Місто: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Немає опису редагування
Рядок 191: Рядок 191:
== Статус міста у різних країнах ==
== Статус міста у різних країнах ==
У різних країнах існує відмінний формальний та неформальний поділ на села та міста, а також розділення міст за величиною. В Україні розрізняються населенні пункти на села, [[селище міського типу|селища міського типу]] (неформально ''містечка'') та міста. У англійській та іберійських мовах поширено триступеневий поділ на місто, містечко та село ({{lang-en|city, town, village}}; {{lang-pt|cidade, vila, aldeia}}; {{lang-es|ciudad, villa, pueblo}}). Інші [[романські мови]] мають лише двоступеневий поділ ({{lang-fr|ville, village}}).
У різних країнах існує відмінний формальний та неформальний поділ на села та міста, а також розділення міст за величиною. В Україні розрізняються населенні пункти на села, [[селище міського типу|селища міського типу]] (неформально ''містечка'') та міста. У англійській та іберійських мовах поширено триступеневий поділ на місто, містечко та село ({{lang-en|city, town, village}}; {{lang-pt|cidade, vila, aldeia}}; {{lang-es|ciudad, villa, pueblo}}). Інші [[романські мови]] мають лише двоступеневий поділ ({{lang-fr|ville, village}}).

=== Австралійський Союз ===
В [[Австралія|Австралії]] станом на 2020 рік 86,2 % населення мешкає в містах.<ref name=":3">{{Cite web|title=Australia - Oceania :: Australia — The World Factbook - Central Intelligence Agency|url=https://web.archive.org/web/20201226221642/https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/as.html|website=web.archive.org|date=2020-12-26|accessdate=2022-01-21}}</ref> У державі містами вважаються усі населені пункти з чисельністю від 1 тис. мешканців, але багато малих міст країни мають населення менше ніж 200 осіб. Австралійські міста почали будуватись біля 200 років тому. Вони будувались за генеральним планом перпендикулярних вулиць зорієнтованих за сторонами світу. Великих міст у країні тільки чотири: [[Сідней]] — 4,92 млн осіб, [[Мельбурн]] — 4,96 млн, [[Брисбен]] — 2,4 млн, [[Перт]] — 2 млн, [[Аделаїда]] — 1,3 млн. (2020)<ref name=":3" /> Столиця країни [[Список країн, де столиця не є найбільшим містом|не є найбільшим містом]]. [[Канберра]] в 1908 році була спеціально визначена столичнім містом, для виконання адміністративних функцій. Зараз в Канберрі мешкає 457 000 осіб.


=== Болгарія ===
=== Болгарія ===

Версія за 11:55, 21 січня 2022

Місто Львів

Мі́сто — вид людського поселення, зазвичай значного за чисельністю та густотою населення, більша частина мешканців якого працює в промисловості та сфері послуг.[1] У багатьох країнах статус міста визначається і закріплюється законодавчо, враховуючи показники чисельності та зайнятості містян.

У науковій літературі існує безліч[2] визначень «міста», однак однозначного підходу до тлумачення цього терміну немає, що зумовлено великою кількістю різних прикметних ознак міста та ступенем означення їхніх особливостей[2]. У деяких країнах для визначення статусу міста необхідні тільки зайнятість населення, для деяких - міський характер забудови території, наявність певних зручностей (каналізація, дороги із твердим покриттям, культурно-побутові установи тощо).[3]

Назва

Українське слово місто походить від прасл. *město («місце»), що первісно означало «накидане на землю покриття для розташування» і пов'язане з дієсловами *metati, *mesti. Проте, слід мати на увазі, що дав.-рус. і стцерк.-слов. мѣсто, окрім основного значення «місце», також засвідчене у значенні «місто», «го́род», «неукріплений населений пункт», «неукріплена частина міста», «посад» (на протиставлення укріпленому го́роду)[4].

Староукраїнське слово го́род — за походженням пов'язане з прасл. *gordъ («огороджене місце», «огорожа») і вважається спорідненим з лит. gardas («сад»), лат. hortus («сад»), прагерм. *gardaz («огорожа», «двір», «сад») і гот. gards («двір»)[5].

Загальне визначення

Історично місто, як вид поселення, виникло внаслідок суспільного розподілу праці, тобто відокремлення ремесла від сільського господарства і зосередження ремесних виробів в руках певної громадської групи. Поступово місто, як населений пункт, почало відрізнятися від села високим ступенем різноманітності трудової діяльності (виробничої та невиробничої), рівня побуту, якості життя тощо. З часом в містах зосереджувалися різноманітні галузі народного господарства — промисловість, побутове обслуговування, наука, культура, торгівля, інформація, що зробило міста центрами науково-технічного та культурного поступу. Розвиток соціальної інфраструктури зумовило утворення в містах особливого міського способу життя, який у ході урбанізації розповсюджувався на все більшу кількість поселень, у тому числі сільських.

