Відмінності між версіями «Олександр (Драбинко)»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
 
Рядок 44: Рядок 44:
 
У [[2011]]–[[2012]] роках був головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків (виконувачем обов'язків з [[2010]] року) та постійним членом [[Священний синод Української православної церкви (Московського патріархату)|Священного Синоду Української православної церкви]]. У 2006—2012 роках був головним редактором офіційного сайту церкви. З 2006 по 2007 роки — голова місії «Синодальний відділ УПЦ по зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями». Протягом 2009—2014 років був членом [[Міжсоборна присутність Російської православної церкви|Міжсоборної присутності Російської православної церкви]].
 
У [[2011]]–[[2012]] роках був головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків (виконувачем обов'язків з [[2010]] року) та постійним членом [[Священний синод Української православної церкви (Московського патріархату)|Священного Синоду Української православної церкви]]. У 2006—2012 роках був головним редактором офіційного сайту церкви. З 2006 по 2007 роки — голова місії «Синодальний відділ УПЦ по зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями». Протягом 2009—2014 років був членом [[Міжсоборна присутність Російської православної церкви|Міжсоборної присутності Російської православної церкви]].
   
Автор праць на тему розколу в українському православ'ї та автокефалії. Один з колишніх лідерів проукраїнського крила [[УПЦ (МП)|УПЦ МП]], зокрема, його поміркованої частини<ref name="тиждень">[http://www.ut.net.ua/Publication/3127 ТЕОполітика.] Павло Солодько, Український тиждень. №&nbsp;31 (40) від 1 серпня 2008 року</ref>. Вважається «правою рукою» предстоятеля церкви митрополита [[Володимир (Сабодан)|Володимира]]<ref>[http://www.segodnya.ua/news/14152962.html Геополитические войны в украинской церкви.] Александр Чаленко, Сегодня. 13 июля 2010 года {{ref-ru}}</ref>.
+
Автор праць на тему розколу в українському православ'ї та автокефалії. Один з колишніх лідерів проукраїнського крила [[УПЦ (МП)|УПЦ МП]], зокрема, його поміркованої частини<ref name="тиждень">[http://www.ut.net.ua/Publication/3127 ТЕОполітика.] Павло Солодько, Український тиждень. №&nbsp;31 (40) від 1 серпня 2008 року</ref>. Вважається «правою рукою» предстоятеля церкви митрополита [[Володимир (Сабодан)|Володимира (Сабодана)]]<ref>[http://www.segodnya.ua/news/14152962.html Геополитические войны в украинской церкви.] Александр Чаленко, Сегодня. 13 июля 2010 года {{ref-ru}}</ref>.
   
 
Настоятель дерев'яного Храму всіх святих на місці будівництва [[Кафедральний собор Воскресіння Христового (Київ)|Кафедрального собору Воскресіння Христового]]<ref>[http://www.sobor.in.ua/node/12 Клірики й контакти храму на честь Усіх святих (оновлено).] Офіційний сайт Кафедрального собору Воскресіння Христового</ref> та ставропігійного Храму Преображення Господнього в житловому масиві [[Теремки]]-2 в [[Київ|Києві]]<ref name="Храм Преображення">[http://preobraz.kiev.ua/about/ Про нас.] Офіційний сайт Храму Преображення Господнього</ref>.
 
Настоятель дерев'яного Храму всіх святих на місці будівництва [[Кафедральний собор Воскресіння Христового (Київ)|Кафедрального собору Воскресіння Христового]]<ref>[http://www.sobor.in.ua/node/12 Клірики й контакти храму на честь Усіх святих (оновлено).] Офіційний сайт Кафедрального собору Воскресіння Христового</ref> та ставропігійного Храму Преображення Господнього в житловому масиві [[Теремки]]-2 в [[Київ|Києві]]<ref name="Храм Преображення">[http://preobraz.kiev.ua/about/ Про нас.] Офіційний сайт Храму Преображення Господнього</ref>.
Рядок 50: Рядок 50:
 
[[15 грудня]] [[2018]] року взяв участь у [[Об'єднавчий собор українських православних церков|Об'єднавчому соборі]], унаслідок якого перейшов з [[Українська православна церква (Московський патріархат)|УПЦ МП]] до [[Православна церква України|Православної церкви України]].<ref>{{Cite web|url=https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2604300-mitropolit-drabinko-perehodit-iz-upc-mp-do-pomisnoi-cerkvi.html|title=Митрополит Драбинко перейшов із УПЦ МП до помісної церкви - 19.12.2018 15:29 — Новини Укрінформ|website=www.ukrinform.ua|accessdate=2018-12-20}}</ref>
 
[[15 грудня]] [[2018]] року взяв участь у [[Об'єднавчий собор українських православних церков|Об'єднавчому соборі]], унаслідок якого перейшов з [[Українська православна церква (Московський патріархат)|УПЦ МП]] до [[Православна церква України|Православної церкви України]].<ref>{{Cite web|url=https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2604300-mitropolit-drabinko-perehodit-iz-upc-mp-do-pomisnoi-cerkvi.html|title=Митрополит Драбинко перейшов із УПЦ МП до помісної церкви - 19.12.2018 15:29 — Новини Укрінформ|website=www.ukrinform.ua|accessdate=2018-12-20}}</ref>
   
[[4 березня]] [[2019]] року рішенням [[Священний синод Православної церкви України|Священного Синоду]] призначений єпархіальним архієреєм новоутвореної Переяславсько-Вишневської єпархії (Журнал № 16).<ref>{{Cite web|title=Журнали засідання Священного Синоду від 4 березня 2019 р.|url=https://www.pomisna.info/doc/dokumenty-na-golovnu/zhurnaly-zasidannya-svyashhennogo-synodu-vid-4-bereznya-2019-r/|website=Єдина помісна Українська Православна Церква|date=2019-03-04|accessdate=2019-03-04|language=uk}}</ref>
+
[[4 березня]] [[2019]] року рішенням [[Священний синод Православної церкви України|Священного Синоду ПЦУ]] призначений єпархіальним архієреєм новоутвореної Переяславсько-Вишневської єпархії (Журнал № 16).<ref>{{Cite web|title=Журнали засідання Священного Синоду від 4 березня 2019 р.|url=https://www.pomisna.info/doc/dokumenty-na-golovnu/zhurnaly-zasidannya-svyashhennogo-synodu-vid-4-bereznya-2019-r/|website=Єдина помісна Українська Православна Церква|date=2019-03-04|accessdate=2019-03-04|language=uk}}</ref>
   
 
== Біографія ==
 
== Біографія ==
Рядок 76: Рядок 76:
 
[[20 серпня]] [[2006]] року в [[Монастир святого Пантелеймона|Монастирі святого Пантелеймона]] на горі [[Афон]] митрополитом Київським і всієї України [[Володимир (Сабодан)|Володимиром]] пострижений в чернецтво з ім'ям «Олександр» на честь преподобного [[Олександр Свірський|Олександра Свірського]]. [[28 серпня]] за богослужінням в [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерській лаврі]] зведений в сан [[ігумен]]а і нагороджений хрестом з прикрасами. [[24 вересня]] за богослужінням в [[Зимненський монастир|Зимненському монастирі]] зведений в сан [[архімандрит]]а. [[7 січня]] [[2007]] року нагороджений другим хрестом з прикрасами.
 
[[20 серпня]] [[2006]] року в [[Монастир святого Пантелеймона|Монастирі святого Пантелеймона]] на горі [[Афон]] митрополитом Київським і всієї України [[Володимир (Сабодан)|Володимиром]] пострижений в чернецтво з ім'ям «Олександр» на честь преподобного [[Олександр Свірський|Олександра Свірського]]. [[28 серпня]] за богослужінням в [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерській лаврі]] зведений в сан [[ігумен]]а і нагороджений хрестом з прикрасами. [[24 вересня]] за богослужінням в [[Зимненський монастир|Зимненському монастирі]] зведений в сан [[архімандрит]]а. [[7 січня]] [[2007]] року нагороджений другим хрестом з прикрасами.
   
