Відмінності між версіями «Перший штучний супутник Землі»

Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][перевірена версія]
(вікіфікація, стиль, правопис)
| Обертів = 1440
| Дата запуску = [[4 жовтня]] [[1957]]<br />19:28:34 [[UTC]]
| Ракета-носій = [[Супутник (ракета-носій)|СпутнікСупутник]] 8К71ПС
| Номер запуску =
| Космодром = [[Байконур]]
| Схід з орбіти = [[4 січня]] [[1958]]
<!-- Технічні параметри -->
| Маса = 83,6 кг
| Розміри = максимальний діаметр 0,58 м
| Потужність =
'''Перший штучний супутник Землі''' запущений на [[орбіта|орбіту]] в [[СРСР]] [[4 жовтня]] [[1957]] року. Кодове позначення супутника&nbsp;— ПС-1 (Простий Супутник-1). Запуск здійснювався з 5-го науково-дослідного полігону міністерства оборони СРСР «Тюра-Там» (що отримав згодом відкрите найменування космодром [[Байконур]]), за допомогою [[Супутник (ракета-носій)|ракети-носія «Супутник»]] ([[ракети-носії сімейства Р7|сімейства Р-7]]).
 
Над створенням штучного супутника [[Земля|Землі]] на чолі з основоположником практичної космонавтики [[Корольов Сергій Павлович|С.&nbsp;П.&nbsp;Корольовим]] працювали вчені [[Келдиш Мстислав Всеволодович|М.&nbsp;В.&nbsp;Келдиш]], М.&nbsp;К.&nbsp;Тихонравов, Н.&nbsp;З.&nbsp;Лідоренко, В.&nbsp;І.&nbsp;Лапко, Б.&nbsp;С.&nbsp;Чекунов і багато інших.
 
== СупутникОпис ==
Корпус супутника складався з двох напівоболонок зі стикувальними шпангоутами, сполученими між собою 36 болтами. Герметичність стику забезпечувала гумова прокладка. У верхній напівоболонці розташовувалися дві [[антена|антени]], кожна з двох штирів 2,4&nbsp;м і 2,9&nbsp;м. Ззовні супутник виглядав як сфера, діаметром півметра, з чотирма антенами. На ньому було встановлено 2 [[радіопередавач]]і з джерелами живлення. Супутник не мав системи стабілізації, тому був неорієнтованим, а чотири антени рівномірно випромінювали радіохвилі на всі боки.
 
* Початок польоту&nbsp;— 4 жовтня 1957 в 19:28:34 за Грінвіцьким часом
* Закінчення польоту&nbsp;— 4 січня 1958
* Маса апаратуапарата&nbsp;— 83,6 кг
* Максимальний діаметр&nbsp;— 0,58 м
* Нахил орбіти&nbsp;— 65,1°
* Кількість обертів&nbsp;— 1440
 
== Історія запуску ==
[[Файл:Russia-Moscow-VDNH-Rocket_R-7-1.jpg|left|thumb|Копія Р-7 у Москві на ВДНХ]]
Польоту першого супутника передувала титанічна робота радянських ракетних конструкторів на чолі з Сергієм Корольовим. Багато хто з них працював в «[[шарашка]]х». Попри це, вже вВ січні 1957 року Корольов направив доповідну записку в [[Рада Міністрів СРСР|Раду Міністрів СРСР]], де писав, що в квітні-червні 1957 року можуть бути підготовлені дві ракети в супутниковому варіанті «і запущені відразу ж після перших вдалих пусків міжконтинентальної ракети». [[21 серпня]] [[1957]] здійснено другий успішний запуск, через 6 днів [[ТАСС]] повідомило про створення в СРСР [[міжконтинентальнаМіжконтинентальна балістична ракета|міжконтинентальної балістичної ракети]], і Корольов впритул зайнявся підготовкою до космічного запуску. Його колективу потрібно було поспішати, адже тогоТого ж року [[США]] також планували запуск першого штучного супутника.
 
