Подільська губернія
 | Ця стаття потребує доопрацювання. |
| Подільська губернія | ||||
 | ||||
| Центр |
Кам'янець-Подільський до 1914, до 1925 — Вінниця | |||
|---|---|---|---|---|
| Утворено | 1797 | |||
| Площа | 42 400 (1897) | |||
| Населення | 3 018 299 осіб (1897) | |||
| Попередники |
Подільське намісництво Брацлавське намісництво | |||
| Наступники |
Хмельницька область, Вінницька область, частково Одеська область та частина території Молдова | |||
| Історія України |
|---|
 |
|
|
|
|
|
|
|
Хронологія • Битви в історії • Історія культури Категорія • Інші країни |
Поді́льська губе́рнія — українська губернія на території східного Поділля: від 1797 року входила до Російської імперії, після Української революції в складі УНР; Української Держави, потім до 1925 року — в складі УСРР. Нині це переважно територія Хмельницької, Вінницької, частково Одеської, Миколаївської областей та Молдови.
Зміст
Географія[ред. | ред. код]
Межувала на заході з Австро-Угорщиною (Королівство Галичини і Володимирії), причому протягом близько 180 км межу складала річка Збруч, ліва притока Дністра; на півночі — з Волинською губернією, на сході — з Київською губернією, на південному сході і частково на півдні — з Херсонською, на південному заході — з Бессарабською губернією, від якої відділялася річкою Дністер.
Межею між Подільською та Херсонською губерніями були річки Кодима та Ягорлик, повторюючи південний кордон Речі Посполитої з Єдисаном
- до Бучацького миру 1672 та після Карловицького конгресу 1699 — з Османською імперією
- у 1774-1783 роках, після Кючук-Кайнарджійського договору — з Кримським Ханством
- у 1783-91 роках, після анексії Кримського Ханства Росією і до Ясського договору — з Османською імперією
- у 1792-93 роках, до другого поділу Польщі — з Катеринославським намісництвом Російської імперії.
Площа — 42 400 км².
Рельєф[ред. | ред. код]
Рельєф поверхні дуже складний завдяки, головним чином, розмиваючій діяльності річок. Загалом площу губернії представляло піднесене плато, що трохи знижувалося у напрямку з північного заходу до південного сходу і було перетнуте численними і глибокими річковими долинами; плато це продовжувалося на північ у Волинську губернію, на північний схід в Київську, на захід зливалося з Галицькою височиною, але з Карпатами ні орографічного, ні геологічного зв'язку не мало. Найбільш піднесені точки губернії знаходилися на північному заході.
У глибоких долинах річок абсолютні висоти спускалися до 121 м. Від вододілів між головними річками йшли на всі боки пологі схили, які потім круто обривалися в річкові долини. Південна частина губернії (по Дністру і його притоках) була сильніше порізана долинами і більш розчленована, ніж північна. У Кам'янець-Подільському повіті проходив чудовий ланцюг загострених горбів (мшанкових атолів), відомих під ім'ям Товтрів, або гір Медоборських. Великих низовин в Подільській губернії не було.
Водні ресурси[ред. | ред. код]
Найголовніші річки: Дністер і Південний Буг.
Дністер належав Подільській губернії впродовж 442,7 км (від гирла Збруча до гирла Ягорлика), складаючи природну її межу з Бесарабською губернією, і на всьому цьому протязі був судноплавним. Найважливіші його притоки в межах Подільської губернії — Збруч, Смотрич, Юшечка, Калюс, Лядава, Мурафа і Ягорлик, всі вони несудноплавні, текли вельми швидко в глибоких ущелинах і живилися не тільки атмосферними, але і ґрунтовими водами.
Буг протікав в Подільській губернії впродовж 542 км. (від с. Глядки до гирла Синюхи), був несудноплавним, з повільною течією, в болотистих берегах; такі ж і його притоки — Вовк, Бужок, Іква, Снівода, Десна, Згар, Рів, Соб, Синюха, Кодима.
Озер в Подільській губернії не було; з боліт найзначніші знаходились по річці Вовк, в Проскурівському повіті; по притоках Бугу було багато ставків.
