Німецько-фінляндська угода про транзит (1940)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Німецько-фінляндська угода про транзит
Підготовлено: 1940
Підписано: 22 вересня 1940
Місце: Берлін
Закінчився: червень 1941
Сторони: Німеччина, Фінляндія
Мови: німецька, фінська

Німецько-фінляндська угода про транзит (фін. Saksan ja Suomen kauttakulkusopimus, нім. Die deutsche und die finnische Transitabkommen) — міжнародний договір про транзит військ Німеччини територією Фінляндії до Північної Норвегії.

Підписана у Берліні 22 вересня 1940 року.

Передумови

На початку Другої світової війни Скандинавський півострів набув важливого стратегічного значення для супротивних сторін, що обумовлювалося його геополітичним положенням між ворогуючими сторонами: Великою Британією, Німеччиною та Радянським Союзом. Усі вони намагалися використати півострів як плацдарм у своїх інтересах. Велика Британія та Франція, як союзники, могли використати його для створення загрози німецьким ВМС, економічним центрам Північної Німеччини, транзиту сировини зі Швеції та Фінляндї, а також створити загрозу для північно-західної частини СРСР та контролювати вихід його ВМФ із Баренцевого та Балтійського морів до Атлантичного океану. Для Німеччини півострів був важливим для постачання залізної руди зі Швеції, для військово-морської блокади західних супротивників, а також для контролю торгового шляху з північних портів СРСР до Англії і в якості плацдарму для наступу на північно-західні райони СРСР. Для Радянського Союзу цей плацдарм надавав мождивості загрожувати Німеччині з півночі, порушити традиційні шляхи постачання їй сировини зі скандинавських країн та для дій на морі проти Англії і Франції .

Відповідно до таємного Додаткового протоколу до Договору про ненапад між Радянським Союзом та Третім Райхом [1] Фінляндія була віднесена сторонами до «сфери державних інтересів» Радянського Союзу

Радянський Союз розпочав своє просування на півострів розв'язавши війну з Фінляндією, що завершилася для нього не зовсім вдало. Прискорила завершення військової операції реальна загроза втручання у конфлікт Великої Британії та Франції. Ця війна, а також підготовка до вторгнення на півострів Великої Британії та Франції, підштовхнули Німеччину до окупації Данії і Норвегії.

Райхсканцлер А. Гітлер стверджував, що Німеччина не мала політичних інтересів у Фінляндії і що під час радянсько-фінської війни Німеччина зберігала найсуворіший нейтралітет. Гітлер наказав затримати пароплави, що мали постачати військові матеріали до Фінляндії, хоча він не мав на це жодного права. Така позиція Німеччини призвела до ускладнень у шведсько-німецьких відносинах. Війна з Норвегією стала наслідком війни з Фінляндією і, до того ж, внаслідок погіршення стосунків із Швецією, Гітлеру довелося задіяти більшу кількість дивізій у Норвегії, ніж передбачалося. Оскільки Німеччина отримує з Фінляндії ліс та нікель, вона зацікавлена у Фінляндії економічно. Окрім того вона зацікавлена у попередженні конфліктів у Балтійському морі, через яке проходять її торговельні шляхи [2].

Після підписання мирного договору з Фінляндією керівництво СРСР категорично заперечило спробу створення воєнного союзу Норвегії, Швеції і Фінляндії [3] [4]. Німеччина, що зайняла нейтральну позицію у цьому конфлікті, вже у квітні 1940 року розпочала операцію з окупації Данії і Норвегії.

Здійснивши операцію з окупації прибалтійських країн влітку 1940 року [5], керівництво СРСР у листопаді намагалося отримати згоду Німеччини на включення до їх числа також і Фінляндії. Створивши своїми діями загрозу інтересам Німеччини керівництво СРСР сприяло рішенню А. Гітлера про підготовку війни з СРСР.

По завершенні Німеччиною військової операції у Норвегії від середини червня 1940 року північним сусідом Фінляндії була вже не нейтральна Норвегія, а Третій Райх.

Починаючи від липня 1940 року Німеччина розпочала планування військової операції проти Радянського Союзу. Для її реалізації потрібно було використати територію Фінляндії. Від того часу змінилося ставлення керівництва Німеччини до Фінляндії: Фінляндію de facto перетягнули зі «сфери державних інтересів СРСР» до «сфери державних інтересів Німеччини» [6] [7].