Рішенням [[Священний синод Української православної церкви (Московського патріархату)|Священного Синоду]] [[Українська православна церква (Московський патріархат)|УПЦ]] від [[22 листопада]] [[2006]] року призначений головою новоствореної місії «Синодальний відділ УПЦ по зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями»<ref>[http://orthodox.org.ua/uk/svyashhenniy_sinod/2006/11/24/853.html Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 22 листопада 2006 року.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111010130247/http://orthodox.org.ua/uk/svyashhenniy_sinod/2006/11/24/853.html |date=10 жовтень 2011 }} Офіційний сайт УПЦ</ref>. [[1 травня]] [[2007]] року Синод визнав існування місії недоцільним і скасував своє попереднє рішення про її створення<ref>[http://orthodox.org.ua/uk/svyashhenniy_sinod/2007/06/01/1417.html Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 31 травня 2007 року.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111015035522/http://orthodox.org.ua/uk/svyashhenniy_sinod/2007/06/01/1417.html |date=15 жовтень 2011 }} Офіційний сайт УПЦ</ref>.
+
Рішенням [[Священний синод Української православної церкви (Московського патріархату)|Священного Синоду]] [[Українська православна церква (Московський патріархат)|УПЦ МП]] від [[22 листопада]] [[2006]] року призначений головою новоствореної місії «Синодальний відділ УПЦ по зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями»<ref>[http://orthodox.org.ua/uk/svyashhenniy_sinod/2006/11/24/853.html Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 22 листопада 2006 року.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111010130247/http://orthodox.org.ua/uk/svyashhenniy_sinod/2006/11/24/853.html |date=10 жовтень 2011 }} Офіційний сайт УПЦ</ref>. [[1 травня]] [[2007]] року Синод визнав існування місії недоцільним і скасував своє попереднє рішення про її створення<ref>[http://orthodox.org.ua/uk/svyashhenniy_sinod/2007/06/01/1417.html Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 31 травня 2007 року.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111015035522/http://orthodox.org.ua/uk/svyashhenniy_sinod/2007/06/01/1417.html |date=15 жовтень 2011 }} Офіційний сайт УПЦ</ref>.
   
 
=== Архієрейське служіння до 2011 року ===
 
=== Архієрейське служіння до 2011 року ===
   
Рішенням [[Священний синод Української православної церкви (Московського патріархату)|Священного Синоду]] [[Українська православна церква (Московський патріархат)|Української Православної Церкви]] від [[14 грудня]] [[2007]] року призначений єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської митрополії<ref>https://sinod.church.ua/2014/01/15/zasidannya-14-grudnya-2007-roku/</ref>.
+
Рішенням [[Священний синод Української православної церкви (Московського патріархату)|Священного Синоду]] [[Українська православна церква (Московський патріархат)|Української Православної Церкви (МП)]] від [[14 грудня]] [[2007]] року призначений єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської митрополії<ref>https://sinod.church.ua/2014/01/15/zasidannya-14-grudnya-2007-roku/</ref>.
   
 
[[19 грудня]] [[2007]] року в [[Трапезний собор Антонія і Феодосія Печерських|Трапезному храмі]] [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської лаври]] митрополитами Київським і всієї України [[Володимир (Сабодан)|Володимиром]], Чернівецьким і Буковинським [[Онуфрій (Березовський)|Онуфрієм]], Луганським і Алчевським [[Іоанникій (Кобзєв)|Іоанникієм]], Сімферопольським і Кримським [[Лазар (Швець)|Лазарем]], Луцьким і Волинським [[Нифонт (Солодуха)|Нифонтом]], Донецьким і Маріупольським [[Іларіон (Шукало)|Іларіоном]], Хмельницьким і Старокостянтинівським [[Антоній (Фіалко)|Антонієм]], архієпископами Тульчинським і Брацлавським [[Іонафан (Єлецьких)|Іонафаном]], Костромським і Галицьким [[Олександр (Могильов)|Олександром]], Рівненським і Острозьким [[Варфоломій (Ващук)|Варфоломієм]], Запорізьким і Мелітопольським [[Василій (Златолинський)|Василієм]], Тернопільським і Кременецьким [[Сергій (Генсіцький)|Сергієм]], Кам'янець-Подільським і Городоцьким [[Феодор (Гаюн)|Федором]], Черкаським і Канівським [[Софроній (Дмитрук)|Софронієм]], Овруцьким і Коростеньським [[Віссаріон (Стретович)|Віссаріоном]], Миколаївським і Вознесенським [[Питирим (Старинський)|Питиримом]], Білгородським і Старооскольським [[Іоанн (Попов)|Іоанном]], Сарненським і Поліським [[Анатолій (Гладкий)|Антонієм]], Житомирським і Новоград-Волинським [[Гурій (Кузьменко)|Гурієм]], Вінницьким і Могилів-Подільським [[Симеон (Шостацький)|Симеоном]], Криворізьким і Нікопольським [[Єфрем (Кицай)|Єфремом]], Херсонським і Таврійським [[Іоанн (Сіопко)|Іоанном]], Вишгородським [[Павло (Лебідь)|Павлом]], Білоцерківським і Богуславським [[Митрофан (Юрчук)|Митрофаном]], Ізюмським [[Онуфрій (Легкий)|Онуфрієм]], Полтавським і Миргородським [[Филип (Осадченко)|Филипом]], єпископами Конотопським і Глухівським [[Інокентій (Шестопаль)|Інокентієм]], Чернігівським і Новгород-Сіверським [[Амвросій (Полікопа)|Амвросієм]], Сєверодонецьким і Старобільським [[Агапіт (Бевцик)|Агапітом]], Бакинським і Прикаспійським [[Олександр (Іщеїн)|Олександром]], Олександрійським і Світловодським [[Пантелеймон (Бащук)|Пантелейтоном]], Хинівським [[Петро (Мустяце)|Петром]], Васильківським [[Лука (Коваленко)|Лукою]], Хотинським [[Мелетій (Єгоренко)|Мелетієм]], Білгород-Дністровським [[Олексій (Гроха)|Олексієм]], Кемеровським і Новокузневським [[Аристарх (Смирнов)|Аристархом]], Бориспільським [[Антоній (Паканич)|Антонієм]], Горлівським і Слов'янським [[Митрофан (Нікітін)|Митрофаном]], Макіївським [[Варнава (Філатов)|Варнавою]], Бердянським і Приморським [[Єлисей (Іванов)|Єлисеєм]], Ніжинським і Батуринським [[Іриней (Семко)|Іринеєм]], Володимир-Волинським і Ковельським [[Никодим (Горенко)|Никодимом]], Шепетівським і Славутським [[Володимир (Мельник)|Володимиром]], Сумським і Охтирським [[Іларій (Шишковський)|Іларієм]], Яготинським [[Олександр (Нестерчук)|Олександром]] та Кременчуцьким і Хорольським [[Євлогій (Гутченко)|Євлогієм]] висвячений на єпископа Переяслав-Хмельницького.<ref>[http://drevo-info.ru/articles/11842.html АЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО).] Древо {{ref-ru}}</ref>
 
