Олійні фарби

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Художні олійні фарби ROSA Gallery.jpg
Художні олійні фарби

Олійні фарби — густі пасти, приготовані шляхом розтирання пігменту зі сполучною речовиною, в якій головною складовою частиною є олія, тому вони так і називаються Збереження і міцність творів образотворчого мистецтва, виконаних олійними фарбами, значною мірою залежить від якості зв'язуючих речовин.

Класифікація[ред. | ред. код]

Худ. Альберт Едельфельт. "Не тільки гра на піаніно", 1884 р. Приклад використання олійних фарб

Згідно з державним стандартом, бувають олійні фарби наступних видів (класифікація за типом плівкотвірної речовини):

  • ГФ-023 — олійні фарби на гліфталевій оліфі;
  • МА-021 — олійні фарби на натуральній оліфі;
  • МА-025 — олійні фарби на комбінованій оліфі;
  • ПФ-024 — олійні фарби на пентафталевій оліфі.

Допоміжні речовини та наповнювачі[ред. | ред. код]

Наповнювачами, які використовують, головним чином, для економії пігментів, слугують тальк, каолін, слюда і інші. Як допоміжні компоненти в склад олійних фарб вводять прискорювачі висихання (сикативи) — розчинні у оліфах солі кобальту, марганцю, свинцю, а також поверхнево-активні речовини; останні полегшують диспергування пігментів і наповнювачів при отриманні олійних фарб.

Види олійних фарб[ред. | ред. код]

У промисловості випускають олійні фарби двох видів: так звані густотерті (пастоподібні) і готові до використання (рідкі). При отриманні густотертих олійних фарб спочатку готують в змішувачі однорідну пігментну пасту, а після цього розтирають її на тертках для фарб. Готові до використання олійні фарби отримують шляхом змішування всіх компонентів в кулькових млинах або розбавленні густотертих фарб оліфою.

Промислове виробництво олійних фарб[1][ред. | ред. код]

Процес виробництва олійних фарб складається з таких основних етапів:

  1. Підготовка компонентів. На цій стадії готують основні компоненти для виробництва. а саме сухі суміші пігменту, олії, поверхнево-активних речовини та смол у співвідношеннях, що відповідають властивостям кожного пігменту. Усі компоненти змішують та поміщають у промислові млини для диспергаціїї. Деякі пігменти вимагають вакуумного диспергування, для додаткового видалення води та захопленого пігментами повітря.
  2. Процес розтирання суміші в млинах відбувається у декілька етапів. Зазвичай у промиловості виконується 3-4 кратна диспергація. Мета диспергації полягає у максимальному збільшенні питомої поверхні кожного пігменту, від цього залежить якість кіцнцевого продукту.
  3. Останні етап полягає у додаванні різних додатків таких як, антисепник, антибакетріальний додаток, стабілізатор (віск). Після чого проводять тести якості цієї фарби. Стандарти контролю полягають у перевірці міцності поверхні фарби, стійкість до біологічного деградування, стабільність до дії УФ променів, стабільність до дій температур. Після чого відібрану олійну фарбу залишають на 6 місяців, для природного відділення надлишків олії від пігменту.

Застосування[ред. | ред. код]

Покриття металевих поверхонь олійними фарбами для зовнішніх робіт (за два шари) зберігають захисні властивості протягом 1-1,5 року.

На етикетці фарби має бути вказаний тип олійної фарби, її призначення, колір фарби. Також може вказуватися витрата фарби на 1 м² поверхні в разі одношарового або двошарового покриття. Обов'язково має бути інформація про те, які розчинники з цим типом олійної фарби можна використовувати.

Якщо олійну фарбу потрібно використовувати як ґрунтовку, то її потрібно розбавити. Для цього можна використовувати уайт-спірит, скипидар, гас і інші розчинники.

Щоб зробити фарбу рідшою, придатнішою для ґрунтування, її розбавляють розчинниками: уайт-спіритом, скипидаром, гасом і таке інше.

