Відмінності між версіями «Полоцький собор»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
[перевірена версія][перевірена версія]
(правопис)
м (автоматична заміна {{Не перекладено}} вікі-посиланнями на перекладені статті)
 
(Не показані 12 проміжних версій 9 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
 
[[Файл:Полацк. Сафійскі сабор. Хоры.jpg|міні|праворуч|180пкс|<center>[[інтер'єр]] приміщення [[Софійський собор (Полоцьк)|полоцького Софійського собору]]</center>]]
 
[[Файл:Полацк. Сафійскі сабор. Хоры.jpg|міні|праворуч|180пкс|<center>[[інтер'єр]] приміщення [[Софійський собор (Полоцьк)|полоцького Софійського собору]]</center>]]
'''Полоцький собор'''&nbsp;— [[собор]] [[Греко-католицькі церкви|Греко-католицької церкви]] під час існування [[Російська імперія|Російської імперії]], що відбувся [[12 лютого]]&nbsp;— [[18 лютого]] [[1839]] року в м. [[Полоцьк]]у <tt>в приміщенні [[Софійський собор (Полоцьк)|Софійського собору]]</tt><ref name="drevo"/>. Оприлюднення [[Акт (документ)|акту]] ''полоцького собору'' почалося з квітня 1839&nbsp;р.<ref name="drevo"/>. Метою ''собору'' була ліквідація Греко-католицької церкви в [[Україна|Україні]] та [[Білорусь|Білорусі]] в [[кордон]]ах Російської імперії з [[Політична ідеологія|ідеологічних]] міркувань<ref>Полацкая грэка-каталіцкая архіепархія // «[[Велике князівство Литовське (енциклопедія)|Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя]]». 2-е выданне / Рэд. кал.: Г.&nbsp;П.&nbsp;Пашкоў (галоўны рэд.), Т.&nbsp;У.&nbsp;Бялова і інш.; Маст. З.&nbsp;Э.&nbsp;Герасімович&nbsp;— Мінск: Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 2007 г.&nbsp;— Т.2, С.450&nbsp;— ISBN 978-985-11-0394-8. {{ref-be}}</ref><ref name="ЕІБ5">''Кірэеў Віктар'', «Полацкі царкоўны сабор 1839», [[Енциклопедія історії Білорусі|Энцыклапедыя гісторыі Беларусі]]: У 6 т., Мінск, 1999 г.,&nbsp;— Т.5, С.540-541&nbsp;— ISBN 985-11-0141-9. {{ref-be}}</ref>. [[Державний секрет|Секретна]] [[інструкція]] уряду Росії від 1834&nbsp;р. стверджувала про необхідність «поступового й обережного» примусу [[Уніати|уніатів]] у підпорядкуванні їх владі [[РПЦ]] [[Московський Патріархат|МП]]<ref name="ЕІБ5"/>. Скликали цей ''собор'' [[Йосиф (Семашко)|Йосиф Семашко]], [[Антоній (Зубко)|Антоній Зубко]], [[Василь (Лужинський)|Василь Лужинський]], котрі заздалегідь були введені в оточення [[Йосафат (Булгак)|Йосафата Булгака]]<ref name="ЕІБ5"/>.
+
'''Полоцький собор'''&nbsp;— [[собор]] [[Руська унійна церква|Руської греко-католицької церкви]] в межах [[Російська імперія|Російської імперії]] відбувся [[12 лютого]]&nbsp;— [[18 лютого]] [[1839]] року в м. [[Полоцьк]]у в приміщенні [[Софійський собор (Полоцьк)|Софійського собору]]<ref name="drevo"/>. Оприлюднення [[Акт (документ)|акту]] ''полоцького собору'' почалося з квітня 1839&nbsp;р.<ref name="drevo"/>. Метою ''собору'' була ліквідація Греко-католицької церкви в [[Україна|Україні]] та [[Білорусь|Білорусі]] в [[кордон]]ах Російської імперії з [[Політична ідеологія|ідеологічних]] міркувань<ref>Полацкая грэка-каталіцкая архіепархія // [[Велике князівство Литовське (енциклопедія)|«Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя»]]. 2-е выданне / Рэд. кал.: Г.&nbsp;П.&nbsp;Пашкоў (галоўны рэд.), Т.&nbsp;У.&nbsp;Бялова і інш.; Маст. З.&nbsp;Э.&nbsp;Герасімович&nbsp;— Мінск: Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 2007 г.&nbsp;— Т.2, С.450&nbsp;— ISBN 978-985-11-0394-8. {{ref-be}}</ref><ref name="ЕІБ5">''Кірэеў Віктар'', «Полацкі царкоўны сабор 1839», [[Енциклопедія історії Білорусі|Энцыклапедыя гісторыі Беларусі]]: У 6 т., Мінск, 1999 г.,&nbsp;— Т.5, С.540-541&nbsp;— ISBN 985-11-0141-9. {{ref-be}}</ref>. [[Державний секрет|Секретна]] [[інструкція]] уряду Росії від 1834&nbsp;р. стверджувала про необхідність «поступового й обережного» примусу [[Греко-католицизм|греко-католиків]] до підпорядкування їх владі [[РПЦ|Відомства православного сповідання Російської імперії]]<ref name="ЕІБ5"/>. Скликали цей ''собор'' [[Йосиф (Семашко)|Йосиф Семашко]], [[Антоній (Зубко)|Антоній Зубко]], [[Василь (Лужинський)|Василь Лужинський]], котрі заздалегідь були введені в оточення [[Йосафат (Булгак)|Йосафата Булгака]]<ref name="ЕІБ5"/>.
   
