Переяслав

Переяслав
Герб Переяслава	Прапор Переяслава
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Київська область
Район	Переяславська міська рада
Рада	Міська рада
Код КОАТУУ	3211000000
Перша згадка	907
Магдебурзьке право	1585
Статус міста	з до 907 року
Населення	▼26 994 (01.05.2019)
Площа	32 км²
Поштові індекси	08400 — 08409
Телефонний код	+380-4567
Координати	50°03′58″ пн. ш. 31°26′32″ сх. д. / 50.06611° пн. ш. 31.44222° сх. д.Координати: 50°03′58″ пн. ш. 31°26′32″ сх. д. / 50.06611° пн. ш. 31.44222° сх. д.
Водойма	Дніпро, Трубіж, Карань й Альта
Міста-побратими	Мцхета, Пайде Кочани, Маріуполь
День міста	Третя неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Переяславська
До станції	30 км
До обл./респ. центру
- залізницею	90 км
- автошляхами	78 км
До Києва
- залізницею	90 км
- автошляхами	78 км
Міська влада
Адреса	08400, м. Переяслав, вул. Богдана Хмельницького, 27/25
Веб-сторінка	phm.gov.ua
Міський голова	Костін Тарас Вікторович
Карта
	Переяслав
	Переяслав

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Переяслав (значення).

Пам'ятник на честь першої літописної згадки про Україну

Перемога Кожум'яки над печенігом з «Радзивіллівського літопису»

Перея́слав (у 1943—2019 роках — Переяслав-Хмельницький; раніше також Переяславль, Переславль Руський) — місто обласного значення на сході Київської області України, районний центр над річкою Трубіж, лівою притокою Дніпра. Одне з найдавніших міст Русі — вперше згадується у 907, було столицею Переяславського князівства. Відстань до Києва — 85 кілометрів.

Через місто протікають річки Трубіж, Карань і Альта. Південна частина передмістя лежить поруч із Канівським водосховищем. Населення — 27 тис. мешканців (1,6 % населення області).

Зміст

1 Назва
2 Географія
- 2.1 Розташування і фізична географія
  - 2.1.1 Кордони
- 2.2 Клімат
3 Історія
4 Економіка
5 Національний історико-етнографічний заповідник
6 Пам'ятки історії та архітектури
7 Особистості
8 Галерея
9 Див. також
10 Примітки
11 Джерела та література
12 Посилання

Назва[ред. | ред. код]

Немає єдиної версії щодо походження назви міста. За однією з версій назва походить від події: воїн князя Володимира переміг печенізького богатиря і «перейняв у них славу»^[2]^[3]. За іншою — від чоловічого імені Преслав. Назва вживалася як Переяславль, тобто вказувала на те, що місто належало Переяславу або було засноване ним.

Щодо Переяслава традиційними є багато епітетів. Поширеною є назва «Місто-музей»^{[джерело?]}.

26 жовтня 2017 року, в сесійній залі Переяслав-Хмельницької міської ради відбулось перше пленарне засідання 44 чергової сесії 7 скликання. Депутати міської ради результативно проголосували за повернення історичної назви місту Переяслав. Попередню назву місто отримало 1943 року після звільнення від німецьких військ. Зміну назви тоді пояснили метою «вшанування пам'яті великого сина українського народу, державного діяча і полководця України Богдана Хмельницького». Ще 2000 року місцева влада спробувала ініціювати повернення місту назви Переяслав. Планували провести місцевий референдум разом з усеукраїнським, але його заблокували комуністи.^[4] Ця зміна назви формально не підпадає під закони щодо «декомунізації», проте є важливим кроком загальної дерусифікації України.^[5]

14 грудня 2017 року Київська обласна рада підтримала перейменування.^[6] Також розглядається демонтаж пам'ятника на честь 300-річчя Переяславської ради.