Ґрунти[ред. | ред. код]
Переважають сірі лісові ґрунти та чорноземи опідзолені. Геологічна будова Подільської губернії була досить складна і різноманітна. По р. Бугу і деяких його притоках виступали граніти; у глибокій долині Дністра і по його притоках оголювалися силурійські і крейдяні відкладення; велика частина губернії була покрита третинними відкладеннями, що складалися головним чином з вапняків (у східній смузі губернії — з пісків так званого Балтського ярусу); у Вінницькому, Брацлавському і Гайсинському повітах зустрічалися піски, ймовірно, нижньотретинні, рясні підземні води витікали у вигляді джерел на верхньому спаї силурійських відкладень. З корисних копалини в Подільській губернії зустрічалися будівельні камені щільні вапняки, третинні м'які «пильні камені», літографський камінь, гіпс, фосфорити, жерновики).
Ліси складалися майже виключно з листяних порід (дуб, граб, берест, ясен, клен, береза, липа, осика, верба, черешня і ін.).
Ліси становили всього 11,7% загальної площі зручних земель; вони були розподілені досить рівномірно. Найменше лісів було в повітах Проскурівському (5,7%) і Балтському (7,9%). Великих суцільних просторів лісів і боліт не було.
Адміністративний поділ[ред. | ред. код]
Центр — Кам'янець-Подільський до 1914, до 1925 — Вінниця.
У 1820 році губернія складалася з 12 повітів[1]. У 1880 губернія складалася з 12 повітів, в межах яких нараховувалося 12 повітових і 2 заштатних (приписних) міста і 83 містечка. У 1905 році було 12 повітових і 5 заштатних міст, одне безповітове місто Жмеринка та 121 містечко[2]
Згідно перепису 1897 року, в склад губернії входило 12 повітів:
| № | Повіт | Повітове місто | Площа, верст² |
Населення[3] (1897), чол. |
|---|---|---|---|---|
| 1 | Балтський | Балта (23 363 чол.) | 6824,1 | 391 018 |
| 2 | Брацлавський | Брацлав (7863 чол.) | 2706,3 | 241 868 |
| 3 | Вінницький | Вінниця (30 563 чол.) | 2619,3 | 248 314 |
| 4 | Гайсинський | Гайсин (9 374 чол.) | 2972,7 | 248 142 |
| 5 | Кам'янець-Подільський | Кам'янець-Подільськ (35 934 чол.) | 2534,3 | 266 350 |
| 6 | Летичівський | Летичів (7 248 чол.) | 2371,7 | 184 477 |
| 7 | Літинський | Літин (9420 чол.) | 2919,0 | 210 502 |
| 8 | Могилівський | Могилів-на-Дністрі (22 315 чол.) | 2413,0 | 227 672 |
| 9 | Ушицький | Нова Ушиця (6371 чол.) | 2495,7 | 223 312 |
| 10 | Ольгопільский | Ольгопіль (8134 чол.) | 3521,9 | 284 253 |
| 11 | Проскурівський | Проскурів (22 855 чол.) | 2364,6 | 226 091 |
| 12 | Ямпільський | Ямпіль (6 605 чол.) | 3179,1 | 266 300 |
Губернатори Подільської губернії[ред. | ред. код]
- 01.09.1915–1917 Олександр Петрович М'якінін, губернатор
- 12.09.1911–1915 Олексій Миколайович Ігнатьєв (1874–1948), губернатор
- 1908–1914 Федір Федорович Трепов (13.05.1854–1938), генерал-губернатор
- 1905–1908 Володимир Олександрович Сухомлинов (4.08.1848—2.02.1926), генерал—губернатор
- 06.1904— .05.1905 Миколай Васильович Клейгельс (25.11.1850—20.07.1916), генерал—губернатор
- 14.02.1901—.09.1911 Олександр Олександрович Ейлер (5.02.1855—28.03.1920), губернатор
- 1898–1904 Михайло Іванович Драгомиров (8.11.1830–15.10.1905), генерал-губернатор
- 9.04.1896— 9.02.1901 Михайло Костянтинович Сем'якін, губернатор
- 17.02.1894—25.11.1895 Олександр Олексійович Баумгартен, губернатор
- 23.09.1892—31.01.1894 Олександр Олексійович Наришкін (1839–1916), губернатор
- 08.1889— .12.1897 Олексій Павлович Ігнатьєв (22.05.1842—9.12.1906), генерал-губернатор
- 5.06.1885—31.08.1892 Василь Матвійович Глинка (1836–1902), губернатор
- 24.07.1884— 5.06.1885 Віктор Вільгельмович фон Валь (1840—7.02.1915), губернатор
- 8.07.1882–19.07.1884 Дмитро Миколайович Батюшков, губернатор
- 01.1881–15.07.1888 Олександр Романович Дрентельн, (7.03.1820–15.07.1888) генерал-губернатор
- 15.06.1879–18.06.1882 Леонід Олександрович Милорадович (19.12.1841—7.04.1908), губернатор
