Мінезингери

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Акколада» (Джиневра і Ланселот), Едмунд Лайтон, 1901

Мінезингери (нім. Minnesinger — той, що оспівує кохання) — німецькі рицарські поети-співаки XII—XIV ст. Куртуазна лірика мінезингерів склалася під впливом поезії романських трубадурів і труверів. Головними темами німецького мінезангу є служіння Дамі, висока любов, переживання ліричного героя. Основні жанри, в яких творили німецькі мінезингери, це любовний гімн (Minnelied), гімн світанку (Tagelied), лейх (Leich), шпрух (Spruch). Першими мінезингерами вважаються Кюренбергер і Дітмар фон Айст, розквіт мінезангу пов'язаний з іменами Вальтера фон дер Фогельвейде, Вольфрама фон Ешенбаха, Гартмана фон Aye, Генріха фон Морунгена. До мінезингерів пізнього періоду відносять Нейдгарта і Тангейзера.

На думку Миколи Стороженка, порівнюючи твори мінезингерів із провансальськими трубадурами, помітно, що останні стоять значно вище. У творах міннезингерів не помітно тої щирості, того запалу, того південного запалу, які не раз пробиваються крізь конвенціональну провансальську манеру. Проте зерно характерного для провансальської поезії ідеального ставлення до жінки знайшло в Німеччині добрий ґрунт, тому коли міннезингери виступили зі своєю проповідю ідеальної любові, то їх пісні знайшли відповідний відголос у відносно грубому німецькому суспільстві. Ця проповідь задала одноманітний колорит творам міннезингерів, тим більше, що у них немає творів подібних до сірвент, завдяки яким трубадури зачіпали різні суспільні питання. Єдиний виняток у цьому напрямку виявляє собою Вальтер Фон дер Фоґельвайде, в піснях якого нераз відбивають ся його політичні ідеї, його мрії про велике призначення Німеччини згуртувати під своєю владою весь християнський світ, і його ненависть до папства за те, що воно хоче підпорядкувати собі цілий світ та заважає Німеччині виконати велику культурну місію.[1]

Відомі мінезингери

Бібліографія

  • Микола Стороженко. Нарис історії Західно-Европейської лїтератури до кінця XVIII віку. — Л. : Українсько-руська видавнича спілка, 1905. — 381 с.
  • Die alte Heidelberger Liederhandschrift, hrsg. v. Fr. Pfeiffer, «Bibl. des Lit. Vereins in Stuttgart», 9, 1844;
  • Die Weingartner Liederhandschrift, там же, 5, 1843;
  • Die grosse Heidelberger Liederhandschrift, hrsg. v. F. Pfaff, Heidelberg, 1899;
  • Избранные произведения «Des Minnesanges Frühling», hrsg. v. Lachmann u. Haupt, neu bearb. v. Fr. Vogt, 3 Aufl., Lpz., 1920;
  • Bartsch, K. Deutsche Liederdichter des 12—14 Jhs., Berlin, 1901;
  • Die Schweizer Minnesinger, hrsg. v. Bartsch, 1886;
  • Fr. Pfaff, Der Minnesang des 12—14 Jhs., Stuttgart, 1892.
  • Stilgebauer E., Geschichte des Minnesangs, 1898;
  • Schönbach A., Die Anfänge des deutschen Minnesanges, Graz, 1898;
  • Wechsler E., Das Kulturproblem des Minnesanges, 1909;
  • Burdach K., Über den Ursprung mittelalterlichen Minnesangs, Liebesroman und Frauendienst, Berlin, 1918;
  • Его же, Vorspiel, I, 1925;
  • Wilmanns W., Leben und Dichten Walters v. d. Vogelweide, Lpz., 1916—1924.
  • Bielschowsky A., Geschichte der deutschen Dorfpoesie im XIII Jhr., Berlin, 1891;
  • Mehr F., Das unhöfische Element in der mhd. Lyrik, 1913;
  • Singer S., Neidhartstudien, 1920.
  • Müller G., Das Formproblem des Minnesanges, «Deutsch. Vierteljahrsschrift für Literatur», I, 1923.

Див. також

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Мінезінгери

  1. Микола Стороженко, 1905, с. 60