19 квітня 2018 року до Верховної Ради України внесено проект постанови № 8307. У пояснювальній записці до документа йдеться, що зміна назви міста була ініційована його жителями, які таким чином мають намір повернути історичну назву населеному пункту. Відзначається, що засноване в 907 році місто до середини минулого століття мало більш лаконічне ім'я Переяслав. Приставку Хмельницький місту додали 12 жовтня 1943 року після звільнення від німецько-фашистських загарбників.^[7]

18 вересня 2019 року на засіданні Комітету Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування депутати одноголосно підтримали рішення про перейменування Переяслава-Хмельницького на Переяслав.^[8] Проект постанови 20 разів потрапляв до порядку денного, проте жодного разу депутати так і не дійшли до розгляду проекту по суті. У Верховну Раду IX скликання знову був внесений проект постанови про перейменування.

30 жовтня 2019 року Верховна Рада України перейменувала місто Переяслав-Хмельницький на Переяслав.^[9]

Географія[ред. | ред. код]

Розташування і фізична географія[ред. | ред. код]

Переяслав розташований на південному сході Київської області в зоні лісостепу. Через місто протікають 2 річки: Трубіж, протяжність по місту — 3,5 км, Альта — 2,5 км. Місто межує з Канівським водосховищем, площа якого — 51 кв. км, на околиці міста є озеро — 0,52 кв. км.

Кордони[ред. | ред. код]

Захід — Стовп'язька сільська рада
Схід — Циблівська сільська рада.
Північ — Стовп'язька сільська рада, Дем'янецька сільська рада.
Південь — Циблівська сільська рада.

Клімат[ред. | ред. код]

Лівобережжя, зокрема Середня Наддніпрянщина, відзначається помірним кліматом. Зима досить довга, але порівняно тепла, середня температура становить 6—7°С морозу. Середня температура липня — 19,2°С вище нульової позначки.

Історія[ред. | ред. код]

Доісторичні часи[ред. | ред. код]

Знайдені сучасними археологами залишки людського житла пори пізнього палеоліту свідчать про те, що земля ця була заселена з давніх часів. Зокрема, 1952 року біля села Добраничівка Яготинського району було відкрито так звану Добраничівську стоянку. Поселення прадавніх мисливців на мамонтів має досить солідний вік — приблизно 15 тисяч років. Найдавніше в Європі людське житло перенесене в Переяславський музей народної архітектури й побуту.

Кожний наступний етап розвитку цивілізації залишав на цих землях свій слід. Предмети бронзової доби й часів трипільської й черняхівської культури, скіфської пори й часів виникнення етносу ранніх слов'ян, періоду розквіту Київської Русі й козацької держави.

Х-XV ст.[ред. | ред. код]

Уперше Переяслав згадується 907 року в договорі князя Олега з Візантією.

На той час були часті напади степових кочовиків. З битви супроти печенігів легенда про заснування міста пов'язує і саму його назву:

Налетіли якось на поселення вороги. Серед кочовиків був один непереможний витязь. Став той витязь викликати собі ворога з русинів, але ніхто з князівської дружини не наважувався прийняти виклик. Засумував ясний князь - стало йому соромно й прикро. Аж тут вийшов юнак із простолюдинів, що й погодився стати на герць із поганином. Жорстокий був двобій. І здолав хлопець печеніжина, чим й "перея славу" собі. На честь цієї перемоги місто почали називати Переяславлем.

Володимир Великий заклав тут велику фортецю для захисту південних меж Русі від кочовиків.

Залишки городища Х-ХІІІ ст.ст. збереглися в районі злиття річок Альта і Трубіж. Тут містився дитинець — (центральна частина міста), де жили представники влади — як князівської, так і релігійної. Ще за часів Володимира Великого дитинець зміцнили захисними стінами й вартовими вежами. Ремісники й незаможні міщани заселяли посад і передмістя.

У цей час місто мало назву Переяславль Руський — на відміну від Переяславля Залєського у Владимиро-Суздальському князівстві (тепер Ярославська область Росії), заснованого вихідцями з Переяславля Руського (там навіть є річка Трубіж).

