Одеська затока

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Одеська затока

названо на честь Одеса
New Vorontsov lighthouse in Odessa, Ukraine.jpg
Воронцовський маяк, Одеса
46°28′ пн. ш. 30°46′ сх. д. / 46.467° пн. ш. 30.767° сх. д. / 46.467; 30.767Координати: 46°28′ пн. ш. 30°46′ сх. д. / 46.467° пн. ш. 30.767° сх. д. / 46.467; 30.767
Частина від Північно-західна частина Чорного моря
Море Чорне море
Прибережні країни Україна Україна
*Одеська область
Регіон Одеська область
Ширина 9 км
Максимальна глибина 14 м
Середня глибина 9 м
Солоність 10—17‰
Міста та поселення Одеса
ідентифікатори і посилання
У проекті OpenStreetMap пошук в номінатім
Одеська затока. Карта розташування: Земля
Одеська затока
Одеська затока
Одеська затока (Земля)
Одеська затока у Вікісховищі?

Оде́ська зато́ка — затока в північно-західній частині Чорного моря, в межах Одеської області (Україна).

Розташування[ред. | ред. код]

Затока омиває північно-східну та центральну частини міста Одеси і (частково) південну частину Лиманського району. Простягається з північного сходу на південний захід. Географічно Одеська затока обмежена мисом Північний Одеський (мис Е) на півночі і мисом Великий Фонтан на півдні. Альтернативою до географічних кордонів є навігаційні межі затоки, згідно яких затока простягається від мису Е на півночі до мису Ланжерон на півдні. У північно-західній частині від затоки відокремлені Куяльницько-Хаджибейським пересипом лимани Куяльницький і Хаджибейський.

У затоці розташований Одеський порт.

Cape E.jpg View to the Cape Langeron from Luzanivka.jpg B Fontan 002.jpg
Мис Північний Одеський -
північна межа затоки
Мис Ланжерон -
південна навігаційна межа затоки
Мис Великий Фонтан -
південна географічна межа затоки

Характеристика[ред. | ред. код]

Штучний намив пляжів в районі мису Великий Фонтан

Ширина затоки приблизно 9 км. Глибина у північно-східній частині до 5 м, у південно-західній — до 14 м. Береги біля входу в затоку високі, урвисті, абразійно-зсувні, далі береги низькі, піщано-черепашкові. Дно переважно піщане. Солоність води від 15,2 ‰ влітку до 15,6 ‰ взимку. Затока перебуває під впливом стоків Дніпра, Дністра і Дунаю, тому солоність поверхневих шарів в окремі періоди може коливатися від 10 ‰ до 17 ‰, при згінних вітрах до 18 ‰[1], а в окремі роки знижується до 5-7 ‰[2].

Природні обриси берегів зазнали значних змін у зв'язку зі спорудженням портових, гідротехнічних та берегозахисних споруд, створенням штучних пляжів тощо.

Клімат[ред. | ред. код]

Зима в Одеській затоці

Одеська затока, як і прилеглі ділянки моря, характеризуються помірним континентальним кліматом. Пересічна температура води влітку +19,9, взимку до +2,2. У морозні зими замерзають ділянки узбережжя навколо мисів. Період замерзання — з січня до середини березня. Максимальна товщина криги — 68 см, максимальна ширина припаю — 15 км. Число днів із льодом коливається від 0 до 95, у суворі зими до 66-96, зазвичай — 27-58, у м'які зими — 8-51.[3]

Вітровий та гідрологічний режим[ред. | ред. код]

Напрямок вітрів у затоці може змінюватись у залежності від сезону. Так навесні переважають південні вітри, влітку — північно-західні, взимку — вітри північного та північно-східного напрямку. Середньорічна швидкість вітру — 3,5-4,5 м/с, на узбережжі — до 4-6 м/с.[3]

Повторюваність вітрів в Одеській затоці по румбах, %
Північні Північно-східні Східні Південно-східні Південні Південно-західні Західні Північно-західні
16 12 10 10 12 12 11 17

Оскільки затока характеризується малими глибинами (глибина на відстані 100 м від берегу рідко становить 3-4 м), то процес руйнування хвилі починається на досить великій відстані від берегу. Максимальна висота хвилі в районі мису Малий Фонтан становить 2,6-3,7 м, а в районі мису Великий Фонтан — не більш за 2,2-3,2 м. Хвилі висотою 1,5 м спостерігаються щомісяця.