- 09.1877—.01.1881 Михайло Іванович Чертков (2.08.1829–16.10.1905), тимчасовий генерал-губернатор
- 23.08.1877—23.05.1879 Сергій Миколайович Гудим-Левкович, губернатор
- 11.05.1873— 8.08.1877 Олександр Сергійович Муханов (1835–1877), губернатор
- 14.11.1869—11.05.1873 Іван Васильович Мещерський (29.06.1827—), губернатор
- 01.1869–1881 Олександр Михайлович Дондуков-Корсаков (12.09.1820–15.04.1893), генерал-губернатор
- 1.01.1866 [1.01.1867]—5.10.1869 Олександр Дмитрович Горемикін (10.01.1832—8.06.1904), губернатор
- 01.1865—30.12.1868 Олександр Павлович Безак (24.04.1801—30.12.1868), генерал-губернатор
- 13.07.1864— 1.01.1866 Микола Миколайович Сухотін, губернатор
- 3.08.1860[23.04.1861]—12.06.1864 Рудольф Іванович Брауншвейг, губернатор
- 12.1862— .01.1865 Микола Миколайович Анненков (6.12.1799—25.11.1865), військовий губернатор
- 23.11.1856— 3.04.1860 Володимир Пилипович Пфелер, губернатор
- 13.06.1854[19.03.1855]—6.11.1856 Михайло Васильович Степанов, губернатор
- 9.12.1852–13.06.1854 Андрій Миколайович Вяземський, губернатор
- 1852–1862 Іларіон Іларіонович Васильчиков (−1863), військовий губернатор
- 29.11.1849— 9.12.1852 Володимир Єгорович Анненков, губернатор
- 14.11.1846—22.11.1849 Василь Семенович Сотников, губернатор
- 3.05.1842–14.11.1846 Афанасій Олександрович Радищев (1796–1881), губернатор
- 13.11.1840—30.11.1841 Карл Якович Фліге, губернатор
- 27.01.1839–13.11.1840 Павло Іванович Петров, губернатор
- 12.1837— .08.1852 Дмитро Гаврилович Бібіков (18.03.1791—22.02.1870), військовий губернатор
- 1835–1837 Олександр Дмитрович Гур'єв (31.05.1786–16.12.1865), військовий губернатор
- 17.10.1835—27.01.1839 Григорій Сергійович Лошкарьов, губернатор
- 15.12.1834–17.10.1835 Павло Петрович Турчанінов, губернатор
- 15.10.1833—25.07.1834 Григорій Сергійович Лошкарьов, губернатор
- 01.1832–1835 Василь Васильович Левашов (10.10.1783—23.09.1848), генерал—губернатор
- 02.1831—.01.1832 Василь Васильович Левашов (10.10.1783—23.09.1848), тимчасовий генерал-губернатор
- 11.1830— 1.02.1831 Яків Олексійович Потьомкін (16.10.1781—1.02.1831), тимчасовий генерал—губернатор
- 22.02.1831–14.05.1833 Федір Петрович Луб'яновський (9.08.1777—2.02.1869), губернатор
- 31.12.1823—22.02.1831 Миколай Мартинович Грохольський, губернатор
- 1816–1822 Станіслав Іванович Павловський, губернатор
- 08.1814— .08.1825 Олексій Миколайович Бахметьєв (1774–15.09.1841), військовий губернатор
- 1811–1816 Франц Карлович Сен-Прі, губернатор
- 1808–1811 Петро Максимович Литвинов, губернатор
- 1808–1808 Петро Іванович фон Берг, губернатор
- 1801–1808 Володимир Іванович Чевкін (1754–1831), губернатор
- 17.04.1800— 1801 Карл Іванович Тензен, губернатор
- 10.07.1798–17.04.1800 Олексій Євстахійович Юзефович, губернатор
- 1798–1799 Іван Васильович Гудович (11.11.1732—22.01.1820), генерал-губернатор
- 26.04.1797–1798 Петро Миколайович Янов, губернатор
- 4.12.1796—.03.1798 Олександр Андрійович Беклешов (1.03.1745—24.07.1808), генерал-губернатор
- 1795–1797 Микола Олексійович Вердеревський, губернатор
- 1795–1796 Тимофій Іванович Тутолмін (3.01.1740—1.10.1809), генерал-губернатор
(джерело[4])
Подільська губернія в 1917–1920 роках[ред. | ред. код]
У травні 1917 р. губернським комісаром Поділля був призначений Микола Стаховський. З проголошенням незалежності Української Народної Республіки 9(22) січня 1918 року Подільська губернія увійшла до складу незалежної України; губернським комісаром (губернатором) Поділля тоді був Григорій Степура; 11 березня 1918 року його змінив В.Дудич. Після гетьманського перевороту 29-30 квітня 1918 року губернатором (губернським старостою) гетьман Скоропадський призначив Сергія Кісєльова. Губернія мала бути складеною з 16 повітів. До вже існуючих 12 повітів заплановано було долучити 4 повіти Бесарабської губернії: Хотинський, Сороцький, Оргіївський та Більцівський повіти.