Нові плани Німеччини щодо Фінляндії стали остаточно зрозумілими Москві під час зустрічі В'ячеслава Молотова з А. Гітлером в середині листопада 1940 року. Молотов заявив, що СРСР досяг кордонів «сфери інтересів», обумовлених влітку 1939 року [8], скрізь за винятком Фінляндії. По суті Молотов просив у Гітлера згоди на окупацію Фінляндії. Однак Гітлер недвозначно зажадав не починати нової війни на фінляндському напрямку. Молотову стало зрозуміло, що СРСР не зможе отримати «належного йому в Фінляндії», не опинившись в конфлікті з Німеччиною [9].

До кінця літа 1940 року Фінляндія опинилася у скрутному економічному і політичному становищі поміж великими геополітичними гравцями.

З боку Радянського Союзу її могли очікувати події, аналогічні тим, що тільки-но відбулися у прибалтійських країнах [10]. Ситуацію ускладнювала діяльність Фінсько-радянського товариства миру та дружби, що поширювало чутки про радянізацію Фінляндії, а також організовувало у великих містах демонстрації і заворушення. Радянський Союз офіційно підтримував Товариство як в кремлівських коридорах влади, так і через своє посольство в Гельсінкі. Товариство діяло як своєрідний Троянський кінь, що міг стати небезпечним для Фінляндії. Радянський Союз активно підтримував комуністичну агітацію, спрямовану на повалення суспільного ладу у Фінляндії [11]. На початку липня голова уряду та міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов заявив Вінцасові Креве-Міцкявічюсові:

Ви повинні добре подивитися на реальність і зрозуміти, що в майбутньому малі нації повинні будуть зникнути. Ваша Литва разом з іншими країнами Балтії, включаючи Фінляндію, повинні будуть приєднатися до славної родини Радянського Союзу [12].
Оригінальний текст (англ.)
You must take a good look at reality and understand that in the future small nations will have to disappear. Your Lithuania along with the other Baltic nations, including Finland, will have to join the glorious family of the Soviet Union.

У той же час, після підписання мирного договору, Радянський Союз вимагав подальших політичних і економічних поступок, ним не передбачених, серед яких була й вимога транзиту територією Фінляндії військ Червоної армії до військово-морської бази на півострові Ханко. З багатьох джерел до уряду Фінляндії надходили відомості про пересування радянських військ в безпосередній близькості від кордонів: погіршилася політична атмосфера в Москві, інформація про загрозу війни надходила з радянського посольства в Стокгольмі, від німецьких військових аташе в Таллінні, Ризі та Каунасі та від керівництва ОКВ. З ініціативи К. Маннергейма 8 серпня 1940 року відбулося позачергове засідання уряду Фінляндії, яке, однак, не підтримало пропозиції маршала про введення часткової мобілізації. Уряд в політичному плані робив все можливе для збереження миру, зокрема Вяйньо Таннер — довірена особа соціал-демократів — на вимогу уряду СРСР був усунений з посади. Уряду довелося вирішувати, звідки можна було отримати допомогу, щоб протистояти неприйнятним вимогам і забезпечити недоторканість країни.

Внаслідок воєнних дій порушилися економічні зв'язки Фінляндії із західними країнами [13]. Внутрішньоекономічна ситуація погіршилася також внаслідок окупації Радянським Союзом близько 10% території Фінляндії. Була введена карткова система на хлібопродукти, а потім і на інші продукти харчування.

29 червня 1940 року була підписана торговельна угода [14], що передбачала збільшення фінського експорту до Німеччини у порівнянні з 1938 р в чотири рази, імпорту — у два рази. Німеччина стала найважливішим торговим партнером Фінляндії. Це мало позитивне політичне значення, оскільки Фінляндія могла відчувати себе впевненіше в обстановці радянського тиску. З іншого боку мало безсумнівні мінуси, оскільки економіка Фінляндії занадто тісно прив'язувалася до німецької економічної ситуації.