Князь Володимир Святославич 992 року збудував дитинець на підвищенні біля злиття річки Альти з Трубежем - притокою Дніпра. На тому місці була головна брама, зорієнтована на Київ. На берегах обох річок виросли могутні земляні вали й рови, обкладені цеглою-сирцем. Вінчали вали товсті дубові стіни з бійницями та вежами. Північну частину дитинця займав княжий двір, південну - церква та єпископські палати. З давніх часів збереглися підвалини тринавного шестистовпного Спаського храму (XI ст.). Великі київські князі розбудовували місто, зміцнювали його укріплення, оскільки Переяслав не раз ставав ареною жорстоких битв як з кочовиками, так і під час князівських міжусобиць. Починаючи з другої половини XI ст., Переяслав став столицею удільного Переяславського князівства, що займало велику територію між Дніпром і Волгою. В Переяславі князювали Володимир Мономах та Юрій Долгорукий. Місто було відоме ще й як великий духовний та культурний центр давньої Русі, з монастирів і церков якого поширювалася освіта, в ньому створювалися літописи і переписувалися церковні книжки. У ХІ-ХІІ ст. в місті вже було багато кам’яних мурованих споруд. У межах колишньої фортеці виявлено залишки дев’яти великих будівель, сім з яких були на дитинці. Головна споруда - п’ятинавний Михайлівський собор (1098 р.), який мало чим поступався перед Софією Київською. На його місці тепер стоїть сучасна Михайлівська церква, яка значно менша первісної споруди. До Михайлівського храму прилягали кілька прибудов, у яких були усипальниці переяславських князів. Усередині собор, як свідчать літописці й розкопки археологів, прикрашали фрески і мозаїки, підлога була вкрита шиферними керамічними різнокольоровими плитами. Інтер’єр прикрашено золотими та срібними культовими речами, іконами. Храм був кафедрою переяславських єпископів і також частиною палацового комплексу, де стояли розкішні палати для урочистих прийомів і трапез. Посад та частину території перед укріпленнями, так зване передмістя, замешкували ремісники, дружинники, торгівці. На посаді розташовувалися також монастирі, яких було кілька, та двори знаті.

Після розподілу київським князем Ярославом Мудрим спадщини між синами Переяславський престол дістався Всеволоду Ярославичу. Так було засновано Переяславське князівство.

Деякий час в Переяславі містилася резиденція руських митрополитів, поки в Києві не був збудований Софійський собор.

1239 р. Переяслав зайнятий монголами. Дитинець зруйновано. Переяслав та Переяславщина увійшли в татарський улус Манкерман (Київ — по-татарськи).

До 1269 року — резиденція єпископа (потім переведено до Сарая). У XIV ст. згадуються Переяславські князі. Приблизно 1400 року згадується у «Списках городов руських…»

У складі Речі Посполитої, початки козаччини[ред. | ред. код]

Згадки про Переяслав можна знайти в листуванні османського султана Сулеймана ІІ Пишного і короля Сигізмунда І Старого. У листі султан скаржиться, що восени 1545 р. прийшли козаки з Переяслава (Яцько й Мануйло), Черкас, Брацлава, Києва та інших замків під Очаків і поробили великі шкоди. Іншим листом під 1570 р., той же Сулейман ІІ вимагав від короля Сигізмунда ІІ Августа кари для козаків, які чинять шкоди татарам, а в українських містах, серед яких згадується й Переяслав, є більше тисячі татарських бранців.

Наступний документ — грамота короля Стефана Баторія князю Василю-Костянтину Острозькому — дозволяла збудувати замок на Переяславському городищі та займатися колонізацією і захистом краю за 1580 рік.

У 1585 р. стало власністю князя Василя Костянтина Острозького, який, з огляду на значення міста як центру видобутку поташу та виробництва селітри, сприяв реконструкції Переяславської фортеці^[10].

У XVI столітті місту надано Магдебурзьке право. Староста Лукаш Жолкевський (помер 1636 р.) дав кошти для фундації колегіуму єзуїтів у Переяславі, для його функціонування передав свій маєток — містечко Бубнів з приналежними околицями.^[11]

У складі держави Богдана Хмельницького[ред. | ред. код]

Переяслав на карті XVIII століття

Після створення Богданом Хмельницьким у повсталій проти поляків Україні полкового устрою влітку 1648 року Переяслав став центром округи — однойменного полку (втім, як окрема одиниця Переяславський козацький полк існував ще з часів гетьмана Марка Жмайла).

Переяславський полк був одним з найбільших в Україні (1649 року налічував 18 сотень). Переяслав залишався полковим містом до 1782 р.