[[19 грудня]] [[2007]] року в [[Трапезний собор Антонія і Феодосія Печерських|Трапезному храмі]] [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерської лаври]] митрополитами Київським і всієї України [[Володимир (Сабодан)|Володимиром]], Чернівецьким і Буковинським [[Онуфрій (Березовський)|Онуфрієм]], Луганським і Алчевським [[Іоанникій (Кобзєв)|Іоанникієм]], Сімферопольським і Кримським [[Лазар (Швець)|Лазарем]], Луцьким і Волинським [[Нифонт (Солодуха)|Нифонтом]], Донецьким і Маріупольським [[Іларіон (Шукало)|Іларіоном]], Хмельницьким і Старокостянтинівським [[Антоній (Фіалко)|Антонієм]], архієпископами Тульчинським і Брацлавським [[Іонафан (Єлецьких)|Іонафаном]], Костромським і Галицьким [[Олександр (Могильов)|Олександром]], Рівненським і Острозьким [[Варфоломій (Ващук)|Варфоломієм]], Запорізьким і Мелітопольським [[Василій (Златолинський)|Василієм]], Тернопільським і Кременецьким [[Сергій (Генсіцький)|Сергієм]], Кам'янець-Подільським і Городоцьким [[Феодор (Гаюн)|Федором]], Черкаським і Канівським [[Софроній (Дмитрук)|Софронієм]], Овруцьким і Коростеньським [[Віссаріон (Стретович)|Віссаріоном]], Миколаївським і Вознесенським [[Питирим (Старинський)|Питиримом]], Білгородським і Старооскольським [[Іоанн (Попов)|Іоанном]], Сарненським і Поліським [[Анатолій (Гладкий)|Антонієм]], Житомирським і Новоград-Волинським [[Гурій (Кузьменко)|Гурієм]], Вінницьким і Могилів-Подільським [[Симеон (Шостацький)|Симеоном]], Криворізьким і Нікопольським [[Єфрем (Кицай)|Єфремом]], Херсонським і Таврійським [[Іоанн (Сіопко)|Іоанном]], Вишгородським [[Павло (Лебідь)|Павлом]], Білоцерківським і Богуславським [[Митрофан (Юрчук)|Митрофаном]], Ізюмським [[Онуфрій (Легкий)|Онуфрієм]], Полтавським і Миргородським [[Филип (Осадченко)|Филипом]], єпископами Конотопським і Глухівським [[Інокентій (Шестопаль)|Інокентієм]], Чернігівським і Новгород-Сіверським [[Амвросій (Полікопа)|Амвросієм]], Сєверодонецьким і Старобільським [[Агапіт (Бевцик)|Агапітом]], Бакинським і Прикаспійським [[Олександр (Іщеїн)|Олександром]], Олександрійським і Світловодським [[Пантелеймон (Бащук)|Пантелейтоном]], Хинівським [[Петро (Мустяце)|Петром]], Васильківським [[Лука (Коваленко)|Лукою]], Хотинським [[Мелетій (Єгоренко)|Мелетієм]], Білгород-Дністровським [[Олексій (Гроха)|Олексієм]], Кемеровським і Новокузневським [[Аристарх (Смирнов)|Аристархом]], Бориспільським [[Антоній (Паканич)|Антонієм]], Горлівським і Слов'янським [[Митрофан (Нікітін)|Митрофаном]], Макіївським [[Варнава (Філатов)|Варнавою]], Бердянським і Приморським [[Єлисей (Іванов)|Єлисеєм]], Ніжинським і Батуринським [[Іриней (Семко)|Іринеєм]], Володимир-Волинським і Ковельським [[Никодим (Горенко)|Никодимом]], Шепетівським і Славутським [[Володимир (Мельник)|Володимиром]], Сумським і Охтирським [[Іларій (Шишковський)|Іларієм]], Яготинським [[Олександр (Нестерчук)|Олександром]] та Кременчуцьким і Хорольським [[Євлогій (Гутченко)|Євлогієм]] висвячений на єпископа Переяслав-Хмельницького.<ref>[http://drevo-info.ru/articles/11842.html АЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО).] Древо {{ref-ru}}</ref>
Рядок 103: Рядок 103:
 
Користуючись посадою секретаря Предстоятеля УПЦ, постійного члена Священного Синоду Української Православної Церкви і голови ВЗЦЗ УПЦ, він дозволяє собі в ефірі світських загальнонаціональних засобів масової інформації, які і без того ставляться до нашої Церкви з необґрунтованою упередженістю, відкрито виступати з критикою рішень Вищої Церковної влади, штучно протиставляючи Священний Синод Української Православної Церкви її Предстоятелю, що є наклепом на соборний розум Церкви і хулою на Духа Святого. Він дозволяє собі недвозначно порочити своїх співбратів-архіпастирів, членів Священного Синоду УПЦ, організовує публікацію в антицерковних ЗМІ строго конфіденційних церковних документів, призначених для ознайомлення виключно членам Священного Синоду. Чисельні спроби братського напоумлення з боку членів Священного Синоду УПЦ та співбратів-архієреїв не мали належного результату.}}
 
Користуючись посадою секретаря Предстоятеля УПЦ, постійного члена Священного Синоду Української Православної Церкви і голови ВЗЦЗ УПЦ, він дозволяє собі в ефірі світських загальнонаціональних засобів масової інформації, які і без того ставляться до нашої Церкви з необґрунтованою упередженістю, відкрито виступати з критикою рішень Вищої Церковної влади, штучно протиставляючи Священний Синод Української Православної Церкви її Предстоятелю, що є наклепом на соборний розум Церкви і хулою на Духа Святого. Він дозволяє собі недвозначно порочити своїх співбратів-архіпастирів, членів Священного Синоду УПЦ, організовує публікацію в антицерковних ЗМІ строго конфіденційних церковних документів, призначених для ознайомлення виключно членам Священного Синоду. Чисельні спроби братського напоумлення з боку членів Священного Синоду УПЦ та співбратів-архієреїв не мали належного результату.}}
   
Багатьма світськими ЗМІ таке рішення було розцінене як свідчення існування суттєвих протиріч в УПЦ (МП) і конфлікту між промосковськими та проукраїнськими партіями всередині неї, а також намагання Московської патріархії на чолі з патріархом [[Кирило (Гундяєв)|Кирилом (Гундяєвим)]] ліквідувати самостійність УПЦ<ref>[http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/analytic/47313/ Конфлікт в УПЦ не дає спокою світським ЗМІ.] Марина Довженко, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)</ref>.
+
Багатьма світськими ЗМІ таке рішення було розцінене як свідчення існування суттєвих протиріч в УПЦ (МП) і конфлікту між промосковськими та проукраїнськими партіями всередині неї, а також намагання Московської патріархії на чолі з патріархом [[Кирило (Гундяєв)|Кирилом (Гундяєвим)]] звузити свободу управління [[Автономія (православ'я)|автономної]] УПЦ МП<ref>[http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/analytic/47313/ Конфлікт в УПЦ не дає спокою світським ЗМІ.] Марина Довженко, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)</ref>.
   
Після повернення митрополита Володимира до справ, у листопаді 2012 року архієпископ Олександр знову згадується на офіційному сайті УПЦ як настоятель Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору в Києві<ref>[http://orthodox.org.ua/news/kiїv-plashchanitsyu-presvyatoї-bogoroditsі-pereneseno-na-mіstse-budіvnitstva-svyato-voskresensk КИЇВ. Плащаницю Пресвятої Богородиці перенесено на місце будівництва Свято-Воскресенського Кафедрального Собору УПЦ] Офіційний сайт УПЦ</ref>.
+
Після повернення митрополита Володимира до справ, у листопаді 2012 року архієпископ Олександр знову згадується на офіційному сайті УПЦ МП як настоятель Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору в Києві<ref>[http://orthodox.org.ua/news/kiїv-plashchanitsyu-presvyatoї-bogoroditsі-pereneseno-na-mіstse-budіvnitstva-svyato-voskresensk КИЇВ. Плащаницю Пресвятої Богородиці перенесено на місце будівництва Свято-Воскресенського Кафедрального Собору УПЦ] Офіційний сайт УПЦ</ref>.
   
