Остап Вишня
Остап Вишня | ||||
---|---|---|---|---|
Павло Михайлович Губенко | ||||
![]() Остап Вишня, 1920-ті роки |
||||
При народженні | Павло Михайлович Губенко | |||
Псевдоніми, криптоніми | Остап Вишня | |||
Народження | 13 листопада 1889 | |||
хутір Чечва, неподалік містечка Грунь, Полтавська губернія, (нині Охтирський район Сумської області) | ||||
Смерть | 28 вересня 1956 (66 років) | |||
Київ | ||||
Поховання | Байкове кладовище | |||
Національність | українець | |||
Громадянство | УНР, після 1921 — УСРР | |||
Мова творів | українська | |||
Рід діяльності | прозаїк | |||
Жанр | оповідання, гумореска, усмішка | |||
Magnum opus: | Моя автобіографія | |||
|
||||
![]() |
||||
![]() |
||||
![]() |
Оста́п Ви́шня (Губенко Павло Михайлович; 31 жовтня (13 листопада) 1889[1], хутір Чечва, Полтавська губернія, нині Охтирський район Сумської області — 28 вересня 1956, Київ) — український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст.
Він є молодшим братом письменника-гумориста Василя Чечвянського, якого було розстріляно за часів єжовщини у 1937. Начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В'язень сталінських концтаборів. Ціною звільнення стали контроверсійні фейлетони проти УПА.
Зміст
Життєпис[ред. • ред. код]
Народився на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї. Батько працював на поміщика, його дід по батьковій лінії був у Лебединi шевцем, дід по матері — у Грунi хлiборобом[2]. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, далі навчався в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в російській армії, а згодом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 вступив до Київського університету; однак скоро залишив навчання і цілком віддався журналістській і літературній праці. Вчився добре.
Офіцер медичної служби УНР[ред. • ред. код]
З 1918 року мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру — у полон до леніністів потрапив 1919 у ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки Української Галицької армії, Дієвої армії Української Народної Республіки.
ВЧК вважало великим успіхом полон офіцера Губенка — високопоставлений «петлюрівський» урядовець утримувався у Харкові до 1921 — «до повного закінчення громадянської війни» (таким було формулювання ревтрибуналів для опонентів окупаційної радянської влади).
«Реанімував» Губенка мало не сам Микола Скрипник — соратник Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: не зважаючи на військовий стан, немилосердно висміював недоліки Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…». Але ця слава не допомогла Вишні — офіцеру Армії УНР згодом помстилися за службу Україні: буде ленінська в'язниця і сталінський концтабір (СРСР).
Творчість[ред. • ред. код]
Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919.
У цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості й систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».
Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний Перець» (1922) і далі працював у цьому журналі, коли в 1927 було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.
З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором у підвалах ЧК, де він сидів приблизно з кінця 1919 по весну 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 по весну 1934, і в концтаборі на Печорі 1934–1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.
Арешт і ув'язнення[ред. • ред. код]
До арешту Остапа Вишні доклав руку український письменник Олексій Полторацький (1905—1977), який 1930-го в журналі «Нова генерація» (№ 2–4) опублікував статтю «Що таке Остап Вишня» із брутальною ідеологічною критикою творчості гумориста. Стаття була передрукована в журналі «Радянська література» (1934, № 4). Ось характерні цитати: «Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, „мистецьким“ прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди», «…я щасливий відзначити… що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована „творчість“ Остапа Вишні».
1933-го популярний письменник був превентивно звинувачений у контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на Павла Постишева під час жовтневої демонстрації. Запроторений до таборів ГУЛАГу. У в'язниці контактував з відомим кубанським фольклористом Сергієм Мастепановим, який також був в'язнем. 1934 року в табірному щоденнику Остапа Вишні з'явився запис: «А хто ж? Хто ж співає, крім українців? Скрізь тепер їхні пісні лунають — по тайгах, по тундрах… Аби не плакали — хай співають!»
Звільнений і повернувся до літературної праці 1943. Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Гумориста перекинули просто з арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) до письменницького кабінету в щойно реокупованому Києві.
Одна з причин несподіваного звільнення — успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. Сталін вирішив[джерело не вказане 1140 днів], що петлюрівець Вишня своїми гуморесками має спростовувати «наклепи націоналістів» — нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів», насамперед УПА. Так у 1945–1946 з'явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні — голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали звільнення Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали й собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА активно діє та перемагає.[джерело не вказане 1140 днів]
Повоєнний період[ред. • ред. код]
Перший твір після концтабору — «Зенітка». Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але сумного.
Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня також став членом редколегії журналу «Перець» і активним його співпрацівником.
Влада надала Вишні квартиру в будинку письменників Роліт, де він мешкав до 1952 року. Протягом 1952-56 років жив у будинку письменників на Великій Васильківській № 6, де на його честь встановлено пам'ятну дошку. У 1955 році був реабілітований судовими органами СРСР. Помер 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — граніт; скульптор М. Д. Декерменджі, архітектор Я. Ф. Ковбаса; встановлений у 1958).[3]
Оцінка критиків[ред. • ред. код]
У своїх творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, своїх земляків, вважаючи, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися».
Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.
Усмішка — це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: «Хоч „фейлетон“ уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово „усмішка“ нашіше від „фейлетону“».
Загалом, автор «Вишневих усмішок» зробив значний внесок у розвиток української сатиричної літератури та значно доповнив традиції жартівливого жанру в українській літературі розпочатого його попередниками — Тарасом Шевченком, Іваном Франком, та Лесем Мартовичем.
У ранніх творах (1920-ті) віддав належне моді на антирелігійні анекдоти, окремі з яких були популярні.
Родина[ред. • ред. код]
- Його дружина, Варвара Маслюченко, — українська акторка.
- Син В'ячеслав Павлович Губенко (1923—2001 роки) — лікар-травматолог, полковник медичної служби, був головним травматологом Київського військового округу.[4]
Твори[ред. • ред. код]
- Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може, 1919)
- Чухраїнці (1926)
- Моя автобіографія (1927)[5]
- Зенітка(1944)
- Бекас (1945)
- Як варити і їсти суп із дикої качки (1945)
- Вальдшнеп (1945)
- Ведмідь (1945)
- Лисиця (1945)
- Вовк (1945)
- Заєць (1945)
- Ленінград і ленінградці (1945)
- Дика гуска (1946)
- Дика коза (1946)
- Перепілка (1946)
- Лось (1946)
- Дикий кабан, або вепр (1946)
- Дрохва (1946)
- Екіпіровка мисливця (1947)
- Дилда (1948)
- З крякухою на озері (1948)
- У ніч під Новий Рік (1950)
- Короп (1951)
- Лебідь (1951)
- Фазани (1952)
- Сом (1953)
- Отак і пишу (1954)
- Перший диктант (1955)
- Щука (1956)
- «Мисливські усмішки» (збірка, 1956)
Екранізації творів[ред. • ред. код]
- «Зенітка» (1967, мультфільм, за мотивами твору Остапа Вишні)
- «Парасолька на полюванні» (1973, мультфільм, за мотивами оповідань Остапа Вишні «Мисливські усмішки»)
- «Ні пуху, ні пера» (1973, фільм, реж. В. Іванов, за мотивами мисливських оповідань Остапа Вішні)
Вшанування пам'яті[ред. • ред. код]
- Вулиця Остапа Вишні — вулиця в місті Жмеринка Вінницької області.
- Вулиця Остапа Вишні (Київ)
- Вулиця Остапа Вишні (Полтава)
- Літературно-меморіальний музей Остапа Вишні в Груні Охтирського району Сумської області, на батьківщині письменника, відкрили в кінці 1982 року вдячні земляки, шануючи пам'ять про великого гумориста[6][7].
- Літературно-меморіальний музей Остапа Вишні — музей у селі Кринки Олешківського району Херсонської області.
- 1991 — «Із життя Остапа Вишні» — український документальний фільм режисера Ярослава Ланчака про страждання Остапа Вишні у засланні до Сибіру.
- 2014 — Остап Вишня — ювілейна монета номіналом 2 гривні, випущена Національним банком України. Присвячена 125-річчю від дня народження Остапа Вишні — видатного українського письменника, майстра гумористичних оповідань, фейлетонів, шаржів. Монету було введено в обіг 29 жовтня 2014 року. Вона належить до серії «Видатні особистості України».
Див. також[ред. • ред. код]
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ https://minjust.gov.ua/ua/news/46343
- ↑ Остап Вишня «Моя автобіографія» [1]
- ↑ Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
- ↑ Головний військовий клінічний госпіталь. Клініка ушкоджень. [недоступне посилання з листопада 2017]
- ↑ [2]0
- ↑ Остап Вишня — наш земляк Грунський музей Остапа Вишні — Персональний сайт учителя В. Я. Лавриненко
- ↑ Народний музей Остапа Вишні (фоторепортаж) (село Грунь, Сумська область, Охтирський район)
Джерела[ред. • ред. код]
- Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 314–315.