Середньорічна повторюваність хвиль різної висоти в районі мису Малий Фонтан
Висота хвилі, м Повторюваність, %
0,5 51,6
0,5-1,0 19,5
1,0-1,5 6,5
1,5-2,0 2,5
Штиль 14,5
Крижаний покрив 3,5
Повторюваність хвиль в Одеській затоці по румбах, %
Північні Північно-східні Східні Південно-східні Південні Південно-західні Північно-західні
13,6 14,2 16,2 19,9 17,8 0,1 0,1

Біота затоки[ред. | ред. код]

Дослідження іхтіофауни Одеської затоки були розпочаті ще 100 років тому. Тоді тут нараховувалося 75 видів риб, з яких 13 — прісноводні. Найбільшу частину виловів рибалок складали такі важливі промислові об'єкти, як скумбрія атлантична, пеламіда, луфар. Чисельними були також бичкові, ставрида атлантична, шпрот європейський, тюлька звичайна, оселедець, катран звичайний, атерина піщана, морська лисиця, калкан чорноморський, кефалі та глоса.[4]

Евтрофікація вод затоки у 1970-х роках призвела до зникнення крупних пелагічних хижаків, а також у масовому розвиту короткоциклічних видів, таких як шпрот, хамса, атерина. Спостерігалося зниження чисельності бичків, що було пов'язано із донними задухами. Суттєву шкоду екосистемі завдала поява в затоці північно-атлантичного реброплава Mnemiopsis leidyi, що призвело до зниження чисельності важливої промислової риби — хамси. За 100 років іхтіофауна затоки збідніла до 58 видів. Зовсім зникли такі види, як тригла, скумбрія, пеламіда, скоротилась чисельність осетрових, кефалей, катрана.

Atherina boyeri, Gulf of Odessa, Black Sea.jpg Knut bichok.JPG Mnemiopsis leidyi - Oslofjord, Norway.jpg
Атерина піщана (Atherina boyeri) —
масовий вид в затоці
Бичок жабоголовий (Mesogobius batrachocephalus) —
найкрупніший бичок затоки
Реброплав Mnemiopsis leidyi —
одна з причин зниження чисельності риби

З початку 1990-х років знизилося промислове навантаження на затоку, скоротився наплив туристів. Спостерігається зростання чисельності морського язика піщаного, калкана, глоси, кефалей. Найчисельнішими донними в затоці є бички: бичок-кругляк, бичок рудий, бичок кам'яний, бичок жабоголовий. Значну роль в фауні почав відігравати вселений до Чорного моря піленгас.

Населені пункти[ред. | ред. код]

На березі затоки: місто Одеса, а також село Крижанівка і селище Ліски.

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Зайцев Ю. П. Экологическое состояние шельфовой зоны Черного моря у побережья Украины (обзор) // Гидробиол. журн. — 1992. — 28, № 4. — С. 3-18.
  2. Гаркавая Г. П., Богатова Ю. И., Берлинский Н. А., Гончаров А. Ю. Районирование Украинского сектора северо-западной части Черного моря (по гидрофизическим и гидрохимическим характеристикам) // Экологическая безопасность прибрежной и шельфовой зон и комплексное использование ресурсов шельфа / В. А. Иванов и др. — Севастополь, 2000. — С. 9-24.
  3. а б Оползни северо-западного побережья Черного моря: их изучение и прогноз / И. П. Зелинский. — Киев: Наукова думка, 1993. — 227 с.
  4. Северо-западная часть Черного моря: биология, экология / Зайцев Ю. П. и др. — Киев: Наукова думка, 2006. — 701 с.