 
25 квітня 2013 року Священний Синод ухвалив рішення зняти з архієпископа Олександра звинувачення: «Враховуючи особливі обставини засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року, відізвати довідку до Журналу №&nbsp;23 засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року»<ref>{{Cite web |url=http://orthodox.org.ua/ru/node/6779 |title=Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 25 квітня 2013 року. Журнал № 56 |accessdate=25 листопад 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20131203000204/http://orthodox.org.ua/ru/node/6779 |archivedate=3 грудень 2013 |deadurl=yes }}</ref>.
 
25 квітня 2013 року Священний Синод ухвалив рішення зняти з архієпископа Олександра звинувачення: «Враховуючи особливі обставини засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року, відізвати довідку до Журналу №&nbsp;23 засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року»<ref>{{Cite web |url=http://orthodox.org.ua/ru/node/6779 |title=Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 25 квітня 2013 року. Журнал № 56 |accessdate=25 листопад 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20131203000204/http://orthodox.org.ua/ru/node/6779 |archivedate=3 грудень 2013 |deadurl=yes }}</ref>.
Рядок 113: Рядок 113:
 
У 2016&nbsp;р. народний депутат [[Новинський Вадим Владиславович]] вчинив напад на Олександра Драбинка, погрожував та нецензурно ображав його у м. Корець<ref>{{Cite web |url=http://sprotyv.info/ru/news/kiev/ih-nravy-rossiyskiy-oligarh-novinskiy-obmateril-i-napal-s-kulakami-na-mitropolita-drabinko |title=Архівована копія |accessdate=9 серпень 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20161120055300/http://sprotyv.info/ru/news/kiev/ih-nravy-rossiyskiy-oligarh-novinskiy-obmateril-i-napal-s-kulakami-na-mitropolita-drabinko |archivedate=20 листопад 2016 |deadurl=yes }}</ref>.
 
У 2016&nbsp;р. народний депутат [[Новинський Вадим Владиславович]] вчинив напад на Олександра Драбинка, погрожував та нецензурно ображав його у м. Корець<ref>{{Cite web |url=http://sprotyv.info/ru/news/kiev/ih-nravy-rossiyskiy-oligarh-novinskiy-obmateril-i-napal-s-kulakami-na-mitropolita-drabinko |title=Архівована копія |accessdate=9 серпень 2016 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20161120055300/http://sprotyv.info/ru/news/kiev/ih-nravy-rossiyskiy-oligarh-novinskiy-obmateril-i-napal-s-kulakami-na-mitropolita-drabinko |archivedate=20 листопад 2016 |deadurl=yes }}</ref>.
   
Також у 2016&nbsp;р. Олександр Драбинко заявив про ряд зловживань в УПЦ(МП): «Наскільки мені відомо, сьогодні в Україні є два відомих політики, які, на думку експертів, лобіюють в Україні російські інтереси. Це&nbsp;— Віктор Медведчук та Вадим Новинський (…) Свого часу під настійливим впливом Віктора Нусенкіса Блаженніший Митрополит прийняв рішення про звільнення з посади голови відділу зовнішніх церковних зносин УПЦ архимандрита Кирила Говоруна, з подальшим „поверненням“ його, буцімто за запитом Патріарха Кирила, до Москви. Це рішення було продиктоване ззовні й за ним стояла сила, яка тоді злякалася можливості діалогу між УПЦ і Київським Патріархатом. Як засвідчила історія, це рішення було помилковим і, врешті-решт, незаконним. Через Синод воно не проходило, і скажу по-правді, це кадрове рішення Віктор Нусенкіс отримав обманним шляхом».<ref>[http://www.expres.ua/main/2016/07/27/195331-velyki-tayemnyci-upc-mp]</ref>.
+
Також у 2016&nbsp;р. Олександр Драбинко заявив про ряд зловживань в УПЦ (МП): «Наскільки мені відомо, сьогодні в Україні є два відомих політики, які, на думку експертів, лобіюють в Україні російські інтереси. Це&nbsp;— [[Медведчук Віктор Володимирович|Віктор Медведчук]] та Вадим Новинський (…) Свого часу під настійливим впливом Віктора Нусенкіса Блаженніший Митрополит прийняв рішення про звільнення з посади голови відділу зовнішніх церковних зносин УПЦ архимандрита Кирила Говоруна, з подальшим „поверненням“ його, буцімто за запитом Патріарха Кирила, до Москви. Це рішення було продиктоване ззовні й за ним стояла сила, яка тоді злякалася можливості діалогу між УПЦ і Київським Патріархатом. Як засвідчила історія, це рішення було помилковим і, врешті-решт, незаконним. Через Синод воно не проходило, і скажу по-правді, це кадрове рішення Віктор Нусенкіс отримав обманним шляхом».<ref>[http://www.expres.ua/main/2016/07/27/195331-velyki-tayemnyci-upc-mp]</ref>.
  +
  +
У листопаді 2016 року Синод УПЦ МП видав заяву, у якій йдеться, що митрополит Олександр поширював «плітки і наклеп», а також став джерелом «інформаційного бруду».<ref>{{Cite web|title=Відкрите звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Петра Порошенка|url=https://news.church.ua/2016/11/14/vidkrite-zvernennya-svyashhennogo-sinodu-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-do-prezidenta-ukrajini-petra-poroshenka/|website=Українська Православна Церква|date=2016-11-14|accessdate=2020-01-16|language=uk-UA}}</ref><ref name=":0">{{Cite web|title=Митрополит ПЦУ Драбинко подав позов проти глави УПЦ МП Онуфрія щодо захисту честі і гідності|url=https://hromadske.ua/posts/mitropolit-pcu-drabinko-podav-pozov-proti-glavi-upc-mp-onufriya-dlya-zahistu-chesti-i-gidnosti|website=hromadske.ua|accessdate=2020-01-16|language=uk}}</ref>
   
 
8 грудня 2016 року Верховна Рада задовольнила подання Генпрокурора про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата з фракції Опозиційний блок [[Новинський Вадим Владиславович|Вадима Новинського]], яке підтримали 228 депутатів. Новинський, за даними ГПУ, був співучасником у викраденні особистого помічника покійного предстоятеля УПЦ Володимира, архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра Драбинка. Досудове розслідування проти Новинського проводиться одразу за трьома статтями Кримінального кодексу, за якими йому загрожує до 10 років позбавлення волі.<ref>[http://www.golos.com.ua/article/282104 Що рік минулий нам приніс Юліана Шевчук]</ref><ref>{{Cite web|url=http://ukranews.com/ua/news/464798-rada-skhvalyla-znyattya-nedotorkannosti-z-deputata-novynskogo|title=Рада схвалила зняття недоторканності з депутата Новинського|last=|first=|date=2016-12-08|website=ukranews.com|publisher=[[Українські новини]]|language=|accessdate=}}</ref>.
 