Швидко змінювалася обстановка в світі, що сприяло зміцненню віри фінських політичних діячів у неминучість змін у положенні Фінляндії [15] і примушувало бути прагматичними в оцінці ситуації. Це вело до пошуків нового союзника. Вибір був обмежений. Хоча вважали, що Німеччина залишила країну на милість Росії і ставлення до неї після закінчення «Зимової війни» було досить прохолодним,— погляди все частіше стали звертати убік Берліна [16].

У липні 1940 року Швеція погодилася на транзит військ Вермахту до Норвегії. У червні СРСР окупував Бессарабію і Північну Буковину, а також Балтійські країни.

6 вересня уряд Фінляндії був змушений підписати угоду про транзит військ Червоної армії до військово-морської бази СРСР на півострові Ханко.

У ситуації, що склалася, не існувало жодних реальних розумних альтернатив. Після окупації Данії та Норвегії вермахтом британська підтримка Фінляндії була вже неможливою. Фінсько-шведський оборонний союз не бажали визнавати ні Москва, ані Берлін. В той же час Фінляндія не бажала собі долі Балтійських республік, анексованих СРСР влітку 1940 року. Після окупації розпочалися масові депортації місцевого населення до Сибіру. Тому, коли німецьке керівництво запропонувало Фінляндії дати дозвіл на прохід своїх військ фінською територією, обіцяючи їй натомість продаж зброї, уряд негайно погодився [17].

У травні 1940 року спроба Фінляндія обговорити з Берліном проблему закупівлі зброї виявилася невдалою. Але до серпня ситуація зазнала змін, хоча у Німеччині й не бажали відкрито продавати зброю Фінляндії — цьому перешкоджав Пакт Молотова — Ріббентропа [18]. Начальник відомства озброєнь генерал Георг Томас (нім. Georg Thomas) 9 серпня повідомив фінському військовому атташе в Берліні полковникові Вальтерові Хорну (фін. Walter Emil Ferdinand Horn) про готовність розпочати поставки Фінляндії німецької зброї «авансом в рахунок майбутнього зближення» [19]. На прийомі, влаштованому Й. фон Ріббентропом 19 серпня 1940 року, міністрові Райнерові фон Фіяндту та послові Фінляндії Тойво Ківімякі повідомили про відновлення Німеччиною продажу зброї. Ще раніше, 8 серпня, у столичному «гуртку Гільберта», до якого входили фінські постачальники зброї, було відомо про причину візиту Йозефа Фельтйенса пов'язану із закупівлею зброї, та про його становище як керівника чотирирічного плану в голландській економічній зоні [20].

Підписання угоди

Йозеф Фельтйенс, довірена особа Германа Герінга (1918, у званні лейтенанта)

Попередні домовленності та технічні перемовини відбувалися таємно. А. Гітлер до останнього часу провадив справу через військових, відсторонюючи від неї дипломатичне відомство. Вирішення всіх питань від доручив особисто командуючому Люфтваффе райхсмаршалу Герману Герінгу та підполковникові Йозефові Фельтйенсу. 14 серпня Фельтйенс отримав інструкції від А. Гітлера та Г. Герінга [21].

В середині серпня 1940 року до Фінляндії прибув,— як представник райхсмаршала Германа Герінга,— підполковник Йозеф Фельтйенс, керівник «чотирирічного плану» у голандській економічній зоні.

Наслідком його зустрічей із Г. Маннергеймом і прем'єр міністром Рісто Рюті стала угода про транзит німецьких військ до Норвегії. Ця угода стала початком зближення Німеччини і Фінляндії у військовій сфері.

Міністерство закордонних справ Німеччини уклало витриманнй у загальних формулюваннях документ, що був підписаний у статс-секретаря Міністерства закордонних справ Ернста фон Вайцзеккера у другій половині дня 22 вересня 1940 року. Таким чином офіційний документ з'явився після початку транзитних перевезень.

Угода мала дві частини: перша, щодо транзиту військ вермахту територією Фінляндії; друга, щодо постачання зброї для збройних сил Фінляндії.

22 вересня перший німецький транспортний корабель прибув до Вааси. Це було несподіванкою для багатьох членів уряду. Рішенння було прийняте тими, хто складав «вузьке коло» — Рісто Рюті, К. Маннергейм, Рудольф Вальден і Рольф Віттінг. Можливо, що навіть президент Кюесті Калліо не знав про те, що відбувалося. Уряд Фінляндії у повному складі отримав інформацію про угоду лише 24 вересня.

