   
Перебудовані російськими властями церкви так само називають «муравйовками».
+
Перебудовані російською владою церкви так само називають «муравйовками».
   
 
== Оцінки ==
 
== Оцінки ==
Рядок 76: Рядок 79:
   
 
{{початок цитати}}
 
{{початок цитати}}
<...>це, я б сказав, усвідомлений культурний аспект. Ми маємо справу з тенденцією: просуванням певного стилістичного моменту як доволі істотного ідеологічного. Корені тягнуться з Москви. Вся Білорусь — центральні міста, центральні дороги — забудовані російською православною церквою в псевдоруському стилі. Майже в на той самий кшталт, як у XIX ст. робилися «муравйовки». Вони досить добре розуміють політичний потенціал цього стилістичного моменту: «гриби» посадять — позначать свою територію впливу. Як собака мітить дерева. Це величезний політичний капітал, який вимірюється навіть грошовим еквівалентом.
+
<...>це, я б сказав, усвідомлений культурний аспект. Ми маємо справу з тенденцією: просуванням певного стилістичного моменту як доволі істотного ідеологічного. Корені тягнуться з Москви. Вся Білорусь — центральні міста, центральні дороги — забудовані російською православною церквою в псевдоруському стилі. Майже на той самий кшталт, як у XIX столітті робилися «муравйовки». Вони досить добре розуміють політичний потенціал цього стилістичного моменту: «гриби» посадять — позначать свою територію впливу. Як собака мітить дерева. Це величезний політичний капітал, який вимірюється навіть грошовим еквівалентом.
 
{{кінець цитати}}
 
{{кінець цитати}}
   
Рядок 102: Рядок 105:
 
* [http://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/47939/ Богдан Ворон. Вдосконалення чи спотворення: вплив синодального указу 1830 року на церковне будівництво на Волині]
 
* [http://risu.org.ua/ua/index/studios/studies_of_religions/47939/ Богдан Ворон. Вдосконалення чи спотворення: вплив синодального указу 1830 року на церковне будівництво на Волині]
   
{{arch-stub}}
 
  +
{{Архітектура України}}
   
[[Категорія:Історія України]]
 
 
[[Категорія:Русифікація]]
 
[[Категорія:Русифікація]]
 
[[Категорія:Історія християнства в Україні]]
 
[[Категорія:Історія християнства в Україні]]

Поточна версія на 17:11, 6 жовтня 2017

Реконструкція початкового вигляду (ліворуч) і сучасний стан (праворуч) Василівської церкви-ротонди у Володимирі; притаманні для «муравйовок» цибулясті бані, декорований кокошниками барабан, характерний російсько-візантійському стилю абрис ґанку добудували лише на початку ХХ ст.

«Муравйовки» — білоруська народна назва церков Московського патріархату, масове будівництво яких розгорнулося в окупованих Білорусі, Україні й Польщі, особливо після придушення національно-визвольного повстання 1863-1864 років. Народна назва походить від імені генерал-губернатора М. Муравйова[ru] за прізвиськами «вішальник» і «кат», який розробив програму рос. «мероприятий, имевших в виду водворение и преобладание в Северо-Западном крае русской народности» і для цієї мети запросив у російського імператора Олександра ІІ 500 тисяч рублів на відновлення старих і будівництво нових церков у Віленській і Гродненській губерніях. Ще раніше такі кошти були виділені для Вітебської, Могилівської і Мінської губерній.

Сотні церков-«муравйовок» зводилися за типовими проектами і повинні були втілювати православно-російські і церковно-традиційні риси архітектури. Їхне будівництво мало ідейно-політичну роль (згідно з проголошеною російським царем Миколою ІІ тезою «самодержавие, православие, народность»).

В Україні будівництво «муравйовок» покликане було замінити, а в результаті знищити український сакральний стиль в архітектурі церков.

Основні риси «муравйовок»[ред.ред. код]

1865 року вийшли спеціальні «Правила, которые следует соблюдать при постройке православных церквей и причетнических сооружений в Северо-Западном крае», в яких історія білоруського народу тлумачилася з монархічних і імперських позицій.

Синод і Міністерство внутрішніх справ затвердили серію типових проектів, згідно з якими слід було споруджувати храми. Водночас заборонялося індивідуальне церковне будівництво в поміщицьких маєтках, а також проектування сільських храмів землемірами в обхід чиновників губернських будівничих комісій. Таким чином визначалася відносна однорідність і стильова єдність церков, що будувалися в Білорусі. Храми повинні бути однакового планування і містити елементи, властиві для середньовічного московського зодчества: цибулясті бані, шатрові вирішення верхів, кокошники, декоративний орнамент тощо.

Синодальний напрям[ред.ред. код]

На початку ХІХ століття Російським Синодом на основі образу російської церкви було розроблене об'ємно-планувальне рішення церкви синодального типу. Після постанови про заборону будівництва церков в українському стилі передбачалося їх обов'язкове спорудження за канонізованими Синодом взірцями. Характеризується відсутністю довільної архітектурної творчості[1]. Церква синодального типу — один з ідеологічних чинників, скерованих на знищення церкви, матеріальної і духовної культури України[2].

Московсько-Ярославський напрям[ред.ред. код]

У часи правління Миколи ІІ у церковному будівництві за зразок було «найвисоко заповідано» брати архітектурні пам'ятки Москви і Ярославля XV—XVII століть, які згідно з висловлюванням І. Грабара цінувалися за «несравненную сказочность». Вважалося, що саме «лубочное» московсько-ярославське церковне і теремне зодчество, на відміну від візантійського, є справжньою національною російською архітектурою.

