Відмінності між версіями «Османська реконструкція Парижа»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Рядок 4: Рядок 4:
   
 
== Перенаселеність, хвороби, злочинність і заворушення в центрі старого Парижа ==
 
== Перенаселеність, хвороби, злочинність і заворушення в центрі старого Парижа ==
[[Файл:Charles Marville, Rue St. Nicolas du Chardonnet, de la rue Traversine, ca. 1853–70.jpg|thumb|right|200px|Rue St. Nicolas du Charonnet, одним з вузьких середньовічних вулиць недалеко від Пантеону на лівому березі Сени, в 1850-х.]]
+
[[Файл:Charles Marville, Rue St. Nicolas du Chardonnet, de la rue Traversine, ca. 1853–70.jpg|thumb|right|200px|Rue St. Nicolas du Charonnet, одна з вузьких середньовічних вулиць недалеко від Пантеону на лівому березі Сени, в 1850-х.]]
 
У середині дев'ятнадцятого століття центр Парижа був переповнении, похмурим, небезпечним та антисанітарним. У 1845 році французький громадський діяч [[Віктор Консидеран]] писав: "Париж є величезною майстернею гниття, де злидні, епідемії та хвороби живуть у згоді, куди сонячне світло і повітря рідко проникає. Париж жахливе місце, де рослини зморщуються і гинуть, де з семи маленьких дітей, четверо помирають протягом року".<ref name="Moncan, Patrice p. 10">cited in de Moncan, Patrice, ''Le Paris d'Haussmann'', p. 10.</ref> План вулиці ÎIe de la Cité і прилеглого квварталу де Арсі, між [[Лувр|Лувром]] і [[Отель-де-Віль (Париж)|Готелем де Віль]], мало змінилися з часу Середньовіччя. Щільність населення в цих районах була надзвичайно висока, в порівнянні з іншою частиною Парижа; в околиці Єлисейських полів, на кожні 186 квадратних метрів припадав один житель; в кварталах Арсі і Санте-Вуа, сьогодні третій округ, налічувався один житель на кожні три квадратних метри. <ref>de Moncan, Patrice, ''Le Paris d'Haussmann'', p. 21.</ref> У 1840 році лікар описав одну будівлю на ÎIe de la Cité, де в одній кімнаті у п'ять квадратних метрів на четвертому поверсі проживало двадцять три особи.<ref name="ReferenceA">de Moncan, Patrice, ''Le Paris d'Haussmann'', p. 10.</ref> У таких умовах хвороби поширювалися дуже швидко. Епідемії холери спустошували місто в 1832 і 1848 роках. Епідемія 1848 року забрала життя п'яти відсотків жителів цих двох районів.<ref name="Moncan, Patrice p. 10"/> Дорожній рух був ще однією серйозною проблемою. Найширші вулиці в цих двох районах п'ять метрів завширшки; найвужчі — один або два метри завширшки.<ref name="ReferenceA"/> Вагони, карети і вози насилу рухалися вулицями. <ref>[http://www.arthistoryarchive.com/arthistory/architecture/Haussmanns-Architectural-Paris.html Haussmann's Architectural Paris – The Art History Archive], checked 21 October 2007.</ref>
 
У середині дев'ятнадцятого століття центр Парижа був переповнении, похмурим, небезпечним та антисанітарним. У 1845 році французький громадський діяч [[Віктор Консидеран]] писав: "Париж є величезною майстернею гниття, де злидні, епідемії та хвороби живуть у згоді, куди сонячне світло і повітря рідко проникає. Париж жахливе місце, де рослини зморщуються і гинуть, де з семи маленьких дітей, четверо помирають протягом року".<ref name="Moncan, Patrice p. 10">cited in de Moncan, Patrice, ''Le Paris d'Haussmann'', p. 10.</ref> План вулиці ÎIe de la Cité і прилеглого квварталу де Арсі, між [[Лувр|Лувром]] і [[Отель-де-Віль (Париж)|Готелем де Віль]], мало змінилися з часу Середньовіччя. Щільність населення в цих районах була надзвичайно висока, в порівнянні з іншою частиною Парижа; в околиці Єлисейських полів, на кожні 186 квадратних метрів припадав один житель; в кварталах Арсі і Санте-Вуа, сьогодні третій округ, налічувався один житель на кожні три квадратних метри. <ref>de Moncan, Patrice, ''Le Paris d'Haussmann'', p. 21.</ref> У 1840 році лікар описав одну будівлю на ÎIe de la Cité, де в одній кімнаті у п'ять квадратних метрів на четвертому поверсі проживало двадцять три особи.<ref name="ReferenceA">de Moncan, Patrice, ''Le Paris d'Haussmann'', p. 10.</ref> У таких умовах хвороби поширювалися дуже швидко. Епідемії холери спустошували місто в 1832 і 1848 роках. Епідемія 1848 року забрала життя п'яти відсотків жителів цих двох районів.<ref name="Moncan, Patrice p. 10"/> Дорожній рух був ще однією серйозною проблемою. Найширші вулиці в цих двох районах п'ять метрів завширшки; найвужчі — один або два метри завширшки.<ref name="ReferenceA"/> Вагони, карети і вози насилу рухалися вулицями. <ref>[http://www.arthistoryarchive.com/arthistory/architecture/Haussmanns-Architectural-Paris.html Haussmann's Architectural Paris – The Art History Archive], checked 21 October 2007.</ref>
 