 
== Історія ==
 
== Історія ==
''Характер'' зазначеного ''собору'' стає зрозумілим ''історичними умовами'', коли цей ''собор'' був нав'язаний «згори» російським [[окупація|окупаційним]] режимом царату на теренах [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] після російських карательних акцій під час [[Листопадове повстання (1830—1831)|повстання 1830–1831 років]], з-за чого «знизу» <tt>[[поспільство]]</tt> місцевого народу не чинило спротиву<ref>На теренах [[Україна|України]] та [[Білорусь|Білорусі]] до окупації [[ВКЛ|Великого князівства Литовського]] Російською імперією не було [[РПЦ|Російської православної церкви]] [[Московський патріархат|Московського патріархату]], котра при сприянні російського [[політичний режим|політичного режиму]] набула присутності.</ref>. ''Підготовка'' до цього ''собору'' велась таємно з 1835&nbsp;р. Секретним комітетом<ref name="ЕІБ5"/><ref name="drevo"/>, а під проведення згаданого ''собору'' прибув російський 29-й [[Козаки|козацький]] [[полк]]<ref name="drevo">[http://drevo-info.ru/articles/14808.html ПОЛОЦКИЙ СОБОР 1839] {{ref-ru}}</ref>. На ''полоцькому соборі'' було 111 греко-католицьких священиків, які не відали про таємну [[Інтрига|інтригу]] і раптово дізналися про це, котрі спробували виступити проти ліквідації Греко-католицької церкви та збирали підписи з цією метою, паралельно зі збором підписів намовлених прихильників ліквідації Греко-католицької церкви (з метою поліпшення свого матеріального становища за рахунок вказаної ліквідації<ref name="ЕІБ5"/>); деякі з прихильників Греко-католицької церкви були заслані далеко від Батьківщини у внутрішні області Росії <tt>(традиційна метода Росії під час [[репресії|репресій]] - ізоляція від впливу неросійських священиків на не російську [[Паства|паству]])</tt><ref name="drevo"/>. У Білоруській [[єпархія|єпархії]] з числа 680 уніатських [[священик]]ів дали підписи лише 186 для такого ''собору'' після адміністративного тиску, намагалися перейти в [[Римо-католицька церква|римо-католицтво]] при примусовій ліквідації [[Греко-католицькі церкви|греко-католицтва]] в Російській імперії (60 [[монастир]]ів [[василіяни|василіян]] греко-католиків вже насильно були знищені російською владою)<ref name="drevo"/>. Але уряд Росії слідкуючи за настроями серед католицького [[клір]]у через вивідувачів Секретного комітету, готуючись до так званого ''полоцького собору'', приготував заздалегідь [[указ]] 1829&nbsp;року про заборону переходити [[Уніати|уніатам]] в [[Римо-католицька церква|римо-католицтво]]<ref name="ЕІБ5"/>. Раніше, [[22 квітня]] 1828&nbsp;р., російський [[цар]] видав [[указ]], яким наказав перетворити організаційні форми уніатської церкви у російське православ'я: відбулася [[Адміністративна реформа|реструктуризація]]: замість 4 уніатських єпархій Полоцької, Віленської, Берестейської і Луцької, було примусово укомплектовано Росією 2&nbsp;— Білоруська єпархія та Литовська єпархія<ref name="ЕІБ5"/>.
+
''Характер'' зазначеного ''собору'' стає зрозумілим ''історичними умовами'', коли цей ''собор'' був нав'язаний «згори» російським [[окупація|окупаційним]] режимом на теренах [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] після російських каральних акцій під час [[Листопадове повстання (1830—1831)|повстання 1830—1831 років]], з-за чого «знизу» <tt>[[поспільство]]</tt> місцевого люду не чинило спротиву<ref>На теренах [[Україна|України]] та [[Білорусь|Білорусі]] до окупації [[ВКЛ|Великого князівства Литовського]] Російською імперією не було [[РПЦ|Російської православної церкви]] [[Московський патріархат|Московського патріархату]], котра при сприянні російського [[політичний режим|політичного режиму]] набула присутності.</ref>. ''Підготовка'' до цього ''собору'' велась таємно з 1835&nbsp;р. Секретним комітетом<ref name="ЕІБ5"/><ref name="drevo"/>, а під проведення згаданого ''собору'' прибув російський 29-й [[Козаки|козацький]] [[полк]]<ref name="drevo">[http://drevo-info.ru/articles/14808.html ПОЛОЦКИЙ СОБОР 1839] {{ref-ru}}</ref>. На ''полоцькому соборі'' було 111 греко-католицьких священиків, які не відали про таємну [[Інтрига|інтригу]] і раптово дізналися про це та спробували виступити проти ліквідації Греко-католицької церкви і збирали підписи з цією метою, паралельно зі збором підписів намовлених прихильників ліквідації Греко-католицької церкви (з метою поліпшення свого матеріального становища за рахунок вказаної ліквідації<ref name="ЕІБ5"/>); деякі з прихильників Греко-католицької церкви були заслані далеко від Батьківщини у внутрішні області Росії <tt>(традиційна метода Росії під час [[репресії|репресій]]&nbsp;— ізоляція від впливу неросійських священиків на не російську [[Паства|паству]])</tt><ref name="drevo"/>. У Білоруській [[єпархія|єпархії]] з числа 680 греко-католицьких [[священик]]ів після адміністративного тиску дали підписи лише 186 для такого ''собору'', частина намагалася перейти в [[Римо-католицька церква|римо-католицтво]] при примусовій ліквідації [[Греко-католицькі церкви|греко-католицтва]] в Російській імперії. (60 [[монастир]]ів [[василіяни|василіян]] греко-католиків вже насильно були знищені російською владою)<ref name="drevo"/>. Але уряд Росії, слідкуючи за настроями серед католицького [[клір]]у через вивідувачів Секретного комітету і готуючись до так званого ''полоцького собору'', приготував заздалегідь [[указ]] 1829&nbsp;року про заборону переходити [[Греко-католицизм|греко-католикам]] в [[Римо-католицька церква|римо-католицтво]]<ref name="ЕІБ5"/>. Раніше, [[22 квітня]] 1828&nbsp;р., російський [[цар]] видав [[указ]], яким наказав перетворити організаційні форми греко-католицької церкви у російське православ'я: відбулася [[Адміністративна реформа|реструктуризація]]: замість 4 греко-католицьких єпархій (Полоцької, Віленської, Берестейської і Луцької) було примусово укомплектовано Росією дві&nbsp;— Білоруську й Литовську єпархії<ref name="ЕІБ5"/>.
   
