Відмінності між версіями «Перемишль»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[очікує на перевірку][очікує на перевірку]
Рядок 250: Рядок 250:
 
* св. Миклая на Підзамчу
 
* св. Миклая на Підзамчу
 
* св. Михаїла на Підзамчу
 
* св. Михаїла на Підзамчу
* Кафедральний собор Різдва Івана Хрестителя (ІІ)
+
* [[Собор святого Івана Хрестителя — III (Перемишль)#Другий собор|Кафедральний собор Різдва Івана Хрестителя (ІІ)]]
* Кафедральний собор Різдва Івана Хрестителя (ІІІ)
+
* [[Собор святого Івана Хрестителя — III (Перемишль)|Кафедральний собор Різдва Івана Хрестителя (ІІІ)]]
 
* Пресв. Трійці
 
* Пресв. Трійці
 
* св. Миколая на Підгір'ю
 
* св. Миколая на Підгір'ю
Рядок 263: Рядок 263:
 
* Прсв. Богородиці на Засянні (монастирська)
 
* Прсв. Богородиці на Засянні (монастирська)
 
* Богоявлення на Засянні
 
* Богоявлення на Засянні
  +
* [[Собор святого Івана Хрестителя — IV (Перемишль)|Кафедральний собор Різдва Івана Хрестителя (ІV)]]
 
</div>
 
</div>
   
Рядок 268: Рядок 269:
 
==== Існуючі ====
 
==== Існуючі ====
 
{{3 стовпці}}
 
{{3 стовпці}}
* Кафедральний собор Різдва Івана Хрестителя (ІV)
+
* [[Собор святого Івана Хрестителя — V (Перемишль)|Кафедральний собор Різдва Івана Хрестителя (V)]]
 
* Різдва Богородиці на Болоні
 
* Різдва Богородиці на Болоні
 
* Співстраждання Пресвятої Богородиці на Засянні
 
* Співстраждання Пресвятої Богородиці на Засянні
* Різдва Богородиці
 
 
* Каплиця греко-католицької семінарії
 
* Каплиця греко-католицької семінарії
  +
* [[Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Вовчому (Перемишль)|Успіння Богородиці на Вовчому]]
 
</div>
 
</div>
  +
 
=== Сучасність ===
 
=== Сучасність ===
 
{{розширити}}
 
{{розширити}}

Версія за 17:07, 14 липня 2019

Перемишль
Przemyśl

Герб Прапор
герб прапор
Панорама центральної частини міста
Панорама центральної частини міста
Основні дані
49°47′ пн. ш. 22°46′ сх. д. / 49.783° пн. ш. 22.767° сх. д. / 49.783; 22.767Координати: 49°47′ пн. ш. 22°46′ сх. д. / 49.783° пн. ш. 22.767° сх. д. / 49.783; 22.767
Країна Польща Польща
Регіон Підкарпатське воєводство
Столиця для Перемишльський повіт, Перемиське воєводство і Перемишльський повіт[d]
Засновано орієнтовно ІХ-X століття
Перша згадка 981
Магдебурзьке право 1389
Площа 43,76 км²
Населення 64 728[1]
· густота 1528 осіб/км²
Міста-побратими Україна Україна, Львів
Україна Україна, Трускавець
Україна Україна, Кам'янець-Подільський
Телефонний код (48) 16
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів RP
GeoNames 761168
Поштові індекси 37700 — 37720
Міська влада
Адреса

Rynek 1
37-700 Przemyśl

Тел. (016) 678 68 20; Факс. (016) 678 64 49
Мер міста Войцех Бакун
Веб-сторінка przemysl.pl
Мапа
Перемишль. Карта розташування: Польща
Перемишль
Перемишль
Перемишль (Польща)


Перемишль у Вікісховищі?

