Опперман Карл Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Опперман Карл Іванович
Karl Opperman (1766–1831).jpg
Народження 1765(1765)
Дармштадт
Смерть 2 липня 1831(1831-07-02)
Виборг
холера
Поховання Vyborgskoe Catholic cemetery[d]
Країна Німеччина
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імперія
Член Петербурзька академія наук
Звання інженер-генерал
Війни / битви Бородіно, Малоярославець, Красний, Дрезден, Лейпциг
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Георгія IV ступеня орден Святого Володимира 1 ступеня орден Святого Олександра Невського орден Святого Володимира II ступеня орден Святого Володимира III ступеня орден Святої Анни II ступеня Order of the Red Eagle 1st Class орден Меча Орден Святого Іоанна Єрусалимського Medal "For the Capture of Paris"
Георгіївська зброя

Граф Карл Іванович Опперман (1765, Дармштадт — 2 липня 1831, Виборг) — відомий російський інженер, картограф та фортифікатор, військовий офіцер-учасник наполеонівських війн. Член Державної Ради, директор Інженерного да Будівельного Департаментів, завідуючий Інженерним та Артилерійським училищами та школою гвардійських прапорщиків та кавалерійських юнкерів, почесний член Імператорської Академії Наук.

Початок служби[ред. | ред. код]

З дворянського роду герцогства Гессен-Дармштадт, народився в Дармштадті, син таємного радника. Отримав інженерну та математичну освіту. Володів німецькою, французькою, латинською, грецькою й російською. У 1779 вступив до Гессенської армії і в 1783 отримав чин інженер-капітана. 12 жовтня 1783 вступив на російську службу в чині поручика Інженерного корпусу. Учасник російсько-шведської війни 1789-90. Брав участь майже у всіх морських битвах. Сприяв розгрому шведського флоту в битві під Роченсальмом в 1789 р., побудувавши за кілька годин укріплення берегових батарей. За відзнаки в бою біля Бьоркезунда нагороджений орденом Св. Георгія 4-го ступеня і чином капітана. Учасник придушення Польського повстання Тадеуша Костюшко 1794 року.

У 1795 році розробив проект укріплення західних кордонів Російської імперії. У 1797 призначений до Депо карт. У 1797 р. зарахований до Інженерної експедиції Військової колегії та 6 березня 1798 отримав чин полковника, в травні 1799 вийшов у відставку через зіткнення з А. А. Аракчеєвим. Незабаром його було повернуто Павлом I на службу і 3 жовтня 1799 він отримав чин генерал-майора. 5 жовтня 1800 повернений на службу і призначено до Департаменту водяних комунікацій. 15 квітня 1801 призначений у Власний Його Величності Департамент і зарахований до почту імператора. У березні 1803 відряджений до Фінляндії для поліпшення обороноздатності прикордонних фортець. Будучи Керуючим Депо карт (з 1812 року — Військового топографічного депо) керував роботами зі складання «столистної карти» Російської імперії.

Наполеонівські війни[ред. | ред. код]

6 січня 1805 відряджений до Італії з секретним завданням оглянути французькі укріплення. Офіційно виправляв посаду генерал-квартирмейстера російських, англійських і неаполітанських військ, що діяли в Італії проти французів. У 1806–1807 рр.. брав участь у війні з французами в Польщі та Східній Пруссії, у складі корпусу генерала Ессена брав участь у битвах при Острові і Остроленці. У 1806 році перебував на острові Корфу під час дій російського флоту під командуванням віце-адмірала Д. Н. Сенявіна в Адріатичному морі, а потім у листопаді через Константинополь повернувся до Росії. У 1807, внаслідок розриву з Англією, йому доручено було привести в оборонний стан Кронштадт. Під час російсько-шведської війни 1808-09 керував оновленням укріплень Виборга, Нейшлота і Тавастгуста; з 1809 інспектор Інженерного департаменту Військового міністерства. У 1810 створив Інженерне училище на базі створеної в 1804 в Петербурзі школи інженерних кондукторів, яке в 1819 перетворено в Головне інженерне училище, нині Військовий інженерно-технічний університет.

