Народна медицина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 12:09, 12 листопада 2017, створена Mediafond (обговореннявнесок) (стиль, правопис, вікіфікація)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Трав'яна аптека в Бостоні, США

Народна, також традиційна медицина, або цілительство — набір знань з медицини, що виникли до сучасної медицини та продовжують розвиватися паралельно з нею як альтернативна медицина.

За визначенням ВООЗ, народною медициною є «практики, знання та вірування з охорони здоров'я, що включають використання рослин, тварин, мінералів, духовних практик, терапії руками, вправи, застосовані окремо або разом, з метою лікування, діагностування та запобігання хворобам та підтримки здоров'я».[1]

Найпоширенішою формою народної медицини є траволікування, але також існує велике число її систем, пов'язаних з культурами окремих народів, наприклад Аюрведа, традиційна китайська медицина, тибетська медицина, акупунктура та багато інших.

Фітотерапія, гірудотерапія, рефлексотерапія, апітерапія — методи, котрі мають високу ефективність у комплексному лікуванні різних захворювань, можуть давати позитивний результат, за відсутності такого після лікування в офіційній медицині, знижувати ризик цереброваскулярних ускладнень, є незамінними в медичній реабілітації хворих, чим зменшують кількість інвалідизації населення, а отже, мають позитивний вплив на якість життя та здоров'я хворих.[2]

Цілительство в Україні[ред.ред. код]

31 липня 1998 року Указ Президента України № 823/98 «Про заходи щодо врегулювання діяльності в сфері народної і нетрадиційної медицини» започаткував створення Комітету з питань народної і нетрадиційної медицини у структурі Міністерства охорони здоров'я України.[3] Контроль за використанням засобів масової інформації особами, які практикують у сфері народної і нетрадиційної медицини доручено Міністерству інформації України. Контроль над дотриманням законодавства особами, які займаються медичною практикою в сфері народної і нетрадиційної медицини доручено Генеральній прокуратурі.

Станом на 2015 рік офіційно народною та нетрадиційною медициною можуть займатися лікар і, які пройшли спеціалізацію народна та нетрадиційна медицина і працюють на посаді лікаря народної і нетрадиційної медицини в ліцензованих медичних закладах, або як приватні підприємці, якщо вони отримали ліцензію МОЗ України на медичну практику народна та нетрадиційна медицина.[4]

Право на заняття народною медициною (цілительством) мають тільки ті особи, без спеціальної медичної освіти, які отримали спеціальний дозвіл на заняття народною медициною (цілительством), виданий Міністерством охорони здоров'я України або уповноваженим ним органом. Кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються народною медициною (цілительством), порядок заняття народною медициною (цілительством), порядок видачі та анулювання спеціального дозволу на заняття народною медициною (цілительством) встановлюються Міністерством охорони здоров'я України. Спеціальний дозвіл на заняття народною медициною (цілительством) може бути анульований за рішенням органу, що його видав, або за рішенням суду.

Для осіб, які не мають вищої медичної освіти, згідно з наказом МОЗ України № 822 від 23.09.2013 р.[5] Про порядок видачі атестаційно-експертного висновку, що підтверджує наявність в особи цілительських здібностей правом займатися народною та нетрадиційною медициною мають особи, які отримали такі документи:

1. Атестаційно-експертний висновок із зазначенням дати контрольної атестації та експертизи, конкретного виду медичної діяльності, фаху лікаря, разом з яким має проводитись медична діяльність та захворювання, при лікуванні яких виявлено позитивний результат.
2. Спеціальний дозвіл із народної і нетрадиційної медицини.
3. Ліцензія МОЗ  України на медичну практику за спеціальністю «народна і нетрадиційна медицина».

До загально дозволених видів медичної діяльності у галузі народної і нетрадиційної медицини не належать:

 — лікування онкологічних хворих;
 — лікування хворих на інфекційні захворювання у т.ч. венеричні та заразні шкірні, СНІД;
 — лікування хворих на наркоманію;
 — лікування психічно хворих, які потребують невідкладної госпіталізації;
 — видавання висновку про психічний стан здоров'я;
 — догляд та лікування ускладнень вагітності;
 — хірургічні втручання, зокрема аборти;
 — проведення розрахованих на масовову аудіторію лікувальніх сеансів та інших аналогічних їм заходів з використання методу гіпнозу та інших методів псіхічного або біоенергетичного впліву.