Пере́мишль, рідше Перемишель (пол. Przemyśl — МФА['pʂεmɨɕl]) — прикордонне місто на правах повіту на південному сході Польщі, розташоване на річці Сян, за 7 кілометрів на Захід від кордону з Україною. Населення становить близько 67 тисяч жителів. Є важливою митною станцією на залізничній магістралі Львів - Краків. Після 1998 входить до складу Підкарпатського воєводства Польщі. В минулому важливий осередок української культури та історії, столиця перших князів галицької гілки династії Рюриковичів, історичний центр Перемишльщини та української етнічної території Надсяння.

Краєзнавча довідка

У місті діє пункт контролю Перемишль — Мостиська. Населення — 68000 мешканців, територія — 44 км². Перемишль лежить над річками Сян і Вігор, на перетині важливих залізничних та автомобільних шляхів. З 1086 по 1141 рік осідок усуненої від великокнязівської влади лінії Рюриковичів — нащадків найстаршого сина Ярослава Мудрого Володимира. Після утворення єдиного Галицького князівства залишається важливим стратегічним та релігійним осередком. З 1434 по 1772 роки був центром Перемиської землі Руського воєводства. У 19751999 рр. місто було центром Перемиського воєводства. Тепер є повітовим центром Підкарпатського воєводства.

У місті діє дві пасажирських станції: Перемишль-Засяння та Перемишль-Головний (остання суміщена з автовокзалом).

З України до Перемишля курсує швидкісний поїзд «Інтерсіті» Київ—Львів—Перемишль (вартість проїзду від 583 грн, зі Львова — 253грн) та нічний поїзд Львів—Вроцлав/Варшава і Одеса-Перемишль[2] .

Географія

Райони міста

  • Бакончиці (пол. Bakończyce[3])
  • Блоні (пол. Błonie)
  • Варненчика (пол. Warneńczyka)
  • Венявського (пол. Wieniawskiego)
  • Владиче
  • Вовче (Вільче, пол. Wilcze)
  • Винна Гора (пол. Winna Góra)
  • Засяння (пол. Zasanie)
  • Кміти (пол. Kmiecie)
  • Кругель Великий (пол. Kruhel Wielki)
  • Липовиця (пол. Lipowica)
  • Оседля рицарське (пол. Osiedle Rycerskie)
  • Перекопана (пол. Przekopana)
  • Підгір'я
  • Підзамче
  • Сілець (пол. Sielec)

Історія

Дитинець давньоруського Перемишля. Княжі палати із каплицею, та кафедральний собор Івана Хрестителя побудований Володарем Ростиславичем (за В. Петриком)

Давньоруський період

Перша згадка про Перемишль міститься у київському літописному зведенні Повість временних літ під 981 роком[4], однак вважається, що ще у X ст. воно було одним з центрів племені хорватів[5]. Перемишль був осідком одного з найдавніших на галицьких землях православного єпископства. Згодом, після приєднання міста Володимиром Великим до Київської Русі воно стало центром удільного князівства Рюрика та Володаря Ростиславовичів, яке згодом отримало назву Галицького.

Перемишль був осідком одного з найдавніших на галицьких землях православного єпископства. Згодом, після приєднання міста Володимиром Великим до Київської Русі воно стало центром удільного князівства Рюрика та Володаря Ростиславовичів, яке згодом отримало назву Галицького.

Період польського завоювання і Річ Посполита

Зображення міста в атласі Ґеорґа Брауна. 1617 рік із підписом «Перемишль відоме руське місто»

У 1340 році був зруйнований польським королем Казимиром III, однак, ще декілька років управлявся боярською радою на чолі із перемиським воєводою Дмитром Дедьком. В епоху воєн за галицько-волинську спадщину місто було визначним центром руської опозиції, яку вдалось зламати лише коштом різанини перемиських бояр, організованої краківськими феодалами.[6] По закінченні сорокарічної боротьби за Галичину місто опинилось під владою королеви Польщі Ядвіґи Анжуйської. В 1389 році чоловік Ядвіґи Владислав II Ягайло надав місту магдебурзьке право.