Серед іншого угода передбачала дозвіл уряду Фінляндії на перевезення військового спорядження та супроводжуючого персоналу із північних балтійських гаваней через Рованіемі до Кіркенеса. Зброя мала перевозитися окремо від військ у спеціальних вагонах з німецькими караулами (згідно усної домовленості фінська сторона надавала «свободу дій» транспортованим військам). 23 вересня 1940 року фінська сторона інформувала про угоду радянське повпредство у Гельсінкі. Телеграма ТАРС із Берліна від 28 вересня 1940 року була надрукована в радянській пресі. [22]

Реалізація угоди

Storlien 1940 Tysk transittrafik, 8,8 cm.jpg
Storlien 1940 Tysk transittrafik, alpjägare.jpg

Транзит німців не був обмеженим перевезенням відпускників; протягом кількох тижнів з Німеччини до Фінляндії морем було доставлено значно більше військових матеріалів, ніж та кількість, що її західні держави завезли до країни за весь час Зимової війни.

Частина німецьких військ затримувалася у містах Вааса, Оулу, Рованіемі, транспорти з озброєнням зосереджувалися у найбільш вразливій частині Фінляндії, створювалися бази пального, розширювалися аеродроми. Допомога озброєнням розглядалася керівництвом Фінляндії як істотна підтримка з боку Німеччини [23].

Наслідки

Із листа К. Маннергейма до сестри Єви:
Чудова промова нашого президента Рюті по радіо описує гідним чином, без єдиного слова перебільшення, агресивну політику Москви і розвиток відносин між нами і Москвою з першого дня укладення миру 13.3.40.
В той же час менш ясно розкривається слабкість нашого уряду; вона виявлася в по́ступках, яких частково — на мою неодноразово підкресленому думку — можна було уникнути. Якщо вже ми хочемо, налякані східною загрозою, маніпулювати незалежністю і визнавати за московським набродом привілейоване становище, то, значить, уже міцно стоїмо на похилій площині, яка з дедалі більшою швидкістю веде до загибелі. Порятунку не було б, якщо не залежні від нас міжнародні події в нинішній гігантській грі країнами і народами не створили би ситуації, що дала нам хоч на якийсь час перепочинок.
На цьому тлі і потрібно розглядати наше ставлення до зростаючого напруження між Берліном і Москвою. Для нас було бажано, щоб німецькі війська, що знаходяться в Північній Норвегії, отримали підкріплення на противагу все більш нахабним вимогам Москви, і коли деякі німецькі з'єднання затрималися в полярних областях Фінляндії довше, ніж того вимагав транзитний проїзд, у нас проти цього не було ніяких заперечень.
Коли сили більшовиків на наших східних кордонах почали все ж загрозливо зростати, ми визнали за необхідне зміцнити власні загороджувальні війська, спочатку на третину колишньої чисельності, а потім іншими армійськими частинами. І все-таки я впевнений, що ми не дали б втягнути себе у війну, якби Москва знову необачно і без оголошення війни не атакувала нас бомбардувальниками, які губили і знищували людей навіть в найвіддаленіших частинах нашої країни, яка щойно пережила жорстокі негаразди.
Тепер жереб все ж кинутий, і в гордій історії Фінляндії розпочався новий період. Ми будемо воювати з усією силою, що таїться в нашому народі. І це - будемо сподіватися - врятує нас від того, щоб «бути стертими з лиця землі», що, якщо знати методи більшовиків, майже напевно сталося б у найближчому майбутньому.[24]

