Відмінності між версіями «Поляни (східні)»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (виправлення посилань на неоднозначність, replaced: → [[Дніпро (річка)| (2) за допомогою [[Вікіпедія:AutoWikiBrowser|AWB)
(повернув енциклопедичну версію)
 
(Не показана 21 проміжна версія 10 користувачів)
Рядок 7: Рядок 7:
 
|region = Україна
 
|region = Україна
 
|status =
 
|status =
|government_type = плем'я
+
|government_type = племінний союз
 
|year_start =
 
|year_start =
 
|year_end = XI ст.
 
|year_end = XI ст.
Рядок 28: Рядок 28:
 
|religion = [[Язичництво]]
 
|religion = [[Язичництво]]
 
|capital = Київ
 
|capital = Київ
|government_type = плем'я
 
 
|legislature =
 
|legislature =
 
|title_leader = князь
 
|title_leader = князь
Рядок 43: Рядок 42:
 
}}
 
}}
   
'''Поля́ни'''<ref name="Нестор"/>, '''Полянська земля'''<ref name="Нестор"/> ({{lang-orv|Полѧне}}<ref>[http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat01.htm ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ] </ref>)&nbsp;— [[Східнослов'янські племена|східнослов'янське плем'я]] (союз племен) VI–IX&nbsp;ст., що за повідомленнями [[Повість минулих літ|«Повісті минулих літ»]] мешкало в Центральній [[Наддніпрянська Україна|Наддніпрянщині]]<ref name="уперше">стор. 2, «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989&nbsp;р.&nbsp;— ISBN 5-308-00052-2 {{ref-uk}}</ref>&nbsp;— на правому березі [[Дніпро (річка)|Дніпра]], між р. [[Рось|Россю]] та [[Ірпінь (річка)|Ірпінем]]<ref name="поляни">стор. 2229, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович.&nbsp;— м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996&nbsp;р. ISBN 5-7707-6833-9</ref>. Історичність існування племені полян у Середньому Подніпров'ї є предметом дискусії, на відміну від більшості згаданих у літописі назв слов'янських етнографічних груп, назва «поляни» в часи літописця не була актуальним етнонімом, а спроби отожнити з «полянами» відомі слов'янські матеріальні культури 8-10 ст. не дали однозначних результатів. <ref>[http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1142-7/978-966-00-1142-7.pdf Енциклопедія Історії України: У 10т./Редколегія:В.А.Смолій та ін. - {{К.}}:Наукова думка,2011]</ref>
+
'''Поля́ни'''<ref name="Нестор"/>, '''Полянська земля'''<ref name="Нестор"/> ({{lang-orv|Полѧне}}<ref>[http://litopys.org.ua/ipatlet/ipat01.htm ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ] </ref>)&nbsp;— [[Східнослов'янські племена|східнослов'янське плем'я]] (союз племен) VI–IX&nbsp;ст., що за повідомленнями [[Повість минулих літ|«Повісті минулих літ»]] мешкало в Центральній [[Наддніпрянська Україна|Наддніпрянщині]]<ref name="уперше">стор. 2, «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989&nbsp;р.&nbsp;— ISBN 5-308-00052-2 {{ref-uk}}</ref>&nbsp;— на правому березі [[Дніпро|Дніпра]], між р. [[Рось|Россю]] та [[Ірпінь (річка)|Ірпінем]]<ref name="поляни">стор. 2229, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович.&nbsp;— м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996&nbsp;р. ISBN 5-7707-6833-9</ref>. Історичність існування племені полян у Середньому Подніпров'ї є предметом дискусії, на відміну від більшості згаданих у літописі назв слов'нських етнографічних груп, назва «поляни» в часи літописця не була актуальним етнонімом, а спроби отожнити з «полянами» відомі слов'янські матеріальні культури 8-10 ст. не дали однозначних результатів. <ref>[http://history.org.ua/LiberUA/978-966-00-1142-7/978-966-00-1142-7.pdf Енциклопедія Історії України: У 10т./Редколегія:В.А.Смолій та ін. -К.:Наукова думка,2011]</ref>
   
 
== Повідомлення літописів ==
 
== Повідомлення літописів ==
Рядок 52: Рядок 51:
 