Прапор Перемиської землі 1410 р. з руським гербом Перемиського князівства

У пізньому Середньовіччі Перемишль, втративши свої столичні функції, розвивався як невеликий ремісницький осередок. Тут налічувалось до 18 цехів: шевців (уперше згадано в актах 1386 року), різників (1400), ковалів та слюсарів (1471), седлярів (1482), кушнірів (1509), столярів (1537), пекарів (1558), кравців (1561), броварників (1561), цирюльників (1574), ткачів (1578), капелюшників (1580), крамарів (1591), золотників та малярів (1625), гончарів (1634), музикантів (1754), мулярів та теслярів (1798). Кожен цех мав свою вежу на міських мурах. Населення міста було польським, єврейським, німецьким, русинським, чеським і вірменським.

Схема розташування православних та греко-католицьких церков, що в різних час існували у Перемишлі
План Перемишля, XVII ст. Православні церкви, за винятком катедральної витіснені із центральної частини і розташовані за межами мурів.

В імперії Габсбургів

Після першого Поділу Польщі у 1772 році Перемишль увійшов до складу монархії Габсбургів (з 1804 — Австрійської імперії) та відродженого нею Королівства Галичини та Володимирії. На цей час у місті залишалось лише кілька тисяч мешканців. Новий поштовх для розвитку місто отримало у зв'язку із будівництвом Перемишльської фортеці. У 1887 році було відкрито знамениту українську Перемиську гімназію, у зв'язку з чим місто отримало неформальну назву Галицьких Атен (Афін)[7].

Український діяч, адвокат Теофіл Кормош 1892 року відкрив власну адвокатську канцелярію в Перемишлі, відтоді він був громадським провідником краю. 1901 року за ініціятиви Теофіла Кормоша було розпочато будівництво приміщення «Народного Дому» в Перемишлі.

Місто в період ЗУНР

Проголошення Української Державності, Перемишль 1918 рік.

31 жовтня 1918 р. сотня поляків на чолі з генералом Станіславом Пухальським намагалася взяти владу в місті, що їм не вдалось. На допомогу перемишлянам-українцям прийшов 9-й український піхотний полк (200 стрільців, командир — надпоручник М. Федюшко із Журавиці). Попри дрібний дощ, на площі Ринок зібрались 8000 селян-українців з навколишніх сіл. У четвер вранці в Народному Домі міста відбулось віче, на якому було обрано Перемиську Народну Раду (Українську Національну Раду Перемишля), до складу якої увійшли 13 представників інтелігенції, робітників, селянства повіту, головою обрали громадського діяча, посла Теофіла Кормоша[8]. При повітовій раді створили військову, фінансову, харчову, санітарну та інші комісії; друкований орган — часопис «Воля» (за фінансової підтримки професора Олександра Яреми вийшли 3 номери вечірньої газети за 5, 7, 10 листопада).[9]

Було створено спільну польсько-українську комісію у складі: посол Володимир Загайкевич, директор Каси хворих Іван Жолнір, директор гімназії Андрій Аліськевич, професор ґімназії Михайло Демчук — з української сторони; також професор ґімназії Фелікс Пшиємський, три адвокати — Леонард Тарнавський, Юзеф Мантль, Влодзімеж Блажовський. Пізно вночі вісьмома членами комісії було підписано угоду про утримання спокою, порядку. Для виконання адміністративно-поліційних функцій було створено спільну міліцію з 1000 українців і 1000 поляків. Діяльність комісії підтримала Жидівська (пол. żyd — юдей, єврей, гебрей) Національна рада (створена 3 листопада 1918 р.).

11 листопада до міста було підтягнуто польське підкріплення, о 12.00 українцям запропонували здатись. О 12.15 розпочався артобстріл поляками центру міста, у єврейській частині горіли будинки, запеклі бої відбувалися на вул. Францішканській, Міцкевича. Нова влада інтернувала близько 1000 українців, на євреїв наклали контрибуцію у розмірі 3 млн крон[10]. У місті розташовувалася ставка командування польської армії. 18 березня 1919 року командувач — генерал Івашкевич — переніс її до Судової Вишні[11]. З 1919 року в Перемишлі почав виходити тижневик «Український Голос» за редакцією Дмитра Ґреґолинського.