8 грудня 2016 року Верховна Рада задовольнила подання Генпрокурора про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата з фракції Опозиційний блок [[Новинський Вадим Владиславович|Вадима Новинського]], яке підтримали 228 депутатів. Новинський, за даними ГПУ, був співучасником у викраденні особистого помічника покійного предстоятеля УПЦ Володимира, архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра Драбинка. Досудове розслідування проти Новинського проводиться одразу за трьома статтями Кримінального кодексу, за якими йому загрожує до 10 років позбавлення волі.<ref>[http://www.golos.com.ua/article/282104 Що рік минулий нам приніс Юліана Шевчук]</ref><ref>{{Cite web|url=http://ukranews.com/ua/news/464798-rada-skhvalyla-znyattya-nedotorkannosti-z-deputata-novynskogo|title=Рада схвалила зняття недоторканності з депутата Новинського|last=|first=|date=2016-12-08|website=ukranews.com|publisher=[[Українські новини]]|language=|accessdate=}}</ref>.
  +
  +
=== Після об'єднавчого собору ===
  +
У травні 2019 митрополит Олександр подав позов проти глави УПЦ МП [[Онуфрій (Березовський)|Онуфрія]] щодо захисту честі і гідності. «Оскільки у Зверненні [[Священний синод Української православної церкви (Московського патріархату)|Священного Синоду]]<ref>[https://news.church.ua/2016/11/14/vidkrite-zvernennya-svyashhennogo-sinodu-ukrajinskoji-pravoslavnoji-cerkvi-do-prezidenta-ukrajini-petra-poroshenka/ Мається на увазі Відкрите звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Петра Порошенка] (14.11.2016)</ref> вкрай негативно згадано моє ім’я, відразу після публікації Звернення я звернувся з відкритим листом до Блаженнішого Митрополита Онуфрія та до всього єпископату [[Українська православна церква (Московський патріархат)|Української Православної Церкви]], в якому вказав на безпідставність звинувачень та їх вигаданий, наклепницький характер», — йшлось в заяві митрополита ПЦУ. Митрополит Олександр пояснив. що відповіді на свій лист до УПЦ МП він не отримав, тому вирішив позиватися до суду<ref name=":0" />.
  +
  +
Також у травні 2019 він заявив, що що [[Патріарх Константинопольський|Вселенський патріарх]] не відкличе [[Томос про автокефалію Православної церкви України|томос у Православної церкви України]], оскільки такої процедури не існує.<ref>{{Cite web|title=Томос в української церкви ніхто ніколи не відбере - митрополит Драбинко|url=https://nv.ua/ukr/ukraine/events/tomos-v-ukrajinskoji-cerkvi-nihto-nikoli-ne-vidbere-mitropolit-drabinko-50021757.html|website=nv.ua|accessdate=2020-01-16}}</ref>
  +
  +
"Визнання помісного статусу України [[Елладська православна церква|Елладською Православною церквою]] - це друга визначна подія після вручення Томосу Патріархом Варфоломієм", - сказав митрополит Олександр у жовтні 2019 року<ref>{{Cite web|title="Друга визначна подія після вручення Томосу": Драбинко пояснив важливість визнання ПЦУ|url=https://www.5.ua/suspilstvo/druha-vyznachna-podiia-pislia-vruchennia-tomosu-drabynko-poiasnyv-vazhlyvist-vyznannia-ptsu-200892.html|website=5 канал|accessdate=2020-01-16|language=uk-UK}}</ref>.
  +
  +
У січні 2020 року митрополит Олександр подарував нововисвяченому єпископу УГКЦ [[Степан (Сус)|Стефану (Сусу)]] панагію, яка раніше належала Митрополиту Володимиру (Сабодану).<ref>{{Cite web|title=Драбинко подарил епископу УГКЦ панагию, которая раньше принадлежала Митрополиту Владимиру (Сабодану)|url=http://vz.uahttps//vz.ua/news/59459-drabinko-podaril-episkopu-ugkts-panagiyu-kotoraya-ranshe-prinadlezhala-mitropolitu-vladimiru-sabodanu|website=Взгляд {{!}} Интернет-издание|accessdate=2020-01-16|language=ru}}</ref>
   
 
== Погляди ==
 
== Погляди ==
Архієпископа Олександра вважали одним з лідерів проукраїнського крила в [[УПЦ (МП)]], прихильником розширення її автономії, як шляху до проголошення автокефалії<ref name="тиждень"/>. Погляди митрополита еволюціонували з роками. Раніше він заявляв про нинішню передчасність проголошення автокефалії<ref>[http://dt.ua/articles/54715 На межі двох світів.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110721182939/http://dt.ua/articles/54715 |date=21 липень 2011 }} Петро Зуєв, Дзеркало тижня. №&nbsp;33 від 6 вересня 2008 року</ref>: {{цитата|З автокефалізацією УПЦ на базі низки єпархій нашої Церкви в Східному і Південному регіонах може бути створена багатотисячна «Південно-Східна Митрополія», що виділиться з УПЦ і наполягатиме на прямому підпорядкуванні Московському патріарху. Чи принесе це користь українському православ’ю та справі його консолідації? І чи маємо ми моральне право, знаючи про реальні настрої в цих регіонах, провокувати такий розвиток подій?
+
Архієпископа Олександра вважали одним з лідерів проукраїнського крила в [[УПЦ (МП)]], прихильником розширення її [[Автономія (православ'я)|автономії]], як шляху до проголошення [[Автокефалія|автокефалії]]<ref name="тиждень"/>. Погляди митрополита еволюціонували з роками. Раніше він заявляв про нинішню передчасність проголошення автокефалії<ref>[http://dt.ua/articles/54715 На межі двох світів.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110721182939/http://dt.ua/articles/54715 |date=21 липень 2011 }} Петро Зуєв, Дзеркало тижня. №&nbsp;33 від 6 вересня 2008 року</ref>: {{цитата|З автокефалізацією УПЦ на базі низки єпархій нашої Церкви в Східному і Південному регіонах може бути створена багатотисячна «Південно-Східна Митрополія», що виділиться з УПЦ і наполягатиме на прямому підпорядкуванні Московському патріарху. Чи принесе це користь українському православ’ю та справі його консолідації? І чи маємо ми моральне право, знаючи про реальні настрої в цих регіонах, провокувати такий розвиток подій?
   
 
Переконаний, що розглядати питання про новий статус УПЦ сьогодні передчасно. Набуття канонічної самостійності ціною поділу в самій УПЦ — це шлях ослаблення церкви.}}
 
Переконаний, що розглядати питання про новий статус УПЦ сьогодні передчасно. Набуття канонічної самостійності ціною поділу в самій УПЦ — це шлях ослаблення церкви.}}
   
 
Митрополита називають ініціатором засудження «політичного православ'я» на [[Собор єпископів Української православної церкви (Московського патріархату) 2007|Соборі єпископів Української православної церкви у 2007 році]], та зокрема, діяльності громадської організації «Союз православних громадян України» та її лідера [[Кауров Валерій Володимирович|Валерія Каурова]]<ref name="тиждень"/>.
 
Митрополита називають ініціатором засудження «політичного православ'я» на [[Собор єпископів Української православної церкви (Московського патріархату) 2007|Соборі єпископів Української православної церкви у 2007 році]], та зокрема, діяльності громадської організації «Союз православних громадян України» та її лідера [[Кауров Валерій Володимирович|Валерія Каурова]]<ref name="тиждень"/>.
  +
  +
<br />
   
 
== Нагороди ==
 
== Нагороди ==

Поточна версія на 09:24, 16 січня 2020

Олександр
Metropolitan Oleksandr Drabynko.JPG
Єпископ Олександр, 2008 рік
Митрополит Переяславський і Вишневський
(до 19 листопада 2019 року — Переяслав-Хмельницький і Вишневський)
з 4 березня 2019
Церква: ПЦУ
Попередник: кафедру засновано
Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський,
вікарій Київської митрополії
(до 23 листопада 2013 року — архієпископ,
до 14 червня 2011 року — Переяслав-Хмельницький,
до 19 грудня 2010 року — єпископ)
19 грудня 2007 — 5 лютого 2019
Обрання: 14 грудня 2007
Церква: УПЦ (МП)ПЦУ
Попередник: Митрофан (Юрчук)
 
Альма-матер: Московська духовна семінарія
Київська духовна академія
Науковий ступінь: кандидат богослов'я
Національність: українець
Тезоіменитство: 12 вересня
Ім'я при народженні: Олександр Миколайович Драбинко
Народження: 18 березня 1977
Корець, нині Україна
Священство: 28 липня 2006
Чернецтво: 20 серпня 2006
Єп. хіротонія: 19 грудня 2007
 
Нагороди:
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден святого рівноапостольного князя Володимира ІІ ступеня
CMNS: Олександр на Вікісховищі

Олекса́ндр (в миру Драбинко Олександр Миколайович; нар. 18 березня 1977, Корець, нині Україна) — український церковний діяч, архієрей Православної церкви України, колишній архієрей УПЦ (МП) (20072018; митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський, вікарій Київської митрополії)[1]. З 1998 року — референт митрополита Київського і всієї України Володимира, з 2006 року — його секретар.

