Народне господарство Сибіру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 13:34, 19 червня 2018, створена Viktor Legend (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Головним багатством Сибірського краю і предметом експорту, крім хутер, були корисні копалини (срібло, оливо, мідь, залізо; з 1820-их роках також золото).

Для охорони південно-західних кордонів перед кочовиками у 1710 і 1750 — 1760-их pp. побудовано кілька оборонних ліній (Ішимську, Іртиську і Кооливансько-Кузнецьку), що їх охороняли козацькі війська, які 1808 об'єднано у Сибірське козацьке військо.

Кількість населення постійно зростала (у дужках кількість корінного населення; числа приблизні) з 430 (200) на початку 18 ст. до 680 (260) у 1763, 939 (363) у 1795 і 2 936 (648) у 1858 (ч. стосуються також Далекого Сходу і степових провінцій). Поселення відбувалися тоді головне уздовж важливого сибірського тракту, який в'язав Європу з Зах. і Сх. З першої половини 17 ст. московський уряд використовував Сибір як місце заслання, серед інших і політичних в'язнів. 1708 утворено Сибірську губернію з генерел-губернаторством у Тобольську, 1822 її поділено на захід і схід.

Швидке опанування Сибіру було уможливлене незначним опором корінного населення. Разом з політичною окупацією Сибіру йшла колонізація російських поселенців (спершу переважно з півночі Росії). До початку 18 сторіччя це були головне «служилі люди» і промисловці та козачи відділи, які селилися головно у городках (містечках); вони просувалися на схід по річках; головним багатством країни були хутра (ними платили дань і місцеві народи — т. зв. ясак). Кількість населення на початку 17 ст. обраховують на близбко 200 000 (у тому ч. бл. 25 000 зайшлих колоністів), в кін. 17 ст. на бл. 420 000 (вже здебільша колоністів). У 18 ст. у Сибіру селилися головно селяни, переважно на південному заході у смузі Лісостепу й Степу.

Скасування кріпацтва в Російській Імперії (1861) і постале з тим малоземелля і безземелля селян спричинило значне збільшення еміграції за Урал, насамперед на південні землі Сибіру, які надавалися для хліборобства; вона стала масовою з кінця 19 ст. після будови сибірської залізниці (1891—1905), а з 1907 через нездійснені надії селян на аґрарну реформу Столипіна. Еміграція на Сибір охопила спершу головно російські центрально-чорноземні області, згодом також Білорусь, з 1890-их роках і Україну. Кількість всіх поселенців у Сибіру можна припускати у 1861 — 91 на 0,5 млн (17 000 на рік) і на бл. 4,5 млн у 1892—1914 (200 000 на рік), у тому ч. бл. 0,6 млн українців. Додамо, що у 19 ст. на Сибір заслано бл. 1 млн осіб, головно селян; на початку 20 ст. кількість засланих нараховувано до 287 000 (без каторжан; у той час заслання вже були обмежені).

У народному господарстві основну ролю відогравало сільське господарство (Західний Сибір вивозив до Європи багато масла), гірнича промисловість (Сибір давав серед іншого 75 — 80 % продукції золота Російської Імперії), далі хутряна і лісова та рибна промисловість (вся промисловість Сибіру становила ледве 1 % загально-імперської). В давніші часи (зокрема в 17 — 18 ст.) і особливо після будови сибірської залізниці Сибір мав значення в транзитній торгівлі Європи з азійськими державами, головно з Китаєм. Разом з зростанням чисельності населення і розвитком економіки ішов і культурний розвиток, носієм якого були часто засланці; 1881 відкрито в Сибіру перший університет у Томську.

Значні зміни в економічній, а також демографічних відносинах Сибіру відбулися з кінця 1920-их pp., коли за планами п'ятирічок Сибір мав перетворитися з аграрної на аґрарно-промислову, а згодом промислово-аґрарну країну. З цією метою розбудовано родовища корисних копалин і джерела енергії, а пізніше промисловість, зокрема важку. На початку 1930их pp. освоєно Кузнецький кам'яновугільний басейн (у теперішній Кемерівській області у Західному Сибіру) і розбудовано його на другу після Донецького басейну кам'яновугільну базу СРСР та створено (1929 — 32) потужний Кузнецький металургічний комбінат, даті низку машинобудівних заводів, збудовано у Західному Сибіру другу лінію Сибірської маґістралі (1930—1936), освоєно північ Сибіру (серед іншого створено гірничо-металургійний комбінат у Норильську). Натомість сільське господарство не розвивалося, воно багато потерпіло у наслідок колективізації. У 1940 в Сибіру (разом з Далеким Сходом) вироблено 3,2 млр кіловат-годин електроенергії, видобуто 39 млн т вугілля, витоплено 1,5 млн т чавуну і 2 млн т сталі.