За визначенням українського економгеографа О. Топчія "Місто — просторове суспільне утворення, яке є осередком масового розселення людей і зосередження їх суспільнокорисної діяльності в будь-яких формах, крім одержання первинних продуктів сільського господарства як єдиного заняття населення, і організоване у господарсько-будівельний комплекс, що постійно діє та обслуговує побут і діяльності населення".[6]

Міста розрізняють:

  • за глобальною ієрархією (глобальні, мультинаціональні, важливі національні)[7]
  • за людяністю (міста-мільйонники, дуже великі, великі, середні, малі)[8]
  • за планувальною структурою (радіальне, лінійне, комбіноване)[9]
  • за характером виконуваних функцій (адміністративні, промислові, наукові, навчальні, культурні, рекреаційні, транспортні та інші центри) [10]
  • за загальною планувальною структурою (поліцентричні, моноцентричні)[6]
  • за адміністративно-політичним значенням (столичні, районні, обласні)[11] тощо.

Віднесення населеного пункту до категорії міст за людяністю зазвичай визначається в законодавчому порядку країни; при цьому критерій чисельності населення міста різниться в різних країнах світу — від 250 осіб у Данії до 50 тисяч в Японії.

Історія

Історичне значення міст є неоціненним для всіх основних епох людської історії, що підтверджують археологічні та писемні свідчення. Давнішні міста налічували від кількох десятків тисяч до мільйона осіб, і були найбільшими для своєї епохи та визначальними для багатьох поколінь людської популяції. Всі ці давнішні поселення мають більш-менш виражені ознаки та функції сучасного поняття «міста».

Перші згадки про великі міста відносяться до IV—III-го тисячоліття до нашої ери. Найбільш відомі давні торгові, ремісничі центри: в МесопотаміїУр, Урук, Вавилон; ЄгиптіМемфіс, Фіви; ІндіїМохенджо-Даро, Хараппа; ГреціїСпарта, Афіни. В ХІ - XII століттях в Європі найбільшими містами були Константинополь, Кордова, Київ, Венеція, Флоренція, Рим, Париж, Лондон, Кельн, Новгород.

Найстаріші міста світу

Руїни оборонних мурів Трої
Любек, вид міста в 1641 році

Найстаріші згадки про міське поселення (приблизно 9000 до н.е.) відносяться до кам'яної доби. Найстаріші міста світу розташовані:

  • в Малій і Західній Азії — Єрихон (Західна Азія, сучасна Палестина) та Чатал-Гуюк (у Малій Азії, з приблизно 6000 до н.е., територія сучасної Туреччини), Троя ( приблизно від 3000 до н.е., територія сучасної Туреччини), Мілет (з 3-го тисячоліття до н.е., територія сучасної Туреччини), Єрусалим (близько 1850 року до н.е., територія сучасної Ізраїля)
  • в Месопотамії (приблизно з 4000 до н.е., територія сучасних Іраку та Ірану) — Урук (приблизно з 3300 до н.е.), Суза ( близько 3500 до н.е., територія сучасного Ірану), Ур (приблизно з 2500 до н.е.), Вавилон (приблизно від 1800 до н.е.)
  • Стародавня ГреціяКоринф (з 10-го століття до н.е.), Афіни (з 7 століття до нашої ери, розквіт приблизно з 500 до н.е.), Тіра (кінець 6— початок 5 ст. до н.е.)
  • СередньовіччяКельн (1180 року найбільше німецьке місто, було за величиною порівняне з Єрусалимом, Константинополем і Римом,територія сучасної Німеччини), Любек (столиця Ганзейського союзу, з 1200, територія сучасної Німеччини ), Мілан (столиця Ломбардської Ліги, територія сучасної Італії)
  • Ісламська історія — Персеполіс (приблизно з 600 до н.е.,територія сучасного Ірану) Багдад (створено приблизно 750, територія сучасного Іраку), Ісфахан ( старе місто засноване ще за перських часів, близько 600 рік до н.е., територія сучасного Ірану), Тімбукту (приблизно з 1400 року — кінцева точка верблюжих караванів, територія сучасної Малі)
  • Давній Китай (приблизно з 1000 до н.е.) Сіань (відправна точка Шовкового шляху і Великої Стіни)
  • Стародавня ІндіяХараппа ( приблизно від 4000 до н.е., територія сучасного Пакистану)
  • Стародавня Східна Азія — Ангкор (величезне місто-храм, з 500 н.е., територія сучасної Камбоджі)

Особливості структури міста

Місцерозташування

Розташування міста залежить від природних, технологічних, економічних та військових умов. Однак, доступ до води довгий час був основним фактором створення та зростання міст. Й незважаючи на винятки, які уможливили появу залізничного транспорту в дев’ятнадцятому столітті, сьогодні більшість міського населення світу живе біля узбережжя або на річці. Розташування на узбережжі морів або рік міст дає економічні переваги, бо водні перевезення по річках і океанах завжди були дешевшими.