Див. також

Примітки

  1. Документы внешней политики СССР. 1939. Т. XXII: В 2 кн.— Кн. 1. Январь — август.— M: Междунар. отношения, 1992.— С. 632.
  2. Документы внешней политики. 1940—22 июня 1941. Т. ХХIII: В 2 кн.— Кн. I. Январь — октябрь 1940.— М.: Междунар. отношения, 1995.— С. 63—64.
  3. Документы внешней политики. 1940 — 22 июня 1941. Т. XXIII: В 2-х кн.— Кн. 2(1) 1 ноября 1940 — 1 марта 1941.— М.: Междунар. отношения, 1998.— С. 169.
  4. «Переговори про оборонний союз Скандинавських країн розпочалися відразу після закінчення війни. Пропозиція про такий союз, що надійшла від Фінляндії, зустріла хороший прийом у Швеції та Норвегії, і фінський народ, що знаходився в дуже скрутному становищі, побачив проблиск надії. Тим більшим було розчарування, коли стало відомо, що радянський уряд виступив проти цього плану, посилаючись на третю статтю договору про мир, в якій сторони зобов'язалися утримуватися від нападу один на одного, а також від укладення союзів або входження в коаліції, що спрямовані проти іншої договірної сторони. Однак нікому на Півночі навіть в голову не приходило, що мова могла йти про союз, що переслідує агресивні цілі. Оборонний альянс був задуманий як втілення бажання північних країн захистити свій нейтралітет і незалежність, і його єдиною метою було збереження статус-кво Півночі, при цьому Фінляндія входила б до союзу з кордонами, встановленими Московським договором. Додатковою гарантією мирних цілей передбачуваного союзу було пряме зобов'язання всіх його членів не починати війни, якщо питання не йде про спільну оборону від агресора.
    Опір Радянського Союзу створенню такого оборонного альянсу був помилкою. Як показав подальший розвиток подій, відмова від нього пішла на користь тільки Гітлеру, напад якого на Скандинавію не зустрів спільного опору Швеції і Норвегії. Можна поставити питання: чи окупував би Гітлер взагалі Норвегію, якби знав, що вступить у відкритий конфлікт зі Швецією і Фінляндією? Оборонний союз автоматично привів би нас на сторону супротивників Німеччини. Фінляндія, прив'язана до оборонної політики Швеції та Норвегії, навіть урізана і ослаблена, могла б гарантувати безпеку Ленінграда.
    Пізніше була отримана інформація про те, що Англія в березні 1940 року через свого посла в Москві сера Стаффорда Кріпса виступила на підтримку ідеї створення оборонного союзу північних країн, але відповіді на свою заяву не отримала.
    Зруйнувавши плани створення оборонного союзу, СРСР фактично сприяв тому, що німці захопили плацдарм на норвезькому узбережжі Північного Льодовитого океану. Звідти вони стали погрожувати Мурманську і протягнули частину своїх комунікацій найкоротшим шляхом через північ Фінляндії, а пізніше, використавши залізницю, побудовану за наказом Радянського Союзу, з'явилися в небезпечній близькості від Мурманська.»— Див.: Маннерrейм К. Г. Мемуары / Пер. с финск. Б. С. Злобина.— М.: АСТ; Астрель, 2011.— С. 391—392.
  5. Див.: Радянська окупація балтійських країн (1940)
  6. Юссила О., Хентиля С., Невакиви Ю. Политическая история Финляндии 1809-2009 / Предисл. Ю. С. Дерябина.— М.: Изд-во «Весь Мир», 2010. — С. 235.
  7. У серпні Герман Герінг зазначив: «У цю мить вирішилася доля Фінляндії. Тепер вона знову належить до німецької сфери впливу». Див.: Menger M. Deutschland und Finland im zweiten Weltkrieg. S. 81.
  8. Див.: Таємний Додатковий протокол до Договору про ненапад між Радянським Союзом та Третім Райхом
  9. Юссила О., Хентиля С., Невакиви Ю. Политическая история Финляндии 1809-2009 / Предисл. Ю. С. Дерябина.— М.: Изд-во «Весь Мир», 2010. — С. 236.
  10. «Доля прибалтійських країн і спосіб, у який Естонія, Латвія і Литва були перетворені на радянські держави і підпорядковані радянській імперії, змушують мене ночами думати про цю серйозну справу».— З листа посла в СРСР Юго Паасіківі до міністра закордонних справ Фінляндії, 22 липня 1940 р.— Див.: Иокипии Мауно. Финляндия на пути к войне: Исследование о военном сотрудничестве Германии и Финляндии в 1940—1941 гг./Пер. Л. В. Суни.— Петрозаводск: Карелия, 1999.— С. 68.
  11. Мейнандер Генрик. Історія Фінляндії: Лінії, структури, переломні моменти / Переклала зі швед. Наталя Іваничук, Ганна Мамчур (розд. 2), Софія Косарчин (розд. 9).— Львів: ЛА «Піраміда», 2009.— 216 с. Див. також: Коминтерн и Финляндия. 1919-1943: Документы / Под ред. Н. С. Лебедевой, К. Рентолы, Т. Саарелы; Ин-т всеобщей истории.— М.: Наука, 2003.— 420 с.