Неовізантійський напрям[ред.ред. код]

Неовізантійський напрям головним чином орієнтувався на старосвітські взірці константинопольських церков, «звідки бере початок російська національна архітектура». Однак при цьому відбувалося чимало запозичень з архітектурно-виразного арсеналу владіміро-суздальської і ранньомосковської архітектурних шкіл.

Знищення українських і білоруських історико-культурних цінностей[ред.ред. код]

Москалізація через архітектуру: церква Успіння Пресвятої Богородиці Зимненського монастиря князів Чорторийських до (ліворуч) і після (в центрі) перебудови в стилі московської середньовічної архітектури (1899). Понівечення довершилося в 1995 році під зверхністю Московського патріархату (праворуч)

У 1800 російський імператор Павло І з подачі синоду РПЦ видав указ про заборону будівництва трьохверхих і взагалі всяких церков в українському стилі[3].

У 2-й половині XIX століття пожвавлюється діяльність спрямована на масове знищення стародавніх українських і білоруських церков, а також перебудова в стилі московської середньовічної архітектури колишніх католицьких, греко-католицьких і навіть прадавніх православних святинь. Подібним чином Московський патріархат намагався позначити «канонічну» територію. Фінансувалася ця справа за кошти, зібрані з учасників національно-визвольного повстання під виглядом штрафів і контрибуцій.

Так, ще в 1863 після огляду церков Мінської губернії підполковник генерального штабу архітектор Зяленський затвердив проекти на перебудову близько 100 будівель.

Внаслідок подібних реконструкцій відбувалося понівечення композицій і стильових вирішень сакральних споруд, знищувалися високої мистецької вартості фрески, вівтарі, амвони тощо.

Найяскравіші приклади:

В Україні:

У Білорусі:

Перебудовані російською владою церкви так само називають «муравйовками».

Оцінки[ред.ред. код]

Ще за радянських часів збудовані за вказівкою російських властей однотипні церкви розцінювалися як матеріальне вираження колоніальної політики царату.

Білоруський митець Микола Купава зазначає, що «муравйовки» суттєво контрастують з білоруським зодчеством як антимистецькі, антагоністичні прояви і не мають нічого спільного з білоруською культурою і духовністю. Митець звертає увагу на показовість того факту, що більшовики практично не чіпали «муравйовок», знищуючи переважно стародавні білоруські святині.

Білоруський митець і етнокультуролог Тодар Кашкуревич проводить паралель між «муравйовками» і сучасним церковним будівництвом Білоруського екзархату Московського патріархату в Білорусі:

<...>це, я б сказав, усвідомлений культурний аспект. Ми маємо справу з тенденцією: просуванням певного стилістичного моменту як доволі істотного ідеологічного. Корені тягнуться з Москви. Вся Білорусь — центральні міста, центральні дороги — забудовані російською православною церквою в псевдоруському стилі. Майже на той самий кшталт, як у XIX столітті робилися «муравйовки». Вони досить добре розуміють політичний потенціал цього стилістичного моменту: «гриби» посадять — позначать свою територію впливу. Як собака мітить дерева. Це величезний політичний капітал, який вимірюється навіть грошовим еквівалентом.

Українські науковці Василь Слободян і Оксана Бойко в рецензії на працю Ярослава Тараса зазначають, що більшість українців не здатні відрізнити російської церкви від української:

В Україні збережено безліч зразків дерев’яного церковного будівництва синодального типу в класицистичному, неокласицистичному, неовізантійському, неоросійському і російському національному стилях тощо. Синодальний вплив відбився не лише в нових будівлях, але й аґресивно втрутився в архітектуру давніх волинських, поліських, подільських, наддніпрянських та лівобережних церков. В Словнику необхідно було вказати на різницю між українською та російською канонічною церквою. Це надзвичайно важливо, адже в часи Незалежної України без такого розуміння набудувалося безліч церков за синодальними зразками, які більшість українців сприймає як свою культуру[4].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кулагін А. М. Эклектыка. Архітэктура Беларусі другой паловы XIX — пачатку XX ст. — Менск: «Ураджай», 2000. — С. 40. (біл.)
  2. Тарас Я. М. Українська сакральна дерев'яна архітектура: словник-довідник. — Львів: ІН НАНУ, 2006. — С. 437-438.
  3. Рожко В. Українське православне церковне мистецтво Волині (IX-ХХ ст.). — Луцьк, 2006. — С. 10.
  4. Рецензія: Тарас Я. Українська сакральна дерев'яна архітектура

Література[ред.ред. код]

  • Piotr Paszkiewicz. Pod berłem Romanowów. Sztuka rosyjska w Warszawie 1815-1915. — Warszawa, 1991. ISBN 83-900047-7-1 (пол.)
  • Сокол К. Г. Русская Варшава. — Москва, 2002. ISBN 5-7368-0252-Х (рос.)
  • Sokoł K., Sosna A., Kopuły nad Wisłą. Prawosławne cerkwie w centralnej Polsce w latach 1815—1915. — Moskwa, 2003. ISBN 5-7368-0301-2 (пол.)
  • Kirył Sokoł. Rosyjska Warszawa. — Białystok, 2006. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]