При формуванні міст враховувалось те, що міські райони, не можуть вирощувати власну їжу і тому повинні розвивати певні відносини з сільської місцевістю. Таким чином, центральне місце в виробничому регіоні теоретично буде утворюватися у оптимально досяжних місцях, орієнтуючись на транспортну систему.

Міська інфраструктура

Структури міста повинні бути адаптовані до експансивного розвитку території і можливої зміни потреб містян.

Складові міської інфраструктури:

Міська інфраструктура в ідеалі обслуговує всіх жителів однаково, але на практиці може виявитися нерівномірною — у деяких містах є чіткі альтернативи першого та другого класу. Наприклад, такі диспропорції спостерігаються у Мумбаї, Ріо-де-Жанейро. [12]

Схеми мережі міста

Місто Ербіль в Курдистані має радіальну міську структуру з стародавньою фортецею у центрі
Партизанське в Словаччині – приклад типового планомірного європейського промислового міста,

Міська забудівля зазвичай дотримується однієї або кількох основних схем: природні, радіальних, концентричних, лінійних. Природні умови були і першопричиною вибору місця для розташування давнішніх поселень. Природні схеми забудови міста ґрунтуються на особливостях природних ландшафтів території (характеру рельєфу, наявності водних басейнів, їх розмірів та конфігурації).[13] У радіальній схемі головні дороги сходяться в центральній точці. Ця форма могла розвиватися в результаті послідовного зростання міста протягом тривалого часу.[14] Зазвичай у центрі такого міста розташовано сліди давнішніх міських стін і цитаделей, що позначають кордони старих міст. У новішій історії такі форми доповнювалися кільцевими дорогами, що переміщували рух по околицях міста. Таку схему планування мають Рим, Париж, Москва. В Україні - це Київ, Харків та Суми.

Система прямолінійних міських вулиць і земельних ділянок, тисячоліттями використовується в Азії, Європі та Америці. Зазвичай сітка перпендикулярних вулиць орієнтується за сторонами світу, що ділять простір на рівні квадрати. Хорошими прикладами цього є діаграми Чикаго та Сіетла з чіткою орієнтацією вулиць у північно-південному та західно-східному напрямках. В Україні Черкаси та Херсон за своєю схемою планування нагадують систему прямолінійних міських вулиць.[15]

Зовнішні особливості

Місто здебільшого є адміністративною одиницею країни та має відповідні ознаки:

  • Просторові: окреме місто, міська агломерація, регіон, край і країна.
  • Функціональні: економіка, фінанси, торгівля, політичні структури, соціально-побутові чинники, культура, спорт тощо
  • Політичними: консультативні ради, урядові, державні управлінські структури
  • Демографічні: етноси та мови, релігії, соціальні класи, вік та стать тощо[16].

Сучасні міста

Сучасні міста поділяються на малі (до 50 тис. жителів), середні (50-250 тис.), великі (250—500 тис.), значні (крупні) – (500 тис.—1 млн), найзначніші (крупніші) або міста-мільйонери– понад 1000 тис. чол. [14] У 2021 році у світі налічувалося 1170 найбільших міст, з яких 557 міст-мільйонерів[17].

Найбільші міста світу:

  1. Токіо (населення: 37 435 191),
  2. Делі (населення: 29 399 141),
  3. Шанхай (населення: 26 317 104),
  4. Сан-Паулу (населення: 21 846 507),
  5. Мехіко (населення: 21 671 908),
  6. Каїр (населення: 20 484 965),
  7. Дакка (населення: 20 283 552),
  8. Мумбаї (населення: 20 185 064),
  9. Пекін (населення: 20 035 455),
  10. Осака (населення: 19 222 665)[17].

Поблизу багатьох великих міст виникають міста-супутники. Часто міста і міста-супутники об'єднуються, утворюючи агломерації, які можуть бути об'єднані в мегалополіси. На цей час найбільшим у світі мегалополісом є Токіо [18].

Більшість міст України належать до категорії малих і середніх. Малі й середні міста переважно є центрами однойменних адміністративних районів, наприклад, Скадовськ у Херсонській, Лозова у Харківській області.[14] Міста-мільйонери України: Київ, Харків, а значні - Дніпро, Львів, Донецьк, Одеса.

Статус міста у різних країнах

У різних країнах існує відмінний формальний та неформальний поділ на села та міста, а також розділення міст за величиною. В Україні розрізняються населенні пункти на села, селища міського типу (неформально містечка) та міста. У англійській та іберійських мовах поширено триступеневий поділ на місто, містечко та село (англ. city, town, village; порт. cidade, vila, aldeia; ісп. ciudad, villa, pueblo). Інші романські мови мають лише двоступеневий поділ (фр. ville, village).

