Відмінності між версіями «Отто Бегаґель»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
(Створено шляхом перекладу сторінки «Бехагель, Отто»)
(Немає відмінностей)

Версія за 07:47, 31 липня 2020

Отто Бегаґель
нім. Otto Behaghel
Народився 3 травня 1854(1854-05-03)[1][2][…]
Карлсруе, Баден-Вюртемберг[4]
Помер 9 жовтня 1936(1936-10-09)[1][2][…] (82 роки)
Мюнхен, Німеччина[4]
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany (1935–1945).svg Німеччина
Діяльність мовознавець, викладач університету
Alma mater Гейдельберзький університет Рупрехта-Карла
Заклад Гейдельберзький університет Рупрехта-Карла, Базельський університет і Гіссенський університет
Посада таємна рада
Член Баварська академія наук

Вільґельм Максиміліан Отто Бегаґель (нім. Wilhelm Maximilian Otto Behaghel 3 травня 1854, Карлсруе9 жовтня 1936, Мюнхен) — німецький медієвіст-германіст, професор Гейдельберзького, Базельського і Гіссенського університетів[5]. Зробив істотний внесок у дослідження німецького синтаксису.

Життєпис

Отто Бегаґель народився в 1854 у родині керівника Земельної церкви Фелікса Бегаґеля (18221888), мати — Пауліна Бегаґель, уроджена Віланд (18271901).

Отто відвідував гімназію в Карлсруе, у 18721873 пройшов військову службу в баденському полку, звідки був звільнений в запас в чині лейтенанта.

З 1873 по 1876 Бегаґель навчався в університетах Гайдельберга, Геттінгена і Парижа. Великий вплив справив на нього в цей час Карл Барч.

22 квітня 1876 Отто Бегаґель отримав ступінь кандидата наук, через рік склав державний іспит з філософії.

У 1878 захистив докторську дисертацію, отримавши звання приват-доцента германської та романської філології.

У 1880 в Гейдельберзі спільно з Фріцем Нойманом заснував журнал про германську та романську філологію.

У 1882 був удостоєний звання професора в Гейдельберзі.

9 червня 1883 став професором німецької філології в Базельському університеті, 30 червня 1888 — професором германістики в університеті Гіссена[6].

Протягом довгих років наполегливої праці Отто Бегаґель не раз отримував нагороди і чини, які, як вважав багато хто з його оточення, він отримував заслужено.

Його здібності і знання цінували, тому колеги завжди відгукувалися про Отто як про людину високої моралі, широкого розуму і твердої честі. Бегаґель ставав ректором Гіссенського університету в 1895, 1905 і 1907.

У 1896 Отто Бегаґель був членом Першої палати земських представництв Великого герцогства Гессен[7].

У 1897 став таємним радником, у 1918 — дійсним членом Таємної ради і почесним доктором юридичного факультету Гіссенського університету.

Крім усього іншого, Бегагель був нагороджений Хрестом командира другого ступеня і Орденом Лева Церінгенів (1907), почесною медаллю Гіссена (1932), Медаллю Гете за внесок в науку і мистецтво і Золотим кільцем німецького мовного союзу (1934)[8].

Внесок в німецьке мовознавство

Великий теоретичний внесок Бегаґель зробив у розвиток уявлень про німецький синтаксис та середньоверхньонімецьку мову.

Йому належить також формулювання принципів синтаксису про розташування слів і різних частин мови відносно один одного в німецькому реченні. Ці принципи об'єднують поняттям «Закон Бегаґеля»[9][10].

Закон зростаючих членів речення (четвертий принцип Бегаґеля), згідно з яким з двох членів речення найменший передує найбільшому, сьогодні є важливою складовою досліджень про актуальне членування речення і знаходить відображення у квантитативній лінгвістиці.

Серед наукових праць Бегаґеля найбільш відомі саме праці з історії німецької мови (наприклад, Geschichte der deutschen Sprache, 1891; Der Heliand und die angelsächsische Genisis, 1902, 1908), синтаксису (Syntax d. Heliand, 1897; Deutsche Syntax, I-IV, 1923-1928; Gebrauch der Zeitform im konjunktiven Nebensatz der Deutschen, 1898) лексиці і варіантів (Schriftspr. Und Mundart, 1896)[11][12].

Родина

2 серпня 1887 Отто Бегаґель одружився на Кларі Єлизаветі Марії Доротеї (нім. Klara Elisabeth Maria Dorothea 18661924), доньці професора Віденського інституту обробки ґрунтів Філіпа Цьоллера (нім. Philipp Zöller 18311885) і його дружини Єлизавети Ганни Маґдалени Діль (нім. Elisabeth Anna Magdalene Diehl 18451928). Від цього шлюбу Отто мав доньку Пауліну Єлизавету Софію Бегаґель (нім. Pauline Elisabeth Sophie Behaghel 18901967) і сина Едуарда Фелікса Філіпа Отто Бегаґеля (нім. Eduard Felix Philipp Otto Behaghel 18951961). Син Едуард згодом став професором хімії в університеті Гіссена, де працював Отто Бегаґель.

Примітки

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118657917 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. PND: 118657917 (de). Katalog der Deutschen Nationalbibliothek. Архів оригіналу за 2012-09-12. Процитовано 2012-02-12. 
  6. Allgemeine deutsche Biographie & Neue deutsche Biographie (Digitale Register). Aachen - Behaim, Bd.: 1, Berlin, 1953. 747 - Behaghel, Otto (de). Архів оригіналу за 2012-09-12. Процитовано 2012-02-12. 
  7. Hannelore Götz, Klaus-Dieter Rack. Hessische Abgeordnete 1820−1933, Ergänzungsband: Biographische Nachweise für die Erste Kammer der Landstände des Großherzogtums Hessen. — Darmstadt, 1995. — С. 39.
  8. Otto Behaghel: Ehrungen (de). Justus-Liebig-Universität Gießen. Архів оригіналу за 2012-05-18. Процитовано 2012-02-12. 
  9. Karl-Heinz Best. Otto Behaghel (1854-1936). In: Glottometrics 14. — 2007. — С. 80-86. (PDF ram-verlag.eu)
  10. Otto Behaghel. Beziehungen zwischen Umfang und Reihenfolge von Satzgliedern. In: Indogermanische Forschungen 25. — 1909. — С. 110-142.
  11. Behaghel, Otto. LCCN: nr 98013380 (en). The Library of Congress. Архів оригіналу за 2012-09-12. Процитовано 2012-02-12. 
  12. Behaghel, Otto (en). Virtual International Authority File. Архів оригіналу за 2012-09-12. Процитовано 2012-02-12. 

Література

  • Friedrich Maurer. Behaghel, Otto. Neue Deutsche Biographie. — Berlin : Duncker & Humblot, 1953. — Т. 1. — С. 747.
  • Hans Ramge. Otto Behaghel und das Deutsche Seminar. In: Panorama 400 Jahre Universität Giessen: Akteure, Schauplätze, Erinnerungskultur. — Frankfurt : Societäts-Verl, 2007.
  • Hermann Haupt, Georg Lehnert. Chronik der Universität Gießen, 1607-1907. — Gießen : Verlag Alfred Tölpelmann, 1907. — С. 53.

Посилання