Під час цих подій вести спостереження за греко-католицькими [[священик]]ами було покладено на члена Секретного комітету [[камергер]]а Скріпіцина Валерія Валерійовича <tt>(*1799—†1874)</tt><ref>[[Таємний радник]], директор Департаменту духовних справ іноземних [[віросповідання|віросповідань]]. Він також став відомий «пошуком вбивства євреями християнських немовлят і вживання ними їх крові», примусовим впровадженням [[російська мова|російської мови]] для католиків в окупованій Україні й Білорусі (як типовий елемент для російської політики) та звинувачений в закордонних публікаціях у порушенні [[Свобода совісті|свободи совісті]] в Росії. {{ВТ-РБС|Скрипицын, Валерий Валериевич|Вл. Греков|том=18|страницы=618—619}}</ref><ref name="drevo"/>. Представник російського {{не перекладено|Фельд'єгерський корпус|фельд'єгерського корпусу|ru|Фельдъегерский корпус}} вказав [[Антоній (Зубко)|Антонію Зубко]] (від імені <tt>[[асесор]]а</tt> другого департаменту {{не перекладено|Римо-католицька духовна колегія|Римо-католицької духовної колегії|ru|Римско-католическая духовная коллегия}} [[Йосиф (Семашко)|Йосифа Семашко]]<ref name="ЕІБ5"/>) «переконати» [[Єпархія|єпархію]] та [[Консисторія|консисторію]] приєднатися до [[РПЦ]] МП, а у разі їх не згоди&nbsp;— заслати їх у [[монастир]] на покарання<ref name="drevo"/>. До таємного плану організації так званого ''полоцького собору'' Секретного комітету причетні були також <tt>[[міністр внутрішніх справ]]</tt> Росії {{не перекладено|Блудов Дмитро Миколайович|Блудов Дмитро|ru|Блудов, Дмитрий Николаевич}} та <tt>московський [[єпископ]]</tt> [[Філарет (Дроздов)|Філарет Дроздов]]<ref name="drevo"/>.
+
Під час цих подій завдання вести спостереження за греко-католицькими [[священик]]ами було покладено на члена Секретного комітету [[камергер]]а Скріпіцина Валерія Валерійовича <tt>(*1799—†1874)</tt><ref>[[Таємний радник]], директор Департаменту духовних справ іноземних [[віросповідання|віросповідань]]. Він також став відомий «пошуком вбивства євреями християнських немовлят і вживання ними їх крові», примусовим впровадженням [[російська мова|російської мови]] для католиків в окупованій Україні й Білорусі (як типовий елемент для російської політики) та звинувачений в закордонних публікаціях у порушенні [[Свобода совісті|свободи совісті]] в Росії. {{ВТ-РБС|Скрипицын, Валерий Валериевич|Вл. Греков|том=18|страницы=618—619}}</ref><ref name="drevo"/>. Представник російського [[Фельд'єгерський корпус|фельд'єгерського корпусу]] вказав [[Антоній (Зубко)|Антонію Зубко]] (від імені <tt>[[асесор]]а</tt> другого департаменту [[Римо-католицька духовна колегія|Римо-католицької духовної колегії]] [[Йосиф (Семашко)|Йосифа Семашко]]<ref name="ЕІБ5"/>) «переконати» [[Єпархія|єпархію]] та [[Консисторія|консисторію]] приєднатися до [[РПЦ]] МП, а у разі їх спротиву&nbsp;— заслати їх у [[монастир]] на покарання<ref name="drevo"/>. До таємного плану Секретного комітету організації так званого ''полоцького собору'' причетні були також <tt>[[міністр внутрішніх справ]]</tt> Росії [[Блудов Дмитро Миколайович|Блудов Дмитро]] та <tt>московський [[єпископ]]</tt> [[Філарет (Дроздов)|Філарет Дроздов]]<ref name="drevo"/>.
   
