Відмінності між версіями «Мурафа (Шаргородський район)»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
(дані про фундаторів монастиря)
 
Рядок 43: Рядок 43:
 
== Історія ==
 
== Історія ==
   
На місці Старої Мурафи знайдені римські монети ІІ та ІІІ ст.н.е.<ref name=":0">{{Cite web|title=Костел Непорочного зачаття Діви Марії, Мурафа|url=http://irp.vn.ua/index.php?page=0&action=52&k=33|website=Вінницький інформаційний портал|accessdate=2019-08-03|last=ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва|first=|date=22.03.2009|publisher=|language=}}</ref>
+
На місці Старої Мурафи знайдені римські монети ІІ та ІІІ ст.н.&nbsp;е.<ref name=":0">{{Cite web|title=Костел Непорочного зачаття Діви Марії, Мурафа|url=http://irp.vn.ua/index.php?page=0&action=52&k=33|website=Вінницький інформаційний портал|accessdate=2019-08-03|last=ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва|first=|date=22.03.2009|publisher=|language=}}</ref>
   
 
Мурафа згадується у [[1432]]&nbsp;р. в зв'язку з битвою, яка відбулася 30 листопада недалеко під Копистинем між [[Острозький Федір Данилович|Федором Острозьким]] та Вінцентієм з Шамотул і [[Ян Менжик|Яном Менжиком з Домброви]]. Мурафа належала [[Радзивілли|Радзивіллам]], [[Язловецькі|Язловецьким]] (зокрема, [[Миколай Язловецький]] отримав село від [[ великий гетьман литовський|гетьмана великого литовського]] [[Кшиштоф Радзивілл (Перун)|Христофора Радзивілла «Перуна»]]<ref>''Żelewski R.'' Jazłowiecki Mikołaj h. Abdank (ok. 1550—1595) // [[Polski Słownik Biograficzny]], 1964.&nbsp;— T. XI/1, zeszyt 48.&nbsp;— S. 125. {{ref-pl}}</ref>), [[Белжецькі|Белжецьким]], пізніше [[Тишкевичі|Тишкевичам]], від них перейшла до [[Потоцькі|Потоцьких]].
 
Мурафа згадується у [[1432]]&nbsp;р. в зв'язку з битвою, яка відбулася 30 листопада недалеко під Копистинем між [[Острозький Федір Данилович|Федором Острозьким]] та Вінцентієм з Шамотул і [[Ян Менжик|Яном Менжиком з Домброви]]. Мурафа належала [[Радзивілли|Радзивіллам]], [[Язловецькі|Язловецьким]] (зокрема, [[Миколай Язловецький]] отримав село від [[ великий гетьман литовський|гетьмана великого литовського]] [[Кшиштоф Радзивілл (Перун)|Христофора Радзивілла «Перуна»]]<ref>''Żelewski R.'' Jazłowiecki Mikołaj h. Abdank (ok. 1550—1595) // [[Polski Słownik Biograficzny]], 1964.&nbsp;— T. XI/1, zeszyt 48.&nbsp;— S. 125. {{ref-pl}}</ref>), [[Белжецькі|Белжецьким]], пізніше [[Тишкевичі|Тишкевичам]], від них перейшла до [[Потоцькі|Потоцьких]].
   
Власник цих земель Миколай з роду Язловецьких не мав потомства, у 1595 р. заснував в Язловці домініканський кляштор. Його сестра, Ядвіга, передала ці маєтності як посаг Янові Белжецькому, каштелянові краківському. А дочка їх, також Ядвіга, Яношу Тишкевичу<ref name=":0" />. Януш Тишкевич надав кошти для будівництва монастиря о.о.домініканців у Мурахві.<ref>{{Cite book|url=https://polona.pl/item/korona-polska-przy-zlotey-wolnosci-starozytnemi-rycerstwa-polskiego-y-wielkiego-xiestwa,MTc4NDcx/|title=Korona polska przy złotey wolnosci starożytnemi rycerstwa polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego kleynotami [...] ozdobiona [...].|last=Niesiecki, Kasper|first=|year=1743|publisher=Drukarnia Jezuitów|location=Lwów|pages=т.4, с.423|language=пол|isbn=}}</ref>
+
Власник цих земель Миколай з роду Язловецьких не мав потомства, у 1595&nbsp;р. заснував в Язловці домініканський кляштор. Його сестра, Ядвіга, передала ці маєтності як посаг Янові Белжецькому, каштелянові краківському. А дочка їх, також Ядвіга, Яношу Тишкевичу<ref name=":0" />. Януш Тишкевич надав кошти для будівництва монастиря о.о.домініканців у Мурахві.<ref>{{Cite book|url=https://polona.pl/item/korona-polska-przy-zlotey-wolnosci-starozytnemi-rycerstwa-polskiego-y-wielkiego-xiestwa,MTc4NDcx/|title=Korona polska przy złotey wolnosci starożytnemi rycerstwa polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego kleynotami [...] ozdobiona [...].|last=Niesiecki, Kasper|first=|year=1743|publisher=Drukarnia Jezuitów|location=Lwów|pages=т.4, с.423|language=пол|isbn=}}</ref>
   
