Перегляд вихідного коду сторінки Перець (часопис)

{{Журнал
| назва                = Перець
| зображення           = Perets_logo.jpg
| підпис               = 
| тематика             = [[сатира]], [[гумор]]
| періодичність виходу = щомісяця
| скорочена назва      = 
| мова                 = [[українська мова|українська]]
| адреса редакції      = 03047, [[Київ]], проспект Перемоги, 50.
| головний редактор    = [[Валерій Чмирьов]]
| засновник            = [[Василь Еллан-Блакитний]]
| видавець             = 
| країна видання       = [[Україна]]
| дата заснування      = [[1922]]
| обсяг                = 
| комплектація         = 
| обіг                 = 
| наклад               = У [[1986]] — 3,3 млн
| ціна                 = 16 грн
| передплатний індекс  = 
| ISSN                 = 
| вебсторінка          = https://www.perets.org.ua/
| Розповсюдження       = https://www.perets.org.ua/
| Ще вебсторінка       = https://www.perets.org.ua/
}}{{Otheruses|Перець}}
{{Otheruses|Червоний перець (значення)}}

'''«Перець»'''&nbsp;— український сатирично-гумористичний ілюстрований [[часопис]]. Разом із московським «Крокодилом» (наклад у 1986 році 5&nbsp;млн примірників) «Перець» (наклад у 1986 році 3,3&nbsp;млн примірників) був одним із двох найпопулярніших гумористичних часописів [[СРСР]]<ref name="Країна">[http://gazeta.ua/articles/history-journal/377206 «Конторою глибокого бурєнія» називали КГБ працівники «Перця»] // Країна, №&nbsp;65, 1 квітня 2011 року.</ref><ref name="ВВС15"/>.

== «Червоний Перець» ==
Розвиток сатири та гумору перших років після буремного [[1917]] року літературознавці пов'язують із двома факторами: художньою творчістю народних мас, покликаних революцією до активного соціального будівництва, та з сатиричними, здебільшого політично-агітаційними виступами [[Маяковський Володимир Володимирович|В. Маяковського]] і [[Дем'ян Бєдний|Дем'яна Бєдного]], які стосовно української гумористики оцінювалися як спонукальний приклад. На сторінках червоноармійських і цивільних газет друкувалися сатиричні вірші, гуморески, байки, спрямовані проти білогвардійщини й зовнішньої контрреволюції. Водночас у пресі протилежного табору з'являлися сатиричні публікації, пройняті антибільшовицьким і антиінтервенціоністським пафосом, які засвідчували сподівання тієї частини народних мас, яка соціальне визволення й національне відродження України, пов'язували з розбудовою самостійної Української держави. В науці про літературу цей масив сатири й гумору, крім поодиноких студій, здебільшого не брався дослідниками до уваги і не вивчався.

Перші два номери часопису «Червоний перець» побачили світ у Харкові 1922 року. В організації та редагуванні часопису разом з Василем Елланом-Блакитним брав участь Остап Вишня. На жаль, через економічну скруту третій номер так і не вийшов.

Часопис був відновлений як двотижневик під назвою '''«Червоний Перець»''', виходив українською мовою у [[1927]]–[[1934]] роках у [[Харків|Харкові]] як додаток до «[[Вісті ВУЦВК (газета)|Вістей ВУЦВК]]», редактор&nbsp;— [[Чечвянський Василь Михайлович|Василь Чечвянський]], наклад&nbsp;— 27 150 примірників<ref name="Країна"/>
 
Головні співробітники: [[Остап Вишня]], [[Юрій Вухналь]] (Іван Ковтун), [[Ясний Олесь|Юхим Ґедзь]] (Олекса Савицький), Антоша Ко (А. Гак), Б. Сіманців, [[Кость Котко|К. Котко]] (М. Любченко) та інші. Велику популярність часопису забезпечив Остап Вишня, який у [[Слобожанщина|слобожанців]], на думку деяких літературознавців, був найулюбленішим письменником після [[Тарас Шевченко|Тараса Шевченка]].