У листопаді — грудні 1918 р. в ході повстання проти гетьмана влада перейшла до Директорії УНР. Губернатором Поділля знову став Григорій Степура. В березні — квітні 1919 р. війська РСФСР в результаті свого наступу і боїв з військами УНР захопили Подільську губернію. Війська УНР частково були розбиті, частково відступили на територію ЗУНР і Бесарабії, що була вже під владою Румунії. 17 квітня 1919 р. російські більшовицькі війська захопили м. Кам'янець-Подільський.
Але наприкінці травня — на початку червня 1919 р. війська УНР, які на той час опинились під загрозою цілковитого знищення з боку військ Польщі і Радянської Росії, перейшли в рішучий контрнаступ з Кременецького повіту Волині і східних районів ЗУНР. Протягом червня — початку липня 1919 р. західні повіти Поділля були звільнені українськими військами від червоних росіян. В Кам'янець-Подільський з території ЗУНР переїхав уряд і Директорія УНР на чолі з С. Петлюрою. У червні — липні 1919 р. губернатором Поділля від УНР був М. Куриленко. Однак у липні 1919 ситуація на фронті різко загострилася, війська РСФСР перейшли в наступ на контрольовану УНР територію. Становище було врятоване тим, що 16-17 липня через р.Збруч в Кам'янець-Подільський повіт губернії відступили зі своєї власної території Галичини війська (УГА) і уряд ЗУНР під тиском військ Польщі. А оскільки УНР і ЗУНР були союзниками і формально навіть об'єдналися 22 січня 1919 р. в одну державу, то сили незалежної України подвоїлися. Наприкінці липня 1919 р. об'єднані війська УНР і ЗУНР перейшли в рішучий наступ проти РСЧА. На кінець серпня — початок вересня 1919 практично вся територія Подільської губернії була визволена від російських більшовиків.
Але вже у вересні 1919 нависла інша загроза — з боку Добровольчої армії генерала Денікіна, що наступали з півдня і сходу проти Червоної армії. Керівництво УНР намагалось домовитися з Денікіним, оскільки в обох був спільний ворог — більшовики. УНР просила країни Антанти — Францію, В.Британію, США та інших вплинути на російських білогвардійців, щоб вони не воювали проти українців. Та все було марно. Жодна з великих держав не стала на захист української держави. Наприкінці вересня 1919 р. Добровольча армія за наказом Денікіна розпочала активні воєнні дії проти армії УНР і УГА. Під час жорстоких і героїчних боїв у вересні — жовтні — листопаді 1919 війська УНР і ЗУНР зазнали поразки від білогвардійців. Армія УНР відійшла в район міст Старокостянтинова і Любара на півдні Волині, а УГА уклала в умовах епідемії тифу сепаратне перемир'я з Денікіним. Західні райони губернії з містом Кам'янцем уряд УНР добровільно віддав під окупацію військами Польщі, щоб вони не дістались росіянам.
В січні — лютому 1920 р. війська РСФСР, які розгромили денікінців, знову захопили більшу частину Подільської губернії. УГА перейшла на бік більшовиків, знову ж таки бажаючи у такий спосіб фізично вціліти. На заході губернії встановився фронт між військами Польщі і Радянської Росії на захід від Вінниці, Жмеринки, Могилева-Подільського. На виконання умов Варшавського договору між С. Петлюрою і Польщею 25 квітня 1920 р. війська Польщі і 2 дивізії УНР перейшли у наступ проти військ РСФСР. У цей час вже більша частина губернії опинилась під контролем військ Польщі і УНР. Але у червні 1920 р. набагато чисельніша РСЧА перейшла в контрнаступ. В липні війська Польщі і УНР були відкинуті більшовиками за р. Збруч.
