Назви каталанської мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Катала́нська (катало́нська) мо́ва (кат. català; вимовляється [kətə'ła] або [kata'ła]) — мова Західного Середземномор'я, належить до романської групи індоєвропейської мовної родини.

У період з 1979 р. до 2007 р. каталанська мова отримала певний офіційний статус на всіх адміністративних територіях, які є частиною каталанських країн, окрім Ал-Карші та Західної смуги. В Автономній області Каталонія вона є однією з трьох офіційних мов та єдиною «власною (або історичною) мовою» з 1979 р.

Починаючи з XIII ст. каталанська мова називалася по різному на різних територіях. Наразі найпоширенішими є три назви: каталанська (або каталонська), валенсійська (лише в Автономній області Валенсія в Іспанії) та каталанська-валенсійська-балеарська (найчастіше в академічному вжитку).

Назви каталанської мови в українській традиції

Головна стаття: Каталанська мова.

В українській мові паралельно вживаються дві назви на позначення мови — катала́нська та катало́нська.

Викладачі-практики (зокрема відомий український лінгвіст-романіст Костянтин Тищенко) частіше називають цю мову каталанською[1] (пр., «Підручник каталанської мови»[2]). В Україні ця мова викладається на кафедрі іспанської та італійської філології Інституту філології КНУ ім. Т. Шевченка у м. Києві саме як каталанська мова [3].

В українській мові вживається і назва «каталонська мова», зокрема у Кодах представлення назв мов фіксується лише такий варіант назви. У Великому тлумачному словнику української мови фіксуються обидва прикметники[4], однак про мову написано у статті «каталонський». Орфографічний словник української мови фіксує лише слово «каталонський».

У російській мові чіткіше, ніж в українській, фіксується різниця між вживанням слів «каталанский» (щодо мови) та «каталонский» (щодо належності до території, народу)[5].

У польській мові на позначення як мови, так і належності до Каталонії та каталонців, вживається лише прикметник «kataloński».

Іншими слов'янськими мовами назва каталанської мови перекладається таким чином (як зі звуком [a], так і [o]) : білоруською «каталянская / каталёнская мова», сербохорватською «katalonski jezik / каталонски језик», чеською «katalánština», словацькою «katalánčina», словенською «katalonščina / katalonski jezik», болгарською «каталонският език».

У неслов'янських мовах назва каталанської мови найчастіше передається зі звуком [a] (ближче до оригіналу): фр. le catalan, la langue catalane, англ. Catalan language, ісп. idioma catalán. Єдина мова, де у назві з'являється звук [u], - мова есперанто : «kataluna lingvo / la kataluna».

Слід зазначити також, що окрім назв каталанська / каталонська мова, існують й інші, менш поширені сучасні назви для цієї мови. Статутом Автономної області Валенсія закріплено назву «валенсійська мова», в інших регіонах поширення каталанської мови її зараз називають лише «каталанською» (на Балеарських островах у неофіційному вжитку також є назви «мальоркська» та рідше «балеарська мова»). У працях з лінгвістики іноді цю мову називають «каталанською-валенсійською-балеарською», у кін. XX ст. було запропоновано також дві штучні назви — бакаве́с / бакабе́с та кава́ба / каба́ба (або каваба́нська / кабаба́нська мова), де -ка- означає «Каталонія», -ва- / -ве- або -ба- / -бе- — «Валенсія» і -ба- — «Балеарські о-ви». Три літери «а» у назві «каваба» означають «Арагон» (тобто Західну смугу), «Алґе» та «Ал-Каршу».

Історичні назви каталанської мови

Див. також Валенсійська мова.

Від часів проповідей з Урґаньї, каталанська мова називалася по-різному. Оскільки, як і інші неолатинські мови, каталанська мова походить з народної латини, її вважали народним, простим варіантом латинської мови, що пояснює першу зафіксову офіційну назву каталанської мови на поч. XIII ст.vulgar, тобто «народна», «проста» мова.

В Арагонському королівстві, куди входила територія сучасних Південної та Північної Каталонії, каталанською цю мову почали називати з 1290 р. — там ця назва є основною до сьогодні.

На інших каталаномовних територіях традиція називати мову «каталанською» перервалася у XV-XVI ст., натомість вживалися назви, похідні від найменувань відповідних королівств — «валенсійська» (від 1395 р.) та «мальоркська» (від 1409 р.). У Валенсії та на Балеарських о-вах знову почали вживати назву «каталанська мова» у кін. XIX ст.

Статутом автономної області Валенсія закріплено назву «валенсійська мова», в інших регіонах поширення каталанської мови її зараз називають лише «каталанською». У працях з лінгвістики іноді цю мову називають «каталанською-валенсійською-балеарською», у кін. XX ст. було запропоновано також дві штучні назви - бакаве́с / бакабе́с та кава́ба / каба́ба (або каваба́нська / кабаба́нська мова), де -ка- означає «Каталонія», -ва- / -ве- або -ба- / -бе- - «Валенсія» і -ба- - «Балеарські о-ви». Три літери «а» у назві «каваба» означають «Арагон» (тобто Західну смугу), «Алґе» та «Ал-Каршу».