Російський [[політичний режим]] на ньому організував анти-[[Канонічне право|канонічне]] «скасування» постанови [[Берестейська унія|Берестейського собору 1596 року]]. Ця подія ''полоцького собору'' відбулося одразу після знакових смертей противників насильного приєднання до [[РПЦ]] МП греко-католиків <tt>(підозріло одночасно померлих саме перед цим собором)</tt>: [[пінськ]]ого [[вікарій|вікарного]] [[єпископ]]а ''Йосафата Жарського'' та [[Доктор теологічних наук|доктора]] [[Канонічне право|канонічного права]] ''[[Йосафат (Булгак)|Йосафата Булгака]]''<ref name="ЕІБ5"/>. Останній був [[Фахівець|фахівцем]] у формулюванні ступеня [[Правомірна поведінка|правомірності]] цих подій. За життя якого вчинити цю незаконність ''полоцького собору'' очевидно не могли. Оскільки російській владі потрібно було так би мовити «узаконити» оформлення<ref name="ЕІБ5"/> своєї [[Окупація|окупації]] [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] (<tt>терени сучасної [[Білорусь|Білорусі]], [[Україна|України]] та [[Литва|Литви]]</tt>), де до того зовсім не було [[Парафія|парафій]] та [[священик]]ів [[Російська православна церква|Російської православної церкви]] [[Московський Патріархат|Московського Патріархату]]. Достатньо вказати, що [[старообрядці]] (засновники міста [[Вєтка]]) тікаючи з [[Московія|Московії]] рятувалися від репресій [[РПЦ]] [[Московська Патріархія|МП]] саме в Великому князівстві Литовському.
+
Російський [[політичний режим]] на ньому організував анти-[[Канонічне право|канонічне]] «скасування» постанови [[Берестейська унія|Берестейського собору 1596 року]]. Ця подія ''полоцького собору'' відбулася одразу після знакових смертей противників насильного приєднання до [[РПЦ]] МП греко-католиків <tt>(підозріло одночасно померлих саме перед цим собором)</tt>: [[пінськ]]ого [[вікарій|вікарного]] [[єпископ]]а ''Йосафата Жарського'' та [[Доктор теологічних наук|доктора]] [[Канонічне право|канонічного права]] ''[[Йосафат (Булгак)|Йосафата Булгака]]''<ref name="ЕІБ5"/>. Останній був [[Фахівець|фахівцем]] у формулюванні ступеня [[Правомірна поведінка|правомірності]] цих подій. За його життя очевидно не могли вчинити цю незаконність ''полоцького собору''. Оскільки російській владі потрібно було так би мовити «узаконити» оформлення<ref name="ЕІБ5"/> своєї [[Окупація|окупації]] [[Велике князівство Литовське|Великого князівства Литовського]] (<tt>терени сучасної [[Білорусь|Білорусі]], [[Україна|України]] та [[Литва|Литви]]</tt>), де до того зовсім не було [[Парафія|парафій]] та [[священик]]ів [[Російська православна церква|Російської православної церкви]] [[Московський Патріархат|Московського Патріархату]]. Достатньо вказати, що [[старообрядці]] (засновники міста [[Вєтка]]), тікаючи з [[Московія|Московії]], рятувалися від репресій [[РПЦ]] [[Московська Патріархія|МП]] саме у Великому князівстві Литовському.
   
Особливу увагу заслуговує передсоборна форма репресії та інтриги: у 1836 році греко-католицьких [[священик]]ів та [[монах]]ів у Білорусі та Україні почали змушували писати письмово розписки «добровільної згоди перейти на російське православ'я», незгідних понижували у посаді, ув'язнювали у монастирі <tt>(російська влада традиційно для російської історії розглядала [[монастир]]і на кшталт [[Політичний в'язень|тюрем]] та [[Репресивна психіатрія|психіатричних лікарень]])</tt>, засилали у найгірші парафії<ref name="ЕІБ5"/>. А ще до зазначеного ''полоцького собору'' в 1837&nbsp;р. Греко-католицьку Колегію уряд Росії примусово підпорядкував {{не перекладено|Святійший урядовий синод|урядовому синодові|ru|Святейший правительствующий синод}} [[Російська православна церква|Російської православної церкви]], тим самим вважаючи формальністю організацію «полоцького собору»<ref name="ЕІБ5"/>.
+
Особливу увагу заслуговує передсоборна форма репресій та інтриги: у 1836 році греко-католицьких [[священик]]ів та [[монах]]ів у Білорусі та Україні почали змушували писати письмово розписки «добровільної згоди перейти на російське православ'я», незгідних понижували у посаді, ув'язнювали у монастирі <tt>(російська влада традиційно для російської історії розглядала [[монастир]]і на кшталт [[Політичний в'язень|тюрем]] та [[Репресивна психіатрія|психіатричних лікарень]])</tt>, засилали у найгірші парафії<ref name="ЕІБ5"/>. А ще до зазначеного ''полоцького собору'' в 1837&nbsp;р. Греко-католицьку Колегію уряд Росії примусово підпорядкував [[Святійший урядовий синод|урядовому синодові]] [[Російська православна церква|Російської православної церкви]], тим самим вважаючи формальністю організацію «полоцького собору»<ref name="ЕІБ5"/>.
   
