Панцирні бояри

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Па́нцирні боя́ри (також близькі до них п́анцирні сл́уги) — групи феодально залежних людей на Русі у 15—16 століттях., які несли військову службу у Великому князівстві Литовському і жили у великокняжих володіннях.

Панцирні бояри описані в Литовських статутах та іноді віднесені до «простого стану», а іноді зближені з дрібношляхетським.[1]

Панцирні бояри були зобов'язані нести службу на коні й тяжкому («панцирному») озброєнні по охороні державних кордонів, коронних маєтностей і замків, брати участь у військових діях. Переважно походили із зубожілих бояр, селян, козаків і часом із звільнених невільників. Господарства панцирних бояр звільнялись від податків і феодальних повинностей. Зрівняні в правах з ними були путні бояри, які несли подорожну службу (гінці), охороняли шляхи тощо.

1528 року обидві групи формально скасовувалися — частину з них перетворили на дрібну шляхту, а інших — на державних селян. Але ще до кінця 16 століття обидві категорії існували. Наприкінці 16 століття на східних руських (українських) землях деяка частина їх перейшла до реєстрових козаків.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Безклубий, О. І. Люди простого стану та особисті немайнові відносини за статутами Великого Князівства Литовського // Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія: Право / гол. ред. Ю. М. Бисага. — Ужгород: Гельветика, 2013. — Вип. 22. Т.1№Ч.1. — С. 14–18.

Джерела[ред. | ред. код]