Відмінності між версіями «Пиріг Руслан Якович»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (вилучено Категорія:Персоналії за алфавітом за допомогою HotCat)
 
Рядок 27: Рядок 27:
 
|чоловік =
 
|чоловік =
 
|діти =
 
|діти =
|нагороди = {{Орден «За заслуги» III ступеня (Україна)}}
+
|нагороди = {{Орден «За заслуги» III ступеня (Україна)}} {{Почесний краєзнавець України}}
 
|автограф =
 
|автограф =
 
|примітки =
 
|примітки =
Рядок 66: Рядок 66:
 
== Нагороди та відзнаки ==
 
== Нагороди та відзнаки ==
 
* Лауреат премії імені Василя Веретенникова (2000).
 
* Лауреат премії імені Василя Веретенникова (2000).
* Нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеня».
+
* Нагороджений [[Орден «За заслуги» (Україна)|Орденом «За заслуги»]] ІІІ ступеня.
  +
* [[Почесний краєзнавець України]] (2016)
   
 
== Праці ==
 
== Праці ==

Поточна версія на 11:38, 14 червня 2019

Пиріг Руслан Якович
Народився 30 червня 1941(1941-06-30) (78 років)
Супротивна Балка
Громадянство Україна Україна
Діяльність історик
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Сфера інтересів політична історія
Заклад ХНУ імені В. Н. Каразіна
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Почесний краєзнавець України

Пиріг Руслан Якович (30 червня 1941 р., Супротивна Балка Новосанжарського району Полтавської області) — дослідник проблем новітньої історії України, джерелознавець та архівіст, доктор історичних наук (1994), професор (1997), академік Української академії історичних наук, заслужений діяч науки і техніки України (2001).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у червні 1941 р. на Полтавщині в родині вчителів історії. Закінчив школу і Полтавське медичне училище. Працював фельдшером у селах Новосанжарського та Решетилівського районів.

Після служби в лавах Радянської армії вступив на історичний факультет ХДУ ім. О. М. Горького. Його було обрано секретарем комітету комсомолу університету, згодом заступником секретаря парткому. Після закінчення навчання (1970), працював у alma mater асистентом, незабаром був рекомендований до аспірантури, де навчався в 1973—1976 рр.

Захистивши кандидатську дисертацію, присвячену питанням партійного будівництва в Україні 1918—1919 рр., продовжив працю в університеті старшим викладачем, доцентом, деканом по роботі з іноземними студентами.

1976 р. переїхав з родиною до Києва, де отримав посаду інструктора відділу науки і навчальних закладів ЦК КП України, з 1983 р. працював консультантом сектору суспільних наук.

1989 р. його було призначено заступником директора Інституту політичних досліджень при ЦК КП України — завідувачем Архіву ЦК КП України.

Після 1991[ред. | ред. код]

Після відновлення державної незалежності України займався передаванням архівів Компартії України на державне зберігання, проводив активну роботу з інтеграції партійних архівів України до системи державної архівної служби. У жовтні 1991 р. був призначений директором Центрального держархіву громадських об'єднань України.

З 1992 р. — член колегії Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України, співзасновник і член першого складу Правління галузевої професійної організації — Спілки архівістів України. Як один із найавторитетніших українських істориків-архівістів упродовж 1991—1997 рр. очолював Раду директорів Центральних державних архівів України.

1994 р. захистив докторську дисертацію, ґрунтовно дослідивши останнє десятиліття життя видатного історика М. С. Грушевського.

1997 р. отримав вчене звання професора. Був обраний членом багатьох наукових товариств: Українського історичного товариства, Історичного товариства Нестора-Літописця, Асоціації дослідників голодоморів 1932—1933 рр. в Україні та інших.

Є одним із фундаторів вітчизняного грушевськознавства, автором понад 200 наукових публікацій. Проводив активну науково-педагогічну роботу: керівництво підготовкою докторантів і аспірантів, тривалий час очолював Наукову раду Держкомархіву України, брав участь у роботі Експертної комісії з історичних дисциплін при Вищій атестаційній комісії України (1998—2000).

У березні 1998 р. Указом Президента України призначено начальником Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України, із січня 2000 р. по серпень 2002 р. — Голова Державного комітету архівів України.

Головний редактор журналу «Архіви України» (1998—2002), «Вісника Державного комітету архівів України» (2000—2002), міжвідомчого наукового збірника «Архівознавство. Археографія. Джерелознавство» (1999—2002); член редколегії видань історичного профілю: «Український історичний журнал», «Студії з архівної справи та документознавства», «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ», «Пам'ятки: археографічний щорічник», «Архівіст: Вісник САУ» та ін.

Організатор і учасник наукових міжнародних і всеукраїнських конференцій з питань архівної справи і джерелознавства. Очолював делегацію українських архівістів на XIV конгресі архівів у Севільї (2000).

Нагороди та відзнаки[ред. | ред. код]

Праці[ред. | ред. код]

  • Життя Михайла Грушевського: Останнє десятиліття (1924—1934). — К., 1993. — 198 с.
  • Рідний брат Михайла Грушевського // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 1994. — № 1. — С. 89–93.
  • М. С. Грушевський: коротка хроніка життя та діяльності / Упоряд.: Р. Я. Пиріг, В. Ф. Верстюк. — К., 1996. — 144 с.
  • Архівне будівництво в Україні: проблеми наукового забезпечення // Актуальні проблеми розвитку архівної справи в Україні: Доп. та повідомл. наук. конф. 15–16 берез. 1995 р. — К., 1996. — С. 92–96
  • Документальна спадщина Компартії України: проблеми інтеграції в систему державної архівної служби // Константи: Альманах соціальних досліджень. — 1996. — № 2. — С. 5–10
  • Михайло Грушевський: між історією та політикою (1920–1930-ті роки): Зб. док. і матеріалів / Упоряд.: Р. Я. Пиріг та ін. — К., 1997. — 183 с.
  • Архівно-слідчі справи репресованих як історичне джерело: Науково-методичні аспекти використання // Архівно-слідчі справи репресованих: наук.-метод. аспекти використання: Зб. наук.праць. — К., 1998. — С. 24–29 (у співавт. з Гранкіною О. В.)
  • Організація роботи архівів // Архівознавство: Підручник. — К., 1998. — С. 131—140
  • Документи «окремої папки» ЦК КП(б)У як історичне джерело // УАЩ. — Вип. 3/4. — 1999. — С. 331—343
  • Доробки зарубіжного грушевськознавства // Там само. — Вип. 3/4. — 1999. — С. 636—649
  • «Глубоко верю в подъем нашей отрасли» // Отеч. архивы. — 2000. — № 6. — С. 92–99
  • Архівіст, педагог, учений // Проблеми архівознавства і джерелознавства: Зб. наук. пр. до 90-річчя від дня народження проф. В. І. Стрельського. — К., 2001. — Вип. 4. — С. 4–5.
  • Гетьманат Павла Скоропадського: між Німеччиною і Росією / НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2008. — 209 с.
  • Українська гетьманська держава 1918 року. Історичні нариси / НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2011. — 336 с.
  • Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір / НАН України. Інститут історії України. ‒ К.: Інститут історії України, 2016. ‒ 518 с.
  • Відносини України і Центральних держав: нетипова окупація 1918 року / НАН України. Інститут історії україни. ‒ К.: Інститут історії України, 2018. ‒ 358 с. ISBN 978-966-02-8483-8

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]