Міжвоєнна Польща

Населення Перемишля, згідно перепису
проведеного польським санаційним режимом у 1931 р

Римський-католицизм 39 430 (63,3%)
Юдаїзм 18 376 (29,5%)
Греко-католицизм 4 391 (7,0%)
Інші конфесії 85 (0,2%)
підсумовувати 62 272
1931 Перепис у Польщі

Від 1921 до 1939 року Перемишль належав до Польської Держави через передачу земель окупованої більшовиками УНР після об'єднання — злуки з ЗУНР в варіанті контрибуції за поразку в поході Червоної армії більшовиків на Варшаву в Російсько-польській війні. Згідно з Брестським миром більшовики віддали Польщі землі Західної Білорусі та землі Західної України. Незважаючи на тиск польської адміністрації, в Перемишлі активно утворювалися і розвивалися українські суспільні і культурні об'єднання і організації, як-от: Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка з філіями у цілому повіті, Повітовий Союз Кооператив, товариство «Сокіл». У гімназії відновили свою діяльність спортивне товариство «Сянова Чайка» і Український Пластовий Улад під керівництвом професорів Євгена Любовича і Теодора Поліхи. 1925—1928 роки в Перемишлі були значним ростом «Маслосоюзу» і економічної санації Повітового Союзу Кооперативів.

У 1920-х роках формувався націоналістичний рух у Перемишлі, на початку УВО, а пізніше ОУН. Активна й енергійна праця велася молодіжним товариством «Молода Громада» і музичним товариством «Боян».

У 1938 році здвигом усіх українських громадських і церковних організацій було відсвятковано 950 роковини хрещення України-Руси. У 1939 році в місті проживало 54 200 мешканців (7230 українців і ще 2000 польськомовних українців, 26470 поляків, 18400 євреїв і 100 німців та інших національностей)[12].

У складі УРСР

29 вересня 1939 р. німці передали місто радянській 99-й стрілецькій дивізії[13].

У 19401941 та 19441945 рр. було центром Перемишльського району.

В результаті великої офензиви Червоної Армії в липні 1944 р., в її руках опинилася майже вся територія Польщі заселена українцями: 22-го липня був зайнятий Холм, 23-го Грубешів, а 27-го Ярослав і Перемишль.

З приходом ЧА й встановленням польської влади, українське населення, яке під час німецької окупації, хоч і в дуже скромних межах, могло розвивати своє культурне та економічне життя, опинилося в надзвичайно важкій ситуації. Відносно свобідно жилося йому доти, доки ця територія перебувала під військовим управлінням Червоної Армії.

У Перемишлі до 1 жовтня 1945 р., тобто до дня, коли командування ЧА передало владу польській адміністрації, функціонували дві українські середні школи (загальноосвітня і торговельна). Постала сітка українських початкових шкіл. В одному тільки Горлицькому повіті було їх 48.14 Одначе, вже в першому році існування комуністичної Польщі, використовуючи виїзд більшости українців до УРСР, зліквідовано всі ці школи, дозволивши на існування при деяких польських школах пунктів навчання української мови. У навчальному році 1946/47 і ці пункти були зліквідовані[14].

27 липня 1944 року Перемишль був зайнятий Червоною Армією разом із солдатами 38-го піхотного полку Армії Крайової.

Восени 1944 року радянська влада заснувала в місті Тимчасовий Табір НКВС № 49 для солдатів АК та інших противників радянської влади. Найчастіше полонених звідси вивозили до міста Боровичі або в'язниці у замку в м. Ряшів, а також до таборів Сибіру. Репресії щодо солдатів АК тривали до жовтня 1956 року.