До [[Російська православна церква|Російської православної церкви]] <tt>[[Московський Патріархат|Московського Патріархату]]</tt> було насильно приєднано понад 1600 [[Парафія|парафій]], що налічували понад 1,6 мільйон [[Парафіяни|парафіян]], що з часом примусово довели масовим переводом в російське православ'я до 3 мільйонів люду<ref name="ЕІБ5"/>; додатково&nbsp;— 32 [[монастир]]я, понад 2000 [[храм]]ів, понад 4000 священиків різного сану. Основним ініціатором <tt>такого чергового «возз'єднання»</tt> став проросійський греко-католицький [[єпископ]] [[Йосиф (Семашко)|Йосиф Семашко]]. З ним були&nbsp;— [[Антоній (Зубко)|Антоній Зубко]], [[Василь (Лужинський)|Василь Лужинський]] та ще 21 персона. Цей ''собор'' прийняв акт <tt>підозріло вигідний виключно</tt> [[РПЦ]] МП, що мав два пункти<ref name="drevo"/>:
+
До [[Російська православна церква|Російської православної церкви]] <tt>[[Московський Патріархат|Московського Патріархату]]</tt> було насильно приєднано понад 1600 [[Парафія|парафій]], що налічували понад 1,6 мільйона [[Парафіяни|парафіян]], що з часом примусово довели масовим переведенням у російське православ'я до 3 мільйонів люду<ref name="ЕІБ5"/>; додатково&nbsp;— 32 [[монастир]]і, понад 2000 [[храм]]ів, понад 4000 священиків різного сану. Основним ініціатором <tt>такого чергового «возз'єднання»</tt> став проросійський греко-католицький [[єпископ]] [[Йосиф (Семашко)|Йосиф Семашко]]. З ним були&nbsp;— [[Антоній (Зубко)|Антоній Зубко]], [[Василь (Лужинський)|Василь Лужинський]] та ще 21 персона. Цей ''собор'' прийняв акт, <tt>підозріло вигідний виключно</tt> [[РПЦ]] МП, що мав два пункти<ref name="drevo"/>:
* У першому&nbsp;— оголошувалося про «єдність Православної церкви» та прохання про підпорядкування Греко-католицької церкви <tt>[[РПЦ|православному]]</tt> [[синод]]ові державного Відомства [[віросповідання|віросповідань]] Російської імперії очолюваному <tt>[[обер-прокурор]]ом</tt> {{не перекладено|Нечаєв Степан Дмитрович|Нечаєвим Степаном Дмитровичем|ru|Нечаев, Степан Дмитриевич}}<ref name="ЕІБ5"/>,
+
* У першому&nbsp;— оголошувалося про «єдність Православної церкви» та прохання про підпорядкування Греко-католицької церкви <tt>[[РПЦ|православному]]</tt> [[синод]]ові державного Відомства [[віросповідання|віросповідань]] Російської імперії очолюваному <tt>[[обер-прокурор]]ом</tt> [[Нечаєв Степан Дмитрович|Нечаєвим Степаном Дмитровичем]]<ref name="ЕІБ5"/>,
* у другому&nbsp;— вони просили російського [[імператор]]а [[Микола I (російський імператор)|Миколу І]]<ref name="ЕІБ5"/> вчинити «швидку» адміністративну ліквідацію греко-католицьких парафій, які зберегли вірність Греко-католицькій церкві<ref name="ЕІБ5"/>. До цього псевдо-соборного [[Акт (документ)|акту]] були прикладені «зобов'язання» 1305 [[священик]]ів та [[Чернець|ченців]], після прийняття акту їх кількість <tt>підозріло</tt> підігнали до 1607 осіб<ref name="ЕІБ5"/>.
+
* у другому&nbsp;— вони просили російського [[імператор]]а [[Микола I (російський імператор)|Миколу І]]<ref name="ЕІБ5"/> вчинити «швидку» адміністративну ліквідацію греко-католицьких парафій, які зберегли вірність Греко-католицькій церкві<ref name="ЕІБ5"/>. До цього псевдо-соборного [[Акт (документ)|акту]] були прикладені «зобов'язання» 1305 [[священик]]ів та [[Чернець|ченців]], після прийняття акту їхню кількість <tt>підозріло</tt> підігнали до 1607 осіб<ref name="ЕІБ5"/>.
   
[[25 березня]] ([[6 квітня]] [[Новий стиль|н.ст.]]) 1839&nbsp;р. російський [[імператор]] [[Микола I (російський імператор)|Микола І]] видав [[указ]] відповідно [[Акт (документ)|акту]] ''полоцького собору'', на основі чого {{не перекладено|Святійший урядовий синод|урядовий синод|ru|Святейший правительствующий синод}} [[РПЦ]] МП прийняв [[Постанова|постанову]] про «приєднання уніатів» до РПЦ МП<ref name="ЕІБ5"/>.
+
[[25 березня]] ([[6 квітня]] [[Новий стиль|н.ст.]]) 1839&nbsp;р. російський [[імператор]] [[Микола I (російський імператор)|Микола І]] видав [[указ]] відповідно до [[Акт (документ)|акту]] ''полоцького собору'', на основі чого [[Святійший урядовий синод|урядовий синод]] [[РПЦ]] МП прийняв [[Постанова|постанову]] про «приєднання уніатів» до РПЦ МП<ref name="ЕІБ5"/>.
   
[[22 листопада]] [[1839]]&nbsp;р. [[Папа Римський]] [[Григорій XVI]] видав {{не перекладено|Алокуція|алокуцію|ru|Аллокуция}} з обвинуваченням уніатського єпископату у [[Схизма|відступництві]], але без критики уряду Росії з-за побоювань <tt>прогнозованих</tt> наслідків для [[римо-католики|римо-католиків]] в Російській імперії<ref name="drevo"/>.
+
[[22 листопада]] [[1839]]&nbsp;р. [[Папа Римський]] [[Григорій XVI]] видав [[Алокуція|алокуцію]] з обвинуваченням греко-католицького єпископату у [[Схизма|відступництві]], але без критики уряду Росії з-за побоювань <tt>прогнозованих</tt> наслідків для [[римо-католики|римо-католиків]] в Російській імперії<ref name="drevo"/>.
   
 
Пізніше відбувся на основі проголошень ''полоцького собору'' політично-адміністративний тиск на греко-католиків [[Холмщина|Холмщини]], що особливо був відчутний за імператора [[Олександр II (російський імператор)|Олександра II]] у 1875 році<ref name="ЕІБ5"/>, з ліквідацією Холмської дієцезії на користь утворення структури [[РПЦ]] [[Московський Патріархат|МП]] у тих краях. У [[Люблінська губернія|Люблінській губернії]], [[Сувальська губернія|Сувальській губернії]], [[Седлецька губернія|Седлецькій губернії]] та інших греко-католики масово стали переходити на римо-католицтво<ref name="ЕІБ5"/>.
 