Також з волі фундаторки кляштору до маєтностей о.домініканів було передано села [[Голинчинці|Великі]] та Малі Голинчинці (Ксьондзівку).<ref>{{Cite web|title=Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom II - wynik wyszukiwania - DIR|url=http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_II/666|website=dir.icm.edu.pl|accessdate=2019-08-03}}</ref> Дослідник історії ордену в українських землях Марчинський пише: «Все то належало до кляштору мурафського ордену домініканців за записом фундаторки Белжецької, ротмістерші, вчиненого в 1627 р.; грунти рівні, ліс чорний і дубовий до будівництва придатний, земля глиниста».
+
Також з волі фундаторки кляштору до маєтностей о.домініканів було передано села [[Голинчинці|Великі]] та Малі Голинчинці (Ксьондзівку).<ref>{{Cite web|title=Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom II - wynik wyszukiwania - DIR|url=http://dir.icm.edu.pl/pl/Slownik_geograficzny/Tom_II/666|website=dir.icm.edu.pl|accessdate=2019-08-03}}</ref> Дослідник історії ордену в українських землях Марчинський пише: «Все то належало до кляштору мурафського ордену домініканців за записом фундаторки Белжецької, ротмістерші, вчиненого в 1627&nbsp;р.; грунти рівні, ліс чорний і дубовий до будівництва придатний, земля глиниста».
   
 
Під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]] якийсь час місто було під контролем повстанців. Після того, як мешканці Мурафи взнали про несподіваний для повстанців та міщан [[Ямпіль|Ямполя]] напад на їх місто коронного війська на взимку 1652 року, коли він був взятий (загинули близько 6000 козаків та волохів), вони, як і мешканці [[Чернівці (смт)|Чернівців]] вирішили здатись королівському війську для уникнення зайвого кровопролиття.<ref>''[[Новицький Іван Петрович|Новицький Іван]]''. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала.&nbsp;— К.: Наукова думка, 1995.&nbsp;— 432 с.&nbsp;— С. 366. ISBN 5-319-01072-9 {{ref-ru}}</ref>
 
Під час [[Хмельниччина|Хмельниччини]] якийсь час місто було під контролем повстанців. Після того, як мешканці Мурафи взнали про несподіваний для повстанців та міщан [[Ямпіль|Ямполя]] напад на їх місто коронного війська на взимку 1652 року, коли він був взятий (загинули близько 6000 козаків та волохів), вони, як і мешканці [[Чернівці (смт)|Чернівців]] вирішили здатись королівському війську для уникнення зайвого кровопролиття.<ref>''[[Новицький Іван Петрович|Новицький Іван]]''. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала.&nbsp;— К.: Наукова думка, 1995.&nbsp;— 432 с.&nbsp;— С. 366. ISBN 5-319-01072-9 {{ref-ru}}</ref>
   