В процесі розкладу родо-племінного ладу і становлення [[Феодалізм|феодальних]] відносин у 6-9 ст. у межах племінної території полян на землях навколо Києва утворилося політичне об'єднання, відоме з іноземних джерел як [[Куявія]]. Власне Київське князівство більшої частини 9 ст. посідало доволі скромну за розмірами територію у Середній Наддніпрянщині. На півночі, за р. [[Тетерів|Тетеревом]], за декілька десятків кілометрів від м. Києва, починалася земля ще не залежного від цього князівства, величезного союзу [[Древляни|деревлянських]] племен. На лівобережжі [[Дніпро (річка)|Дніпра]] рубежі цієї першої Київської держави простяглися на [[схід]] лише на 50-70&nbsp;км. На півдні кордон князівства сягав р. [[Рось]], тобто був за 100&nbsp;км від Києва. Проте політичний вплив Києва поширювався на велику територію і залежали від нього інші союзи племен, зокрема [[сіверяни]]. Вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів сприяло швидкому економічно-культурному розквіту князівства й забезпечило йому роль організаторів державного життя на теренах усієї сучасної України.
 
В процесі розкладу родо-племінного ладу і становлення [[Феодалізм|феодальних]] відносин у 6-9 ст. у межах племінної території полян на землях навколо Києва утворилося політичне об'єднання, відоме з іноземних джерел як [[Куявія]]. Власне Київське князівство більшої частини 9 ст. посідало доволі скромну за розмірами територію у Середній Наддніпрянщині. На півночі, за р. [[Тетерів|Тетеревом]], за декілька десятків кілометрів від м. Києва, починалася земля ще не залежного від цього князівства, величезного союзу [[Древляни|деревлянських]] племен. На лівобережжі [[Дніпро (річка)|Дніпра]] рубежі цієї першої Київської держави простяглися на [[схід]] лише на 50-70&nbsp;км. На півдні кордон князівства сягав р. [[Рось]], тобто був за 100&nbsp;км від Києва. Проте політичний вплив Києва поширювався на велику територію і залежали від нього інші союзи племен, зокрема [[сіверяни]]. Вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів сприяло швидкому економічно-культурному розквіту князівства й забезпечило йому роль організаторів державного життя на теренах усієї сучасної України.
   
Центром землі полян був [[Київ]]; інші її населені пункти - [[Вишгород]], Білгород на річці [[Ірпінь (річка)|Ірпінь]] (нині село [[Білогородка (Києво-Святошинський район)|Білогородка]]), [[Звенигородка|Звенигород]], Треполь (нині село [[Трипілля]]), Василів (нині [[Васильків]]) та інші.
+
Центром землі полян був [[Київ]]; інші її населені пункти&nbsp;— [[Вишгород]], Білгород на річці [[Ірпінь (річка)|Ірпінь]] (нині село [[Білогородка (Києво-Святошинський район)|Білогородка]]), [[Звенигородка|Звенигород]], Треполь (нині село [[Трипілля]]), Василів (нині [[Васильків]]) та інші.
   
Київські князі IX–X&nbsp;ст., на відміну від ватажків підкорених ними племен, не використовували титул «князя полян». Літопис пояснює це тим, що з часом «полян» стали йменувати «[[Русь|руссю]]»<ref name="поляни"/><ref name="Нестор">стор. 565, 567, «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989&nbsp;р.&nbsp;— ISBN 5-308-00052-2 {{ref-uk}}</ref>. Дослідники, щоправда, бачать у цьому поясненні пізнішу редакційну вставку. Назву «русь» використовують й іноземні джерела, яким невідоме ім'я «полян». Зокрема, коли розповідають, про морські походи русів проти наймогутнішої держави середньовічного світу&nbsp;— [[Візантія|Візантії]]. Наприкінці 8 ст. чи на початку 9 ст. загін русів на чолі з князем Бравлином штурмом здобув візантійське місто Сурож (нинішній [[Судак (місто)|Судак]]) на [[Кримський півострів|Кримському півострові]] (у [[Таврія|Таврії]]), а інше військо у 825–842 роках заволоділо візантійським містом [[Амастрида (місто)|Амастридою]] на [[Мала Азія|малоазійському узбережжі]] [[Чорне море|Чорного моря]]. Тоді ж Київське князівство вийшло на міжнародну арену. У 839&nbsp;р. посольство Русі відвідало [[імператор]]а [[франки|франків]] [[Людовик Благочестивий|Людовика Благочестивого]] з пропозицією дружби. Прикметно, що посли називали князя русів [[Хозари|хазарським]] титулом «каган» ([[цар]]).
+
Київські князі IX—X&nbsp;ст., на відміну від ватажків підкорених ними племен, не використовували титул «князя полян». Літопис пояснює це тим, що з часом «полян» стали йменувати «[[Русь|руссю]]»<ref name="поляни"/><ref name="Нестор">стор. 565, 567, «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989&nbsp;р.&nbsp;— ISBN 5-308-00052-2 {{ref-uk}}</ref>. Дослідники, щоправда, бачать у цьому поясненні пізнішу редакційну вставку. Назву «русь» використовують й іноземні джерела, яким невідоме ім'я «полян». Зокрема, коли розповідають, про морські походи русів проти наймогутнішої держави середньовічного світу&nbsp;— [[Візантія|Візантії]]. Наприкінці 8 ст. чи на початку 9 ст. загін русів на чолі з князем Бравлином штурмом здобув візантійське місто Сурож (нинішній [[Судак (місто)|Судак]]) на [[Кримський півострів|Кримському півострові]] (у [[Таврія|Таврії]]), а інше військо у 825—842 роках заволоділо візантійським містом [[Амастрида (місто)|Амастридою]] на [[Мала Азія|малоазійському узбережжі]] [[Чорне море|Чорного моря]]. Тоді ж Київське князівство вийшло на міжнародну арену. У 839&nbsp;р. посольство Русі відвідало [[імператор]]а [[франки|франків]] [[Людовик Благочестивий|Людовика Благочестивого]] з пропозицією дружби. Прикметно, що посли називали князя русів [[Хозари|хазарським]] титулом «каган» ([[цар]]).
   