Центр міста був також колискою невдоволення і революції; між 1830 і 1848 роками сім збройних повстань і бунтів спалахували в центрі Парижа, зокрема, вздовж передмістя Сент-Антуан, навколо Готеля де Віль і навколо Гори Сен-Женев'єв на лівому березі. Жителі цих районів, що розбирали бруківку та блоковули вузькі вулиці барикадами, мали бути витіснені армією.<ref>Maneglier, Hervé, ''Paris Impérial'', p. 19</ref>
 
Центр міста був також колискою невдоволення і революції; між 1830 і 1848 роками сім збройних повстань і бунтів спалахували в центрі Парижа, зокрема, вздовж передмістя Сент-Антуан, навколо Готеля де Віль і навколо Гори Сен-Женев'єв на лівому березі. Жителі цих районів, що розбирали бруківку та блоковули вузькі вулиці барикадами, мали бути витіснені армією.<ref>Maneglier, Hervé, ''Paris Impérial'', p. 19</ref>

Версія за 08:27, 28 квітня 2014

Бульвар Осман

Османська реконструкція Парижа — грандіозна програма громадських робіт на замовлення імператора Наполеона III і виконана префектом департамету Сени, Жоржем-Еженом Османом між 1853 і 1870 рр. Рекнструкція передбачала знесення переповнених і антисанітарних середньовічних кварталів, будівництво широких проспектів, парків та скверів, приєднання передмість, що оточували Париж, і будівництво нових каналізаційних колекторів, фонтанів і акведуків. Реалізація планів Османа зустрілася із запеклою протидією, і він, звільняється від служби у Наполеона III в 1870 році; але роботи за його проектами тривали до 1927. План вулиць і самобутній вигляд центру Парижа сьогодні багато в чому є результатом Османської реконструкції. [1]

Перенаселеність, хвороби, злочинність і заворушення в центрі старого Парижа

Rue St. Nicolas du Charonnet, одна з вузьких середньовічних вулиць недалеко від Пантеону на лівому березі Сени, в 1850-х.

У середині дев'ятнадцятого століття центр Парижа був переповнении, похмурим, небезпечним та антисанітарним. У 1845 році французький громадський діяч Віктор Консидеран писав: "Париж є величезною майстернею гниття, де злидні, епідемії та хвороби живуть у згоді, куди сонячне світло і повітря рідко проникає. Париж жахливе місце, де рослини зморщуються і гинуть, де з семи маленьких дітей, четверо помирають протягом року".[2] План вулиці ÎIe de la Cité і прилеглого квварталу де Арсі, між Лувром і Готелем де Віль, мало змінилися з часу Середньовіччя. Щільність населення в цих районах була надзвичайно висока, в порівнянні з іншою частиною Парижа; в околиці Єлисейських полів, на кожні 186 квадратних метрів припадав один житель; в кварталах Арсі і Санте-Вуа, сьогодні третій округ, налічувався один житель на кожні три квадратних метри. [3] У 1840 році лікар описав одну будівлю на ÎIe de la Cité, де в одній кімнаті у п'ять квадратних метрів на четвертому поверсі проживало двадцять три особи.[4] У таких умовах хвороби поширювалися дуже швидко. Епідемії холери спустошували місто в 1832 і 1848 роках. Епідемія 1848 року забрала життя п'яти відсотків жителів цих двох районів.[2] Дорожній рух був ще однією серйозною проблемою. Найширші вулиці в цих двох районах п'ять метрів завширшки; найвужчі — один або два метри завширшки.[4] Вагони, карети і вози насилу рухалися вулицями. [5] Центр міста був також колискою невдоволення і революції; між 1830 і 1848 роками сім збройних повстань і бунтів спалахували в центрі Парижа, зокрема, вздовж передмістя Сент-Антуан, навколо Готеля де Віль і навколо Гори Сен-Женев'єв на лівому березі. Жителі цих районів, що розбирали бруківку та блоковули вузькі вулиці барикадами, мали бути витіснені армією.[6]

Див. також

Примітки

  1. de Moncan, Patrice, Le Paris d'Haussmann
  2. а б cited in de Moncan, Patrice, Le Paris d'Haussmann, p. 10.
  3. de Moncan, Patrice, Le Paris d'Haussmann, p. 21.
  4. а б de Moncan, Patrice, Le Paris d'Haussmann, p. 10.
  5. Haussmann's Architectural Paris – The Art History Archive, checked 21 October 2007.
  6. Maneglier, Hervé, Paris Impérial, p. 19