Ілюстратори: [[Хвостенко-Хвостов Олександр Веніамінович|О. Хвостенко-Хвостов]], [[Олександр Довженко|О. Довженко]], [[Петрицький Анатолій Галактіонович|А. Петрицький]], [[Агніт-Следзевський Казимир Генріхович|К. Агніт]], [[Козюренко Олександр Григорович|О. Козюренко]], [[Каплан Лев Борисович|Л. Каплан]] та інші.<ref name="Історична">[https://www.istpravda.com.ua/short/2013/09/27/136921/ Закривають журнал «Перець». Обкладинки], Історична правда, 27 вересня 2013</ref>

Наприкінці 1920-х&nbsp;— на початку 1930-х років життя сатириків дедалі політизується, підпорядковується соціально-політичним кампаніям і, зрозуміло, обмежується і тематика, і гострота критичних публікацій. Крім політичної [[сатира|сатири]] (завжди з радянських офіційних позицій), «Червоний Перець» присвячував увагу боротьбі зі спекуляцією, безпорадністю адміністрації, [[бюрократизм]]ом тощо, побутовим справам. У «Червоному Перці» була спеціальна рубрика для скарг читачів. Як, наприклад, скарга на завідувача [[куп'янськ]]им «Книгкульторгом», який у навантаження до карбованцевого блокнота продавав грифельну дошку по 6 карбованців за штуку. Автори, що друкувалися в «Перці» критикували «окремі недоліки» радянської дійсності досить гостро. За це часто колективу часопису перепадало, до прикладу, 28 вересня 1929 року Політбюро ЦК КП(б)У ухвалено конфіскацію числа 15 часопису «Червоний перець» і наказано оголосити в пресі постанову ''«з різкою політичною кваліфікацією карикатур, вміщених у часописі»''. Зміст характеризувався як ''«пасквіль, скерований проти творчої роботи, що її веде партія та робітничий клас, будуючи соціалістичну Україну»''. 20 жовтня 1929 року постанова ЦК КП(б)У засудила №&nbsp;15 часопису «Червоний Перець»; ухвалено переглянути весь склад редколегії часопису.

Позитивну роль у розвитку української сатири й гумору відіграли сповнені критичного пафосу, часом і веселого й гіркого сміху, публіцистично гострі, іронічно сатиричні послання, [[памфлет]]и [[Тичина Павло Григорович|П. Тичини]], [[Сосюра Володимир Миколайович|В. Сосюри]], [[Бажан Микола Платонович|М. Бажана]] і [[Рильський Максим Тадейович|М. Рильського]].

Від [[1933]] року в редакції «Червоного Перця» почалися арешти, владі не подобалася критика в часописі. Членів редакції звинуватили в [[тероризм]]і й у підготовці замаху на керівників [[КП(б)У]] та один по одному заарештували. Внаслідок [[Розстріляне відродження|репресій]] «Червоний Перець» перестав виходити.

== «Перець» після 1941 року ==
[[Файл:Perec.jpg|thumb|Обкладинка часопису, №&nbsp;10, [[1963]] року]]
Поновлений у [[1941]] році під назвою «Перець» журнал виходив у [[Київ|Києві]]&nbsp;— перше число вийшло 14 травня<ref>[http://www.history.org.ua/?hrono Інститут історії України (14 травня)]</ref>.

У часі гонінь на інтелігенцію у вересні 1946 року радянська преса зарясніла звинуваченнями «літературних покидьків отруїти свідомість нашої молоді, завдати шкоди справі ідейного виховання радянського народу»<ref>Благородные задачи советской литературы // [[Литературная газета]].</ref>. 27 вересня 1946 року перепало й перчанам&nbsp;— ЦК КП(б)У виступив із критикою українського сатиричного часопису.

4 жовтня 1946 року вийшла постанова ЦК КП(б)У «Про журнал сатири та гумору „Перець“»: ''«…незадовільне ведення журналу… втративши політичну цілеспрямованість, редакція журналу стала на неправильний шлях, надаючи місце на сторінках журналу ідеологічно шкідливим писанням і вульгарним вправам низькопробних гумористів [П. Лубенському, Ю. Дольду, І. Ляпіну, М. Куценку]».'' Карикатури «перекручували дійсність», змальовуючи радянських людей «дурними та злими обивателями». ЦК КП(б)У зобов'язав: «…викривати „українсько-німецьких націоналістів“, боротися з „проявами всякого роду ідеологічних перекручень“ у висвітленні питань історії, літератури та мистецтва». ЦК КП(б)У звільнив Карпова від обов'язків редактора журналу «Перець» і затвердив на цій посаді [[Маківчук Федір Юрійович|Федора Маківчука]].