Австралійський Союз

В Австралії станом на 2020 рік 86,2 % населення мешкає в містах.[19] У державі містами вважаються усі населені пункти з чисельністю від 1 тис. мешканців, але багато малих міст країни мають населення менше ніж 200 осіб. Австралійські міста почали будуватись біля 200 років тому. Вони будувались за генеральним планом перпендикулярних вулиць зорієнтованих за сторонами світу. Великих міст у країні тільки чотири: Сідней — 4,92 млн осіб, Мельбурн — 4,96 млн, Брисбен — 2,4 млн, Перт — 2 млн, Аделаїда — 1,3 млн. (2020)[19] Столиця країни не є найбільшим містом. Канберра в 1908 році була спеціально визначена столичнім містом, для виконання адміністративних функцій. Зараз в Канберрі мешкає 457 000 осіб.

Болгарія

У Болгарії надає чи знімає статус територіальної одиниці Рада міністрів, а президент Болгарії надає кожному поселенню його назву. Під «великими містами» зазвичай розуміють поселення з населенням більше 200 тисяч осіб. Це Софія, Пловдив, Варна та Бургас. Міста, у яких менш населення однак вони мають відносно розвинену інфраструктуру також включаються до великих міст. Наприклад, Русе та Стара Загора.

З 2005 року введена норма, згідно з якою, щоб населений пункт став містом, він повин мати розвинену соціальну і технічну інфраструктуру та населення понад 3500 осіб (у курортних містах— понад 1000).

Деякі міста країни мають власний статус з історичних та культурних причин (Мелник з населенням 358 осіб), або з політичних причин (Правец, Каблешково та ін).

Італія

В Італії статус «міста» надається Президентом Республіки відповідним декретом. не існує юридичних визначень щодо того, як повинні класифікуватися поселення. Адміністративно міста управляються комунами, тоді як села можуть бути їх підрозділами. Різні міста і селища разом можуть утворювати агломерацію (area metropolitana), наприклад, такі як Рим, Мілан, Неаполь та Турин, Герби міст обов'язково мають вежу з золотою короною.[20]

Канада

Торонто — найбільше місто Канади

У Канаді визначення і критерії міста у різних частинах країни істотно відрізняються. У Канаді міський населений центр має принаймні 1000 жителів і щільність населення 400 і більше осіб на км2. Усі території за межами населених пунктів відносять до сільських районів. Центральна міська зона — це міський район, що складається з одного або кількох сусідніх муніципалітетів, розташованих навколо центрального ядра, та має загальну кількість населення не менше 100 000 осіб.[21]

У Британській Колумбії та Саскачевані місто повинно мати населення 5000 осіб[22][23], в Альберті, Нью-Брансвіку та Онтаріо - 10000 осіб, у Манітобі - більше 7500 жителів[24].

Провінція Квебек унікальна тим, що там не існує розрізнення та об’єктивних юридичних критеріїв, щоб зробити розмежування між містом та селом. Справа у тому, що у французькій мові немає проміжного рівня між селом і ville (муніципалітет – адміністративний термін, який зазвичай застосовується до юридичної, а не географічної особи), тому обидва вони об’єднані під єдиним правовим статусом ville. [25]

Польща

У Польщі статус міста надається винятково адміністративними рішеннями Уряду.

Великі міста є найбільшими населеними пунктами, які мають більше 100 тисяч жителів. Найбільші міста Польщі: Варшава, Лодзь, Краків, Гданськ, Познань, Вроцлав.

Невеликі міста - це населені пункти з кількома тисячами мешканців. Містами з населенням понад 100 тисяч мешканців керують президенти міст, меншими — бурмістри. Обидві посади займають особи обрані на безпосередніх виборах. Деякі населені пункти, як правило, залишаються селами, хоча в них населення більше, ніж у багатьох невеликих містах.

Є лише кілька (в основному історичних чи політичних) винятків, які дозволяли містам з населенням менше 100 тисяч людей мати президента. Наприклад, Болеславець, Гнєзно, Замості.

Великі міста утворюють окремий повіт, менші утворюють гміну або частину місько-сільської гміни.

Португалія

У Португалії згідно закону місто повинно мати[26]

  • Приблизно 10 000 жителів
  • Принаймні половину з таких послуг:
    • лікарню;
    • аптеку;
    • пожежну станцію;
    • театр або будинок культури;
    • музей;
    • бібліотеку;
    • готельні послуги;
    • початкову і середню школу;
    • громадський транспорт;
    • сад або міський парк
    • відділення банку.

Геральдика португальських міських поселень відображає статус міста за допомогою гербів з короною з різною кількістю веж.[27]

В особливих випадках, поселенню може бути наданий статус міста, якщо воно має історичну, культурну або архітектурну значущість.

