Відмінності між версіями «Олексенко Степан Антонович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Рядок 86: Рядок 86:
 
{{Керівники Дрогобицької області}}
 
{{Керівники Дрогобицької області}}
 
{{Радянські партизани (1941-1945)}}
 
{{Радянські партизани (1941-1945)}}
[[Категорія:Кавалери ордена Трудового Червоного Прапора]]
 
 
[[Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 1-го скликання]]
 
[[Категорія:Депутати Верховної Ради СРСР 1-го скликання]]
 
[[Категорія:Уродженці Кам'янського району]]
 
[[Категорія:Уродженці Кам'янського району]]

Версія за 12:05, 4 липня 2018

Олексенко Степан Антонович
Олексенко Степан Антонович 1946.jpg
Народився 22 грудня 1904(1904-12-22)
село Пляківка Чигиринського повіту Київської губернії, тепер Кам'янського району Черкаської області
Помер 25 вересня 1976(1976-09-25) (71 рік)
місто Київ
Національність українець
Діяльність політик
Учасник Німецько-радянська війна
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Партія КПРС
Діти Олексенко Степан Степанович
Нагороди Орден ЛенінаОрден Червоного ПрапораОрден Богдана Хмельницкого I ступеняОрден Вітчизняної війни I ступеняОрден Трудового Червоного ПрапораОрден Трудового Червоного ПрапораОрден «Знак Пошани»

Степа́н Анто́нович Оле́ксенко (9 (22) грудня 1904(19041222), село Пляківка Чигиринського повіту Київської губернії, тепер Кам'янського району Черкаської області — 25 вересня 1976, місто Київ) — український радянський компартійний діяч, один з організаторів партизанського руху, 1-й секретар Дрогобицького обласного комітету КП(б)У. Депутат Верховної Ради СРСР 1-3-го скликань.

Біографія

Народився в селянській родині. У травні — вересні 1922 р. — ремонтний робітник Південно-Західної залізниці. У вересні 1922 — січні 1924 р. — селянин в господарстві батька в селі Пляківці. У 1924 році вступив до комсомолу.

У січні 1924 — січні 1925 р. — голова комітету незаможних селян села Пляківки. У січні — жовтні 1925 р. — секретар Пляківської сільської ради та секретар комсомольського осередку села Пляківки. У жовтні 1925 — жовтні 1926 р. — член бюро, завідувач економічного відділу Кам'янського районного комітету ЛКСМУ Шевченківського округу.

У жовтні — грудні 1926 р. — курсант полкової школи артилерійського полку в місті Черкасах.

У грудні 1926 — жовтні 1927 р. — голова Кам'янського районного комітету незаможних селян Шевченківського округу.

Член ВКП(б) з березня 1927 року.

У жовтні 1927 — травні 1930 р. — студент робітничого факультету Київського сільськогосподарського інституту. У травні 1930 — травні 1933 р. — студент Київського інституту механізації та електрифікації сільського господарства.

У травні 1933 — березні 1934 р. — помічник з комсомольської роботи начальника Політичного відділу машинно-тракторної станції (МТС) в селі Тростянець Охтирського району Харківської області. У березні — жовтні 1934 р. — заступник начальника з партійно-масової роботи Політичного відділу Тавежнянської машинно-тракторної станції (МТС) в селі Бучки Сахновщинського району Харківської області. У жовтні 1934 — лютому 1935 р. — заступник начальника з партійно-масової роботи Політичного відділу машинно-тракторної станції (МТС) в селі Краснопілля Сумського району Харківської області.

У лютому 1935 — липні 1936 р. — заступник секретаря Згурівського районного комітету КП(б)У Харківської області. У липні 1936 — липні 1937 р. — 2-й, 1-й секретар Вовчанського районного комітету КП(б)У Харківської області.

У серпні — вересні 1937 р. — 3-й секретар Харківського обласного комітету КП(б)У. У вересні — жовтні 1937 р. — 2-й секретар Харківського обласного комітету КП(б)У.