У вересні 1920 р. під час контрнаступу війська УНР і Польщі звільнили від більшовиків західні повіти Поділля, в Кам'янець знову переїхав уряд УНР. Але Польща більше не хотіла і не могла воювати з Росією і жертвувати життям своїх людей, тому уклала перемир'я з РСФСР. Російські більшовики скористались цим і протягом 10-21 листопада розбили війська УНР і вийшли на новий кордон з Польщею по р. Збруч.
Подільська губернія у складі Української СРР (1920–1925)[ред. | ред. код]
![[icon]](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/1c/Wiki_letter_w_cropped.svg/20px-Wiki_letter_w_cropped.svg.png){kind=small} | Цей розділ потребує доповнення. (серпень 2018) |
Карта Подільської губернії, 1921
Карта Подільської губернії, 1921
Карта Подільської губернії, 1922
Карта Подільської губернії, 1923
Територія колишньої Подільської губернії, адміністративний поділ від 12 квітня 1925 року
Населення[ред. | ред. код]
Рідна мова населення (перепис 1897 року[5]) :
- українська — 2 442 819 — 80,93%
- єврейська — 369 306 — 12,24%
- російська — 98 984 — 3,28%
- польська — 69 156 — 2,29%
- молдовська — 26 764 — 0,89%
- німецька — 4069 — 0,13%
- татарська — 2296 — 0,08%
- башкирська — 1113 — 0,04%
- чеська — 886 — 0,03%
- інші — 2906 — 0,1%
- всього — 3 018 299
Щільність населення, за даними перепису 1897 року, становила на 82,1 жит. на кв. версту. За щільностю населення Подільська губернія займала друге після Московської губернії місце в Європейській Росії (не рахуючи губерній Царства Польського). Найнаселенішим був Каменецкий повіт — 105 жит. на кв.в., найменше Балтський — 52,5 на 1 кв. в.
Кількість поселень в губернії — 7207, зокрема 17 міст і 120 містечок. У 1872 р. всього населення було 1 954 627 жителів, а за переписом 1897 року — 3 031 513 (1 516 760 чоловік і 1 514 753 жінок.), що становило близько 2% щорічного приросту.
У 17 містах за переписом 1897 р. проживало 221 870 осіб, або 7,4% населення губернії
У 1666 селах, 150 крупніших селищах та хуторах у 1897 р. мешкало 2 796 429 жителів, або 92,6% населення губернії.
За суспільними станами населення у 1895 р. розподілялося так:
- дворяни — 26 208
- духовного звання — 468
- міщани 511 273
- спадкові почесні громадяни — 4384
- особисті почесні громадяни — 5329
- купці — 5590
- селяни — 2 037 754
- євреї-землевласники — 13 951
- відставні нижні чини і їх сімейства — 176 709
- іноземці і ін. — 9986
| Розподіл населення в містах губернії за мовою (перепис 1897 року) | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Місто | Українська | Російська | Єврейська | Польська | Німецька | Інша |
| Кам'янець-Подільський | 27,1% | 20,6% | 44,8% | 6,0% | 0,3% | 1,5% |
| Балта | 17,7% | 23,0% | 56,3% | 1,3% | 0,1% | 1,6% |
| Брацлав | 33,2% | 22,7% | 41,7% | 1,5% | 0,3% | 0,6% |
| Вінниця | 35,5% | 17,0% | 37,5% | 7,1% | 0,4% | 2,5% |
| Гайсин | 42,1% | 9,4% | 46,1% | 1,8% | 0,1% | 0,5% |
| Летичів | 23,7% | 9,0% | 56,6% | 10,2% | 0,5% | |
| Літин | 32,3% | 22,6% | 40,6% | 3,8% | 0,7% | |
| Сальниця | 74,6% | 0,4% | 24,3% | 0,5% | 0,1% | 0,1% |
| Хмільник | 46,1% | 1,3% | 51,3% | 1,3% | ||
| Могилів-Подільський | 29,2% | 12,0% | 54,6% | 3,1% | 0,3% | 0,8% |
| Бар | 33,4% | 4,9% | 57,7% | 3,8% | 0,2% | |
| Ольгопіль | 59,5% | 7,7% | 30,3% | 0,8% | 1,7% | |
| Проскурів | 19,4% | 15,2% | 49,7% | 12,4% | 0,3% | 3,0% |