Російська Федерація

У Росії статус міста визначається законодавством суб'єктів. Критерії, яким має відповідати населений пункт, щоб отримати статус міста, різняться в різних адміністративно-територіальних одиницях країни. Загалом, місто повинно налічувати понад 12 000 жителів та 85% дорослих містян повинно працювати не в сільському господарстві. Найбільші міста Російської Федерації: Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ, Єкатеринбург.

також виділяються два типи міст: регіонального (обласного, крайового, республіканського тощо) та районного значення. Для районного значення потрібно місту мати населення не менше 10 тис. осіб, з них працюючи у промисловості та сфері послуг повинні становити не менше 85%, а поселення повинно бути промисловим і культурним центром[28]. Для міст обласного підпорядкування вимоги вище. Однак населені пункти, яким раніше було надано статус міста, але вони більше не відповідають критеріям, все ще можуть зберегти статус з політичних або культурно-історичних причин. Наприклад, Магас (найменше місто Росії), Чекалін, Верхоянськ.

Франція

У Франції поділ на міста та села має неформальний характер. [29] Французи, зазвичай, суб'єктивно відрізняють місто, яке має більш ніж 10000 жителів. Найбільші міста Франції: Париж, Марсель, Ліон, Тулуза.

Національний статистичний інститут Франції розрізняє міські райони які мають більш ніж 2000 жителів. Менші населені пункти зазвичай називають «селами».

Японія

В Японії статус міста надається таким поселенням, кількість мешканців яких перевищує 50 000 осіб та понад 60% населення в працюють «центрі міста».. Сьогодні в Японії нараховується 782 міста[30].Проте цей статус не змінюється навіть за умови зменшення жителів міста. На відміну від сіл, міста не є складовими повітів, а на пряму підлягають префектурам, на території яких розташовані. Права міст визначені «Законом Японії про місцеве самоврядування» 1947 року.

Столиця Японії Токіо за офіційним статусом не є містом, а столичною префектурою. Кожен з 23 особливих районів Токіо мають статус і права як звичайне японське місто. Найбільші міста Японії: Йокогама, Осака, Нагоя.

Україна

В Україні населений пункт може отримати статус міста лише за окремим законом вищого законодавчого органу держави — Верховної ради України, якщо у населеному пункті проживає не менше 10 тисяч жителів, при цьому «переважна більшість» населення має бути зайнята у виробництві або сфері послуг. [31]Хоча є й такі міста як Берестечко чи Угнів, які налічують менше 2 тисяч жителів, а міста Прип'ять та Чорнобиль взагалі не мають постійного населення.

Данія

Формально, термін «місто» в Данії застосовується до поселення з кількістю жителів не менш 200, таз максимальною відстанню між будинками 200 м.[32]

Швеція

Швеція скасувала офіційний юридичний термін міста у 1971 році. Використовується тільки слово муніципалітет. Статистичне управління Швеції офіційно визначає муніципалітет як міську територію з населенням щонайменше 10 000 жителів. З 2017 року він також визначає «велике місто» як муніципалітет з населенням щонайменше 200 000 осіб, з яких щонайменше 200 000 проживають у його центрі. [33]

Ізраїль

В Ізраїлі термін «місто» не є юридичним терміном, тобто всі міські поселення в Ізраїлі називаються «містами». Винятком із вищесказаного є термін «Місто розвитку», який застосовується до певних міст Ізраїлю. Ці міста, створені протягом 1950-і та 1960-ті років, вони були розроблені в основному як комерційні та транспортні вузли, що з'єднують сільськогосподарські поселення в периферійних північних і південних регіонах країни з основними міськими прибережними та центральними районами країни.

Бразилія

Великі міста та мегалополіси

Малі та середні міста

Довгострокове процвітання малих і середніх міст залежить від того, наскільки розвинена в ньому інфраструктура і наскільки вона готова взяти на себе навантаження нового основного виробництва. Що більше розвинена інфраструктура (допоміжне виробництво), то гнучкішою є вся економіка міста, тим на міцнішій основі базується його економічний розвиток і процвітання.

Міста і довкілля

У низці документів міжнародного рівня (Соціальна хартія міст — членів союзу Балтійських міст (Росток, 13 жовтня 2001); визначальні принципи стійкого просторового розвитку Європейського континенту (Ганновер, 7-8 вересня 2000); Стратегія європейського регіонального планування (Лозанна, Страсбург, 1988); Європейська хартія місцевого самоврядування (Страсбург, 15 жовтня 1985); Хартія «Міста Європи на шляху до стійкого розвитку» (Ольборзька хартія, Данія, 27 травня 1994); «Порядок денний Хабітат II» (Стамбул, 3-14 червня 1996); «Порядок денний на XXI ст». (Ріо-де-Жанейро, 3-12 червня 1992)) зазначено, що місто не має право експортувати проблеми і порушення рівноваги на зовнішнє середовище або в майбутнє. Всі проблеми мають врегульовуватися всередині міста або за певних умов виноситься на територіальні системи регіонального (національного) рівня.[34]