  12. Baltic States: A Study of their Origin and National Development, Their Seizure and Incorporation into U.S.S.R. Interim Report of the Select Committee on Communist Aggression, House of Representatives, Eighty Third Congress, Second Session, 1954, Under the Authority of H. Res. 346 and H. Res. 438. Reprinted in the series International Military Law & History, Vol. IV. Edited by Igor I. Kavass and Adolph Sprudzs. Buffalo: William S. Hein & Co., Inc., 1972. 537 p.
  13. «Якщо раніше зовнішня політика Фінляндії орієнтувалася на Англію, вплив якої як в економічному, так і в політичному житті країни був досить сильним, то зараз, внаслідок зміни ситуації і співвідношення сил у війні на Заході, Фінляндія йде курсом на Німеччину, в той же час не бажає псувати відносин з Англією, яка контролює вихід Фінляндії на Півночі.».— З політичного листа повноважного представництва СРСР у Фінляндській Республіці до НКЗС СРСР.— Документы внешней политики. 1940—22 июня 1941. Т. ХХIII: В 2 кн.— Кн. I. Январь — октябрь 1940.— М.: Междунар. отношения, 1995.— С. 142—143.
  14. Барышников В. Н. Вступление Финляндии во вторую мировую войну. 1940-1941 гг.— Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 2003.— 171 с.
  15. «Московський мирний договір ще до його підписання отримав неофіційну назву - перемир'я. Фіни вірили (або принаймні сподівалися), що мирний договір буде носити тимчасовий характер і умови його укладання, які вони вважали неприйнятними, можна буде переглянути на мирній конференції, яка повинна була відбутися після закінчення світової війни».— Див.: Юссила О., Хентиля С., Невакиви Ю. Политическая история Финляндии 1809-2009 / Предисл. Ю. С. Дерябина.— М.: Изд-во «Весь Мир», 2010. — С. 231.
    «Глава МЗС Фінляндії Вяйньо Таннер на засіданні Державної ради в день підписання мирного договору з СРСР заявив: «Велика війна ще тільки почалася, ми нічого не знаємо про її завершення. Цей наш мир - перемир'я, ми не знаємо, яким буде остаточний мир».».— Див.: Зимняя война 1939–1940  гг. в  документах НКВД: По  материалам Архива Управления Федеральной службы безопасности Российской Федерации по городу Санкт-Петербургу и Ленинградской области. / Авт.-сост. Бернев С. К., Рупасов А. И.— СПб.: Информационно-издательское агентство «ЛИК», 2010.— С. 293.
  16. Посол Німеччини в Гельсінкі Віперт фон Блюхер зазначав, що «реальні політики починають розуміти — тільки у двох великих держав — Німеччини і Росії — є дійсний вплив на Балтиці і що нормальні відносини з цими обома державами є для Фінляндії життєво важливим питанням».— Див.: Зимняя война 1939–1940  гг. в  документах НКВД: По  материалам Архива Управления Федеральной службы безопасности Российской Федерации по городу Санкт-Петербургу и Ленинградской области. / Авт.-сост. Бернев С. К., Рупасов А. И.— СПб.: Информационно-издат. агентство «ЛИК», 2010.— 294.
  17. Мейнандер Генрик. Історія Фінляндії: Лінії, структури, переломні моменти / Переклала зі швед. Наталя Іваничук, Ганна Мамчур (розд. 2), Софія Косарчин (розд. 9).— Львів: ЛА «Піраміда», 2009.— С. 151.
  18. Зимняя война 1939–1940  гг. в  документах НКВД: По  материалам Архива Управления Федеральной службы безопасности Российской Федерации по городу Санкт-Петербургу и Ленинградской области. / Авт.-сост. Бернев С. К., Рупасов А. И.— СПб.: Информационно-издательское агентство «ЛИК», 2010.— С. 294.
  19. Барышников В. Н. Вступление Финляндии во вторую мировую войну 1940—1941 гг.— СПб.: Изд. дом СПбГУ, 2003.— 326 с.
  20. Иокипии Мауно. Финляндия на пути к войне: Исследование о военном сотрудничестве Германии и Финляндии в 1940—1941 гг./Пер. Л. В. Суни.— Петрозаводск: Карелия, 1999.— С. 71.
  21. Барышников Н. И., Барышников В. Н., Федоров В. Г. Финляндия во второй мировой воЙне.Л.: Лениздат, 1989.— С. 130.
  22. ADAP.— Bd. XI/1.— 5. 127, 137; Zwei Vege nach Moskau...— S.550). — 1 — 632, 657; 2 — 54, 142.— Див.: Документы внешней политики. 1940 — 22 июня 1941. Т. XXIII: В 2-х кн.— Кн. 2(2) 2 марта 1941 — 22 июня 1941.— М.: Междунар. отношения, 1998.— С. 813.
  23. Документы внешней политики. 1940—22 июня 1941. Т. ХХIII: В 2 кн.— Кн. I. Январь — октябрь 1940.— М.: Междунар. отношения, 1995.— С. 142
  24. Г. Маннергейм – сестре Е. Маннергейм-Спарре. 1941.— Элеонора Иоффе. Линии Маннергейма. Письма и документы, тайны и открытия.— СПб.: Изд-во «Пушкинского фонда», 2017.— 432 с. ISBN 978-5-9907582-7-8