У [[Друга світова війна|повоєнні]] часи журнал став одним із найпопулярніших видань в Україні та за її межами. Стоячи на прорадянських позиціях щодо зовнішньої політики, журнал критикував вади суспільства: [[пияцтво]], [[бюрократія|бюрократію]] тощо. В ці часи в колективі працювали [[Гливенко Володимир Леонтійович]], [[Арутюнянц Анатолій Саркісович]]. Метафізична повоєнна «теорія безконфліктності» призвела до подальшого занепаду сатиричних жанрів. Лише з початком хрущовської [[Відлига (історія СРСР)|«відлиги»]] настає поступове, в певних цензурних межах, відродження гумору і сатири.

Журнал «Перець» попри ідеологічну сірятину, публікував чудові зразки гумору й сатири. І хоча журнал офіційно мав статус друкованого органу ЦК Компартії України, в ньому ніколи не пригасав дух вольниці. Іноді опубліковані [[шарж]]і та [[фейлетон]]и ([[Білкун Микола Васильович|М. Білкуна]], Ф. Маківчука) балансували на межі дозволеного. В роки «застою» в «Перці» друкувалися твори [[Чорногуз Олег Федорович|О. Чорногуза]], [[Косматенко Анатолій Денисович|А. Косматенка]], [[Іванович Володимир Ієронімович|В. Івановича]], [[Годованець Микита Павлович|М. Годованця]], політично загострені вірші [[Олійник Степан Іванович|С. Олійника]], [[Воскрекасенко Сергій Іларіонович|С. Воскрекасенка]], [[Жолдак Олесь Іванович|О. Жолдака]] і [[Лагода Валентин Костянтинович|В. Лагоди]], дотепні байки [[Глазовий Павло Прокопович|П. Глазового]] і [[Дударь|Є. Дударя]], дошкульні пародії [[Ющенко Олекса Якович|О. Ющенка]] і [[Івакін Юрій Олексійович|Ю. Івакіна]] та інших сатириків. Чимало майстрів гумористики саме в цьому часописі оприлюднили свої перші твори. Наклад «Перця» на той час сягав більше 2&nbsp;млн примірників. У 1970-1980-х роках у касу [[ЦК Компартії України]] від продажу «Перця» щомісяця надходило 12 млн [[карбованець|карбованців]]<ref name="Країна"/>.

У вітчизняній науці про літературу останніх десятиліть існування СРСР з'являлося чимало полемічних статей про стан української гумористики, про розвиток сатири й гумору. Варто згадати хоча б праці М. Малиновської<ref name="Малиновська">''Малиновська М.'' Свідомий гумор чи «лагідна» сатира / М. Малиновська // [[Вітчизна (журнал)|Вітчизна]], №&nbsp;2, 1966.&nbsp;— С. 112—114.</ref>, А. Янченка<ref name="Янченко">''Янченко А.'' Де ж дух новаторства? / А. Янченко // [[Літературна Україна]], 10 січня 1967 року.&nbsp;— С. 3.</ref>, В. Здоровеги<ref name="Здоровега">''Здоровега В.'' Розвиток чи його імітація? / В. Здоровега // Літературна Україна, 7 квітня 1967 року.&nbsp;— С. 3.</ref>, О. Ковіньки<ref name="Ковінька">''Ковінька О.'' Розквітає сатира чи … одмирає? / Олександр Ковінька // Прапор, №&nbsp;2, 1968.&nbsp;— С.93-94.</ref>, С. Трофимука<ref name="Трофимук">{{ref-ru}} ''Трофимук С.'' Дерзайте! / С. Трофимук // Прапор, №&nbsp;4, 1968.&nbsp;— С. 96-97.</ref>, Ю. Ячейкіна<ref name="Ячейкін">Ячейкін Ю. Думки з приводу… / Юрій Ячейкін // Радянське літературознавство. —, №&nbsp;6, 1970.&nbsp;— С. 73-75.</ref>, Ю. Бурляя<ref name="Бурляй">''Бурляй Ю.'' Біля джерел народної сатири / Юрій Бурляй // Літературна Україна, 9 жовтня 1970 року.&nbsp;— С. 5.</ref>, Б. Мінчина<ref name="Мінчин">''Мінчин Б.'' Обговорювати проблеми сатири / Б. Мінчин // Радянське літературознавство, №&nbsp;1, 1971.&nbsp;— С. 23-25.</ref>, Ю. Івакіна<ref name="Івакін">''Івакін Ю.'' Один номер «Перця» / Юрій Івакін // Радянське літературознавство, №&nbsp;2, 1971.&nbsp;— С. 17-24.</ref> та інших, щоб пересвідчитися в цьому. Природно, що майже в усіх згаданих публікаціях так чи інакше йшлося і про журнал «Перець»&nbsp;— провідний часопис сатирично-гумористичного спрямування.