Відновлена Польща

27 червня 2016 року дорогу процесії українців, які після Святої літургії у Кафедральному соборі УГКЦ св. Івана Хрестителя рушили урочистою ходою до Українського військового цвинтаря, що в селі Пикуличі, перегородили кілька десятків голомозих молодиків (серед нападників були особи у футболках Всепольської молоді). Розпочалась шарпанина, під час якої 60-літньому учаснику ходи розірвали сорочку. Поліція відгородила учасників процесії від нападників.[15]

Під час маршу «орлят перемиських та львівських» восени 2016 року хтось з натовпу викрикнув «Смерть українцям!». Президент міста Роберт Хома на закиди щодо неприпустимості таких дій відповів, зокрема, що він не чув цього. Як наслідок, СБУ (12[16], чи 29 грудня 2016[17]) заборонила йому в'їзд на територію України терміном на 5 років. 27 січня 2017 в ЗМІ з'явилася звістка, що заборону на в'їзд до України для мера скасували після втручання президента України П. Порошенка[18]. Це сталося, зокрема, після того, як віце-міністр закордонних справ Ян Дзедзічак Польщі заявив, зокрема, «якщо це рішення не буде скасоване, то це матиме „серйозні наслідки“»[19].

Українці в Перемишлі

Перемишль найстаріше й одне з найважливіших міст Галичини, колись столиця українського князівства, а згодом важливий осередок українського культурного й церковного життя, його бастіон на пограниччі з Польщею. Головне місто Посяння. У 1910 році в місті проживали 54,7 тис. мешканців. З них 46,7 % римо-католиків, 22,5 % греко-католиків, 29,5 % юдеїв[20].

У роки І Світової війни під однією з найпотужніших в Європі — Перемиською фортецею точилися кількамісячні бої. 3 листопада 1918 року в місті та околицях на короткий час була відновлена українська державність. Лівий берег Сяну, Засяння, займали поляки. 10—11 листопада вони захопили місто.

До 1939 року Перемишль перебував під владою відродженої Польщі. За пактом Молотова — Ріббентропа місто було розділене на дві частини. Рікою Сян проходив кордон між Третім Рейхом та СРСР. У 1944 році на короткий час Перемишль входив до складу УРСР, а 1945 був переданий Польщі.

Євген Грицак (1890—1944), філолог та історик з Перемишля, писав: «Перемишль має великі заслуги у справі перших починів пробудження українського народу до нового життя й до першої освітньої праці та поширення національної свідомості, він навіть випередив до певного ступеня головний і природний осередок українського культурного життя — Львів».

Унаслідок насильної репатріації до УРСР та злочинної операції «Вісла» у 1944—1947 рр. переважна більшість українського населення Перемишля та Надсяння була примусово вигнана. У 1946 році заарештували останнього довоєнного перемиського єпископа УГКЦ Йосафата Коциловського (1876—1947), який пізніше — захворілий на запалення легень — помер 17 листопада 1947 р. у київській в'язниці.

Лише 1989 року греко-католицька (візантійсько-українська) громада Польщі отримала свого єпископа. Тоді Івана Мартиняка було призначено єпископом-помічником при примасові Польщі, а 1991 року Іван Павло II призначив його Перемиським єпископом ГКЦ.

Зараз у місті є резиденція митрополита Перемиського і Варшавського Греко-Католицької Церкви Івана Мартиняка. У 1991 році під час візиту до Перемишля Іван Павло ІІ передав під греко-католицький кафедральний собор колишній костел єзуїтів.

Українська громада Перемишля налічує тепер до 4 тисяч осіб. Українське громадське життя згуртоване довкола кількох церковних парафій, української школи ім. Маркіяна Шашкевича та Народного дому. У місті відбувається Фестиваль української культури.

Пам'ятки архітектури

У Перемишлі збереглися численні архітектурні та історичні пам'ятки, що робить місто та його околиці принадливим для туристів. Серед них, зокрема:

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[21][22]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 30470 5834 21079 3557
Жінки 34530 5553 20611 8366
Разом 65000 11387 41690 11923

Релігійний центр

Історичні відомості

У Перемишлі були резиденції православних, греко-католицьких та римо-католицьких єпископів.