Після очищення, відбілювання і ущільнення без застосування сильних хімічних реагентів лляна олія стає найякіснішою з усіх олій. Можна також застосовувати соняшникову, горіхову або макову в суміші з лляною у співвідношенні 1:1 або 1:2.

Одні олії в якості сполучних художніх фарб застосовувалися, олійні фарби завжди містили певну кількість смол, бальзамів, а пізніше в них почали вводити і віск.

З смол рекомендується застосовувати м'які, типу мастикса або дамара, з невеликим кислотним числом, у кількості не більше 15%, так як подальше збільшення надає барвистого шару крихкість.

Бджолиний віск речовина хімічно нейтральна, мало активне, майже не змінює свого складу і не стає ламким і крихким в протягом тривалого часу; віск надає фарбам пастозність, а барвистому шару еластичність.

У сполучна рекомендується вводити не більше 5% воску,- такій кількості він не послаблює сполучну силу олійних фарб.

Віск доцільніше застосовувати у вигляді розчину в скипидарі, так як при введенні воску в олію допомогою нагрівання, він при охолодженні знову виділяється.

За технічними умовами художня олійна фарба повинна задовольняти наступним вимогам.

Колір за встановленим еталону викрасок не повинен змінюватися накраске на ґрунті під дією прямих сонячних променів протягом трьох місяців або ультрафіолетових - протягом 100 годин.

Фарба не повинна містити крупинок нерозчиненого пігменту.

Фарба, нанесена на грунт, у середньому шарі повинна висихати «від пилу» при температурі 15-20 ° С через 3-5 діб.

Мати добру адгезію як до грунту, так і при багатошаровому нанесенні.

Не пожухати на емульсійному грунті.

Не відшаровуватися сполучного при зберіганні в тюбиках і не перетворюватися в не текучу масу желатиноподібну

Не містити наповнювачів.

Виробництво художніх фарб повинно базуватися на наукові основи та глибокому знанні технології живописних матеріалів, на даних досліджень хіміків, фахівців реставраторів і досвіді майстрів - реставраторів і досвіді майстрів живопису минулого і сьогодення.

В цілях досягнення головним чином зовнішніх якостей художніх фарб (певної пастозності і збереження кольору фарби до вживання в живопису у практиці іноді застосовують неоднаковий склад зв'язувальних речовин для різних пігментів.

Деякі фарби перетирають з лляною олією, інші з горіховим або соняшниковою або на суміші лляної олії з горіховим або соняшниковою.

Застосовують також олії одного і того ж виду, але різні за характером обробки - для одних пігментів полімеризовані, для інших термічне або просто вибілені, а для деяких - натуральну оліфу.


Історія[ред. | ред. код]

Живописці XV і XVII століть в якості зв'язуючих речовин застосовували рослинні олії - лляну, горіхову або макову, смоли, ефірні олії та деякі добавки, головним чином сикативи, для надання фарбам окремих специфічних властивостей.

Рубенс застосовував в якості сполучного речовини олії, вибілені і згущені сонцем, вводив смоли - мастиці або терпентин, тому його фарби були в'язкими, швидко висихали і володіли великою силою зчеплення з грунтом.

До складу сполучних художніх фарб входять ущільнені олії, м'які смоли, віск, ефірні олії, останнє в якості разжижителя густотертих барвистих паст.

З масел застосовують лляне, соняшникова, горіхове і макове. Жодне з цих масел за своїми властивостями не відповідає повністю всім вимогам, що пред'являються до головної складової частини сполучного речовини.

Соняшникова, горіхова і макова олії майже не змінюють кольори фарб, але повільно висихають і при затвердінні утворюють недостатньо міцну кольорову плівку і без відповідної обробки не можуть бути використані у виробництві художніх фарб.

Лляна олія щодо швидкості висихання і міцності є кращою олією, а при висиханні набуває коричневий відтінок, незважаючи на те, що за допомогою штучного освітлення вибільних землями і вдається кольоровість олії довести до мінімуму.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Методи виробництва олійних фарб. Сhemiplast (uk). 2019-03-22. Процитовано 2019-03-22.