Аналіз «перчанських» матеріалів переконує й у справедливій критиці окремих рецензентів та дослідників сатири й гумору щодо перенасиченості журналу фактографічністю, надміром документальності. Останнє стосується не лише репортерських кореспонденцій типу «Друже Перче», «Дали перцю!», «Телеграфне агентство „Перця“» тощо, а й тих гуморесок та оповідань, де факти дійсності не перетворені впливом типізації, не трансформовані стилем, не організовані сюжетом і тому нічим не відрізняються від надрукованих поряд заміток та статей (А. Бех «Чудернацький голова», 1957, №&nbsp;13; П. Юрченко «Недовірливий», 1970, №&nbsp;18 та ін.). Надто часто на сторінках «Перця» траплялися нищівно критичні матеріали на дріб'язкові теми&nbsp;— на такій-то вулиці райцентру не світить ліхтар, а ще десь у якійсь установі мовчить телефон<ref name="Ячейкін"/>. Невеличкі розділи «Нотатки про їхні порядки» та «Ілюстрації до їхньої демократії» вщерть переповнені витягами з іноземної преси та інших документальних джерел, попри певну пізнавальну вартість навряд чи здатні виконувати функцію політичної сатири. До того ж сьогодні, на віддалі часу, неозброєним оком навіть не втаємниченому у «секретах» і «механізмах» сміхотворення читачеві видно заангажованість цих матеріалів [[ідеологема]]ми радянської доби.

За традицією великі сторінкові карикатури друкувалися на першій і останній сторінці обкладинки (так званий «задник», на якому звичайно публікують малюнки на міжнародну тему). Якщо передивитися комплекти «Перця» за всі роки його виходу, то можна переконатися, що ця пропорція літературного та образотворчого матеріалу є загалом типовою для журналу (хоча кількість малюнків може варіюватися залежно від їхнього розміру).

== «Перець» у незалежній Україні ==
У незалежній Україні різко скоротилися не лише наклади періодичних видань (у тому числі й журналу «Перець»), а й нанівець зійшла дослідницька робота щодо осмислення ролі засобів масової інформації, часописів, видавництв у розвитку літературного процесу, зосібна гумористики як невід'ємної складової письменства. В часи незалежної України журнал здебільшого розповсюджувався за передплатою. Наклад становив близько 10 тисяч примірників на місяць.

Синтетичні літературознавчі праці про етапи становлення української сатири й гумору і роль у цьому становленні окремих часописів відсутні. Але гумор посів помітне місце на сторінках української періодики: [[Вітчизна (журнал)|«Вітчизни»]], [[Дніпро (журнал)|«Дніпра»]], [[Київ (журнал)|«Києва»]], [[Літературний Чернігів|«Літературного Чернігова»]], науковий часопис «[[Слово і час]]». Сатира і гумор стали невід'ємними складовими і телевізійних передач: «[[Вечірній квартал]]», «[[Анекдоти по-українськи]]» та інші. Експансія гумору, ймовірно, пов'язана передусім з процесом подальшої демократизації та гуманізації суспільства. Важливо тільки, аби «цей гумор справді був чистим, а не брудним, був розумним і шляхетним, а не банальним і примітивним!»<ref name="Івакін"/> Сміх завжди був і залишається донині вірною ознакою морального здоров'я людини.

