Нік Гріффін
| Нік Гріффін | |
|---|---|
 Виступ на конференції в Манчестері, 2009 | |
| Нині на посаді | |
| На посаді з | вересень 1999 |
| Попередник | Джон Тіндалл |
Депутат Європейського парламенту | |
| Час на посаді: | |
| Вибори до Європейського парламенту 14 липня 2009 — 2014 | |
| Народився | 1 березня 1959 (59 років) Барнет, Хартфордшир, Велика Британія |
| Виборчий округ | Північно-Західна Англія |
| Громадянство |  Велика Британія |
| Національність | Англієць |
| Політична партія | Британська національна партія |
| Дружина | Джекі Гріффін (з 1985) |
| Діти | 4 |
| Рідня | Батько Едгар Гріффін |
| Релігія | Англіканство |
| Офіційний веб-сайт | |
|
| |
Нік Гріффін — (англ. Nicholas John "Nick" Griffin, народився 1 березня 1959року) — британський політик, колишній голова Британської національної партії і колишній депутат Європейського парламенту від Північно-Західної Англії.
Зміст
Життєпис[ред. | ред. код]
Юність і початок політичної кар'єри[ред. | ред. код]
Батько Ніка Едгар Гріффін сам дотримувався правих переконань і коли Ніку було п'ятнадцять років, привів його на мітинг Британського національного фронту (БНФ). У 1977 році Нік Гріффін вступив в Кембриджський університет, де вивчав історію та право[1]. У період навчання Гріффін швидко просувався партійною драбиною Національного фронту, він заснував в університеті студентську групу БНФ.
Після закінчення університету Гріффін зацікавився ідеями італійського неофашиста і терориста Роберто Фйоре, який емігрував до Великої Британії, рятуючись від кримінального переслідування за крупний теракт в Болоньї. Ці ідеї, відомі як Третя позиція, припускали протистояння і комунізму, і капіталізму, позаяк обидві ідеології зрештою призводять до збагачення меншості[2]. Серед кумирів Гріффіна того періоду були чорношкірий радикальний ісламіст Луїс Фарраган і аятола Хомейні[3].
1980-і та прорив у політичній діяльності[ред. | ред. код]
У 1980 році Гріффін разом із ультраправим публіцистом Джозефом Пірсом заснував видання Nationalism Today[en] і став його першим редактором. Три роки по тому Гріффін узяв дієву участь у зміщенні лідера БНФ Мартіна Вебстера[4]. У 80-і роки Гріффін організовував у Саффолку концерти неонацистських скінхедських груп, в тому числі Skrewdriver[5]. Наприкінці 1988 — на початку 1989 року всередині БНФ відбувся черговий конфлікт, у результаті якого Гріффін та інші прихильники «Третього положення» вийшли з БНФ і створили власну організацію, яка проіснувала до 1991 року[4][6].
У 1990 році через вибух рушничного набою за нез'ясованих обставин Гріффін втратив ліве око (замість нього був вставлений скляний протез)[3]. Рік по тому він зазнав великих збитків через невдалий бізнес-проект[3][1]. Гріффін відійшов від політики на кілька років, поки в 1995 році Джон Тіндалл, у той час лідер Британської національної партії, не запропонував йому приєднатися до партії. Гріффін став редактором журналів Spearhead і The Rune[6].
1990-і[ред. | ред. код]
На посаді редактора The Rune Гріффін активно обстоював позицію заперечення Голокосту, зокрема, коли відомий ревізіоніст Девід Ірвінг публічно визнав, що частина євреїв могла загинути в ході Голокосту, Гріффін піддав його критиці[2]. У 1998 році Гріффін був визнаний винним у розповсюдженні матеріалів, що розпалюють расову ненависть, і засуджений до дев'яти місяців ув'язнення з відтермінуванням покарання на два роки й штрафом у 2300 фунтів[7]. Процес підняв репутацію Гріффіна всередині партії, що дозволило йому на чергових виборах змістити Тіндалла з поста лідера БНП[3][6].
Після приходу до влади Гріффін спрямував зусилля на потрапляння Британської національної партії до парламенту, чого раніше вдалося домогтися іншим ультраправим політикам — Ле Пену у Франції і Гайдеру в Австрії. Для цього Гріффін радикально змінив партійний імідж, відмовившись від підтримки скінхедів і відкрито расистської риторики на користь менш радикальних ідей, таких як «захист британського способу життя». БНП включила в свою програму боротьбу за захист довкілля та права тварин[3][1].