Історичні назви каталанської мови

Примітки

Посилання

Бібліографія

  • Antoni I. Alomar, «La llengua catalana com a patrimoni de les Balears des del punt de vista del passat», dins Societat Arqueològica Lul·liana, Actes del IV Congrés El nostre patrimoni cultural: El català, patrimoni de Mallorca, Palma, 1997, pàgs. 17-56. (кат.)
  • Josep Amengual i Batle, "La llengua del poble dins els sínodes mallorquins", Randa 6. (кат.)
  • Germà Colón i Domènech, La llengua catalana en els seus textos I, Curial Ed., Barcelona, 1978. p. 39-59, 60-71. ISBN 84-7256-158-5. (кат.)
  • Germà Colón i Domènech, El español y el catalán, juntos y en contraste, Editorial Ariel , Barcelona, 1989, p. 19-32. ISBN 84-344-8208-8. (ісп.)
  • Germà Colón i Domènech, Estudis de filologia catalana i romànica, Institut Interuniversiari de Filologia Valenciana - Publicacions de l'Abadia de Montserrat, València/Barcelona, 1997, p. 185-194. ISBN 84-7826-833-2. (кат.)
  • Germà Colón i Domènech, De Ramon Llull al Diccionari de Fabra. Acostament a les lletres catalanes, Fundació Germà Colón, Publicacions de l'Abadia de Montserrat, Barcelona, 2003, p. 229-242. ISBN 84-8415-541-2. (кат.)
  • Antoni Ferrando, Consciència idiomàtica i nacional dels valencians, València, Universitat de València, València, 1980. ISBN 8437001625 (кат.)
  • Antoni Ferrando i Miquel Nicolás, Panorama d'història de la llengua, Tàndem Edicions, València, 1993. ISBN 84-8131-038-7. (кат.)
  • Antoni Ferrando i Miquel Nicolás, Història de la llengua catalana, Universitat Oberta,Ed. Pòrtic, Barcelona, 2005, p. 105-107, 165-169, 251.254. ISBN 84-9788-149-4. (кат.)
  • Rosalia Guilleumas, La llengua catalana segons Antoni Rubió i Lluch, Ed. Barcino, Barcelona, 1957. ISBN 84-7226-475-0. (кат.)
  • Antoni Mas i Forners, «De nationes seu linguae a cuius regio eius lingua. Les demominacions gentilícies de la llengua a Mallorca durant l’edat mitjana», Homenatge a Guillem Rosselló Bordoy, Volum II, Palma, 2002. p. 585-606. ISBN 84-95871-14-9. (кат.)
  • Josep Massot i Muntaner, «La consciència lingüística als segles XV-XVIII», Lluc, desembre de 1969, pàgs. 6-8; recollit dins Els mallorquins i la llengua autòctona, Curial, Barcelona, 11972, pàgs. 13-25. (кат.)
  • Josep Massot i Muntaner, "Antoni M. Alcover i la llengua catalana", II Congrés Internacional de la Llengua Catalana, Publicacions de l'Abadia de Montserrat, Barcelona, 1985, p. 118-127. (кат.)
  • Manuel Sanchis Guarner, "La llengua dels valencians", Ed. Tres i Quatre, València, 1972. p. 2144. (кат.)
  • Pere Oliver i Domenge, La catalanitat de les Mallorques. Conferència llegida en la vetlla del 23 de març de 1916, en el Casal Catalanista de Sants «Els Segadors», Esquerra Republicana de Catalunya – Illes Balears i Pitiüses, Mallorca, 1993.
  • Antonio Planas Rosselló, El proceso penal en el Reino de Mallorca, Miquel Font Ed., Palma, 1998. ISBN 84-7967-067-3.
  • August Rafanell (ed.), Un nom per a la llengua. El concepte de llemosí en la història del català, Vic/Girona, EUMO Editorial/Universitat de Girona, 1991. ISBN 84-7602-804-0. (кат.)
  • August Rafanell Vall-llosera, El llemosinisme. Un estudi de les idees sobre la variació lingüística en la història de la llengua catalana, Publicacions de la Universitat Autònoma de Barcelona, Tesi Doctoral (microfitxa), Bellaterra: UAB, 1991. (кат.)
  • Mila Segarra, "Llengua i escriptura en la societat catalana medieval" dins Història de la cultura catalana I, Ed. 62, Barcelona, 1999, p. 125-150. ISBN 84-297-4544-0. (кат.)
  • Sobre la llengua els valencians. informes i documents, Universitat de Valencia, València, 1998. (кат.)