Див. також

Примітки

  1. Географія: підручник для 8 класу загальноосвітніх навчальних закладів / С. Г. Кобернік, Р. Р. Коваленко. Київ: Літера ЛТД, 2016. с. 304. ISBN 978-966-178-674-4. 
  2. а б Герасимчук З. В., Середа О. В. Особливості типології міст як передумова ефективного стратегічного управління їх розвитком // Економічний форум Науковий журнал — 2012. — Вип. 1
  3. Географія: підруч. для 8 класу загальноосвіт. навч. закладів / Г. Д. Довгань, О. Г. Стадник. — Х.: Вид-во «Ранок», 2016. — 272 с.: іл. 978-617-09-2883-2.
  4. Срезневский, И. (1902). Матеріалы для словаря древне-русскаго языка по письменным памятникам. Том второй. (російською). 
  5. Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
  6. а б О.Г Топчієв (2005). Суспільно-географічні дослідження: методологія, методи, методики. Одеса: Астропринт. с. 632. 
  7. Friedmann, John (1986-01). The World City Hypothesis. Development and Change 17 (1). с. 69–83. ISSN 0012-155X. doi:10.1111/j.1467-7660.1986.tb00231.x. Процитовано 17 січня 2022. 
  8. О.І. Шаблій (2000). Соціально-економічна географія України: Навчальний посібник. Львів: Світ. с. 679. ISBN 5-7773-0230-0. 
  9. О.В. Томчук, В.С. Бойченко (2019). Класифікація міст як інструмент вибору моделі управління людським потенціалом території. Процитовано 17.01.2022. 
  10. Безлюбченко О. С. Гордієнко C. М., Завальний О.В. (2006). Планування міст і транспорт: навч. посібник. Харків: ХНАМГ. с. 138. 
  11. Лазор О. Д., Лазор О.Я., Чемерис А.О. Територіальна організація влади в Україні: навч. посіб. К.: Дакор. 2007, 576 с.
  12. Caves, Roger W. (2005). Encyclopedia of the city. London: Routledge. ISBN 0-203-48423-1. OCLC 62631107. 
  13. Дідик В., Павлів А. Планування міст.— Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2006.— 412 с.
  14. а б в О. С. Безлюбченко, О. В. Завальний, Т. О. Черноносова (2013). Планування і благоустрій міст: навчальний посібник. Харків: ХНАМГ. с. 204. ISBN 978-966-695-293-9. 
  15. Луцька, Автор: Вероніка (17 липня 2018). З’явилися схеми орієнтації вулиць українських міст за сторонами світу. Хмарочос (укр.). Процитовано 21 січня 2022. 
  16. Cities of tomorrow - Challenges, visions, ways forward - Go Local. www.cidadesglocais.org. Процитовано 20 січня 2022. 
  17. а б World City Populations 2021. worldpopulationreview.com. Процитовано 20 січня 2022. 
  18. ТОКІО — НАЙБІЛЬШИЙ МЕГАПОЛІС СВІТУ. www.volyn.com.ua. 19 вересня 2013. Процитовано 20 січня 2022. 
  19. а б Australia - Oceania :: Australia — The World Factbook - Central Intelligence Agency. web.archive.org. 26 грудня 2020. Процитовано 21 січня 2022. 
  20. Governo Italiano - Ufficio Onorificenze e Araldica. presidenza.governo.it. Процитовано 17 січня 2022. 
  21. Людські поселення в Канаді (англ). Процитовано 17.01.2022. 
  22. Local Government Act, Part 2 – Incorporation of Municipalities. British Columbia Queen's Printer. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 7 квітня 2011. 
  23. The Cities Act, Part IV – Incorporation of Cities. Saskatchewan Queen's Printer. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 7 квітня 2011. 
  24. Municipalities Act. New Brunswick Queen's Printer. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 7 квітня 2011. 
  25. Loi sur la gouvernance locale (англ). Процитовано 17.01.2022. 
  26. Law n.° 11/82 (Lei das designações e determinação de categoria das povoações), of June, 2nd (PDF). Архів оригіналу за 8 червня 2010. Процитовано 16 травня 2010. 
  27. Portuguese municipal flags. www.crwflags.com. Процитовано 17 січня 2022. 
  28. Стаття 1 Закону Волгоградської області від 7.10.1997 «Про адміністративно-територіальний устрій Волгоградської області» № 139-ОД
  29. INSEE.fr
  30. Перелік японських міст
  31. Міські і сільські населені пункти. Критерії їх розмежування в україні та країнах світу. Класифікація міст за кількістю населення та функціями. Міське та сільське населення. 
  32. Statistikdokumentation for Byopgørelsen PDF Free Download. docplayer.dk. Процитовано 17 січня 2022. 
  33. Kommungruppsindelning. skr.se (швед.). Процитовано 17 січня 2022. 
  34. Кравченко Т. А. Світові тенденції розвитку міст і зарубіжний досвід вирішення проблем міського соціально-економічного розвитку. // Держава та регіони. Серія: Державне управління Науково-виробничий журнал — 2011. — № 4 ISSN 1813-3401 (с. 135—141)