Гумористичний і сатиричний журнал у його сучасному вигляді ось уже 150—200 років являє собою своєрідний синтез графічного (в основному&nbsp;— [[карикатура]]) і літературного матеріалу. Графіка і література в журналі звичайно активно взаємодіють, доповнюючи і підсилюючи одна одну.

За період свого існування, від перших двох номерів 1922 року журнал «Перець» пройшов досить складний і суперечливий шлях розвитку: від окремих, по-більшовицькі забарвлених [[Агітація|агіток]], до провідного (але єдиного в Україні) сатиричного часопису, який здебільшого користувався чималим попитом серед читацької аудиторії. Але в критиці неодноразово лунали голоси про те, що в «Перці» певною мірою спостерігається тенденція перерозподілу художньої продукції на користь матеріалів, побудованих на фактичній основі; що журнал «відбирає хліб у працівників багатотиражок»<ref name="Ячейкін"/>. Ці небезпідставні зауваги можна було адресувати й співробітникам часопису у 2000-х роках. Тільки рішуча ставка на всебічне культивування і розвиток усіх літературних жанрів, тільки дбайливе, раціональне використовування зібраного навколо журналу талановитого колективу могли перетворити «Перець» на видання, яке й надалі визначало б магістральні шляхи розвитку української гумористики та сатиричної літератури в Україні.

У вересні [[2013]] року з'явилися перші повідомлення про те, що журнал з історією в 92 роки припиняє своє існування у грудні 2013 року через брак фінансування<ref>[http://www.youtube.com/watch?feature=player_detailpage&v=IAcJc19nOvk Знаменитий журнал «Перець» закривають. ''ТСН'']</ref>. З січня 2014 року журнал перестав виходити.

З 2017 року відновлюється випуск та доступність за передплатою під назвою «Перець. Весела республіка». Деякі публікації доступні на офіційній сторінці у Фейсбук.

У грудні 2019 року редакція журналу заявила, що журнал з 2020 року буде виходити тільки в електронній версії і розповсюджуватись через вебресурс [https://xn--e1aa2af5azb.xn--j1amh/ перець.укр]. Припинення випуску друкованої версії пов'язане з тим, що журнал поширювався тільки по підписці, доходи від якої не покривали витрати. Спроби продажу вроздріб не мали успіху<ref>{{cite web |url= https://24tv.ua/legendarniy_stolitniy_zhurnal_perets_ogolosiv_pro_zakrittya_drukovanoyi_versiyi_prichina_n1249229|назва= Легендарний столітній журнал "Перець" оголосив про закриття друкованої версії: причина|автор= |дата=15 грудня 2019 |сайт= |видавець=Телеканал новини «24» |url-архіву= |дата-архіву= |мертвий-url= |дата-доступу=15 грудня 2019}}</ref><ref name="ВВС15">[https://www.bbc.com/ukrainian/news-50799710 Журнал «Перець» остаточно припиняє друкуватися], ВВС, 15 грудня 2019</ref>.

З лютого 2021 року журнал публікується на сайті [https://www.perets.org.ua www.perets.org.ua], де також розташований архів часопису та [https://www.perets.org.ua/Бібліотека_Перця/ Бібліотека Перця]

== Головні редактори ==
* Перший редактор журналу&nbsp;— [[Василь Еллан-Блакитний]]
* 194.—[[1946]]&nbsp;— Карпов
* [[1946]]—[[1986]]&nbsp;— [[Маківчук Федір Юрійович]]
* 1986&nbsp;— декілька місяців виходив без головного редактора
* 1986—[[1987]]&nbsp;— [[Чорногуз Олег Федорович]]
* 1987—[[2002]]&nbsp;— [[Прокопенко Юрій Тимофійович]]
* 2002—2013&nbsp;— [[Прудник Михайло Васильович]]
* 2017— [[Цеков Юрій Іванович|Юрій Цеков]]
* 2020&nbsp;— [[Валерій Чмирьов]]