Пізніше відбувся на основі проголошень ''полоцького собору'' політично-адміністративний тиск на греко-католиків [[Холмщина|Холмщини]], що особливо був відчутний за імператора [[Олександр II (російський імператор)|Олександра II]] у 1875 році<ref name="ЕІБ5"/>, з ліквідацією Холмської дієцезії на користь утворення структури [[РПЦ]] [[Московський Патріархат|МП]] у тих краях. У [[Люблінська губернія|Люблінській губернії]], [[Сувальська губернія|Сувальській губернії]], [[Седлецька губернія|Седлецькій губернії]] та інших греко-католики масово стали переходити на римо-католицтво<ref name="ЕІБ5"/>.
Рядок 26: Рядок 26:
   
 
[[Файл:Медаль полоцького собору, аверс, 1839.jpg|міні|праворуч|100пкс|<center>[[аверс]] медалі 1839 року</center>]]
 
[[Файл:Медаль полоцького собору, аверс, 1839.jpg|міні|праворуч|100пкс|<center>[[аверс]] медалі 1839 року</center>]]
  +
 
== [[Фалеристика]] ==
 
== [[Фалеристика]] ==
 
У зв'язку з подією навколо ''полоцького собору'' була викарбувана спеціальна російська [[медаль]] з написом «Відторгнуті насиллям (1596) возз'єднані любов'ю (1839)»<ref name="drevo"/> ({{lang-ru|Отторгнутые насилием 1596 воссоединены любовью 1839}}), але насправді було інакше <tt>(щодо «возз'єднані любов'ю»)</tt>, про що свідчать хоча б події з [[Пратулинські мученики|Пратулинськими мучениками]].
 
У зв'язку з подією навколо ''полоцького собору'' була викарбувана спеціальна російська [[медаль]] з написом «Відторгнуті насиллям (1596) возз'єднані любов'ю (1839)»<ref name="drevo"/> ({{lang-ru|Отторгнутые насилием 1596 воссоединены любовью 1839}}), але насправді було інакше <tt>(щодо «возз'єднані любов'ю»)</tt>, про що свідчать хоча б події з [[Пратулинські мученики|Пратулинськими мучениками]].
Рядок 33: Рядок 34:
   
 
[[Файл:Медаль полоцького собору, реверс, 1839.jpg|міні|праворуч|100пкс|<center>[[реверс]] медалі 1839 року</center>]]
 
[[Файл:Медаль полоцького собору, реверс, 1839.jpg|міні|праворуч|100пкс|<center>[[реверс]] медалі 1839 року</center>]]
Дата на тій медалі&nbsp;— [[25 березня]] 1839 року, не спів-падає з датою проведення собору, але&nbsp;— з розпочатим насиллям російського режиму над місцевими католиками під прикриттям незаконного рішення фіктивного ''полоцького собору''.
+
Дата на тій медалі&nbsp;— [[25 березня]] 1839 року, не співпадає з датою проведення собору, але співпадає з початком насилля російського режиму над місцевими греко-католиками під прикриттям незаконного рішення фіктивного ''полоцького собору''.
   
 
''Полоцький собор'' був організований напередодні дня [[Торжество Православ'я|торжества Православ'я]] за церковним календарем [[РПЦ]] МП. Тому не випадково на зворотній стороні медалі був зроблений завчасно напис&nbsp;— {{lang-ru|Торжество — Православия}}.
 
''Полоцький собор'' був організований напередодні дня [[Торжество Православ'я|торжества Православ'я]] за церковним календарем [[РПЦ]] МП. Тому не випадково на зворотній стороні медалі був зроблений завчасно напис&nbsp;— {{lang-ru|Торжество — Православия}}.
Рядок 42: Рядок 43:
 
* [[Львівський собор 1946]]
 
* [[Львівський собор 1946]]
 
* [[Ужгородський собор 1948]]
 
* [[Ужгородський собор 1948]]
  +
* [[Русифікація Білорусі]]
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==
Рядок 51: Рядок 53:
 
* Канфесіі на Беларусі (канец ХVІІІ&nbsp;— ХХ ст.) / В.&nbsp;В.&nbsp;Грыгор'ева, У.&nbsp;М.&nbsp;Завальнюк, У.&nbsp;І.&nbsp;Навіцкі, А.&nbsp;М.&nbsp;Філатава; Навук. рэд. У.&nbsp;І.&nbsp;Навіцкі.&nbsp;— Мінск, 1998 г. {{ref-be}}
 
* Канфесіі на Беларусі (канец ХVІІІ&nbsp;— ХХ ст.) / В.&nbsp;В.&nbsp;Грыгор'ева, У.&nbsp;М.&nbsp;Завальнюк, У.&nbsp;І.&nbsp;Навіцкі, А.&nbsp;М.&nbsp;Філатава; Навук. рэд. У.&nbsp;І.&nbsp;Навіцкі.&nbsp;— Мінск, 1998 г. {{ref-be}}
 
* Opacki, Z., «Likwidacja Unii kościelnej na „ziemiach zabranych“ w 1839 roku», Polska&nbsp;— Ukraina: 1000 lat sąsiedztwa.&nbsp;— T. 2: Studia y dziejów chreścijaństwa na pograniczu kulturowym i etnicznym/ Pod. Red. S. Stępnia, Przemyśl, 1994, 119–130 {{ref-pl}}
 