До війни Сибір, як і вся окупована СРСР Азія, посідав особливе місце в економічному плануванні СРСР. З 1950-их pp. на розвиток Сибіру вкладається щорічно близько 30 % усіх капіталовкладень. За 1940 — 1973 рр. обсяг валової продукції Сибіру зріс майже у 20 разів. Далі розвиваються, ті самі галузі промисловості, що й до 1945, з особливим наголосом на розвиток важкої і машинобудівнї промисловості, зокрема нафтової (розбудова Західно-Сибірського нафтогазоносного басейну) і хімічної та гідроенергії (головне у Східному Сибіру). Розбудовано мережу залізниць. У зв'язку з розоренням цілинних земель посівна площа у Західному Сибіру збільшилася удвічі. Тепер сільсько-господарські вгіддя Сибіру займають 60 млн га, у тому ч. 29 млн орної землі; посівна площа — 26,5 млн га, у тому ч. 17,3 млн зернових (13,6 млн — яра пшениця). Валовий збір зернових (пересічний річний за 1969-73) — 15,8 млн т. Кількість великої рогатої худоби (1974) — 11,2 млн (у тому ч. 5,1 корів), 4,8 млн свиней, 16,8 млн овець і кіз.

Видобуток кам'яного вугілля досяг 1970 — 160 млн т (у тому ч. в Кузнецькому басейні 113); за продукцією нафти Сибір має бути на першому місці в СРСР (:за плином на 1975 — 125 млн т нафти і 44 млрд м³ газу). У виробництві електроенергії у Західному Сибіру головне значення мають електростанції, що працюють на вугіллі, у Східному Сибіру найпотужнішою є Іркутська енергосистема (об'єднує Братську і Іркутську ГЕС). Чорна металургія скупчена головно у Кузнецькому басейні, кольорова — у Східному Сибіру, машинобудівна у всіх промислових районах. Головні промислові райони, як і все економічне життя, зосереджені в південній смузі Сибіру — у Західному Сибіру: Кузнецький, Новосибірський, Омський і Томський; у Східному Сибіру: Красноярський і Іркутсько-Черемховський. На півночі Сибіру важливим промисловим районом є Норильський над долишнім Єнісеєм.

З Західного Сибіру експортують вугілля, нафту і нафтопродукти, машини, хімічні продукти, зерно; з Східного Сибіру головне залізну руду, кольорові метали і машини; з усього Сибіру — ліс і лісоматеріали, масло і сир. Експорт іде головне на Урал, Казахстан і Середню Азію, далі до європейської частини СРСР. Імпортують головно оброблені метали і предмети широкого вжитку.

Література[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Ветошкин М. Сибирское областничество. ж. Современный мир. М. 1913;
  • Азиатская Россия. т. І, II. П. 1914;
  • Олесіюк Т. Українські колоніальні землі, ж. Табор. В. 1932 — 34;
  • Kubijowicz W. Rozmieszczenie Ukraiucow w Azji. Biuletyn Polsko-Ukrainski. чч. 21 — 23. В. 1934;
  • Кисилев С. Древная история Южной Сибири. (друге вид.) М. 1951;
  • Покшишевский В. Заселение Сибири (Историко-географический очерк). Іркутськ 1951;
  • Sweet J. The Problem of Nationalities in Soviet Asia. Ukrainian Quarterly, т. IX. Нью-Йорк 1953;
  • Народы Сибири. М.-П. 1956; Сибирское отделение АН СССР. Институт Истории, Филологии и Философии. Проблемы изучения национальных отношений в Сибири на современном этапе. (Зб.). Новосибірськ 1967;
  • История Сибири с древнейших времен до наших дней. тт. І — V. П. 1968 — 69;
  • Этнография русского населения Сибири и Средней Азии. М. 1969;
  • Советский Союз. Российская Федерация. Восточная Сибирь. М. 1969,
  • Западная Сибирь. М. 1971;
  • Морозова Т. Экономическая география Сибири. М. 1975.