Керував будівництвом Бобруйської (1810) і Дінабурзької фортець. Фортеця в Бобруйську витримала облогу корпусу Домбровського до кінця військових дій. 30 серпня 1811 підвищений до інженер-генерал-лейтенанта. З 28 лютого 1812 директор Інженерного департаменту. У березні 1812 р. був призначений начальником інженерної служби 1-й Західної армії. У 1812 займався озброєнням фортець від Риги до Києва. У жовтні 1812 призначений до Головної квартири російської армії, фактично контролював інженерні війська (і їх постачання) діючої армії. Брав участь у боях при Бородіно, Малоярославці, Красному.

З березня 1813 керував інженерними роботами при облозі фортеці Торн, після її капітуляції нагороджений орденом Св. Георгія 3-го ступеня. Після цього був начальником штабу Польської армії Беннігсена. Брав участь у блокаді Модлина. З липня 1813 начальник Головного штабу польової армії. Взяв участь у битвах при Дрездені, Пірна, в битві під Лейпцигом, в облозі Магдебурга та Гамбурга.

Післявоєнна служба[ред. | ред. код]

Після закінчення війни займався облаштуванням Інженерного департаменту, формуванням саперних і піонерних військ і управляв будівельної частиною по всіх фортецях Росії. З 1818 Карл Опперман став діяльним помічником великого князя Миколи Павловича з управління інженерної частиною. З 20 січня 1818 генерал-інспектор з інженерної частини, брав значну участь у заснуванні головного інженерного училища. При Миколі I був членом комітету для організації будівельної частини і головою комітету для поліпшення виховної частини в кадетських корпусах; завідував також морським будівельним департаментом і артилерійським училищем. 12 грудня 1823 проведений в інженер-генерали. У 1826 році була створена комісія, головою якої був генерал-інженер Карл Опперман, яка розробляла статути навчальних закладів і займалась відкриттям військових корпусів в десяти містах. У цей список увійшла і Полтава за клопотанням тодішнього малоросійського генерал-губернатора Миколи Григоровича Рєпніна. 20 грудня 1826 став почесним членом Російської Академії наук, був почесним членом Російського Мінералогічного суспільства. З 1827 член Державної ради. 1 липня 1829 отримав графський титул. У тому ж році розробив проект перебудови Брестської фортеці, будівництво якої закінчилося в 1842 році. Оборона цієї фортеці в червні-липні 1941 року стала прикладом хоробрості в історії воєн людства. Для руйнування фортеці німецьким військам довелося застосовувати 1800-кг бомби. 24 серпня 1941 фортецю відвідали Гітлер і Муссоліні. Будучи наставником цесаревича Миколи Павловича в інженерній і військової науках, зберіг з Миколою I прекрасні відносини, що, однак, не завадило імператору стягнути штраф з К. І. Оппермана за поданий на затвердження проект казарми в Бобруйській фортеці, що обрушилася незабаром після будівлі. Сам імператор, як керівник проекту, також оштрафував себе на 580 рублів 60 копійок. У 1850 році імператор присвоїв ім'я Оппермана новій оборонній вежі на річці Бобруйці.

У 1830 р. йому було доручено скласти проект реконструкції Свеаборгської фортеці, захворів по дорозі на холеру і помер. Похований у Петербурзі на Виборзькому холерному кладовищі, розташованому на Куликовому полі.

6 червня 1833 р. за планами Карла Івановича Оппермана було розпочато будівництво Брестської фортеці.

Його старший син, Олександр Карлович Опперман, також був генералом російської армії і з відзнакою воював на Кавказі; молодший син, Леонтій Карлович Опперман, з відзнакою брав участь у Кримській війні. Іустин Карлович Опперман був професором Геттінгенського університету.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Государственный Эрмитаж. Западноевропейская живопись. — С. 254, кат.№ 7847.

Посилання[ред. | ред. код]