Джерела та література

Література

  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія / М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
  • Міста України: [інф.-стат. довідник / впоряд. О. Панасенко]. — К. : АВК-Росток, 2007. — 128 с. — (Корисний довідник). — ISBN 966-96784-1-6.
  • Ріттер Й. Велике місто / Ріттер Й. Метафізіка і політика / Йоахім Ріттер ; [пер з нім. В. Задорожний, О. Кислюк]. — К. : Юніверс, 2011. — С. 212—220.
  • Chandler, T. Four Thousand Years of Urban Growth: An Historical Census. Lewiston, NY: Edwin Mellen Press, 1987.
  • Patrick Geddes, City Development (1904)
  • Jacobs, Jane (1969). The Economy of Cities. New York: Random House Inc. 
  • Monti, Daniel J., Jr., The American City: A Social and Cultural History. Oxford, England and Malden, Massachusetts: Blackwell Publishers, 1999. 391 pp. ISBN 978-1-55786-918-0.
  • Lewis Mumford, The City in History (1961)
  • Reader, John (2005) Cities. Vintage, New York.
  • Robson, W.A., and Regan, D.E., ed., Great Cities of the World, (3d ed., 2 vol., 1972)
  • Rybczynski, W., City Life: Urban Expectations in a New World, (1995)
  • Smith, Michael E. (2002) The Earliest Cities. In Urban Life: Readings in Urban Anthropology, edited by George Gmelch and Walter Zenner, pp. 3–19. 4th ed. Waveland Press, Prospect Heights, IL.
  • Thernstrom, S., and Sennett, R., ed., Nineteenth-Century Cities (1969)
  • Arnold J. Toynbee, Cities of Destiny, New York: McGraw-Hill, 1967. Pan historical/geographical essays, many images. Starts with «Athens», ends with «The Coming World City-Ecumenopolis».
  • Max Weber, The City, 1921. (tr. 1958)
  • G. Andrusz, M. Harloe, I. Szelenyi (Hrsg): Cities after Socialism. Urban and Regional Change and Conflict in Post-Socialist Societies. Oxford 1996.
  • Leonardo Benevolo: Die Geschichte der Stadt. 7. Auflage Frankfurt 1993.
  • Frank Betker: «Einsicht in die Notwendigkeit!» Kommunale Stadtplanung in der DDR und nach der Wende (1945—1994), Beiträge zur Stadtgeschichte und Urbanisierungsforschung Bd. 3. Steiner Stuttgart 2005, ISBN 3-515-08734-6 (zur sozialistischen Stadt siehe S. 104-111)
  • Raimund Blödt, Frid Bühler, Faruk Murat, Jörg Seifert: Beyond Metropolis. Eine Auseinandersetzung mit der verstädterten Landschaft. Sulgen/Zürich 2006, ISBN 3-7212-0583-9.
  • Elisabeth Blum, Peter Neitzke: FavelaMetropolis. Berichte und Projekte aus Rio de Janeiro und São Paulo. bauverlag, Birkhäuser, 2004, ISBN 978-3-7643-7063-3.
  • Elisabeth Blum: Schöne neue Stadt. Wie der Sicherheitswahn die urbane Umwelt diszipliniert. Basel 2003, ISBN 3-7643-6250-2.
  • G. Curdes: Stadtstruktur und Stadtgestaltung. 2. Auflage. Stuttgart 1996.
  • Ernst Egli: Geschichte des Städtebaues, Bd. 1-3. 1959-67.
  • Evamaria Engel: Die deutsche Stadt im Mittelalter. München 1993.
  • Jean-Claude Golvin: Metropolen der Antike. Konrad Theiss Verlag GmbH, Stuttgart 2005, ISBN 3-8062-1941-9.
  • Matthias Hardinghaus: Zur amerikanischen Entwicklung der Stadt. Peter Lang, Frankfurt am Main 2004.
  • Dieter Hoffmann-Axthelm: Die dritte Stadt. Frankfurt 1993, ISBN 3-518-11796-3.
  • E. Isenmann: Die deutsche Stadt im Spätmittelalter. 1250—1500 — Stadtgestalt, Recht, Stadtregiment, Kirche, Gesellschaft, Wirtschaft. Stuttgart 1988.
  • Leopold Kohr. Probleme der Stadt. Gedanken zur Stadt- und Verkehrsplanung. Otto Müller, Salzburg, 2008. ISBN 978-3-7013-1154-5
  • Frank Kolb: Die Stadt im Altertum. München 1984.