1412 року король Владислав II Ягайло, вирушивши з Медики до Перемишля в супроводі, зокрема, естергомського єпископа, почув звинувачення від німців у покровительстві «схизматиків». У відповідь на закиди наказав передати латинникам руський кафедральний собор у центрі міста, збудований з тесаного каменю, викинути перед перехрещенням з крипт тіла похованих осіб.[23][24]

1422 року було об'єднано Перемиську та Самбірську православну єпархії з центром в Перемишлі.[25] У 1460 році розпочалося будівництво нової римо-католицької катедри, яка після численних перебудов збереглася донині.

Православні та греко-католицькі владики Перемисько-Самбірсько-Сяноцької єпархії, окрім Перемишля, перебували в різний час у Валяві, Лаврові, Самборі.

У 1784 році цісар Йозеф II передав греко-католицькій єпархії для катедрального собору ліквідований латинський монастир отців кармелітів. Натомість від греко-католиків забрали недобудований собор на Владичому. Від нього залишилася вежа з дзиґарем (годинником), зараз тут розташований Музей люльок.

У період діяльності греко-католицьких єпископів Інокентія та Георгія Винницьких, Єроніма Устрицького (1715—1762), Атанасія Шептицького (1762—1779), Максиміліана Рилла (1779—1793), Антона Ангеловича (1796—1808), Михайла Левицького (1813—1818), Івана Снігурського (1818—1848), Григорія Яхимовича (1848—1860), Томи Полянського (1860—1869) та інших Перемишль став важливим осередком галицького національного відродження, який називали «Атенами над Сяном».

3 вересня 1892 р. єпископ Юліан Пелеш у Перемишлі висвятив брата Андрея Шептицького на священика.

Церкви Перемишля (православні та греко-католицькі)

Не існуючі

Існували також церкви з невідомими назвами - дві на Засянні та одна на Пикулицькій дорозі.

Існуючі

Сучасність

У місті діють кілька релігійних конфесій, зокрема:

Промисловість

У місті розвинена деревообробна промисловість (підприємство з виробництва ДВП «Fibris»), тут розміщені підприємства по випуску механічної та промислової автоматики («Dirt», «Fanina»), косметики (Inglot Cosmetisc), тканин (Sanwil). Крім того, Перемишль відомий як центр традиційних ремесел— ливарства та файкарства.

Освіта

У місті діють різні навчальні заклади, зокрема:

  • Греко-католицька духовна семінарія (пол. Greckokatolickie Seminarium Duchowne)
  • Учительський колегіум іноземних мов (пол. Nauczycielskie Kolegium Języków Obcych)
  • Вища державна східноєвропейська школа (пол. Państwowa Wyższa Szkoła Wschodnioeuropejska)
  • Вища школа безпеки (пол. Wyższa Szkoła Bezpieczeństwa)
  • Вища школа інформатики та урядування (пол. Wyższa Szkoła Informatyki i Zarządzania w Przemyślu)
  • Вища римо-католицька духовна семінарія (пол. Wyższe Seminarium Duchowne)

Спорт

Клуби

Давніше в місті діяли українські клуби «Сянова Чайка» та «Сян».

Нині діють клуби з різних видів спорту, зокрема:

Споруди

  • Стадіон міського спортивного клубу «Полонія»
  • Зал товариства POSiR «Przemyski Ośrodek Sportu i Rekreacji»[26]
  • Гірськолижний центр[27]
  • Критий плавальний басейн товариства POSiR[28]
  • Відкрита ковзанка зі штучним льодомтовариства POSiR.[29]

Відомі люди

Народились

Діячі «Просвіти», науки та духовного життя

Воєводи

Перемиські старости


Перемиські каштеляни

  • Феліціян Гроховський (помер бл. 1649) — польський шляхтич, син Зофії з Монастирських, чоловік Катажини з Сененських.[34]
  • Геронім Оріховський[35]