Гріффін заявив в The Rune, що Голокост був «сумішшю військової пропаганди союзників, надзвичайно вигідної брехні, і істерії як в останньої шльондри»[8].
2000-і[ред. | ред. код]
Гріффін висував свою кандидатуру на довиборах до палати громад від одного з округів графства Вест-Мідлендс в 2000 році. Він посів четверте місце з п'яти (4,21%), позаду кандидатів від лейбористів, консерваторів і лібералів. На парламентських виборах 2001 року Гріффін балотувався від округу Олдхем Вест & Ройтон (Великий Манчестер) і зайняв третє місце (16,4% голосів), попереду кандидата від лібералів. У 2005 році на чергових парламентських виборах Гріффін висувався від округу Кейлі (Західний Йоркшир) і набрав 9,2% (четверте місце), але його партія отримала в чотири рази більше голосів, ніж за попередню виборчу кампанію[3].
У липні 2004 року журналісти BBC показали документальний фільм про Британську національну партію, що включав таємно зняті виступи Гріффіна[9][10]. Цей запис став підставою для кримінального переслідування Гріффіна і деяких інших членів БНП за звинуваченням у розпалюванні расової ненависті. У грудні 2004 року він був заарештований і допитаний поліцією[11]. Журі присяжних виправдало Гріффіна за частиною звинувачень і не змогло прийти до згоди за рештою пунктів. На повторному процесі, що завершився в листопаді 2006 року, Гріффін був виправданий повністю[9].
Під керівництвом Гріффіна Британська національна партія в 2009 році отримала два місця в Європарламенті. На виборах БНП загалом набрала 943.598 голосів (6,2%)[12], а сам Гріффін, який балотувався від Північно-Східної Англії, отримав одне з восьми місць від цього округу.
Особисте життя[ред. | ред. код]
Гріффін одружений і має чотирьох дітей[3]. Його дружина Джекі і старша дочка Дженніфер беруть активну участь в житті БНП[13].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в uk_news/politics/4670574.stm Profile: Nick Griffin. BBC. 10 листопада 2006. Процитовано 2010-02-25.
- ↑ а б Nick Griffin: Brute in a suit. The Independent. 18 липня 2004. Процитовано 2010-02-25.
- ↑ а б в г д е ж A right menace: Nick Griffin. The Independent. 2009-05-23. Архів оригіналу за 2012-04-19. Процитовано 2010-02-25.
- ↑ а б Stephen E. Atkins. Encyclopedia of modern worldwide extremists and extremist groups. — Greenwood Publishing Group, 2004. — P. 111. — 404 p. — ISBN 9780313324857.
- ↑ Siddique, Haroon (2008-11-19). Profile: Nick Griffin. The Guardian. Архів оригіналу за 2012-04-19. Процитовано 2010-02-26.
- ↑ а б в Nick Griffin. The Telegraph. 2006-01-10. Архів оригіналу за 2012-04-19. Процитовано 2010-02-26.
- ↑ Stephen E. Atkins. Encyclopedia of modern worldwide extremists and extremist groups. — Greenwood Publishing Group. — P. 112. — 404 p. — ISBN 9780313324857.
- ↑ Anthony, Andrew (1 September 2002). Flying the flag. London: The Guardian. Процитовано 6 October 2009.
- ↑ а б BNP Pair Cleared Of Race Hate Charges. Sky News. 2006-11-10. Архів оригіналу за 2012-04-19. Процитовано 2010-03-01.
- ↑ Going undercover in the BNP. BBC. 15 червня 2004. Процитовано 2010-03-01.
- ↑ Steven Morris, Martin Wainwrigh (2004-11-15). BNP leader held by police over racist remarks. The Guardian. Архів оригіналу за 2012-04-19. Процитовано 2010-03-01.
- ↑ European Election 2009: UK Results. BBC. 2009-06-08. Архів оригіналу за 2012-04-19. Процитовано 2010-03-01.
- ↑ Hill, Amelia (2004-05-16). Jennifer 's journey to the front of the BNP. The Guardian. Архів оригіналу за 2012-04-19. Процитовано 2010-03-01.
Посилання[ред. | ред. код]
- Депутатський веб-сайт
- Офіційний веб-сайт
- Офіційний сайт Британської національної партії
- Nick Griffin's official Twitter
- MEP Profile of Nick Griffin
- Edmund Standing. Nick Griffin and the Holocaust (Перевірено 21 листопада 2010)
Мультимедіа та цитати[ред. | ред. код]
 |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Nicholas John Griffin |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Нік Гріффін
Див. також[ред. | ред. код]
| |||||||||||||||||||||||
