Повість временних літ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 15:20, 9 червня 2017, створена Лук'янюк Євген (обговореннявнесок) (Редакції-списки)
(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук
Повість минулих літ / «повість веремяних літ» у Радзивіллівському літописі

Повість временних літ, також Повість врем'яних літ, По́вість мину́лих літ — літописне зведення, складене в Києві в XI — на початку XII століття Нестором та іншими літописцями. Найдавніша пам'ятка історіографії та літератури українців — віршований український епос періоду Київської Русі.

Провідний мотив твору — захоплення героїчним минулим Київської Русі і глибокий сум з приводу княжих чвар та лиха, заподіяного набігами половців.

«Повість врем'яних літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

Редакції-списки

«Повість врем'яних літ» — найдавніший відомий руський літопис. Оригінал до нашого часу не зберігся, є лише пізні списки, тобто варіанти переписані з інших джерел.

Секретар Катерини II О. Храповицький стверджував, що він бачив оригінал твору.[1][2]

Відомі два основні списки «Повісті врем'яних літ»: Оригінал був упорядкований в 1113 році монахом Києво-Печерського монастиря Нестором, якого і вважають основним упорядником твору. У 1118 одним із членів Видубецького монастиря був створений список, що призначався для сина Володимира Мономаха Мстислава. Це зведення зберігалося в Іпатському монастирі, звідси й походить назва Іпатський. Саме цей список зберіг ім'я основного упорядника «Повісті врем'яних літ» Нестора:

Повість врем'яних літ з богом починаєм. Отче благослови. Повість врем'яних літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідси пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала. Тож почнемо повість оцю.

Несторів літопис за Іпатським списком, на відміну від Лаврентіївського списку, має виразне українське походження.

У 1116 році укладена друга редакція літопису. Її упорядником став ігумен Видубецького Свято-Михайлівського монастиря Сильвестр, який за дорученням князя Володимира Мономаха вніс до літопису певні зміни, зокрема применшив історичну вагу київського князя Святополка, натомість виділивши свою постать. Цей варіант тексту «Повісті минулих літ» був включений до складу літописного зведення, яке переписав ченець Лаврентій у Суздалі в 1377 році. Тому цей список назвали Лаврентіївським.

За зразками «Повісті врем'яних літ» склалися Київський (про події XII ст.) та Галицько-Волинський літописи (про події 13 ст.). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до 13 століття.

Видання та переклади

Перекладався сучасною російською мовою Д. Лихачовим у співавторстві з Б. А. Романовим (1950), пізніше Лихачовим одноосібно (1978), О. В. Творогова (1997), А. Г. Кузьміним; також французькою (1884), шведською (1919), німецькою (1931 і 2000-ні), румунською (1935), англійською (1953), чеською (1954), польською (1968), українською (1990) мовами.

Видання: (крім видань у складі Лаврентіївського, Радзивіловського та Іпатіївського літописів)

  • Повесть временных лет. Ч.1. Текст и перевод. М.-Л., 1950. 2-е изд., испр. и доп. СПб, 1996. СПб, 1999 (по списку Лаврентьевской летописи; в примечаниях: ПВЛ 1999)
  • Повесть временных лет. // Библиотека литературы Древней Руси. Т.1. СПб, 1997. (по списку Ипатьевской летописи)

Словоуказателі:

  • Handbuch zur Nestorchronik. Bd.1-3. Munchen, 1977-86.
  • Творогов О. В. Лексический состав «Повести временных лет»: (Словоуказатели и частотный словник). Киев, 1984.

Література (крім узагальнюючих праць з літописанню):

  • Сухомлинов М. И. О древней русской летописи как памятнике литературном. СПб, 1856.
  • Шахматов А. А. Повесть временных лет, т.1. Вводная часть. Текст. Примечания. Пг., 1916.
  • Ильин Н. Н. Летописная статья 6523 года и её источник. М., 1957.
  • Алешковский М. Х. Повесть временных лет: Судьба литературного произведения в древней Руси. М., 1971.
  • Львов А. С. Лексика «Повести временных лет». М., 1975.
  • Хабургаев Г. А. Этнонимия «Повести временных лет» в связи с задачами реконструкции восточнославянского глоттогенеза. М., 1979.
  • Словарь книжников и книжности Древней Руси. Вып.1. Л., 1987. С.337-343. (статья О. В. Творогова)
  • Шайкин А. А. «Се повести времяньных лет…» От Кия до Мономаха. М., 1989.
  • Зиборов В. К. О летописи Нестора: Основной летописный свод в русском летописании XI в. СПб, 1995.
  • Цыб С. В. Древнерусское времяисчисление в «Повести временных лет». Барнаул, 1995.

Текст твору

Транскрипція оригінального тексту
Переклади на на сучасну українську мову

Див. також

Примітки

  1. Білінський В. Країна Моксель, або Московія: Роман-дослідження. — 2-ге видання, виправлене. — К. : Видавництво імені Олени Теліги, 2010. — С. 96. — ISBN 978-966-355-045-9.
  2. Храповицкий А. В. Памятные записки А. В. Храповицкого статс-секретаря Императрицы Екатерины Второй. — М. : В/о Союзтеатр СТД СССР, 1990. — Репринт іздания 1862 г. — С. 243. (рос.)

Джерела та література

Посилання

Література Це незавершена стаття про літературу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.