У 20112012 роках був головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків (виконувачем обов'язків з 2010 року) та постійним членом Священного Синоду Української православної церкви. У 2006—2012 роках був головним редактором офіційного сайту церкви. З 2006 по 2007 роки — голова місії «Синодальний відділ УПЦ по зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями». Протягом 2009—2014 років був членом Міжсоборної присутності Російської православної церкви.

Автор праць на тему розколу в українському православ'ї та автокефалії. Один з колишніх лідерів проукраїнського крила УПЦ МП, зокрема, його поміркованої частини[2]. Вважається «правою рукою» предстоятеля церкви митрополита Володимира (Сабодана)[3].

Настоятель дерев'яного Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового[4] та ставропігійного Храму Преображення Господнього в житловому масиві Теремки-2 в Києві[5].

15 грудня 2018 року взяв участь у Об'єднавчому соборі, унаслідок якого перейшов з УПЦ МП до Православної церкви України.[6]

4 березня 2019 року рішенням Священного Синоду ПЦУ призначений єпархіальним архієреєм новоутвореної Переяславсько-Вишневської єпархії (Журнал № 16).[7]

Біографія[ред. | ред. код]

Олександр Миколайович Драбинко народився 18 березня 1977 року в місті Корець, нині Рівненська область, Україна (тоді Ровенська область, Українська РСР, СРСР) в сім'ї службовців.

У 1994 році закінчив Корецьку середню загальноосвітню школу № 3 із золотою медаллю.

У 1994 по 1998 роки навчався у Московській Духовній Семінарії, яку закінчив за першим розрядом. З 1998 по 2002 роки навчався в Київській Духовній Академії.

Початок служіння при митрополитові Володимиру[ред. | ред. код]

У 1998 році призначений референтом митрополита Київського і всієї України Володимира, предстоятеля Української Православної Церкви (Московського Патріархату).

У 2002 році захистив дисертацію на тему «Православ'я в посттоталітарній Україні (віхи історії)»[8]. За цю наукову працю Вченою радою Київської Духовної Академії йому було присуджено вчений ступінь кандидата богослов'я.

З лютого 2003 року по листопад 2005 року — співавтор та ведучий телепрограми «Православний Міръ», що виходила в ефірі телеканалу «Ера» на замовлення Головної редакції інформаційних програм Української Православної Церкви.

20 травня 2004 року на свято Вознесіння Господнього в храмі на честь святої Марії Магдалини в Тверії (Свята Земля) митрополитом Київським Володимиром висвячений на диякона.

1 липня 2006 року призначений особистим секретарем предстоятеля УПЦ митрополита Володимира.

28 липня 2006 року (в день пам'яті святого князя Володимира) за Божественною Літургією в Успенському соборі Києво-Печерської лаври митрополитом Володимиром висвячений на священика у целібаті.

З 1 серпня 2006 року — головний редактор офіційного сайту Української Православної Церкви[9] та шеф-редактор офіційного загальноцерковного друкованого видання «Церковна (православна) газета».

20 серпня 2006 року в Монастирі святого Пантелеймона на горі Афон митрополитом Київським і всієї України Володимиром пострижений в чернецтво з ім'ям «Олександр» на честь преподобного Олександра Свірського. 28 серпня за богослужінням в Києво-Печерській лаврі зведений в сан ігумена і нагороджений хрестом з прикрасами. 24 вересня за богослужінням в Зимненському монастирі зведений в сан архімандрита. 7 січня 2007 року нагороджений другим хрестом з прикрасами.

Рішенням Священного Синоду УПЦ МП від 22 листопада 2006 року призначений головою новоствореної місії «Синодальний відділ УПЦ по зв'язках з об'єднаннями громадян, суспільними та державними інституціями»[10]. 1 травня 2007 року Синод визнав існування місії недоцільним і скасував своє попереднє рішення про її створення[11].

Архієрейське служіння до 2011 року[ред. | ред. код]

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви (МП) від 14 грудня 2007 року призначений єпископом Переяслав-Хмельницьким, вікарієм Київської митрополії[12].

19 грудня 2007 року в Трапезному храмі Києво-Печерської лаври митрополитами Київським і всієї України Володимиром, Чернівецьким і Буковинським Онуфрієм, Луганським і Алчевським Іоанникієм, Сімферопольським і Кримським Лазарем, Луцьким і Волинським Нифонтом, Донецьким і Маріупольським Іларіоном, Хмельницьким і Старокостянтинівським Антонієм, архієпископами Тульчинським і Брацлавським Іонафаном, Костромським і Галицьким Олександром, Рівненським і Острозьким Варфоломієм, Запорізьким і Мелітопольським Василієм, Тернопільським і Кременецьким Сергієм, Кам'янець-Подільським і Городоцьким Федором, Черкаським і Канівським Софронієм, Овруцьким і Коростеньським Віссаріоном, Миколаївським і Вознесенським Питиримом, Білгородським і Старооскольським Іоанном, Сарненським і Поліським Антонієм, Житомирським і Новоград-Волинським Гурієм, Вінницьким і Могилів-Подільським Симеоном, Криворізьким і Нікопольським Єфремом, Херсонським і Таврійським Іоанном, Вишгородським Павлом, Білоцерківським і Богуславським Митрофаном, Ізюмським Онуфрієм, Полтавським і Миргородським Филипом, єпископами Конотопським і Глухівським Інокентієм, Чернігівським і Новгород-Сіверським Амвросієм, Сєверодонецьким і Старобільським Агапітом, Бакинським і Прикаспійським Олександром, Олександрійським і Світловодським Пантелейтоном, Хинівським Петром, Васильківським Лукою, Хотинським Мелетієм, Білгород-Дністровським Олексієм, Кемеровським і Новокузневським Аристархом, Бориспільським Антонієм, Горлівським і Слов'янським Митрофаном, Макіївським Варнавою, Бердянським і Приморським Єлисеєм, Ніжинським і Батуринським Іринеєм, Володимир-Волинським і Ковельським Никодимом, Шепетівським і Славутським Володимиром, Сумським і Охтирським Іларієм, Яготинським Олександром та Кременчуцьким і Хорольським Євлогієм висвячений на єпископа Переяслав-Хмельницького.[13]

У 2008 році призначений настоятелем дерев'яного Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового[14].

27 липня 2009 року призначений членом Міжсоборної присутності Російської Православної Церкви[15]

З січня 2010 року згадується, як виконувач обов'язків голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ[16].

У 2010 році владика Олександр став настоятелем ставропігійного Храму Преображення Господнього в київському жилому масиві Теремки-2[5], який було зведено громадою Церкви святих Бориса і Гліба УАПЦ на чолі з отцем Юрієм Бойком. Однак, власник землі, на якій було збудовано храм, народний депутат від Партії Регіонів Ігор Лисов, передав церкву УПЦ (МП)[17].

19 грудня 2010 року під час Служби Божої в крипті Базиліки святого Миколая в Барі (над його мощами) зведений в сан архієпископа[18]. Невдовзі після цього відомий російський богослов і місіонер протодиякон Андрій Кураєв висловив припущення, що невдовзі архієпископ Олександр стане Керівником справами Української Православної Церкви[19].

Рішенням Священного Синоду Української православної церкви від 14 червня 2011 року затверджений головою Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ і постійним членом Священного Синоду з титулом «Переяслав-Хмельницький і Вишневський».