| Нова Ушиця | 28,8% | 33,3% | 34,8% | 2,8% | 0,2% | 0,1% |
| Стара Ушиця | 59,6% | 1,1% | 37,9% | 1,4% | ||
| Вербовець | 55,5% | 1,6% | 28,6% | 14,1% | 0,2% | |
| Ямпіль | 49,7% | 4,2% | 42,7% | 2,5% | 0,3% | 0,6% |
Релігія[ред. | ред. код]
Релігійний склад населення (перепис 1897 року[6]) :
- православні — 2 358 497 (78,14%)
- юдеї — 370 612 (12,28%)
- римо-католики — 262 738 (8,7%)
- старообрядці — 18 849 (0,62%)
- протестанти — 3876 (0,13%)
- мусульмани — 3460 (0,11%)
- інші — 267 (0,01%)
- Православних церков — 1645, 7 чоловічих і 4 жіночих монастиря
- Синагог — 89, єврейських молитовних будинків — 431
- Римсько-католицьких костьолів і каплиць — 202
- Лютеранських церков — 4
- Мечеть — 1
Найбільші громади юдеїв (за переписом 1897 р.):
| Населений пункт | Повіт | Всього | Юдеї | % |
|---|---|---|---|---|
| Кам'янець-Подільський | Кам'янецький | |||
| Балта | Балтський | |||
| Могилів-Подільський | Могилівський | |||
| Вінниця | Вінницький | |||
| Проскурів | Проскурівський | |||
| Тульчин | Брацлавський | |||
| Бершадь | Ольгопільський | |||
| Меджибіж | Летичівський | |||
| Хмільник | Літинський | |||
| Богопіль | Балтський | |||
| Бар | Могилівський | |||
| Криве Озеро | Балтський | |||
| Немирів | Брацлавський | |||
| Дунаївці | Ушицький |
Найбільшою чисельність римо-католиків була в таких населених пунктах (за переписом 1897):
| Населений пункт | Повіт | Всього | Римо-католики | В% |
|---|---|---|---|---|
| Городок | Кам'янецький | |||
| Кам'янець-Подільський | Кам'янецький | |||
| Чернівці | Ямпільський | |||
| Проскурів | Проскурівський | |||
| Вінниця | Вінницький | |||
| Гречани | Проскурівський | |||
| Жмеринка | Вінницький | |||
| Шаровечка | Проскурівський | |||
| Бар | Могилівський | |||
| Шостаківка (Шаргород) | Могилівський | |||
| Мацьківці | Проскурівський | |||
| Оринин | Кам'янецький | |||
| Маниківці | Летичівський |
Розселення старообрядців в Подільській губернії (за переписом 1897 року):
| Населений пункт | Повіт | Всього | Старообрядці | У % |
|---|---|---|---|---|
| Балта | Балтський | |||
| Брацлав | Брацлавський | |||
| Перепеличчя | Брацлавський | |||
| Шура Копіївська | Брацлавський | |||
| Борсків | Вінницький | |||
| Вінниця | Вінницький | |||
| Жуківці | Вінницький | |||
| Курники з Атаками | Вінницький | |||
| Людавка | Вінницький | |||
| Гайсин | Гайсинський | |||
| Женишківці | Летичівський | |||
| Петраші | Летичівський | |||
| Літин | Літинський | |||
| Слобода-Чернятинська | Літинський | |||
| Бар | Могилівський | |||
| Куренівка | Ольгопільський | |||
| Пилипонівка | Ольгопільський | |||
| Пилипи-Хребтіївські | Ушицький | |||
| Ставчани | Ушицький | |||
| Бушинка | Ямпільський | |||
| Краснянка | Ямпільський | |||
| Пилипи-Борівські | Ямпільський | |||
| Юхимівка | Ямпільський |
Господарство[ред. | ред. код]
Головне заняття жителів — сільське господарство. Ремеслами в 1895 році займалося 69 399 людей. За даними 1886, кустарними промислами займалося більше 6 тис. чоловік. У Проскурівському, Ольгопольському і Балтському повітах селяни деяких сіл займалися шиттям кожухів і кожушків, виробом овчин і шкіри і шиттям чобіт. У Вінницькому, Летичівському і Ольгопольському повітах існувало гончарне виробництво, в останньому — також вироблялися дерев'яні вироби; у Ямпольському — тесання каменів. Всіх фабрик і заводів в 1896 р. було 5 171, з 28 501 робітниками.
