Остап Вишня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Остап Вишня
Павло Михайлович Губенко
Остап Вишня.jpg
Остап Вишня, 1920-ті роки
При народженні Павло Михайлович Губенко
Псевдоніми, криптоніми Остап Вишня
Народження 13 листопада 1889(1889-11-13)
  хутір Чечва, неподалік містечка Грунь, Полтавська губернія, (нині Охтирський район Сумської області)
Смерть 28 вересня 1956(1956-09-28) (66 років)
  Київ
Поховання Байкове кладовище
Національність українець
Громадянство УНР, після 1921 — УСРР
Мова творів українська
Рід діяльності прозаїк
Жанр оповідання, гумореска, усмішка
Magnum opus: Моя автобіографія
CMNS: Остап Вишня на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Губенко.

Оста́п Ви́шня (Губенко Павло Михайлович; 31 жовтня (13 листопада) 1889(18891113)[1], хутір Чечва, Полтавська губернія, нині Охтирський район Сумської області — 28 вересня 1956, Київ) — український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ ст.

Він є молодшим братом письменника-гумориста Василя Чечвянського, якого було розстріляно за часів єжовщини у 1937. Начальник медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. В'язень сталінських концтаборів. Ціною звільнення стали контроверсійні фейлетони проти УПА.

Життєпис[ред. • ред. код]

Народився на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній (17 дітей) селянській сім'ї. Батько працював на поміщика, його дід по батьковій лінії був у Лебединi шевцем, дід по матері — у Грунi хлiборобом[2]. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, далі навчався в Київській військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907) працював фельдшером — спочатку в російській армії, а згодом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західної залізниці. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, займався самоосвітою, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 вступив до Київського університету; однак скоро залишив навчання і цілком віддався журналістській і літературній праці. Вчився добре.

Офіцер медичної служби УНР[ред. • ред. код]

З 1918 року мобілізований до Армії УНР у медичні частини. Зробив швидку кар'єру — у полон до леніністів потрапив 1919 у ранзі начальника медично-санітарного управління Міністерства залізниць УНР. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки Української Галицької армії, Дієвої армії Української Народної Республіки.

ВЧК вважало великим успіхом полон офіцера Губенка — високопоставлений «петлюрівський» урядовець утримувався у Харкові до 1921 — «до повного закінчення громадянської війни» (таким було формулювання ревтрибуналів для опонентів окупаційної радянської влади).

«Реанімував» Губенка мало не сам Микола Скрипник — соратник Леніна. Скрипник буцімто читав його гуморески в офіційних виданнях УНР. Павло Губенко справді писав чесно та їдко: не зважаючи на військовий стан, немилосердно висміював недоліки Директорії, на кпини брав і особисто Головного Отамана Симона Петлюру. Саме йому приписується крилата фраза: «У вагоні Директорія, під вагоном територія…». Але ця слава не допомогла Вишні — офіцеру Армії УНР згодом помстилися за службу Україні: буде ленінська в'язниця і сталінський концтабір (СРСР).

Творчість[ред. • ред. код]

Остап Вишня, 1925 р.

Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919.

У цій же газеті було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921, коли він став працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК», розпочався період його активної творчості й систематичних виступів у пресі. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».

Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», в організації та редагуванні, разом з Е. Блакитним, перших двох номерів журналу «Червоний Перець» (1922) і далі працював у цьому журналі, коли в 1927 було поновлено його вихід. Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.

З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором у підвалах ЧК, де він сидів приблизно з кінця 1919 по весну 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 по весну 1934, і в концтаборі на Печорі 1934–1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.

Арешт і ув'язнення[ред. • ред. код]

До арешту Остапа Вишні доклав руку український письменник Олексій Полторацький (1905—1977), який 1930-го в журналі «Нова генерація» (№ 2–4) опублікував статтю «Що таке Остап Вишня» із брутальною ідеологічною критикою творчості гумориста. Стаття була передрукована в журналі «Радянська література» (1934, № 4). Ось характерні цитати: «Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, „мистецьким“ прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди», «…я щасливий відзначити… що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована „творчість“ Остапа Вишні».