Під час козацької війни Переяслав був важливим центром постачання зброї і харчів для війська. У цей час він відіграє роль дипломатичного центру держави. Сюди приїздили польські, московські, угорські, татарські, османські посли.

Війна з Річчю Посполитою обіцяла бути довгою й кровопролитною, татари й османи не були надійними союзниками, тому гетьман неодноразово звертався до московського уряду із пропозицією про військовий союз України з Московським царством. У жовтні 1653 р. Земський собор у Москві нарешті ухвалив рішення про альянс. До Переяслава 31 грудня 1653 року прибуло посольство від московського царя Алєксєя Міхайловіча на чолі з боярином Васілієм Бутурліним.

7 січня гетьман зустрівся з царськими послами для уточнення умов союзу й процедури складання присяги. Згоди домоглися після бурхливої дискусії й взаємних компромісів. Основним змістом угоди, оформленої у вигляді чолобитної на ім'я царя, було те, що Україна прийняла протекторат московського самодержця, зберігаючи повну (як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах) автономію, свій республіканський лад і особливий козацький устрій. Україна мала право підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами, за винятком Речі Посполитої й Османською імперії.

Зранку 8 січня старшинська рада прийняла уточнення умов угоди. У другій половині дня скликали загальну раду на центральній площі. Зібралася майже вся козацька старшина, керівники полків, по 5-7 козаків з кожного полку, духівництво, міщани тощо. Переяславський полк був у повному складі.

По закінченні ради гетьман, полковники та старшина вирушили до Успенської церкви, де в присутності послів і московських священиків склали присягу московському царю.

До всіх міст і полків України вирушили московські посланці для складання присяги на місцях, але не скрізь їх радо зустрічали. Наприклад, київське духовенство не склало присяги і взагалі неприязно сприйняло це єднання. Також не склали присяги полковники Іван Богун і Мартин Пушкар.

Внаслідок цієї угоди Лівобережна Україна поступово підпала під владу Московії (потім — Росії).

Докладніше: Переяславська рада

Після смерті Богдана Хмельницького між представниками старшини почались чвари та боротьба за владу. Значну територію України охопили народні повстання. В липні 1666 року повстання спалахнуло в Переяславському полку.

Проте місто розвивалося. В Переяславі функціонувало 2 школи — при Успенській та Покровській церквах. Великого розмаху набуло будівництво, здебільшого дерев'яне. Було відбудовано Михайлівську церкву, зруйновану татарами. Коштом гетьмана Івана Мазепи звели головний собор Вознесенського монастиря.

Від козацтва до незалежної України[ред. | ред. код]

1100 років Переяслав-Хмельницькому. Українська поштова марка, 2007

Після ліквідації на Лівобережній Україні полкового устрою 1782 року Переяслав став повітовим містом Київського намісництва, а від початку XIX ст. — Полтавської губернії (Переяславський повіт обіймав 16 волостей).

Місто зростало. Так, 1816 року кількість населення становила 6720 жителів, 1865 року — вже 10 835 осіб.

У поміщицьких господарствах Переяславщини розвивалися цукроваріння, винокуріння, виробництво зернових. У самому Переяславі промисловість була розвинена мало. Крім землеробства, люди займалися кустарними промислами: ткацтвом, чинбарством, шевством.

Життя міста пожвавлювали щорічні ярмарки.

Наприкінці XIX ст. у місті діяли 14 церков, 1 монастир, духовне училище, міське училище, жіноча прогімназія, громадська бібліотека, дві книгарні та церковно-парафіяльна школа.

Значна частина культурних пам'яток Переяслава була знищена під час атеїстичної боротьби 1930-х рр. та в роки Другої світової війни: Покровський собор, Вознесенський монастир та інші. Під час Голодомору 1932–1933 в місті й районі загинуло 26 878 осіб. Ще 8800 життів переяславців забрала війна.