  • Herbert Knittler: Die europäische Stadt in der frühen Neuzeit. Institutionen, Strukturen, Entwicklungen. Wien 2000.
  • Wolfgang R. Krabbe: Die deutsche Stadt im 19. und 20. Jahrhundert: eine Einführung. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1989, ISBN 3-525-33555-5, 224 S. (= Kleine Vandenhoeck-Reihe 1543).
  • Le Corbusier: An die Studenten — Die «Charte d’ Athènes». Éditions de Minuit, Paris 1957 bzw. Rowohlt Taschenbuchverlag: rowohlts deutsche enzyklopädie Nr. 141, Hamburg 1962.
  • Karl Dietrich Hüllmann: Städtewesen des Mittelalters, I—IV. Bonn 1826—1829, Neudruck Aalen 1974
  • Lexikon der Kunst, Gerhard Strauss (Begr.), Leipzig, Seemann, verschiedene 5-7bändige Ausg., ca. 1968-94, u. a. alle Begriffe mit Stadt…
  • Elisabeth Lichtenberger: Die Stadt. Von der Polis zur Metropolis. Wissenschaftliche Buchgesellschaft Darmstadt 2002.
  • Martina Löw: Soziologie der Städte. Frankfurt am Main, 2008.
  • Nikolaus Pevsner, Hugh Honour, John Fleming: Lexikon der Weltarchitektur. Mit einer umfassenden Bibliographie und einem Ortsregister der Abbildungen. 3., aktualisierte und erw. Auflage. 1992.
  • Cord Meckseper: Kleine Kunstgeschichte der deutschen Stadt im Mittelalter. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 1982, ISBN 3-534-08579-5.
  • Alexander Mitscherlich: Die Unwirtlichkeit unserer Städte. Frankfurt am Main, 1965.
  • A. Montanari, G. Curdes, L. Forsyth (Hrsg.): Urban Landscape Dynamics. A Multi-Level Innovation Process. Aldershot (UK) 1993.
  • Werner Müller: Dtv-Atlas zur Baukunst, Bd. 1-2. 13. bzw. 12. Auflage. 2002.
  • Wolfgang Müller: Städtebau. 4., neubearb. Auflage. 1999.
  • Lewis Mumford: Die Stadt, Geschichte und Ausblick. (The city in history) Band 1 und 2, dtv, München 1979,1980. ISBN 3-423-04326-1.
  • Franz Oswald, Peter Baccini: Netzstadt. Einführung in das Stadtentwerfen. Basel/Boston/Berlin 2003.
  • Franz Oswald, Nicola Schüller (Hrsg.): Neue Urbanität. Das Verschmelzen von Stadt und Landschaft. Zürich 2003.
  • Philipp Oswalt (Hrsg.): Schrumpfende Städte. Städtischer Wandel im Zeichen von Postfordismus und Globalisierung. Hatje Cantz Verlag 2004.
  • Hermann Rafetseder: Stadterhebungen in Österreich seit 1945 (Voraussetzungen, äußere Umstände und Hintergründe von Stadt- und Markterhebungen). In: Pro civitate Austriae. H. 7 (1988), S. 13-59.
  • Sabine Rahmsdorf: Stadt und Architektur in der literarischen Utopie der frühen Neuzeit. Winter, Heidelberg 1999. — 345 S.: Ill.(Beiträge zur neueren Literaturgeschichte; [Folge 3], Bd. 168)
  • Jürgen Reulecke, Clemens Zimmermann (Hrsg.): Die Stadt als Moloch? Das Land als Kraftquell?. Wahrnehmungen und Wirkungen der Großstädte um 1900. Basel, 1999, Stadtforschung aktuell; 76), ISBN 3-7643-6038-0.
  • Werner Rietdorf (Hrsg): Auslaufmodell Europäische Stadt? Neue Herausforderungen und Fragestellungen am Beginn des 21. Jahrhunderts. Verlag für Wissenschaft und Forschung, Berlin 2001, ISBN 3-89700-310-4.
  • Klaus Ronneberger, Stephan Lanz, Walther Jahn: Die Stadt als Beute. Dietz, Bonn 1999.
  • Thomas Sieverts: Zwischenstadt. Zwischen Ort und Welt, Raum und Zeit, Stadt und Land. Vieweg, Braunschweig 1997, ISBN 3-528-06118-9.
  • Jens Wassermann: Die Region Hannover — Regionale Kooperation vor dem Hintergrund einer institutionalisierten Gebietskörperschaft. VDM Verlag Dr. Müller, Saarbrücken 2007, ISBN 978-3-8364-5577-0.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов. — М.: Мысль, 1971.

Посилання