Законодавством передбачена індивідуальна підприємницька діяльність приватних осіб в галузі охорони здоров'я при наявності необхідної матеріальнотехнічної бази і кваліфікованих працівників. Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини» № 36 від 11.02.1998 р.[6] дозволено здійснювати таку діяльність особам, які мають цілительські здібності, яким визначено умови та організація їх роботи.

У відповідності до законодавства[6], лікар зобов'язаний вести медичну документацію згідно з вимогами МОЗ України (за формами № 025/у, № 003/у), та контролювати оформлення облікової документації цілителем. Цілитель повинен вести журнал обліку діагностичнолікувальних сеансів, процедур, де зазначає паспортні дані пацієнтів (ПІБ, вік, стать, місце проживання), діагностичний висновок, обсяг лікувальних процедур, спостереження за динамікою стану здоров'я та висновок щодо ефективності наданого лікування. При першому зверненні хворий має також заповнити поінформовану згоду пацієнта, де включена згода на обробку персональних даних форма № 0036/о.

Згідно із даними МОЗ України за 2011 р., оприлюднених ТСН, станом на 2011 рік в Україні офіційно зареєстровано 5 тис. цілителів, а реальна кількість спеціалістів, які практикують в галузі народної та нетрадиційної медицини становила близько 60 тис.[7]

Неврегульованість в правовому полі[ред.ред. код]

В правовому полі України існує ситуація, що в галузі народної та нетрадиційної медицини деякі цілителі, які мають спеціальні дозволи, наймають на роботу дипломованих лікарів, оскільки, згідно із законодавством, не можуть працювати без лікаря, таким чином вони отримують ліцензії на свою діяльність. Насправді ж цілитель стає керівником лікаря, цілителі самостійно приймають пацієнтів, нерідко організовуючи великі прийоми, часто не маючи достатньої бази знань із фізіології і анатомії людини, роблять серйозні помилки в лікувальному процесі. У разі ж подання хворим судових позовів відповідальність несе найнятий лікар, а не цілитель, оскільки, згідно із законом, цілитель підпорядковується лікарю. Для подачі рекламного оголошення потрібно вказати тільки номер і надати ксерокопію медичної ліцензії,[8] яку цілителі часто оформляють на приватне підприємство, де має бути зареєстрований хоч один лікар. А от документів про освіту виступаючого, законодавство про рекламу не вимагає. Внаслідок, такі цілителі, часто не маючи ні медичної освіти, ні наукового ступеня виступають у засобах масової інформації і називають себе «народним лікарем», «професором народної медицини», тощо, вводячи в оману людей.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Fact sheet no. 134: Traditional medicine. World Health Organization. 2008-12-01. Архів оригіналу за 2013-07-02. Процитовано 2009-05-02. 
  2. Н. Похмурська-Гудим АНАЛІЗ ПРАВОВОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАРОДНОЮ ТА НЕТРАДИЦІЙНОЮ МЕДИЦИНОЮ В УКРАЇНІ / Збірник наукових праць. — 2015. — Вип. 43 «ЕФЕКТИВНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ»
  3. МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ, НАКАЗ № 343 від 04.12.98 м. Київ Про утворення Комітету з питань народної нетрадиційної медицини при МОЗ
  4. Про надання спеціального дозволу на медичну діяльність у галузі народної і нетрадиційної медицини: Наказ Міністерства охорони здоров'я № 195 від 10.08.2000 р. // Офіційний вісник УКРАЇНИ. — 2001. — № 9. — Ст. 378
  5. Про порядок видачі атестаційно-експертного висновку, що підтверджує наявність в особи цілительських здібностей: Наказ Міністерства охорони здоров'я України № 822 від 23.09.2013 р.
  6. а б Про затвердження Положення про організацію роботи цілителя, який здійснює медичну діяльність в галузі народної та нетрадиційної медицини: Наказ Міністерства охорони здоров'я № 36 від 11.02.1998 р. // Офіційний вісник України. — 1999. — № 3. — С. 112.
  7. Сьогодні по країні ходять 5 тисяч ліцензованих цілителів / ТСН. Україна від 26.12.2011 р.
  8. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення застосування методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів і заняття народною медициною (цілительством): Закон України № 1033 від 17.05.2007 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 34 — С. 445

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.