Ювілейна монета НБУ присвячена 1100—річчю міста

Незважаючи на тисячолітню історію, 12 жовтня 1943 року, відразу після повернення радянської влади, указом Президії Верховної Ради СРСР був перейменований у Переяслав-Хмельницький. Науковці міста протягом довгого часу дискутували про доцільність повернення історичної назви. Нарешті, 26 жовтня 2017 року, депутати міської ради Переяслав-Хмельницького підтримали рішення про поверненню місту історичної назви. За Переяслав проголосували 22 депутати (з 35), 2 — були проти, 2 — утрималися, 2 не голосували, 7 відсутніх. Цю ідею міська влада мала намір реалізувати шляхом референдуму ще у 2000 році, однак тоді проект заблокували представники комуністів^[12].

З 1975 року Переяслав-Хмельницький — місто обласного значення. За тодішнім звичаєм, «за успіхи в соціально-економічному та культурному розвитку» 1979 року уряд СРСР нагородив місто Орденом Дружби народів.

1999 — Переяслав-Хмельницький третім в Україні зареєстрував статут територіальної громади. Того ж року відродили давній герб Переяслава і затвердили його прапор.

Створений у 1986 році — спершу як Переяслав-Хмельницький філіал Київського державного педагогічного інституту — ПХДПУ продовжив стародавні переяславські освітні традиції. Постановою Кабінету Міністрів України № 949 від 24 листопада 1993 року на базі Переяслав-Хмельницького філіалу Українського державного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова був створений Переяслав-Хмельницький державний педагогічний інститут, якому в 1994 році присвоєно ім'я Г. С. Сковороди та у 2000 році рішенням ДАК визнано акредитованим за III рівнем акредитації.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України у 2002 році на базі інституту створено Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди.

8 грудня 2018 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет освятив новозбудований храм у Переяславі^[13].

Економіка[ред. | ред. код]

Переяслав-Хмельницький річковий порт

Національний історико-етнографічний заповідник[ред. | ред. код]

Докладніше: Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» та Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини

Національний історико-етнографічний заповідник містить у собі 25 музеїв, де зібрано 166 тисяч експонатів, які репрезентують різні аспекти історії Переяславщини:

Музей народної архітектури, в якому детально представлені архітектура і звичаї українців від глибокої давнини до XIX сторіччя. Серед іншого там є колекція вітряків XVII-XIX ст
Залишки будівель X-XI ст
Церква св. Михаїла (XVI сторіччя)
Вознесенський монастир (XVI сторіччя)
Меморіальний музей Г. С. Сковороди
Музей Трипільської культури
Музей лікарських рослин
Меморіальний музей класика єврейської літератури Шолом-Алейхема

Пам'ятки історії та архітектури[ред. | ред. код]

Музеї міста[ред. | ред. код]

Докладніше: Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»

Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Меморіальний музей Г. С. Сковороди (вул. Сковороди, 52, тел.: 51448);
Музей трипільської культури (вул. Шевченка, 10, тел.: 54103);
Музей лікарських рослин (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Меморіальний музей класика єврейської літератури Шолом-Алейхема (вул. Літописна, 2, тел.: 52936)
Музей Заповіту Тараса Григоровича Шевченка (вул. Шевченка, 8, тел.: 54103, 54203);
Археологічний музей (вул. Шевченка, 17, тел.: 51574);
Музей-діорама «Битва за Дніпро в районі Переяслава восени 1943» (вул. Сковороди, 54, тел.: 51879);
Музей кобзарства (вул. Б.Хмельницького, 20, тел.: 53641, 51552);
Музей українського народного одягу Середнього Придніпров'я (вул. Михайла Сікорського, 34, тел.: 51612);
Музей архітектури Переяслава часів Київської Русі (вул. Михайла Сікорського, 34, тел.: 51612);
Меморіальний музей архітектора В. Г. Заболотного (вул. Мазепи, 9, тел.: 51552);
Музей української православної церкви (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Музей історії бджільництва Середньої Наддніпрянщини (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Музей українського рушника (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Музей історії українських народних обрядів і традицій (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Музей декоративно-прикладного мистецтва (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Музей пізнання світогляду й освоєння космосу (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Музей М. М. Бенардоса (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Музей хліба (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Музей сухопутного транспорту (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Музей-пошта (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Музей історії філософії (вул. Літописна, 2, тел.: 52936);
Музей пам'яті Поліського району (вул. Літописна, 2, тел.: 52936).