* Opacki, Z., «Likwidacja Unii kościelnej na „ziemiach zabranych“ w 1839 roku», Polska&nbsp;— Ukraina: 1000 lat sąsiedztwa.&nbsp;— T. 2: Studia y dziejów chreścijaństwa na pograniczu kulturowym i etnicznym/ Pod. Red. S. Stępnia, Przemyśl, 1994, 119–130 {{ref-pl}}
* Стрельбицкий И., «Униатские церковные соборы с конца ХVI века до вос­соединения униатов с православною церковью».&nbsp;— Вильна, 1888 г. {{ref-ru}}
+
* Стрельбицкий И., «Униатские церковные соборы с конца ХVI века до воссоединения униатов с православною церковью».&nbsp;— Вильна, 1888 г. {{ref-ru}}
   
 
== Посилання ==
 
== Посилання ==
Рядок 61: Рядок 63:
 
{{ВП-портали|Католицтво|Білорусь|Право|Україна|Історія|Росія}}
 
{{ВП-портали|Католицтво|Білорусь|Право|Україна|Історія|Росія}}
 
{{DEFAULTSORT:Полоцький собор}}
 
{{DEFAULTSORT:Полоцький собор}}
  +
[[Категорія:1839]]
+
[[Категорія:1839 у Європі]]
 
[[Категорія:Білоруська греко-католицька церква]]
 
[[Категорія:Білоруська греко-католицька церква]]
 
[[Категорія:Католицька церква у Білорусі]]
 
[[Категорія:Католицька церква у Білорусі]]
 
[[Категорія:Історія Білорусі]]
 
[[Категорія:Історія Білорусі]]
[[Категорія:Білоруська греко-католицька церква]]
 
 
[[Категорія:Історія України]]
 
[[Категорія:Історія України]]
 
[[Категорія:Історія УГКЦ]]
 
[[Категорія:Історія УГКЦ]]

Поточна версія на 06:31, 17 лютого 2018

Полоцький собор — собор Руської греко-католицької церкви в межах Російської імперії відбувся 12 лютого — 18 лютого 1839 року в м. Полоцьку в приміщенні Софійського собору[1]. Оприлюднення акту полоцького собору почалося з квітня 1839 р.[1]. Метою собору була ліквідація Греко-католицької церкви в Україні та Білорусі в кордонах Російської імперії з ідеологічних міркувань[2][3]. Секретна інструкція уряду Росії від 1834 р. стверджувала про необхідність «поступового й обережного» примусу греко-католиків до підпорядкування їх владі Відомства православного сповідання Російської імперії[3]. Скликали цей собор Йосиф Семашко, Антоній Зубко, Василь Лужинський, котрі заздалегідь були введені в оточення Йосафата Булгака[3].

Історія[ред.ред. код]

Характер зазначеного собору стає зрозумілим історичними умовами, коли цей собор був нав'язаний «згори» російським окупаційним режимом на теренах Великого князівства Литовського після російських каральних акцій під час повстання 1830—1831 років, з-за чого «знизу» поспільство місцевого люду не чинило спротиву[4]. Підготовка до цього собору велась таємно з 1835 р. Секретним комітетом[3][1], а під проведення згаданого собору прибув російський 29-й козацький полк[1]. На полоцькому соборі було 111 греко-католицьких священиків, які не відали про таємну інтригу і раптово дізналися про це та спробували виступити проти ліквідації Греко-католицької церкви і збирали підписи з цією метою, паралельно зі збором підписів намовлених прихильників ліквідації Греко-католицької церкви (з метою поліпшення свого матеріального становища за рахунок вказаної ліквідації[3]); деякі з прихильників Греко-католицької церкви були заслані далеко від Батьківщини у внутрішні області Росії (традиційна метода Росії під час репресій — ізоляція від впливу неросійських священиків на не російську паству)[1]. У Білоруській єпархії з числа 680 греко-католицьких священиків після адміністративного тиску дали підписи лише 186 для такого собору, частина намагалася перейти в римо-католицтво при примусовій ліквідації греко-католицтва в Російській імперії. (60 монастирів василіян греко-католиків вже насильно були знищені російською владою)[1]. Але уряд Росії, слідкуючи за настроями серед католицького кліру через вивідувачів Секретного комітету і готуючись до так званого полоцького собору, приготував заздалегідь указ 1829 року про заборону переходити греко-католикам в римо-католицтво[3]. Раніше, 22 квітня 1828 р., російський цар видав указ, яким наказав перетворити організаційні форми греко-католицької церкви у російське православ'я: відбулася реструктуризація: замість 4 греко-католицьких єпархій (Полоцької, Віленської, Берестейської і Луцької) було примусово укомплектовано Росією дві — Білоруську й Литовську єпархії[3].

Під час цих подій завдання вести спостереження за греко-католицькими священиками було покладено на члена Секретного комітету камергера Скріпіцина Валерія Валерійовича (*1799—†1874)[5][1]. Представник російського фельд'єгерського корпусу вказав Антонію Зубко (від імені асесора другого департаменту Римо-католицької духовної колегії Йосифа Семашко[3]) «переконати» єпархію та консисторію приєднатися до РПЦ МП, а у разі їх спротиву — заслати їх у монастир на покарання[1]. До таємного плану Секретного комітету організації так званого полоцького собору причетні були також міністр внутрішніх справ Росії Блудов Дмитро та московський єпископ Філарет Дроздов[1].