Спочатку передбачалося запустити важкий супутник з низкою наукових приладів&nbsp;— [[об'єкт Д]]. Однак роботи по ньому затягувалися, і було вирішено розробити дуже простий апарат з двома [[радіомаяк]]ами для проведення траєкторних вимірювань, а важкий супутник мав полетіти наступного, 1958 року, в травні. Діапазон передавачів простого супутника був вибраний так, щоб стеження за супутником могли здійснювати [[радіоаматор]]и. Старання конструкторського бюро Корольова виявились успішними. [[4 жовтня]] о 21 годині 28 хвилин 34 секунди за київським часом (19 годин 28 хвилин 34 секунди за Грінвічем) здійснено успішний запуск. Через 295 секунд після старту ПС-1 і центральний блок ракети вагою 7,5 тонни вийшли на еліптичну орбіту з [[апогей|апогеєм]] 947&nbsp;км і [[перигей|перигеєм]] 288&nbsp;км. На 314,5 секунді після старту Супутник відокремився і подав свій голос. «Біп! Біп!»&nbsp;— так звучали його позивні. На [[полігон]]і їх ловили 2 хвилини, потім Супутник пішов за горизонт. Люди на космодромі вибігли на вулицю, кричали «Ура!», гойдали конструкторів і військових. Ще на першому оберті пролунало повідомлення ТАСС: «В результаті великої напруженої роботи науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро створений перший у світі штучний супутник Землі.» Супутник літав 92 дні, до [[4 січня]] 1958 року, зробивши 1440 обертів навколо Землі (близько 60&nbsp;млн км), а його радіопередавачі працювали протягом двох тижнів після старту.
 
[[4 жовтня]] о 21 годині 28 хвилин 34 секунди за київським часом (19 годин 28 хвилин 34 секунди за Грінвічем) здійснено успішний запуск. Через 295 секунд після старту ПС-1 і центральний блок ракети вагою 7,5 тонни вийшли на еліптичну орбіту з [[Апогей|апогеєм]] 947&nbsp;км і [[Перигей|перигеєм]] 288&nbsp;км. На 314,5 секунді після старту Супутник відокремився і подав свій голос. На полігоні сигнал ловили 2 хвилини, потім Супутник пішов за горизонт. Люди на космодромі вибігли на вулицю, кричали «Ура!», гойдали конструкторів і військових. Ще на першому оберті пролунало повідомлення ТАСС: «В результаті великої напруженої роботи науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро створений перший у світі штучний супутник Землі.» Супутник літав 92 дні, до [[4 січня]] 1958 року, зробивши 1440 обертів навколо Землі (близько 60&nbsp;млн км), а його радіопередавачі працювали протягом двох тижнів після старту.
До спостережень за сигналами Супутника запросили всіх радіоаматорів СРСР і світу. Журнал [[Радио|«Радіо»]] заздалегідь надрукував детальні рекомендаціі щодо прийому сигналів з космосу.<ref>В. Вахнин. Искусственные спутники Земли (справка для радиолюбителей-наблюдателей).//«Радио», 1957, №&nbsp;6, с. 14-17</ref><ref>А. Казанцев. Наблюдения за радиосигналами с искусственных спутников Земли и их научное значение.//«Радио», 1957, №&nbsp;6, с. 17-19</ref>
 
До спостережень за сигналами Супутника запросили всіх радіоаматорів СРСР і світу. Журнал [[Радио|«Радіо»]] заздалегідь надрукував детальні рекомендаціірекомендації щодо прийому сигналів з космосу.<ref>В. Вахнин. Искусственные спутники Земли (справка для радиолюбителей-наблюдателей).//«Радио», 1957, №&nbsp;6, с. 14-17</ref><ref>А. Казанцев. Наблюдения за радиосигналами с искусственных спутников Земли и их научное значение.//«Радио», 1957, №&nbsp;6, с. 17-19</ref>.
 