У губернії на межі з Австрією були 2 митниці — Гусятинська та Ісаковецька, Гуківська застава і Сатановський перехідний пункт.
Залізниць було 565 км, поштових доріг — близько 12 тис.км, поштових станцій — 50, з 715 кіньми. Ґрунтових доріг — 3 307 км.
Землевласники розводили головно яблука, груші і сливи, місцями і «волоські горіхи»; вишні і черешні стояли на другому плані; нерідкі персики і абрикоси; айва зустрічалися переважно в Балтському повіті. У селян переважали сливи і вишні. З ягід землевласники розводили полуницю, малину, смородину, аґрус. Кизил росте в дикому вигляді на південних кам'янистих схилах і стрімчастих берегах річок і струмків басейну Дністра. Дико ростуть також барбарис і терен. Виноград розводився головно в прибережній смузі Дністра. Виноробство існувало в Ольгопільському, Балтському, Ямпільському і Новоушицькому повітах.
Див. також[ред. | ред. код]
- Поділля
- Кармелюк Устим Якимович
- Karta kamienieckiego powiatu — Wilno, 1820.[недоступне посилання з жовтня 2019]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Генеральная карта Подольской губерніи Съ показаніемъ почтовыхъ и большихъ проѣзжихъ дорогъ, станціи и разстоянія между оными верстъ — Сочинена 1820 года въ Ст. Петербургѣ
- ↑ Олена Кримська. Фонди Хмельницького обласного державного архіву — важливе джерело для вивчення землеволодінь міст і містечок Подільської губернії кінця XVIII — початку XX ст.
- ↑ Демоскоп Weekly. Перший загальний перепис населення Російської Імперії 1897 р. Наявне населення в губерніях, повітах, містах Російської Імперії (без Фінляндії). Архів оригіналу за 2012-06-01. Процитовано 2016-12-10.
- ↑ Всесвітній історичний проект. Архів оригіналу за 9 березень 2007. Процитовано 17 серпень 2007.
- ↑ Сергій Чорний. Національний склад населення України в ХХ сторіччі. Архів оригіналу за 19 листопад 2008. Процитовано 29 липень 2009.
- ↑ [1]
Посилання[ред. | ред. код]
- Подільська губернія // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
- Мороз Валентин. Україна у двадцятому столітті: 1900–1920 роки. Львів : Астролябія, 2010. — С. 326–418.
- Україна. 1919 рік: М. Капустянський. «Похід Українських армій на Київ-Одесу в 1919 році». Є. Маланюк. «Уривки зі спогадів». Документи та матеріали. — Київ : Темпора, 2004. — 558 с.
- Ковальчук Михайло. Невідома війна 1919 року: українсько-білогвардійське протистояння. — Київ : Темпора, 2006. — 576 с.
- Сосюра Володимир. Третя рота: роман. — Київ : Знання, 2010. — C. 151–178.
Джерела[ред. | ред. код]
- Маркова О. Є. Подільська губернія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 303. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Кубійович В., Жарський Е., Ждан М. Поділля // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.. Словникова частина. — Т. 6. — С. 2131—2145.
- Географічна енциклопедія України. — Т. 2. — К., 1993. — С. 52.
- Мазур О. Поділля // Довідник з історії України. — 2-ге видання. — К., 2001. — С. 586—587.
- Памятная книжка Подольской губернии на 1859 год. Каменец-Подольск. 1859
- Список чинам, состоящим на службе в Подольской губернии на 1 июня 1872 года. Каменец-Подольск. 1872
- Адресы должностных лиц, правительственных учреждений и частных фирм, находящихся в г. Каменец-Подольске. 1891 год
- Адресы должностных лиц, правительственных учреждений и частных фирм, находящихся в г. Каменец-Подольске. 1892 год
- Подольский адрес-календарь 1895 год. Каменец-Подольск. 1895
- Список населених місць по повітам (округам) та районам (волостям) Поділля. — Вінниця : Адміністративно-Територіяльна Комісія при Подільському Губвиконкомі, 1923.
| |||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||