Джерела

  • Іванов В. О. Фінляндія в боротьбі нацистської Німеччини та Радянського Союзу на початку Другої світової війни в Європі (вересень 1939-червень 1941 рр.).— Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету, 2015, вип. 44 (2).— С. 81—86. [вип. 44, том 2.— С. 81—86.]
  • Барышников В. Н. Вступление Финляндии во вторую мировую войну. 1940-1941 гг.— Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петербургского ун-та, 2003.— 171 с.
  • Документы внешней политики. 1940—22 июня 1941. Т. ХХIII: В 2 кн.— Кн. I. Январь — октябрь 1940.— М.: Междунар. отношения, 1995.— 752 с. (Министерство иностранных дел Российской Федерации) ISBN 5-7133—0753—0 (т. 1) ISBN 5-7133—0752—2
  • Документы внешней политики. 1940 — 22 июня 1941. Т. XXIII: В 2-х кн.— Кн. 2(2) 2 марта 1941 — 22 июня 1941.— М.: Междунар. отношения, 1998.— С. 813.
  • Маннерrейм К. Г. Мемуары / Пер. с финск. Б. С. Злобина.— М.: АСТ; Астрель, 2011.— 571, [ 5] с.: 32 л. ил. ISBN 978-5-17-074859-4 (ООО «Изд-во АСТ») lSBN 978-5-271-37253-7 (000 «Изд-во Астрель»)
  • Мельтюхов М. И. Упущенный шанс Сталина. Схватка за Европу: 1939-1941 гг. (Документы, факты, суждения). Изд-е 3-е, испр. и дополн.— М.: Вече, 2008.— 544 с.: ил. ISBN 978-5-9533-2697-1
  • Йокипии Мауно. Финляндия на пути к войне: Исследование о военном сотрудничестве Германии и Финляндии в 1940—1941 гг./Пер. Л. В. Суни.— Петрозаводск: Карелия, 1999.— 370 с. ISBN 5-7545-0735-6
  • Прибалтика и геополитика. 1935—1945 гг. Рассекреченные документы Службы внешней разведки Российской Федерации /Сост. Л. Ф. Соцков.— М.: РИПОЛ классик, 2009.— 464 с. : ил. ISBN 978-5-386-01536-7
  • 3имке Эрл. Немецкая оккупация Северной Европы. 1940-1945 / Пер. с англ. Е. А. Каца.— М.: ЗАО Центрполиграф, 2005.— 415 с. (За линией фронта. Мемуары) ISBN 5-9524-2084-2
  • Загадочная Отечественная война / Ред.-сост. Пернавский.— М.: Яуза, Эксмо, 2008.— 384с. (Военно-исторический сборник) ISBN 978-5-699-29809-9

Посилання

  • Зміна курсу в німецько-фінських відносинах.— В кн.: Зимке Э.-Ф. Немецкая оккупация Северной Европы, 1940—1945[1]