В [[1766]] році належала [[Йоахім Потоцький (підчаший)|Йоахіму Каролю Потоцькому]]. Після [[Барська конфедерація|Барської конфедерації]] Й.&nbsp;К.&nbsp;Потоцький осів в Морахві та вибудував тут палац, сприяв побудові нового костелу ([[1736]] р.). Морахва поділялась в той час на старе та нове місто. Й.&nbsp;К.&nbsp;Потоцький заклав в Мурафі фабрику селітри та ряд ремісничих цехів, він сприяв викладанню бруківкою головної вулиці та обсадження її деревами. Палац Йоахіма К.Потоцького був двоповерховий, оточував його парк, який в свою чергу був оточений муром з вежами. Після пожежі палац не був відбудований, а був розібраний. На малюнку [[Наполеон Орда|Наполеона Орди]] видно лише руїни палацу. Й.&nbsp;К.&nbsp;Потоцький був похований в костелі у Мурафі.
+
В [[1766]] році належала [[Йоахім Потоцький (підчаший)|Йоахіму Каролю Потоцькому]]. Після [[Барська конфедерація|Барської конфедерації]] Й.&nbsp;К.&nbsp;Потоцький осів в Морахві та вибудував тут палац, сприяв побудові нового костелу ([[1736]]&nbsp;р.). Морахва поділялась в той час на старе та нове місто. Й.&nbsp;К.&nbsp;Потоцький заклав в Мурафі фабрику селітри та ряд ремісничих цехів, він сприяв викладанню бруківкою головної вулиці та обсадження її деревами. Палац Йоахіма К.Потоцького був двоповерховий, оточував його парк, який в свою чергу був оточений муром з вежами. Після пожежі палац не був відбудований, а був розібраний. На малюнку [[Наполеон Орда|Наполеона Орди]] видно лише руїни палацу. Й.&nbsp;К.&nbsp;Потоцький був похований в костелі у Мурафі.
   
 
Деконські збудували неподалік руїн палацу будинок (маєток) для власних потреб. Костел і кляштор, закладений Ядвигою Язловецькою, були оборонними. Мури костелу були збережені, а сам костел і внутрішню оздобу перебудував, після значної руйнації періоду козацьких воєн, вже Йоахім Кароль Потоцький. В Мурафі неподалік костелу був також будинок Маріани Мостовської.
 
Деконські збудували неподалік руїн палацу будинок (маєток) для власних потреб. Костел і кляштор, закладений Ядвигою Язловецькою, були оборонними. Мури костелу були збережені, а сам костел і внутрішню оздобу перебудував, після значної руйнації періоду козацьких воєн, вже Йоахім Кароль Потоцький. В Мурафі неподалік костелу був також будинок Маріани Мостовської.

Поточна версія на 08:13, 14 вересня 2019

село Мурафа
Murafa.JPG
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Шаргородський район
Рада/громада Мурафська сільська рада
Код КОАТУУ 0525381801
Основні дані
Населення 2739
Площа 22,91 км²
Густота населення 119,55 осіб/км²
Поштовий індекс 23530
Телефонний код +380 4344
Географічні дані
Географічні координати 48°45′59″ пн. ш. 28°13′05″ сх. д. / 48.76639° пн. ш. 28.21806° сх. д. / 48.76639; 28.21806Координати: 48°45′59″ пн. ш. 28°13′05″ сх. д. / 48.76639° пн. ш. 28.21806° сх. д. / 48.76639; 28.21806
Середня висота
над рівнем моря
224 м
Водойми Мурафа
Місцева влада
Адреса ради 23530, Вінницька обл., Шаргородський р-н, с. Мурафа, вул. Коцюбинського, 23, тел. 2-93-33
Карта
Мурафа. Карта розташування: Україна
Мурафа
Мурафа
Мурафа. Карта розташування: Вінницька область
Мурафа
Мурафа
Мапа

CMNS: Мурафа на Вікісховищі

Мура́фа (Морахва) — село в Україні, в Шаргородському районі Вінницької області. Населення становить 2739 осіб. Колишнє містечко.

Історія[ред. | ред. код]

На місці Старої Мурафи знайдені римські монети ІІ та ІІІ ст.н. е.[1]

Мурафа згадується у 1432 р. в зв'язку з битвою, яка відбулася 30 листопада недалеко під Копистинем між Федором Острозьким та Вінцентієм з Шамотул і Яном Менжиком з Домброви. Мурафа належала Радзивіллам, Язловецьким (зокрема, Миколай Язловецький отримав село від гетьмана великого литовського Христофора Радзивілла «Перуна»[2]), Белжецьким, пізніше Тишкевичам, від них перейшла до Потоцьких.

