Полейовський Петро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петро Полейовський
Народження 1734(1734)
Смерть 1776(1776)
Праця в містах Львів
Архітектурний стиль рококо
Полейовський Петро у Вікісховищі?

Петро́ Полейо́вський (1734 — 1776) — львівський архітектор доби рококо.

Біографія

Народився 1734 року. Був сином Яна і Катерини. Де проходив навчання — невідомо. Дмитро Крвавич припускав, що Полейовський міг бути українцем за походженням.[1] За припущеннями Володимира Вуйцика та Збіґнєва Горнунґа міг бути учнем Бернарда Меретина. Вуйцик також припускав, що Полейовський міг вивчати архітектуру у львівській єзуїтській колегії. 1765 року отримав титул королівського архітектора, що звільняло його від цехової залежності. Проживав у Львові на вулиці Вірменській. Спочатку в будинку № 14 разом зі скульптором Антоном Осинським, потім у власноруч збудованому під № 13. 1769 року взяв у монастиря кармеліток босих земельну ділянку у спадкову оренду на 150 років (на розі нинішніх вулиць Винниченка і Лисенка).[2] Помер між 27 березня і 21 травня 1776 року. Похований у Латинському кафедральному соборі Львова.

Був одружений з Маріанною з Пелчинських (померла 1781). Мав двох братів скульпторів (Яна і Матвія), двох сестер. Сестра Розалія була дружиною скульптора Антона Осинського, а Магдалина — художника Матвія Міллера. Мав доньку Вероніку Теклю, народжену 1764, сина Руперта Вінцента Войцеха (трьох імен), народився 27 березня 1776, хрещені батьки — Матвій Міллер і Розалія Осинська (вдова Антона Осинського).

Проекти

  • Костел францисканського монастиря в Перемишлі за власним проектом, виконаним 1753 року. Розробив також проект головного вівтаря (реалізований його братом Матвієм), можливо також був автором проектів решти внутрішнього оздоблення.
  • Двоярусна стінна дзвіниця на три дзвони при парафіяльному костелі в селі Наварія (1766).
  • Керівництво перебудовою Латинської катедри у Львові у 17651771 роках. Готичний купол вежі замінено на бароковий, до презбітеря зроблено дві двоповерхові прибудови: одна використовувалась як захристія і бібліотека, друга — як особисті покої архієпископа. До західного фасаду прибудовано вівтар. Полейовський також повністю керував новим мистецьким оздобленням — виконав проекти вівтарів, лав для райців і лавників міста.
  • Консультації при будівництві Успенського собору Почаївської лаври. Початковий проект виконано 1771 року Готфрідом Гофманом. Він же і провадив будівництво. Однак 1775 року для ревізії виконаних робіт і корекції проектів запрошено Полейовського. 20 квітня 1775 року Полейовський склав письмовий звіт про обстеження, що складався із 7 пунктів. Власне за його рекомендацією у бічних каплицях влаштовано коробові склепіння, дві вежі було дещо «розвернуто» відносно лінії головного фасаду, як у городенківському костелі Бернарда Меретина. У деяких моментах корективи відображали нові тенденції, характерні для раннього класицизму. Будівництвом за новими планами займався вже інший львівський архітектор — Франциск Кульчицький. Петро Полейовський міг також бути автором проекту вівтаря, виконаного вже після його смерті братом Матвієм. Донині вівтар не зберігся і про його вигляд можна судити лише з гравюр та однієї акварелі, виконаної 1846 року Тарасом Шевченком (див. Собор Почаївської Лаври (внутрішній вигляд)).
  • Проект 1776 року на перебудову Низького замку на ряд приміщень для австрійських губерніяльних установ. У комплексі була передбачена вежа з годинником, увінчана алегоричними статуями Галичини і Лодомерії. Посеред утвореної будівлями площі мала стояти колона зі статуєю Йосифа II. Не реалізовано.[3]

Дрібні роботи

Роботи що приписуються

  • Участь у побудові костелу в Берездівцях за проектом Бернарда Меретина, завершеного 1769 року (версія Збігнєва Горнунга).
  • Фасад костелу бернардинського монастиря в Дуклі у нинішній Польщі (версія Збігнєва Горнунга).
  • Костел в Ходорові, фундований Францискою Жевуською (версія Володимира Вуйцика).
  • Житловий будинок генерала Роха Вінявського на нинішній вулиці Театральній, 10 у Львові, завершений ймовірно 1773 року. Припущення зроблене Володимиром Вуйциком на основі порівнянь будівельного «почерку» цієї кам'яниці з іншими, збудованими Полейовським.[4]

Примітки

  1. Пишучи про його рідного брата Матвія, Крвавич називає його українцем за походженням, який «мабуть вважав себе визнавцем латинського обряду». Див. Крвавич Д. П. Українська скульптура періоду рококо // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. — Львів, 1998. — Т. 236 (CCXXXVI). — С. 149.
  2. Вуйцик В. С. До історії будинків Наукового товариства ім. Шевченка // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація»  — Вип. 14, 2004. — С. 166. — ISBN 966-95066-4-13.
  3. Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка — Том 241 (CCXLI), 2001. — С. 124.
  4. Вуйцик В. С. З історії львівських кам'яниць. Вулиця Театральна, 10. // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 14, Львів, 2004. — С. 147. — ISBN 966-95066-4-13.

Джерела