Російський політичний режим на ньому організував анти-канонічне «скасування» постанови Берестейського собору 1596 року. Ця подія полоцького собору відбулася одразу після знакових смертей противників насильного приєднання до РПЦ МП греко-католиків (підозріло одночасно померлих саме перед цим собором): пінського вікарного єпископа Йосафата Жарського та доктора канонічного права Йосафата Булгака[3]. Останній був фахівцем у формулюванні ступеня правомірності цих подій. За його життя очевидно не могли вчинити цю незаконність полоцького собору. Оскільки російській владі потрібно було так би мовити «узаконити» оформлення[3] своєї окупації Великого князівства Литовського (терени сучасної Білорусі, України та Литви), де до того зовсім не було парафій та священиків Російської православної церкви Московського Патріархату. Достатньо вказати, що старообрядці (засновники міста Вєтка), тікаючи з Московії, рятувалися від репресій РПЦ МП саме у Великому князівстві Литовському.

Особливу увагу заслуговує передсоборна форма репресій та інтриги: у 1836 році греко-католицьких священиків та монахів у Білорусі та Україні почали змушували писати письмово розписки «добровільної згоди перейти на російське православ'я», незгідних понижували у посаді, ув'язнювали у монастирі (російська влада традиційно для російської історії розглядала монастирі на кшталт тюрем та психіатричних лікарень), засилали у найгірші парафії[3]. А ще до зазначеного полоцького собору в 1837 р. Греко-католицьку Колегію уряд Росії примусово підпорядкував урядовому синодові Російської православної церкви, тим самим вважаючи формальністю організацію «полоцького собору»[3].

До Російської православної церкви Московського Патріархату було насильно приєднано понад 1600 парафій, що налічували понад 1,6 мільйона парафіян, що з часом примусово довели масовим переведенням у російське православ'я до 3 мільйонів люду[3]; додатково — 32 монастирі, понад 2000 храмів, понад 4000 священиків різного сану. Основним ініціатором такого чергового «возз'єднання» став проросійський греко-католицький єпископ Йосиф Семашко. З ним були — Антоній Зубко, Василь Лужинський та ще 21 персона. Цей собор прийняв акт, підозріло вигідний виключно РПЦ МП, що мав два пункти[1]:

25 березня (6 квітня н.ст.) 1839 р. російський імператор Микола І видав указ відповідно до акту полоцького собору, на основі чого урядовий синод РПЦ МП прийняв постанову про «приєднання уніатів» до РПЦ МП[3].

22 листопада 1839 р. Папа Римський Григорій XVI видав алокуцію з обвинуваченням греко-католицького єпископату у відступництві, але без критики уряду Росії з-за побоювань прогнозованих наслідків для римо-католиків в Російській імперії[1].

Пізніше відбувся на основі проголошень полоцького собору політично-адміністративний тиск на греко-католиків Холмщини, що особливо був відчутний за імператора Олександра II у 1875 році[3], з ліквідацією Холмської дієцезії на користь утворення структури РПЦ МП у тих краях. У Люблінській губернії, Сувальській губернії, Седлецькій губернії та інших греко-католики масово стали переходити на римо-католицтво[3].

Крім вищенаведеного, наслідком так званого «полоцького собору» була втрата розграбованих російським окупаційним режимом культурних цінностей Білорусі та України (книги, ікони, витвори мистецтва, коштовний посуд тощо)[3].

Тільки на Галичині під владою Австрії Українська греко-католицька церква продовжувала розвиватися.

аверс медалі 1839 року

Фалеристика[ред.ред. код]

У зв'язку з подією навколо полоцького собору була викарбувана спеціальна російська медаль з написом «Відторгнуті насиллям (1596) возз'єднані любов'ю (1839)»[1] (рос. Отторгнутые насилием 1596 воссоединены любовью 1839), але насправді було інакше (щодо «возз'єднані любов'ю»), про що свідчать хоча б події з Пратулинськими мучениками.

медаль «Поверення відторгнутого» 1793 р.

Невипадково ця медаль повторює ідею попередньої медалі Поверення відторгнутого[ru] 1793 року у зв'язку з російською окупацією Великого князівства Литовського (на що місцеве населення відреагувало повстанням 1794 року), бо акт полоцького собору розглядався як утвердження російського загарбання Білорусі та України.

реверс медалі 1839 року

Дата на тій медалі — 25 березня 1839 року, не співпадає з датою проведення собору, але співпадає з початком насилля російського режиму над місцевими греко-католиками під прикриттям незаконного рішення фіктивного полоцького собору.

Полоцький собор був організований напередодні дня торжества Православ'я за церковним календарем РПЦ МП. Тому не випадково на зворотній стороні медалі був зроблений завчасно напис — рос. Торжество — Православия.

Медаль містить підпис медальєра — Уткіна Павла Петровича[ru].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н ПОЛОЦКИЙ СОБОР 1839 (рос.)
  2. Полацкая грэка-каталіцкая архіепархія // «Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя». 2-е выданне / Рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш.; Маст. З. Э. Герасімович — Мінск: Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 2007 г. — Т.2, С.450 — ISBN 978-985-11-0394-8. (біл.)
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Кірэеў Віктар, «Полацкі царкоўны сабор 1839», Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т., Мінск, 1999 г., — Т.5, С.540-541 — ISBN 985-11-0141-9. (біл.)
  4. На теренах України та Білорусі до окупації Великого князівства Литовського Російською імперією не було Російської православної церкви Московського патріархату, котра при сприянні російського політичного режиму набула присутності.
  5. Таємний радник, директор Департаменту духовних справ іноземних віросповідань. Він також став відомий «пошуком вбивства євреями християнських немовлят і вживання ними їх крові», примусовим впровадженням російської мови для католиків в окупованій Україні й Білорусі (як типовий елемент для російської політики) та звинувачений в закордонних публікаціях у порушенні свободи совісті в Росії. Вл. Греков. Скрипицын, Валерий Валериевич // Русский биографический словарь : в 25-ти томах. — СПб. — Т. 18 : Сабанеев — Смыслов. — С. 618—619. (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]