Поховані

Міста-партнери

Місто підтримує партнерські зв'язки з різними містами, зокрема, й українськими:

Див. також

Примітки

  1. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2012 r.. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny, 2013-01-03. ISSN 1505-5507. 
  2. Онлайн резервування та придбання квиткiв - Укрзалізниця. booking.uz.gov.ua. Процитовано 2019-05-13. 
  3. Bakończyce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. (пол.) — S. 85.
  4. http://izbornyk.org.ua/ipatlet/ipat04.htm
  5. Королюк В. Д. К вопросу об отношениях Руси и Польши в Х веке // Краткие сообщения ин-та славяноведения. — № 9. — 1952. — С. 48-49.
  6. Грушевський. М. (1904) Історія України-Руси. Том IV. Примітка 3 Дмитро Дедько
  7. Василь Верига. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XIX ст.). — Львів: Світ, 1996. — 448 с. — С. 179. — ISBN 5-7773-0359-5.
  8. Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — С. 141. — (Львівська сотня).
  9. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 39—40. — ISBN 5-7707-7867-9.
  10. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 42.
  11. Литвин М., Науменко К. Історія Галицького стрілецтва. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 110. — ISBN 5-7745-0394-1.
  12. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 55 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  13. Червоний бліцкриг - Владімір Бешанов - Тека авторів - Чтиво. Чтиво. Процитовано 2017-04-17. 
  14. Записки Наукового Товариства їм. Шевченка том 208 Історично-Філологічна Секція Мирослав Трухан Українці в Польщі після другої світової війни 1944-1984
  15. На українську делегацію у Перемишлі напали невідомі молодики. Виникла сутичка (фото)
  16. SBU dla Nowin o powodach zakazu wjazdu na Ukrainę dla prezydenta Przemyśla. (пол.)
  17. Robert Choma o powodach niewpuszczenia go na Ukrainę. Reakcja SBU. (пол.)
  18. Роберт Хома зможе приїхати в Україну: СБУ скасувала 5-річну заборону.
  19. МЗС Польщі: "Україна має скасувати заборону на в’їзд меру Перемишля". Високий замок online (uk-UA). 2017-01-26. Процитовано 2017-03-26. 
  20. Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003. — Париж; Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2007.
  21. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  22. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 
  23. Бендза М. З історії православної культури Сяноцької землі // Український історичний журнал. — К., 2009. — № 5 (482) (вересень—жовтень). — С. 173. — ISSN 0130-5247.
  24. інші дані — на замку
  25. HISTORIA ARCHIDIECEZJI PRZEMYSKO-WARSZAWSKIEJ Архівовано 29 November 2014[Дата не збігається] у Wayback Machine. (пол.)
  26. Hala Sportowa
  27. Спусковий комплекс
  28. Kryta Pływalnia
  29. Regulamin Sztucznego Lodowiska w Przemyślu
  30. Leopold Wajgiel (ID: sw.269899). (пол.)
  31. Нарис про місто Коломию
  32. Sperka J. Początki osadnictwa rycerstwa śląskiego na Rusi Czerwonej. — S. 282. (пол.)
  33. Kamiński A. Jordan S. W. z Zakliczyna h. Trąby (1518—1568) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1990 (репрінт). — T. 11. — S. 282—283. (пол.)
  34. W. Czapliński. Grochowski Felicjan h. Junosza (zm. ok. 1649) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Kraków — Warszawa : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960. — T. VIIІ/4. — Zeszyt 39. — S. 593.
  35. Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 4. — S. 182. (пол.)
  36. Pociecha W. Boratyński Jan, h. Korczak (†1546) // Polski Słownik Biograficzny]]. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1936. — T. II/1, zeszyt 1. — Beyzym Jan — Brownsford Marja. — S. 308—309. (пол.)
  37. ks. Marian Rechowicz. Grochowski Stanisław h. Junosza (zm. 1645) // Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Kraków — Warszawa : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960. — T. VIIІ/4. — Zeszyt 39. — S. 599.

Джерела та література

Посилання

Відео