Перигелій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Perihelios-aphelion.png

Периге́лій (грец. περί «пери» — «біля», та ηλιος — Сонце) — найближча до Сонця точка орбіти планети або комети[1].
Внаслідок збурень перигелій повільно змінює своє розташування в просторі. Вікові зміни довготи перигелію Меркурія, обчислені Левер'є, а за ним — Ньюкомом зі спостережень проходжень Меркурія над диском Сонця, дещо перевищували величину, передбачену теорією збурень на основі ньютонівського закону тяжіння. Різниця становила близько на 38" за 100 років. Пояснення цьому явищу спочатку шукали в існуванні невідомої планети (або цілого рою планетоїдів) всередині орбіти Меркурія, у неточності закону тяжіння (були спроби замінити його іншими законами Вебера, Гаусса, Рімана); у немиттєвому поширенні сили тяжіння; у поглинанні тяжіння простором. Висувалися й менш вірогідні гіпотези — несферичність Сонця, існування супутника Меркурія або вплив речовини, з якої складається сонячна корона. 1895 року Ньюком відкрив ще дві подібні, хоча набагато менші, вікові розбіжності, які не можна було пояснити на підставі прийнятих тоді теорій, а саме — рух перигелію Венери та Марса[джерело?].

Належним чином пояснити рух перигелію Меркурія вдалося лише Енштейну за допомогою загальної теорії відносності[2].

Див. також[ред. | ред. код]

  • Афелій — найвіддаленіша від Сонця точка орбіти
  • Лінія апсид — лінія, що проходить через перигелій і центр Сонця
  • Перицентр — узагальнення поняття перигелію для будь-яких двох тіл, що гравітаційно взаємодіють

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Перигелій // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 349-350. — ISBN 966-613-263-X.
  2. Загальна теорія відносності // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 161—162. — ISBN 966-613-263-X.