1933-го популярний письменник був превентивно звинувачений у контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на Павла Постишева під час жовтневої демонстрації. Запроторений до таборів ГУЛАГу. У в'язниці контактував з відомим кубанським фольклористом Сергієм Мастепановим, який також був в'язнем. 1934 року в табірному щоденнику Остапа Вишні з'явився запис: «А хто ж? Хто ж співає, крім українців? Скрізь тепер їхні пісні лунають — по тайгах, по тундрах… Аби не плакали — хай співають!»

Звільнений і повернувся до літературної праці 1943. Вишню мали розстріляти, але його врятував щасливий випадок. Гумориста перекинули просто з арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) до письменницького кабінету в щойно реокупованому Києві.

Одна з причин несподіваного звільнення — успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. Сталін вирішив[джерело не вказане 1140 днів], що петлюрівець Вишня своїми гуморесками має спростовувати «наклепи націоналістів» — нібито улюбленця цілої України — Вишню — закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів», насамперед УПА. Так у 1945–1946 з'явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні — голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали звільнення Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали й собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА активно діє та перемагає.[джерело не вказане 1140 днів]

Повоєнний період[ред. • ред. код]

Перший твір після концтабору — «Зенітка». Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але сумного.

Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня також став членом редколегії журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

Влада надала Вишні квартиру в будинку письменників Роліт, де він мешкав до 1952 року. Протягом 1952-56 років жив у будинку письменників на Великій Васильківській № 6, де на його честь встановлено пам'ятну дошку. У 1955 році був реабілітований судовими органами СРСР. Помер 28 вересня 1956 року. Похований на Байковому кладовищі (надгробний пам'ятник — граніт; скульптор М. Д. Декерменджі, архітектор Я. Ф. Ковбаса; встановлений у 1958).[3]

Оцінка критиків[ред. • ред. код]

Могила Остапа Вишні

У своїх творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, своїх земляків, вважаючи, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися».

Остап Вишня здобув визнання самобутнього майстра української сатири і гумору. Започаткував новий жанр — усмішка.

Усмішка — це різновид фейлетону та гуморески. Ввів цей термін сам Остап Вишня. Пізніше він писав: «Хоч „фейлетон“ уже й завоював у нас повне право на життя, та, на мою думку, слово „усмішка“ нашіше від „фейлетону“».

Загалом, автор «Вишневих усмішок» зробив значний внесок у розвиток української сатиричної літератури та значно доповнив традиції жартівливого жанру в українській літературі розпочатого його попередниками — Тарасом Шевченком, Іваном Франком, та Лесем Мартовичем.

У ранніх творах (1920-ті) віддав належне моді на антирелігійні анекдоти, окремі з яких були популярні.

Родина[ред. • ред. код]

Твори[ред. • ред. код]

Монета НБУ
Остап Вишня реверс.jpeg

Екранізації творів[ред. • ред. код]

Вшанування пам'яті[ред. • ред. код]

Див. також[ред. • ред. код]

Примітки[ред. • ред. код]

  1. ↑ https://minjust.gov.ua/ua/news/46343
  2. ↑ Остап Вишня «Моя автобіографія» [1]
  3. ↑ Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  4. ↑ Головний військовий клінічний госпіталь. Клініка ушкоджень. [недоступне посилання з листопада 2017]
  5. ↑ [2]0
  6. ↑ Остап Вишня — наш земляк‎ Грунський музей Остапа Вишні — Персональний сайт учителя В. Я. Лавриненко
  7. ↑ Народний музей Остапа Вишні (фоторепортаж) (село Грунь, Сумська область, Охтирський район)

Джерела[ред. • ред. код]

Посилання[ред. • ред. код]

Остап Вишня
у сестринських Вікіпроектах
q: Цитати у Вікіцитатах?
s: Теми у Вікіджерелах?
Родовід: Генеалогія на Родоводі?
CMNS: Остап Вишня у Вікісховищі?
Перегляд цього шаблону
  Тематичні сайти
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Остап_Вишня&oldid=22052665