Пеле

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 16:28, 5 листопада 2007, створена Scooter (обговорення | внесок) (+Зображення)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Футболіст колишній

Пеле́ (порт. Pelé), (справжнє ім'я Едсон Арантіс ду Насіменту, порт. Edson Arantes do Nascimento, нар. 23 жовтня 1940 р.) — бразильський футболіст. Єдиний футболіст, який тричі вигравав Чемпіонат світу з футболу. Статистики визнали його одним з найрезультативніших гравців за всю історію футболу. За кар'єру забив понад 1280 голів (провівши близько 1365 ігор). Часто Пеле називають найкращим футболістом XX сторіччя.

Ім'я

Пеле

Під час хрещення йому дали ім'я Едсон. У сім'ї всі кликали хлопця «Діко» (скорочення від Едсона). Прізвиськом «Пеле» його почали називати друзі у 9-річному віці. Діко спочатку зовсім не подобалось, що його так кличуть, але друзям ім'я припало до душі. З того часу всі почали називати його «Пеле». Жодна з версій про походження цього імени досі повністю не підтверджена.

Біографія

Дитинство

Народився 23 листопада 1940 р. у Трес Корасоес — містечку в штаті Мінас-Жерайс. Його батько був футболістом-професіоналом з прізвиськом «Дондіньйо». Він виступав в місцевому клубі, але одного разу Дондіньйо запросили до відомого «Атлетико Мінейро». Для небагатої сім'ї це був шанс вибратися з бідних кварталів та зажити заможно. Але у першій ж грі проти «Сан-Крістовао» після зіткнення з Авґусто (майбутнім капітаном Бразилії на ЧС 1950) Дондіньйо отримав надзвичайно складну травму. Не зігравши більше жодного матчу за «Атлетико», батько Пеле повернувся додому. Біль коліна не давав грати на повну силу навіть на рівні місцевих команд, але треба було якось заробляти на життя. Сім'я продовжувала жити в бідності. Після народження сина Донья Селесте навіть не хотіла слухати про якісь футбольні мрії Діко. В 1947 р. сім'я Дондіньйо переїхала до Бауру, де той знайшов нову команду — Bauru Atletic Club (BAC). Саме в цьому місті Діко починав проводити свої перші матчі — на вулиці, де й мешкав. Коли він мав 9 років, його вперше почали кликати «Пеле» і всі швидко звикли до прізвиська. Хлопці з сусідніх вулиць придумали створити футбольну команду. Вони грали матчі з іншими дитячими командами, але все ще були без тренера і виступали на босу ногу. Коли Пеле мав 12 років в команді з'явився перший дорослий «менеджер». Друг Дондінья, продавець у місцевому торговому дому Зе Лейте купив хлопчакам перші справжні бутси, ставши одночасно тренером і спонсором. Команду вирішили назвати «Амерікінья» («маленька Америка» портуґальською) і взяти участь у юніорському кубку міста Бауру названого «Кубок Ніколя Авелоні» на честь мера. «Амерікінья» виграла фінал, а Пеле став найкращим бомбардиром турніру. Через рік Зе Лейте переїхав до Сан-Паулу. Колектив втратив опікуна, тренера і трьох гравців — синів Зе Лейте, що грали за команду. В той самий час BAC вирішив створити при клубі молодіжну секцію. 13-річного Пеле відразу ж прийняли туди. Тренувати юнаків приїхав сам Вальдемар ді Бріту — нападник національної збірної Бразилії на чемпіонаті світу в 1934 р. Новий наставник здивував хлопців методами тренувань, які, проте, приносили плоди. Наприклад прив'язував мяч на певній висоті і говорив бити його головою спочатку підскочивши лише на лівій нозі, потім на правій і тільки потім на обидвох. Пеле був найнижчим в команді, тому мусів стрибати найвище (у дорослій кар'єрі він прославиться своєю чудовою грою у повітрі). Юнацьке «Бакіньйо» двічі поспіль виграло «Кубок Ніколя Авелоні». Через два роки Вальдемар ді Бріту повернувся до Сантуса. Дещо пізніше до Бауру приїхав тренер відомого клубу «Банґу» з Ріо-де-Жанейро. Донья Селесте не відпустила сина до іншого міста.

«Сантус»

Коли Пеле виповнилось 15 років, до міста прибув Вальдемар ді Бріту з пропозицією. Юним нападником цікавився «Сантус» — тодішній чемпіон штату і одна з найсильніших команд Бразилії. Батьків переконав по телефону президент клубу і Пеле переїхав до Сантуса. Спочатку він грав за молодіжну команду. Після травми форварда «Сантуса» тренер почав випускати Пеле в основному складі. Перший гол в першості штату він забив 7 вересня 1956 року. За перших 11 ігор Пеле забив 17 м'ячів. 8 квітня 1957 року підписав професіональний контракт з «Сантусом».

В чемпіонаті штату Сан-Паулу Пеле з 1957 ставав найкращим бомбардиром 9 разів поспіль. В сезоні 1958 він забив 58 м'ячів у 38 іграх. В кінці 50-х і на початку 60-х рр. «Сантус» був лідером бразильського футболу, але бразильська першість не могла бути джерелом значних прибутків для власників команди. «Сантус» охоче запрошували до Європи, де вони грали товариські («виставкові») матчі, а проценти йшли до каси клубу. В 1959 р. клуб вирушиву у турне спочатку по Америці, а згодом — по Європі. Бразильська команда показувала атакувальний футбол, який подобався трибунам. На ігри з участю Пеле, Зіту і Пепе приходили тисячі глядачів, але темп подорожей був надто високим для гравців. Відсутність принаймні одного з них означала б меншу кількість уболівальників на трибунах. Завершенням турне була гра проти Реалу Мадрид. Виснажений «Сантус» поступився найсильнішому європейському клубу того часу — 3:5.

Виступи за збірну

7 липня 1957 р. Пеле вперше вдів футболку національної збірної Бразилії вийшовши на заміну проти Аргентини. Він забив єдиний гол команди, але бразильці поступились 1:2.

Наступого року юний нападник взяв участь у чемпіонаті світу 1958, який відбувався у Швеції. У перших 2 іграх групового етапу (з Австрією і Англією) він не грав. Пеле вийшов у стартовому складі у останньому груповому матчі проти Радянського Союзу ставши футболістом основи на решту чемпіонату. В 1/4 фіналу Бразилія грала з Уельсом і Пеле, забивши на 73-й хв. єдиний гол, став наймолодшим футболістом, який забив гол на чемпіонатах світу. Він мав 17 років і 239 днів. Рекорд не побито й досі. В півфіналі проти Франції він зробив «гет-трик» і південноамериканці виграли 5:3. Іншим фіналістом стала команда господарів — Швеція. 29 липня 1958 р. бразильці виграли і фінальну гру (Пеле забив шведам двічі). Пеле забив 6 голів, поділивши у списку бомбардирів 2-3 місце з Гельмутом Раном. Весь турнір південноамериканці провели використовуючи тактичну схему 4-2-4, яку після чемпіонату почали застосовувати у всьому світі.

Титули та досягнення

Примітки


Джерела