Ніоба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ніоба
Νιόβη
Abraham Bloemaert - Niobe beweent haar kinderen.jpg
«Ніоба оплакує своїх дітей», Абрахам Блумарт
Грецька міфічна героїня
Стать жіноча
Міфологія Давньогрецька
Місцевість Стародавня Греція
Батько Тантал
Мати ім. Тайгета[1][2] або ім. Діона[1][2]
Брати/сестри Пелоп
Чоловік Амфіон
Діти від 5 до 20 дітей
Місце поховання: Сіпіл
Пов'язані персонажі Лето, Аполлон, Артеміда

Ніоба у Вікісховищі?

Ніоба, також Ніобе́я (грец. Νιόβη) — дочка фригійського царя Тантала, і Діони[3] (або Евріанасси), або дочка Тайгет[4] дружина фіванського володаря Амфіона, сестра Пелопа.

Ніоба запишалася своїми дітьми — Ніобідами і надумала зрівнятися з Лето, у якої були лише двоє дітей: Аполлон і Артеміда. Близька подруга Лето[5]. Стала говорити, що вона плодовитіша ніж богиня Лето, і та розгнівалася[6]. Або стала говорити, що її діти були найкращими з людей[7]. Відомості про кількість дітей Ніоби розходяться. Найпопулярнішою стала версія про 7 синів і 7 дочок[8] (за Гесіодом, 10 синів і 10 дочок або 9 і 10[9]; по Гомеру — 6 синів та 6 дочок[10], те ж у Ферекіда[11]; за Гелланіком — 4 сина та 3 дочки (схолії до Евріпіда), за Геродором — 2 сини і 3 доньки (Аполлодор); по Ласу — 7 і 7[12], за Алкманом всього 10[12], за Сапфо 9 синів і 9 дочок[13], відповідно до Мімнерма і Піндара — 20[12]). За Вакхілідом, 10 синів і 10 дочок[14]. Ще про них писали Гелланік і Ксанф. Овідій називає імена 7 синів Ніоби, але не імена дочок.

Камінь, на який згідно з міфом обернулася Ніоба

Роздратована зарозумілістю Ніоби, Лето звернулася до своїх дітей, які своїми стрілами знищили всіх дітей кривдниці. Артеміда вбила всіх дочок Ніоби в її власному будинку, а синів, що полювали на схилах Кіферона, вбив Аполлон. За деяким авторам, ще 1 син і 1 доньку врятувалися. За трагедією, сини були вбиті, полюючи на Сіпілі, а дочки — в палаці, крім Хлоріди[3]. Аполлодор твердить, що сини були вбиті під час спортивних змагань, а дочки — біля могили своїх братів (Овідій). Амфіон, довідавшись про загибель дітей, трупи яких були поховані лише десятого дня, заподіяв собі смерть.

Дев'ять днів лежали вони непоховані; нарешті на десятий були віддані землі богами, бо Зевс обернув серця людей у камінь. Ніоба від горя обернулася в камінь і у вічній тузі проливала сльози за загиблим потомством[15]. Після смерті дітей Ніоба прийшла в Сіпіл до свого батька Тантала і там перетворилася на камінь, який плаче вдень і вночі[16] Згадана в «Іліаді», перетворена на камінь на Сіпилі[17], за Гомером, в камінь були перетворені і інші люди, так що не було кому поховати дітей Ніоби.

Така версія цього міфу у Гомера. Багато поетів після нього користувалися цим сюжетом, оспівуючи «грец. Νιόβης πάθη», тобто, «страждання Ніоби». Особливо драматичне сказання про Ніобу викладено в Овідія[18]. За версією міфу, прийнятого Овідієм, Ніоба після перетворення в камінь була віднесена вихором на рідній Сіпіл, де кам'яна статуя її зрослася з вершиною Фригійської гори. Ще в давнину пояснювали цей міф тим, що дійсно вершина гори Сіпіла має форми людського тіла в зігнутому положенні (Павсанієм, I, 25, 5).

Грецький вчений Павсаній (II ст. Н. Е..) Згадував:

Цю Ніоба я і сам бачив, піднявшись на гору Сіпіл; поблизу — це крута скеля, і що стоїть перед нею вона не показує ніякого вигляду жінки … якщо ж устати далі, то здасться, що ти зовсім ясно бачиш жінку яка плаче"

Могильні пам'ятники дітей Амфіон показували у Фівах, окремо синів, окремо дочок; а також золу від їх похоронного багаття[19]. За тлумачення, Ніоба поставила на могилі дітей своє кам'яне зображення[20].

Дійова особа трагедії Есхіла «Ніоба» (фр.154-161 Радт)[21], трагедії Софокла «Ніоба» (фр.441-448 Радт), Мелітона і невідомого автора «Ніоба».

До образу Ніоби, що став символом матері-страдниці, зверталося багато письменників і митців. Найвідоміша група «Ніоба з дітьми» роботи Копаса (в римській копії), яка зберігається у Флоренції. У пізніших творах літератури та мистецтв; Ніоба — уособлення горя та страждання. У європейському живописі мотиви міфа про Н. відбито в творах Дж. Романо, Дж. Б. Россі, Я. Тінторетто й ін. В українській літературі образ Н. використали Леся Українка, Ольга Кобилянська та ін.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Любкер Ф. Niobe // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, Л. А. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 921–923.
  2. а б Любкер Ф. Tantalus // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, Л. А. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 1342.
  3. а б Гигин. Мифы 9
  4. Примечания В. Н. Ярхо в кн. Софокл. Драмы. М., 1990. С.560
  5. Сапфо, фр.142 Лобель-Пейдж
  6. Диодор Сицилийский. Историческая библиотека IV 74, 3; Ювенал. Сатиры VI 177
  7. Дион. Троянская речь 9
  8. Еврипид. Кресфонт, фр.455 Наук; Антипатр Сидонский. Эпиграмма 70 Пейдж; Сенека. Медея 955
  9. Гесиод. Перечень женщин, фр.183 М.-У.; Элиан. Пёстрые рассказы XII 36
  10. Гомер. Илиада XXIV 604; Феодорид. Эпиграмма 18 Пейдж; Проперций. Элегии II 20, 8
  11. Схолии к Еврипиду. Финикиянки 159 // Комментарий Д. О. Торшилова в кн. Гигин. Мифы. СПб, 2000. С.20
  12. а б в Элиан. Пёстрые рассказы XII 36
  13. Авл Геллій. Аттические ночи XX 70 // Комментарий Д. О. Торшилова в кн. Гигин. Мифы. СПб, 2000. С.20
  14. Вакхилид, фр.20d Бласс
  15. Илиада", XXIV, 602–617
  16. Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека III 5, 6
  17. Гомер. Илиада XXIV 602; Софокл. Антигона 823–833
  18. «Метаморфозы», VI, 146–312
  19. Павсаний. Описание Эллады IX 16, 7; 17, 2
  20. Палефат. О невероятном 8
  21. Аристофан. Лягушки 912–920: «трагическая кукла»

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]