== Реакція на публікації ==
До редакції журналу часто зверталися читачі, як до останньої інстанції. Журнал мав репутацію «борця за правду» і тому на місцях після звінків журналістів часто йшли на зустріч проханням журналістів, щоб не потрапити на сторінки наступного номеру.<ref name="Історична"/> Наприклад, після публікації фейлетона «Під весільний тост» в №&nbsp;15 за 1980 рік про «переполовинювання страв» в ресторанах і кафе Донецька. Після публікації директора ресторану «Металург» Жданівського тресту їдалень та ресторанів №&nbsp;2 Р. Расторгуєву рішенням народного суду засуджено. Завідуючого їдальнею №&nbsp;40 Донецького тресту їдалень Є. Якушеву оголошено сувору догану, а заввиробництвом цієї їдальні М. Северенка та кастеляншу В. Гридасову з посад звільнено, бухгалтерові Р. Твер'є оголошено догану.<ref name="Газета"/>

== Цікаві факти ==
* На піку популярності до журналу за місяць приходило до 60 000 листів від читачів.<ref name="Газета">[https://gazeta.ua/articles/history-journal/_kontoroyu-glibokogo-buryeniya-nazivali-kgb-pracivniki-percya/377206 «Конторою глибокого бурєнія» називали КГБ працівники «Перця»], Газета по-українськи, 31 березня 2011</ref>

== Див. також ==
* [[Вожик (журнал)]]
* [[Цибуляні новини]]

== Примітки ==
{{reflist}}

== Література ==
* {{ЕУ}}
* {{ЛЗЕ2|частина =«Перець»|сторінки =203}}
* Єремєєва К. Бити сатирою: журнал «Перець» в соціокультурному середовищі Радянської України. Харків: Раритети України, 2018.
* Ярославцев И. Продолжая традиции. Газ. Неделя, №&nbsp;48 (924) 1977 г., с. 22-23.
* Інна Пілюк. Як вареники Остапа Вишні ледь не стали фінальним «десертом» для журналу «Перець». Газ. Цікава газета на вихідні, 27 вересня 2018&nbsp;р., с. 1, 4.

== Посилання ==

* [https://www.perets.org.ua/ Офіційний сайт Журналу «Перець»]
* Єремєєва Катерина. [http://uamoderna.com/md/yeremeyeva-perec Сміх у лещатах цензури: партійний контроль за змістом журналу «Перець»] // uamoderna.com&nbsp;— 16.07.2018.
* [http://perec-ua.livejournal.com/ Блог, присвячений старим публікаціям журналу]
* [https://www.facebook.com/PeretsUkr/ Сторінка журналу «Перець» на Фейсбуці]
* [http://chtyvo.org.ua/authors/Perets/ «Перець» у е-бібліотеці «Чтиво»]
* [https://www.anekdotua.com/Журнал_перець/ «Перець» у е-бібліотеці «anekdotua.com»]
* [http://www.history.org.ua/?hrono Інститут історії України]
* [http://www.telekritika.ua/rinok/2013-09-26/86191 Закривається журнал «Перець»]
* [http://presa.ua/perec-vesela-respublika.html Журнал ПЕРЕЦЬ. ВЕСЕЛА РЕСПУБЛІКА], підписка он-лайн
* [https://krytyka.com/ua/reviews/byty-satyroyu-zhurnal-perets-v-sotsiokulturnomu-seredovyshchi-radyanskoyi-ukrayiny Рец. на мон. Катерина Єремєєва. Бити сатирою: журнал «Перець» в соціокультурному середовищі Радянської України]
* [https://amnesia.in.ua/perets-cold-war 77 карикатур «Перця» про міжнародну політику] (галерея ілюстрацій). Амнезія, 2019

{{humor-stub}}
{{mag-stub}}
{{Загальноукраїнські україномовні друковані ЗМІ}}
[[Категорія:Українськомовні журнали України]]
[[Категорія:Журнали УРСР]]
[[Категорія:Щомісячні журнали]]
[[Категорія:Друковані видання, засновані 1922]]
[[Категорія:Друковані видання, закриті 2019]]
[[Категорія:Засновані в Україні 1922]]
[[Категорія:Сатиричні журнали]]
[[Категорія:Нагороджені Почесною грамотою Президії ВР УРСР]]
[[Категорія:Організації, нагороджені орденом «Знак Пошани»]]
[[Категорія:Зникли в Україні 2019]]