Після погіршення здоров'я митрополита Володимира[ред. | ред. код]

Під час хвороби митрополита Київського Володимира (Сабодана) на засіданні Синоду 23 грудня 2011 року призначений головою комісії, яка мала тимчасово керувати Київською єпархією, а також відповідальним за лікування предстоятеля перед Священним Синодом[20]. На засіданні 26 січня 2012 року рішення про створення комісії з управління Київською єпархією скасоване як таке, що суперечить статуту УПЦ. Тоді ж Синод звільнив Драбинка з посади настоятеля Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового «з метою вдосконалення адміністративно-фінансової діяльності при будівництві собору» після доповіді митрополита Вишгородського Павла (Лебедя) про результати аудиторської перевірки фінансування будівництва[21]. 20 лютого Релігійно-інформаційна служба України опублікувала лист митрополита Володимира, в якому він скасував наступне засідання Синоду, скликане найстаршим після нього за хіротонією членом митрополитом Одеським Агафангелом (Саввіним) на 21 лютого[22]. За свідченням джерела газети «Сегодня», цей лист був ініційований архієпископом Олександром. Видання також опублікувало карикатурний вірш, підписаний іменем Драбинка, в якому члени Синоду митрополити Агафангел, Павло та Іларіон зображені в образах «Привоз», «Малина» і «Колхоз» відповідно[23].

21 лютого засідання Синоду таки відбулося після того, як його члени відвідали митрополита Володимира в лікарні. Було прийнято рішення звільнити Олександра з посад голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ та головного редактора офіційного сайту церкви, його також було виведено зі складу постійних членів Священного Синоду. В рішенні йдеться, що воно ухвалено, зважаючи на смуту, яку вносить в життя УПЦ діяльність Преосвященного Олександра[24]:

« Його деструктивні дії та недостойна поведінка, інтриганство і спосіб життя сіють смуту і підозру серед єпископату та духовенства, породжують велику спокусу серед вірян.

Користуючись посадою секретаря Предстоятеля УПЦ, постійного члена Священного Синоду Української Православної Церкви і голови ВЗЦЗ УПЦ, він дозволяє собі в ефірі світських загальнонаціональних засобів масової інформації, які і без того ставляться до нашої Церкви з необґрунтованою упередженістю, відкрито виступати з критикою рішень Вищої Церковної влади, штучно протиставляючи Священний Синод Української Православної Церкви її Предстоятелю, що є наклепом на соборний розум Церкви і хулою на Духа Святого. Він дозволяє собі недвозначно порочити своїх співбратів-архіпастирів, членів Священного Синоду УПЦ, організовує публікацію в антицерковних ЗМІ строго конфіденційних церковних документів, призначених для ознайомлення виключно членам Священного Синоду. Чисельні спроби братського напоумлення з боку членів Священного Синоду УПЦ та співбратів-архієреїв не мали належного результату.

»

Багатьма світськими ЗМІ таке рішення було розцінене як свідчення існування суттєвих протиріч в УПЦ (МП) і конфлікту між промосковськими та проукраїнськими партіями всередині неї, а також намагання Московської патріархії на чолі з патріархом Кирилом (Гундяєвим) звузити свободу управління автономної УПЦ МП[25].

Після повернення митрополита Володимира до справ, у листопаді 2012 року архієпископ Олександр знову згадується на офіційному сайті УПЦ МП як настоятель Храму всіх святих на місці будівництва Кафедрального собору в Києві[26].

25 квітня 2013 року Священний Синод ухвалив рішення зняти з архієпископа Олександра звинувачення: «Враховуючи особливі обставини засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року, відізвати довідку до Журналу № 23 засідання Священного Синоду від 21.02.2012 року»[27].

Наприкінці червня 2013 року архієпископ Олександр (Драбинко) фігурував в історії навколо викрадення двох монахинь Покровського монастиря включно з настоятелькою, пов'язану з аферами з продажу автомобілів Lexus[28][29][30]. 14 червня монашки нібито приїхали в лавру на запрошення архієпископа Олександра, після чого зникли на три доби. В кримінальній справі, відкритій за фактом викрадення, архієпископ проходив як свідок[31]. ЗМІ та деякі оглядачі, а також предстоятель УПЦ КП патріарх Філарет у своїй офіційній заяві звинуватили проросійські сили всередині церкви в роздуванні скандалу і намаганні вчергове скомпрометувати митрополита Володимира через тиск на архієпископа Олександра (Драбинка)[32][33].

У 2016 р. народний депутат Новинський Вадим Владиславович вчинив напад на Олександра Драбинка, погрожував та нецензурно ображав його у м. Корець[34].

Також у 2016 р. Олександр Драбинко заявив про ряд зловживань в УПЦ (МП): «Наскільки мені відомо, сьогодні в Україні є два відомих політики, які, на думку експертів, лобіюють в Україні російські інтереси. Це — Віктор Медведчук та Вадим Новинський (…) Свого часу під настійливим впливом Віктора Нусенкіса Блаженніший Митрополит прийняв рішення про звільнення з посади голови відділу зовнішніх церковних зносин УПЦ архимандрита Кирила Говоруна, з подальшим „поверненням“ його, буцімто за запитом Патріарха Кирила, до Москви. Це рішення було продиктоване ззовні й за ним стояла сила, яка тоді злякалася можливості діалогу між УПЦ і Київським Патріархатом. Як засвідчила історія, це рішення було помилковим і, врешті-решт, незаконним. Через Синод воно не проходило, і скажу по-правді, це кадрове рішення Віктор Нусенкіс отримав обманним шляхом».[35].

У листопаді 2016 року Синод УПЦ МП видав заяву, у якій йдеться, що митрополит Олександр поширював «плітки і наклеп», а також став джерелом «інформаційного бруду».[36][37]

8 грудня 2016 року Верховна Рада задовольнила подання Генпрокурора про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата з фракції Опозиційний блок Вадима Новинського, яке підтримали 228 депутатів. Новинський, за даними ГПУ, був співучасником у викраденні особистого помічника покійного предстоятеля УПЦ Володимира, архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишневського Олександра Драбинка. Досудове розслідування проти Новинського проводиться одразу за трьома статтями Кримінального кодексу, за якими йому загрожує до 10 років позбавлення волі.[38][39].

Після об'єднавчого собору[ред. | ред. код]

У травні 2019 митрополит Олександр подав позов проти глави УПЦ МП Онуфрія щодо захисту честі і гідності. «Оскільки у Зверненні Священного Синоду[40] вкрай негативно згадано моє ім’я, відразу після публікації Звернення я звернувся з відкритим листом до Блаженнішого Митрополита Онуфрія та до всього єпископату Української Православної Церкви, в якому вказав на безпідставність звинувачень та їх вигаданий, наклепницький характер», — йшлось в заяві митрополита ПЦУ. Митрополит Олександр пояснив. що відповіді на свій лист до УПЦ МП він не отримав, тому вирішив позиватися до суду[37].

Також у травні 2019 він заявив, що що Вселенський патріарх не відкличе томос у Православної церкви України, оскільки такої процедури не існує.[41]

"Визнання помісного статусу України Елладською Православною церквою - це друга визначна подія після вручення Томосу Патріархом Варфоломієм", - сказав митрополит Олександр у жовтні 2019 року[42].

