Перигелій: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Немає опису редагування
Немає опису редагування
 
(Не показано 3 проміжні версії 2 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Файл:Perihelios-aphelion.png|thumb|300px]]
[[Файл:Perihelios-aphelion.png|thumb|300px]]


'''Периге́лій''' ({{lang-el|περί}} «пери»&nbsp;— «біля», та {{lang-el2|ηλιος}}&nbsp;— [[Сонце]])&nbsp;— найближча до [[Сонце|Сонця]] точка [[орбіта|орбіти]] [[планета|планети]] або [[комета|комети]]<ref>{{А-Е-С|Перигелій|349-350|p}}</ref>; лінія, що проходить через цю точку й центр Сонця,&nbsp;— головна (велика) вісь конічного перерізу, що являє орбіту, називається [[Апсиди|лінією апсид]]. <br/>Внаслідок збурень лінія апсид повільно змінює своє розташування (обертається) у просторі. Наприклад, {{Джерело?|для орбіти Землі ця лінія пересувається за рік на кут, трохи більший 1'}}. Віковий рух лінії апсид (або зміна довготи перигелію) [[Меркурій (планета)|Меркурія]], обчислений [[Левер'є]], а за ним — [[Саймон Ньюком|Ньюкомом]] зі спостережень [[проходження|проходжень]] Меркурія над диском Сонця, дещо перевищував величину, передбачену теорією збурень на основі ньютонівського закону тяжіння. Різниця становила близько на 38" за 100 років. Пояснення цьому явищу спочатку шукали в існуванні невідомої планети (або цілого [[Вулканоїди|рою планетоїдів]]) всередині орбіти Меркурія, у неточності закону тяжіння (були спроби замінити його іншими законами Вебера, Гаусса, Рімана); у немиттєвому поширенні сили тяжіння; у поглинанні [[тяжіння]] простором. Висувалися й менш вірогідні гіпотези&nbsp;— несферичність Сонця, існування супутника Меркурія або вплив речовини, з якої складається [[сонячна корона]]. {{Джерело?|1895 року Ньюком відкрив ще дві подібні, хоча набагато менші, вікові розбіжності, які не можна було пояснити на підставі прийнятих тоді теорій, а саме&nbsp;— рух перигелію [[Венера (планета)|Венери]] та [[Марс (планета)|Марса]]}}.
'''Периге́лій''' ({{lang-el|περί}} «пери»&nbsp;— «біля», та {{lang-el2|ηλιος}}&nbsp;— [[Сонце]])&nbsp;— найближча до [[Сонце|Сонця]] точка [[орбіта|орбіти]] [[планета|планети]] або [[комета|комети]]<ref>{{А-Е-С|Перигелій|349-350|p}}</ref>. <br/>Внаслідок [[Збурення орбіти|збурень]] перигелій повільно змінює своє розташування в просторі. Вікові зміни довготи перигелію [[Меркурій (планета)|Меркурія]], обчислені [[Левер'є]], а за ним — [[Саймон Ньюком|Ньюкомом]] зі спостережень [[проходження|проходжень]] Меркурія над диском Сонця, дещо перевищували величину, передбачену теорією збурень на основі ньютонівського закону тяжіння. Різниця становила близько на 38" за 100 років. Пояснення цьому явищу спочатку шукали в існуванні невідомої планети (або цілого [[Вулканоїди|рою планетоїдів]]) всередині орбіти Меркурія, у неточності закону тяжіння (були спроби замінити його іншими законами Вебера, Гаусса, Рімана); у немиттєвому поширенні сили тяжіння; у поглинанні [[тяжіння]] простором. Висувалися й менш вірогідні гіпотези&nbsp;— несферичність Сонця, існування супутника Меркурія або вплив речовини, з якої складається [[сонячна корона]]. {{Джерело?|1895 року Ньюком відкрив ще дві подібні, хоча набагато менші, вікові розбіжності, які не можна було пояснити на підставі прийнятих тоді теорій, а саме&nbsp;— рух перигелію [[Венера (планета)|Венери]] та [[Марс (планета)|Марса]]}}.


Належним чином пояснити рух перигелію Меркурія вдалося лише [[Альберт Ейнштейн|Енштейну]] за допомогою [[загальна теорія відносності|загальної теорії відносності]].
Належним чином пояснити [[Зсув перигелію Меркурія|рух перигелію Меркурія]] вдалося лише [[Альберт Ейнштейн|Енштейну]] за допомогою [[загальна теорія відносності|загальної теорії відносності]]<ref>{{А-Е-С|Загальна теорія відносності|161—162|z1}}</ref>.


== Див. також ==
== Див. також ==
* [[Афелій]]&nbsp;— найвіддаленіша від Сонця точка орбіти
* [[Афелій]]&nbsp;— найвіддаленіша від Сонця точка орбіти
* [[Апсиди|Лінія апсид]] — лінія, що проходить через перигелій і центр Сонця
* [[Перицентр]]&nbsp;— узагальнення поняття перигелію для будь-яких двох тіл, що гравітаційно взаємодіють
* [[Перицентр]]&nbsp;— узагальнення поняття перигелію для будь-яких двох тіл, що гравітаційно взаємодіють


== Джерела ==
== Джерела ==
{{reflist}}
{{reflist}}

== Література ==
* Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона


[[Категорія:Небесна механіка]]
[[Категорія:Небесна механіка]]
[[Категорія:Орбіти]]

Поточна версія на 07:48, 6 січня 2023

Perihelios-aphelion.png

Периге́лій (грец. περί «пери» — «біля», та ηλιος — Сонце) — найближча до Сонця точка орбіти планети або комети[1].
Внаслідок збурень перигелій повільно змінює своє розташування в просторі. Вікові зміни довготи перигелію Меркурія, обчислені Левер'є, а за ним — Ньюкомом зі спостережень проходжень Меркурія над диском Сонця, дещо перевищували величину, передбачену теорією збурень на основі ньютонівського закону тяжіння. Різниця становила близько на 38" за 100 років. Пояснення цьому явищу спочатку шукали в існуванні невідомої планети (або цілого рою планетоїдів) всередині орбіти Меркурія, у неточності закону тяжіння (були спроби замінити його іншими законами Вебера, Гаусса, Рімана); у немиттєвому поширенні сили тяжіння; у поглинанні тяжіння простором. Висувалися й менш вірогідні гіпотези — несферичність Сонця, існування супутника Меркурія або вплив речовини, з якої складається сонячна корона. 1895 року Ньюком відкрив ще дві подібні, хоча набагато менші, вікові розбіжності, які не можна було пояснити на підставі прийнятих тоді теорій, а саме — рух перигелію Венери та Марса[джерело?].

Належним чином пояснити рух перигелію Меркурія вдалося лише Енштейну за допомогою загальної теорії відносності[2].

Див. також[ред. | ред. код]

  • Афелій — найвіддаленіша від Сонця точка орбіти
  • Лінія апсид — лінія, що проходить через перигелій і центр Сонця
  • Перицентр — узагальнення поняття перигелію для будь-яких двох тіл, що гравітаційно взаємодіють

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Перигелій // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 349-350. — ISBN 966-613-263-X.
  2. Загальна теорія відносності // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 161—162. — ISBN 966-613-263-X.