Власник цих земель Миколай з роду Язловецьких не мав потомства, у 1595 р. заснував в Язловці домініканський кляштор. Його сестра, Ядвіга, передала ці маєтності як посаг Янові Белжецькому, каштелянові краківському. А дочка їх, також Ядвіга, Яношу Тишкевичу[1]. Януш Тишкевич надав кошти для будівництва монастиря о.о.домініканців у Мурахві.[3]

Також з волі фундаторки кляштору до маєтностей о.домініканів було передано села Великі та Малі Голинчинці (Ксьондзівку).[4] Дослідник історії ордену в українських землях Марчинський пише: «Все то належало до кляштору мурафського ордену домініканців за записом фундаторки Белжецької, ротмістерші, вчиненого в 1627 р.; грунти рівні, ліс чорний і дубовий до будівництва придатний, земля глиниста».

Під час Хмельниччини якийсь час місто було під контролем повстанців. Після того, як мешканці Мурафи взнали про несподіваний для повстанців та міщан Ямполя напад на їх місто коронного війська на взимку 1652 року, коли він був взятий (загинули близько 6000 козаків та волохів), вони, як і мешканці Чернівців вирішили здатись королівському війську для уникнення зайвого кровопролиття.[5]

В 1766 році належала Йоахіму Каролю Потоцькому. Після Барської конфедерації Й. К. Потоцький осів в Морахві та вибудував тут палац, сприяв побудові нового костелу (1736 р.). Морахва поділялась в той час на старе та нове місто. Й. К. Потоцький заклав в Мурафі фабрику селітри та ряд ремісничих цехів, він сприяв викладанню бруківкою головної вулиці та обсадження її деревами. Палац Йоахіма К.Потоцького був двоповерховий, оточував його парк, який в свою чергу був оточений муром з вежами. Після пожежі палац не був відбудований, а був розібраний. На малюнку Наполеона Орди видно лише руїни палацу. Й. К. Потоцький був похований в костелі у Мурафі.

Деконські збудували неподалік руїн палацу будинок (маєток) для власних потреб. Костел і кляштор, закладений Ядвигою Язловецькою, були оборонними. Мури костелу були збережені, а сам костел і внутрішню оздобу перебудував, після значної руйнації періоду козацьких воєн, вже Йоахім Кароль Потоцький. В Мурафі неподалік костелу був також будинок Маріани Мостовської.

В 1831 р. Морахва була конфіскована Сигізмундові Добку (г. Гриф) царським урядом.

Наприкінці 19 ст. у Старій Морахві разом з передмістями Травна та Заячки було 250 димів та 2500 населення, тут був костел, церква, синагога, а в Новій Морахві було 147 димів та 400 населення, церква, синагога. Була тут школа, 32 крамниці, 20 ремісників, 2 млини.

До 1989 року носило назву Жданове, в 1989 році селу було повернуто попередню назву[6]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Церква
  • Костел
  • Синагога
  • Палац Й. К. Потоцького

Відомі люди[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б ВОУНБ ім.К.А.Тімірязєва (22.03.2009). Костел Непорочного зачаття Діви Марії, Мурафа. Вінницький інформаційний портал. Процитовано 2019-08-03. 
  2. Żelewski R. Jazłowiecki Mikołaj h. Abdank (ok. 1550—1595) // Polski Słownik Biograficzny, 1964. — T. XI/1, zeszyt 48. — S. 125. (пол.)
  3. Niesiecki, Kasper (1743). Korona polska przy złotey wolnosci starożytnemi rycerstwa polskiego y Wielkiego Xięstwa Litewskiego kleynotami [...] ozdobiona [...]. (пол). Lwów: Drukarnia Jezuitów. с. т.4, с.423. 
  4. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom II - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Процитовано 2019-08-03. 
  5. Новицький Іван. Адам Кисіль, воєвода київський // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К.: Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 366. ISBN 5-319-01072-9 (рос.)
  6. У К А З Президії Верховної Ради Української РСР Про відновлення селу Жданове Вінницької області найменування Мурафа
  7. Мицик Ю. Отаман Іван Сірко. — Запоріжжя: РА «Тандем-У», 1999)
  8. Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1738.— T. 2.— 761 s.— S. 422. (пол.)
  9. W.Hejnosz. Bełżecki Jan, h. Jastrzębiec (†1642) // PSB, Kraków, 1935.- t.1, (пол.) s. 414—415.
  10. Єпископ Броніслав Бернацький — єпископ Одесько-Сімферопольської єпархії / Єпископ-Ординарій. Архів оригіналу за 17 травень 2014. Процитовано 15 травень 2014. 
  11. На Вінниччині бійцеві, що загинув у зоні АТО, відкрили меморіальну дошку


Посилання[ред. | ред. код]