- Українська Радянська Енциклопедія. — Т. 2. — С. 254.
- Радянська енциклопедія історії України. — Т. 1. — С. 286.
- Енциклопедія Українознавства. Словникова частина. — Т. 1. — С. 265.
- Письменники Радянської України. — К., 1970. — С. 65–66.
- …З порога смерті…: Письменники України — жертви сталінських репресій. — К., 1991. — С. 101–103.
- Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 16.
- Проценко Л. А. Київський некрополь : путівник-довідник / Людмила Проценко. — К. : Український письменник, 1994. — С. 112.
- Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 115–116.
- Юркова О. Вишня Остап // Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 111.
- Юркова О. В. Вишня Остап // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 521–522.
- Зуб І. В. Вишня Остап // Енциклопедія сучасної України / Нац. акад. наук України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклопедичних дослід. НАН України. — Редкол. І. М. Дзюба (співголова) , А. І. Жуковський (співголова) (та ін.). — К. : [б. в.], 2005. — Т. 4: В — Вог. — 699 с. — 10000 прим. — ISBN 966-02-3354-Х. — С. 482–483.
- Маківчук Ф. Життя і творчість Остапа Вишні // Вишня Остап. Усмішки. Книга перша. — К., 1969. — С. 5–24.
- І сміх, і сльози, і любов Остапа Вишні // Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — К.: Наш час, 2010. — С. 224—279.
- Гуменюк С. Хмельницька область // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 41.
- Альперін Ю. Й. Микита Годованець: Літературний портрет. — К., 1973. — С. 28–29.
- Тищук Микола. Тут починався великий гуморист: До 90-річчя Остапа Вишні // Прапор Жовтня. — 1979. — 10 листоп. — С. 4.
- Зуб І. Остап Вишня // Вишня Остап. Фейлетони. Гуморески. Усмішки. Щоденникові записи. — К., 1984. — (Бібліотека української літератури). — С. 5–32.
- Журавський А. …Скажіть усім, що я не ворог народу… // Літературна Україна. — 1988. — 9 черв. — С. 6–7.
- Невмирущий сміх // Прапор Жовтня. — 1989. — 11 листоп.
- Остап Вишня у Кам'янці // Прапор Жовтня. — 1989. — 22 листоп.
- Суровцова Н. Перехрещені стежки // Березіль. — 1992. — № 3–4. — С. 151–155.
- Лавріненко Юрій. Остап Вишня // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст. — Книга перша. — К., 1994. — С. 480–487.
- Дорошенко В. Шевченкові джерела ранньої творчості Остапа Вишні // Слово про Шевченка. — Х.: Основа, 1998. — С. 66–76.
- Будзей Олег. Остап Вишня і Кам'янець: Дебюти // Подолянин. — 2006. — 27 жовт. — С. 7.
- Велет українського гумору: до 125-річчя від дня народження Остапа Вишні (1889—1956) // Дати і події, 2014, друге півріччя : календар знамен. дат № 2 (4) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2014. — С. 122—126.
Посилання[ред. • ред. код]
- ОСТАП ВИШНЯ | Програма «Велич особистості» | 2014 (ВІДЕО)
- Біографія та твори Остапа Вишні.
- Біографія Остапа Вишні на сайті «Гордість України!» [недоступне посилання з листопада 2017]
- Твори О. Вишні у е-бібліотеці «Чтиво»
- Твори Остапа Вишні на Читанці
- Біографія і твори в бібліотеці Українського Центру
- Вишневі усмішки кримські на сайті гумору «Смішного!»
- Остап Вишня в Кам'янці-Подільському
- «Предпочитаю убивать вождей на свежем воздухе» Газета по-українськи 12.11.2009
- Вишня Остап: Біографія
|
- Народились 13 листопада
- Народились 1889
- Померли 28 вересня
- Померли 1956
- Поховані на Байковому кладовищі
- Остап Вишня
- Уродженці Охтирського району
- Померли в Києві
- Вояки Армії УНР
- Українські письменники
- Письменники-сатирики
- Українські гумористи
- Репресовані українські письменники
- В'язні ГУЛАГу
- Літератори, відомі під псевдонімами
- Мешканці будинку «Слово»
- Мешканці Роліту
- Люди, на честь яких названі вулиці
- Люди на монетах України
- Розстріляне відродження