У жовтні 1937 — червні 1938 р. — 1-й секретар Організаційного бюро ЦК КП(б)У по Кам'янець-Подільській області. З жовтня 1937 року входив до складу «трійки» УНКВС Кам’янець-Подільської області[1]. У 1938 році працював завідувачем відділу ЦК КП(б)У.

У серпні 1938 — листопаді 1940 р. — член колегії Народного комісаріату місцевої промисловості Української РСР і начальник Головного управління (тресту) поліграфічної промисловості УРСР «Укрполіграф».

У листопаді 1940 — вересні 1941 р. — директор міжобласної контори електрифікації сільського господарства тресту «Київсільелектро». У жовтні 1941 — серпні 1942 р. — директор міжобласної контори електрифікації сільського господарства тресту «Донсільелектро» у містах Сталіно та Ворошиловграді. У вересні 1942 — квітні 1943 р. — директор республіканської контори електрифікації сільського господарства тресту «Казсільелектро» у місті Алма-Аті.

У квітні 1943 року за ухвалою ЦК КП(б)У Олексенка призначено секретарем Кам'янець-Подільського підпільного обкому партії, начальником обласного штабу партизанського руху, командиром партизанського з'єднання. Під керівництвом підпільного обкому, очолюваного Олексенком, в тилу ворога діяло 37 партизанських загонів, об'єднаних у 5 з'єднань (понад 10 тисяч партизанів), які завдавали ударів по Шепетівському залізничному вузлу.

30 березня — 30 квітня 1944 р. — 1-й секретар Херсонського обласного комітету КП(б)У.

У травні 1944 — грудні 1946 р. — 1-й секретар Дрогобицького обласного і міського комітетів КП(б)У. Відповідно до відомостей із автобіографії у 1946 році закінчив Київський сільськогосподарський інститут.

У грудні 1946 — вересні 1949 р. — слухач Вищої партійної школи при ЦК ВКП(б) у Москві.

У вересні 1949 — вересні 1952 р. — 1-й секретар Дрогобицького обласного комітету КП(б)У. Одночасно, у вересні 1949 — січні 1950 р. — 1-й секретар Дрогобицького міського комітету КП(б)У.

У жовтні 1952 — червні 1953 р. — заступник міністра радгоспів Української РСР. У червні 1953 — травні 1955 р. — заступник міністра місцевої і паливної промисловості Української РСР. У травні 1955 — червні 1957 р. — заступник та 1-й заступник міністра радгоспів Української РСР.

У серпні 1957 — березні 1961 р. — начальник Головного управління електрифікації сільського господарства «Укрголовсільелектро» Міністерства сільського господарства УРСР. У березні 1961 — січні 1963 р. — начальник Головного управління електрифікації сільського господарства «Укрсільгосптехніка», член колегії Міністерства сільського господарства УРСР.

У січні 1963 — грудні 1971 р. — заступник міністра енергетики і електрифікації Української РСР — начальник Головного управління сільської електрифікації.

З грудня 1971 р. — на пенсії у Києві, персональний пенсіонер союзного значення [2].

Делегат чотирьох з'їздів Компартії України — 14-го (1938), 15-го (1940), 16-го (1949) та 18-го (1954).

Батько актора Степана Олексенка.

Нагороди

Нагороджений орденом Леніна (23.01.1948), орденом Богдана Хмельницького першого ступеня, орденом Червоного Прапора, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР (21.12.1964) та медалями. Зокрема, 1945 року за успішне виконання плану хлібозаготівель нагороджений орденом Вітчизняної війни першого ступеня.

Примітки

  1. Геноцид: Голодомор 1932-1933 років на Хмельниччині: причини, жертви, наслідки. — Кам'янець-Подільський, 2008. — С. 167.
  2. Особисті архівні фонди в державних сховищах СРСР(рос.)

Література

Електронні джерела