Павло III

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Павло III
Tizian 083b.jpg
Arms of the House of Farnese.svg
Папа Римський
13 жовтня 1534 — 10 листопада 1549
Попередник: Климент VII
Наступник: Юлій III
Народження: 29 лютого 1468
Челле-Лігуре
Каніно, Папська держава
Смерть: 10 листопада 1549[1] (81 рік)
Рим, Папська держава
Релігія: Римо-католицька церква
Інтронізація 1 листопада 1534


У миру Alessandro Farnese
Медіафайли у Вікісховищі?

Павло́ ІІІ (лат. Paulus III; 29 лютого 1468(14680229)10 листопада 1549) — 220-й папа римський (15341549). Гуманіст, меценат, патрон наук і мистецтв. Народився в містечку Каніно. Представник шляхетного роду Фарнезе. Обраний після смерті папи Климента VII (1534). Присвятив життя реформуванню Церкви, боротьбі з протестантизмом та іншими єресями, реставрації Риму. Дозволив діяльність Португальської інквізиції (1536). Заборонив рабство (1537). Ухвалив статут Товариства Ісуса (1540). Був одним із організаторів Тридентського собору (1545). Відновив Швейцарську гвардію (1548). Сприяв діяльності науковців, таких як Миколай Коперник, та митців, таких як Мікеланджело. Помер у Римі. В миру — Алесса́ндро Фарнезе́ (італ. Alessandro Farnese).

Біографія[ред. | ред. код]

Походження та кар'єра[ред. | ред. код]

Алессандро Фарнезе походив з аристократичного роду Фарнезе. Він мав двох братів та двох сестер. Одній з сестер — Юлії Фарнезе, яка мала стосунки з Олександром VI він завдячує своїй церковній кар'єрі. Здобув освіту в Римі та Флоренції.

В 25 років, не маючи духовного сану, отримав ряд єпархій.

Мав трьох дітей, визнаних Римською Курією законними[2]. За часів Інокентія VIII апостольський протонотар у Римі. У 1493 Олександр VI під впливом свого зв'язку з його сестрою призначив Алессандро Фарнезе кардиналдияконом та скарбничим римської церкви. У 1509 папа Юлій II призначив його єпископом Парми. Маючи 51 рік, тобто у 1519 році, кардинал Фарнезе отримав сан священика й зайнявся політикою. При папі Клементі VII став єпископом Остії.

Останній Папа епохи Відродження[ред. | ред. код]

Конклав, який вибрав його папою оцінив його дипломатичні здібності. Кардинали розраховували, що досвідчений в дипломатичних справах Фарнезе зможе вміло поладнати справи з Францією та Габсбургами. Початок його понтифікату не вказував на те, що він буде проводити реформи. Непотизм процвітав. Павло ІІІ призначив трьох своїх онуків кардиналами (двоє з них були неповнолітніми), а сину П'єтро Луїджі довірив посаду хорунжого католицької церкви. У 1545 році з областей герцогства Мілан створив Герцогство Парма, що залишалося в руках сім'ї Фарнезе до 1731 року.

Павло ІІІ докладав багато зусиль до відбудови Рима та укладання мирних договорів із Францією.

Церковна політика та Тридентський собор[ред. | ред. код]

Папа Павло III та його онуки Александро та Оттавіо Фарнезе

Павло ІІІ намагався притримуватися політики нейтралітету, однак у 1537 уклав союз з Венецією проти турків. До цього альянсу приєдналися пізніше Карл V і Фердинанд Австрійський.

23 травня 1536 року дав дозвіл на заснування Португальської інквізиції.

29 травня 1537 року вийшла булла Sublimus Dei в якій заборонялося поневолення та рабство людей.

27 вересня 1540 року підтвердив у своїй буллі «Regimini militantis ecclesiae» статут Товариства Ісуса заснованого Ігнатієм Лойолою. 21 липня 1542 року заснував Верховну Священну Конгрегацію Римської і Вселенської Інквізиції (Licet ab initio die Congregatio Romanae et universalis Inquisitionis), що проіснувала до 1908 року.

Павло ІІІ продовжив будівництво Собору Святого Петра і залучив для цього Мікеланджело Буонарроті.

У 1548 відновив розпущену раніше за умов Барселонського миру Швейцарську гвардію.

У 1545 році відкрився Тридентський собор, який мав виробити відповідь на реформацію Мартіна Лютера. При певній напрузі у стосунках з імператором Карлом V собор був перенесений у Болонью і діяв частково та з перервами.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. RKDartists
  2. Roberto Zapperi: Die Vier Frauen des Papstes. Das Leben Pauls III. zwischen Legende und Zensur, C.H. Beck Verlag, München (1997) (нім.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Loughlin, James. Pope Paul III. The Catholic Encyclopedia. Vol. 11. New York: Robert Appleton Company, 1911.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Павло III