== Роль українців у запуску ==
[[Файл:Stamps 2007 Ukrposhta 859.jpg|альт=Супутник-1, Сергій Корольов і Валентин Глушко, зображені на українській поштовій марці, випущеній з нагоди 50-річчя запуску Супутника-1|міні|Супутник-1, [[Корольов Сергій Павлович|Сергій Корольов]] і [[Глушко Валентин Петрович|Валентин Глушко]], зображені на українській поштовій марці, випущеній з нагоди 50-річчя запуску Супутника-1]]
17 грудня 1954 року, Головний Конструктор Радянського Союзу, українець і уродженець Житомира, [[Корольов Сергій Павлович|Сергій Корольов]], запропонував план з розробки штучного супутника Землі міністру оборонної промисловості Дмитру Устинову. Корольов передав йому звіт Михайла Тихонравова з оглядом подібних проектівпроєктів за кордоном. Тихонравов наголошував, що запуск орбітального супутника є неминучим етапом розвитку ракетобудування.
 
29 липня 1955 року, президент США [[ДуайтДвайт ЕйзенхауерАйзенгавер|ЕйзенгауерАйзенгавер]] оголосив що під час [[Міжнародний геофізичний рік|Міжнародного Геофізичного Року]] (1957), Сполучені Штати запустять штучний супутник. Через тиждень, 8 серпня, Політбюро Комуністичної партії Радянського Союзу затвердило пропозицію з розробки штучного супутника.
 
За час розробки попередньо затверджений план із запуску складнішого супутника масою 1-1.,4 тонни з науковим обладнанням на борту, відомого також як "Об’єкт«Об'єкт Д"», було замінено на простіший "Об’єкт«Об'єкт ПС"» (рос.{{lang-ru|'''п'''ростейший "простейший спутник"'''с'''путник}}), з масою всього 83,6 &nbsp;кг. Основними причинами змін стало бажання прискорити запуск і випередити США, а також нижчий специфічний імпульс двигунів ракети Р-7 (304 секунди замість планованих 309-310309—310 секунд), що перешкоджало виведенню такого важкого об’єктаоб'єкта на орбіту.
 
Ракета [[Р-7]], яку Корольов вибравобрав для запуску, була оснащена чотирма двигунами РД-107 і одним двигуном РД-108, спроектованими іншим талановитим українським інженером, одеситом [[Глушко Валентин Петрович|Валентином Глушком]].
 
Розробники, інженери і технічні працівники, які працювали над розробкою спостерігали за історичним запуском із командного пункту. Після успішного старту вони поїхали до мобільної радіостанції, щоб послухати радіосигнали, які передавав супутник. Інженери вичекали півтори години, щоб впевнитися, що супутник вийшов на орбіту і передавав сигнали, перед тим як Корольов зателефонував Першому секретареві ЦК КПРС [[Хрущов Микита Сергійович|Микиті Хрущову]], ще одному етнічному українцеві, який долучився до цього запуску.
 
== Значення польоту ==
Офіційно «Супутник-1» як і «Супутник-2» Радянський Союз запускав відповідно до прийнятихвзятих на себе зобов'язань поза [[Міжнародний геофізичний рік|МіжнародномуМіжнародним геофізичномугеофізичним рокуроом]]. Супутник випромінював [[радіохвилі]] на двох частотах, це дозволяло вивчати верхні шари [[іоносфераІоносфера|іоносфери]], адже до запуску першого супутника можна було спостерігати тільки за віддзеркаленням радіохвиль від шарів іоносфери, розташованих нижче зони максимальної іонізації іоносферних шарів.
 
Супутник мав набагато більше політичне значення. Його політ побачив весь світ. Випромінюваний ним сигнал ловив будь-який радіоаматор в будь-якій точці земної кулі. І це йшло врозріз з американською пропагандою про сильнузначну технічну відсталість Радянського Союзу. Взагалі запускЗапуск першого супутника завдав великогопотужного удару престижу [[США]]. Буквально недавнонещодавно американський уряд повідомив громадянам про створення досконалої системи [[ППО]], і ось кожні півтори години над територією США пролітає невразливий радянський апарат. Багато американських газет заздалегідь передбачали успіх США в космічній гонці, і ось [[Нью-Йорк Таймс|«Нью-Йорк таймс»]] повідомляєзазначила: «90 відсотків розмов про штучні супутники Землі припадало на частку США. Як виявилось, 100 відсотків справи припало на Росію.». Запуск першого супутника США відбувся лише [[1 лютого]] [[1958]] року, коли з другої спроби запустили «[[Експлорер-1]]», масою вдесятеро менше ПС-1 (8,3 кг).
 
== Відзнака ==