У січні 2020 року митрополит Олександр подарував нововисвяченому єпископу УГКЦ Стефану (Сусу) панагію, яка раніше належала Митрополиту Володимиру (Сабодану).[43]

Погляди[ред. | ред. код]

Архієпископа Олександра вважали одним з лідерів проукраїнського крила в УПЦ (МП), прихильником розширення її автономії, як шляху до проголошення автокефалії[2]. Погляди митрополита еволюціонували з роками. Раніше він заявляв про нинішню передчасність проголошення автокефалії[44]:

« З автокефалізацією УПЦ на базі низки єпархій нашої Церкви в Східному і Південному регіонах може бути створена багатотисячна «Південно-Східна Митрополія», що виділиться з УПЦ і наполягатиме на прямому підпорядкуванні Московському патріарху. Чи принесе це користь українському православ’ю та справі його консолідації? І чи маємо ми моральне право, знаючи про реальні настрої в цих регіонах, провокувати такий розвиток подій?

Переконаний, що розглядати питання про новий статус УПЦ сьогодні передчасно. Набуття канонічної самостійності ціною поділу в самій УПЦ — це шлях ослаблення церкви.

»

Митрополита називають ініціатором засудження «політичного православ'я» на Соборі єпископів Української православної церкви у 2007 році, та зокрема, діяльності громадської організації «Союз православних громадян України» та її лідера Валерія Каурова[2].


Нагороди[ред. | ред. код]

Державні[ред. | ред. код]

Праці[ред. | ред. код]

Під загальною редакцією вийшли:

  • «Літопис Української Православної Церкви» (20062007)
  • «Таков нам подобаше Архиерей» (рос.) (2007)
  • «Украинская Православная Церковь: 15 лет соборности» (рос.) (2007)
  • «Святині української землі» (2006)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ще один митрополит УПЦ МП оголосив про перехід до Православної церкви України. espreso.tv. Процитовано 2018-12-19. 
  2. а б в ТЕОполітика. Павло Солодько, Український тиждень. № 31 (40) від 1 серпня 2008 року
  3. Геополитические войны в украинской церкви. Александр Чаленко, Сегодня. 13 июля 2010 года (рос.)
  4. Клірики й контакти храму на честь Усіх святих (оновлено). Офіційний сайт Кафедрального собору Воскресіння Христового
  5. а б Про нас. Офіційний сайт Храму Преображення Господнього
  6. Митрополит Драбинко перейшов із УПЦ МП до помісної церкви - 19.12.2018 15:29 — Новини Укрінформ. www.ukrinform.ua. Процитовано 2018-12-20. 
  7. Журнали засідання Священного Синоду від 4 березня 2019 р.. Єдина помісна Українська Православна Церква (uk). 2019-03-04. Процитовано 2019-03-04. 
  8. Православие в посттоталитарной Украине (вехи истории). Александр Драбинко (рос.)
  9. http://orthodox.org.ua/
  10. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 22 листопада 2006 року. Архівовано 10 жовтень 2011 у Wayback Machine. Офіційний сайт УПЦ
  11. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 31 травня 2007 року. Архівовано 15 жовтень 2011 у Wayback Machine. Офіційний сайт УПЦ
  12. https://sinod.church.ua/2014/01/15/zasidannya-14-grudnya-2007-roku/
  13. АЛЕКСАНДР (ДРАБИНКО). Древо (рос.)
  14. Штаб будівництва Кафедрального собору Воскресіння Христового. Офіційний сайт Кафедрального собору Воскресіння Христового
  15. Состав Межсоборного присутствия Русской Православной Церкви (рос.)
  16. КИЇВ-МОСКВА. Головний редактор офіційного сайту УПЦ та виконувач обов'язків голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків УПЦ увійшов до складу комісії Міжсоборної присутності з питань взаємодії Церкви, держави та суспільства.[недоступне посилання з липень 2019] Офіційний сайт УПЦ
  17. Преображення в синіх тонах.[недоступне посилання з липень 2019] Максим Савчук, Главком. 14 жовтня 2010 року
  18. ІТАЛІЯ-УКРАЇНА. Блаженнійший Митрополит Володимир звершив Божественну літургію біля мощей святого Миколая в Барі (+ ВІДЕО). Архівовано 6 березень 2011 у Wayback Machine. Офіційний сайт УПЦ
  19. Диакон Андрей Кураев представил нового Управляющего делами УПЦ (МП) — архиепископа Александра (Драбинко). Релігія в Україні (рос.)
  20. Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 23 грудня 2011 року. Архівовано 13 лютий 2012 у Wayback Machine. Офіційний сайт УПЦ
  21. Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 26 січня 2012 року. Архівовано 30 січень 2012 у Wayback Machine. Офіційний сайт УПЦ
  22. Митрополит Володимир скасовує засідання Синоду УПЦ, скликане митрополитом Агафангелом (оновлено). Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
  23. По сети уже гуляют стихи о борьбе за место Владимира. Сегодня (рос.)
  24. Журнали засідання Священного Синоду УПЦ від 21 лютого 2012 року. Офіційний сайт УПЦ
  25. Конфлікт в УПЦ не дає спокою світським ЗМІ. Марина Довженко, Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ)
  26. КИЇВ. Плащаницю Пресвятої Богородиці перенесено на місце будівництва Свято-Воскресенського Кафедрального Собору УПЦ Офіційний сайт УПЦ
  27. Журнали засідання Священного Синоду Української Православної Церкви від 25 квітня 2013 року. Журнал № 56. Архів оригіналу за 3 грудень 2013. Процитовано 25 листопад 2013. 
  28. Монахинь похитили в Лавре из-за денег за Lexus — СМИ. Дело
  29. Грешные дела. Арестован предприниматель, обвиняемый в похищении монахинь Коммерсант
  30. Монашки з Покровського монастиря бояться, що їх знову можуть викрасти і катувати. Gazeta.ua
  31. В суде допросят архиепископа Драбинко по делу похищения двух монашек . Комсомольская правда в Украине
  32. Патріарх Філарет: «Архієпископа Олександра (Драбинка) шпиняють за спротив Москві». Офіційний сайт Української православної церкви Київського патріархату
  33. Предстоятеля УПЦ МП шантажують, вимагаючи піти, — такою може бути суть скандалу зі зниклими черницями й «Лексусами». Олександр Дорошенко, Україна молода
  34. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 листопад 2016. Процитовано 9 серпень 2016. 
  35. [1]
  36. Відкрите звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Петра Порошенка. Українська Православна Церква (uk-UA). 2016-11-14. Процитовано 2020-01-16. 
  37. а б Митрополит ПЦУ Драбинко подав позов проти глави УПЦ МП Онуфрія щодо захисту честі і гідності. hromadske.ua (uk). Процитовано 2020-01-16. 
  38. Що рік минулий нам приніс Юліана Шевчук
  39. Рада схвалила зняття недоторканності з депутата Новинського. ukranews.com. Українські новини. 2016-12-08. 
  40. Мається на увазі Відкрите звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до Президента України Петра Порошенка (14.11.2016)
  41. Томос в української церкви ніхто ніколи не відбере - митрополит Драбинко. nv.ua. Процитовано 2020-01-16. 
  42. "Друга визначна подія після вручення Томосу": Драбинко пояснив важливість визнання ПЦУ. 5 канал (uk-UK). Процитовано 2020-01-16. 
  43. Драбинко подарил епископу УГКЦ панагию, которая раньше принадлежала Митрополиту Владимиру (Сабодану). Взгляд | Интернет-издание (ru). Процитовано 2020-01-16. 
  44. На межі двох світів. Архівовано 21 липень 2011 у Wayback Machine. Петро Зуєв, Дзеркало тижня. № 33 від 6 вересня 2008 року
  45. Указ Президента України від 13 січня 2019 року № 7/2019 «Про відзначення державними нагородами України»
  46. Указ Президента України від 22 січня 2013 року № 35/2013 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності та Свободи України»
  47. Указ Президента України від 23 жовтня 2009 року № 864/2009 «Про відзначення державними нагородами України»
  48. Президент України нагородив секретаря Предстоятеля УПЦ. Релігійно-інформаційна служба України

Посилання[ред. | ред. код]