 
Київське князівство стало ядром великої давньоруської держави&nbsp;— [[Київська Русь|Київської Русі]]. Останній раз поляни згадуються в літописі під 944 роком.
 
Київське князівство стало ядром великої давньоруської держави&nbsp;— [[Київська Русь|Київської Русі]]. Останній раз поляни згадуються в літописі під 944 роком.
   
  +
== Антропологічні характеристики ==
== Проблематика визначення ареалу ==
 
  +
Антропологічному типу давньоруського населення Середньої Наддніпрянщини, де напередодні утворення Київської Русі склався могутній полянський племінний союз, як і решті русичів, були властиві специфічні пропорції лицевого скелета (відносно низьке обличчя з низькими орбітами і досить широким носом), за якими вона відрізнялася від більш високолицих, високоорбітних і вузьконосих носіїв черняхівської культури. За даними краніології, саме в цьому регіоні, що став ядром формування «Руської землі», простежується дуже глибока лінія антропологічної спадковості<ref>Сегеда С. П. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України К.: Наш час, 2012—432 с. (257—258 с.) ISBN 978-966-1530-80-4</ref>.
  +
 
== Варіації визначення ареалу ==
 
[[Файл:0550 Ukraine.png|міні|праворуч|300пкс|Карта України&nbsp;— після заснування міста Києва]]
 
[[Файл:0550 Ukraine.png|міні|праворуч|300пкс|Карта України&nbsp;— після заснування міста Києва]]
  +
Микола Корінний вважав мешканців [[Київ|Києва]] і [[Переяслав-Хмельницький|Переяслава]] уличами, а існування окремого полянського союзу&nbsp;— міфом<ref>Коринный Н.&nbsp;Н.&nbsp;Переяславская земля X- первая половина XIII века.- Киев, 1992 г., с.31 {{ref-ru}}</ref>
Попри те, що [[літопис]] визначає ''полян'' як найрозвиненіші у соціально-економічному відношенні [[Східні слов'яни|східнослов'янські]] племена, пам'ятки, досліджені в межиріччі [[Тетерів|Тетерева]] і [[Рось|Росі]] (де «Повість минулих літ» вміщує ''полян'') суттєво не відрізняються від досліджених на захід від р. Тетерева, а відтак можуть бути ідентифіковані як [[древляни|деревлянські]]<ref>Спицын А.&nbsp;А.&nbsp;Расселение древнерусских племен по археологическим данным, Журнал министерства народного просвещения, 1899, №&nbsp;8, с.323 {{ref-ru}}</ref>. Спроба ототожнити полян з носіями
 
[[Пеньківська культура|Пеньківської культури]] (див. «[[Історія Києва]]») прямо суперечить повідомленням літопису, адже ареал поширення цієї культури (зокрема, південна частина [[Київщина|Київщини]], [[Черкащина]], [[Полтавщина]]) збігається з місцевостями, які «Повість минулих літ» відводить племенам [[уличі]]в (див. ілюстрацію)<ref name="Нестор"/>. Відтак Микола Корінний вважає мешканців [[Київ|Києва]] і [[Переяслав-Хмельницький|Переяслава]] уличами, а існування окремого полянського союзу&nbsp;— міфом<ref>Коринный Н.&nbsp;Н.&nbsp;Переяславская земля X- первая половина XIII века.- Киев, 1992 г., с.31 {{ref-ru}}</ref>
 
   
 
До того ж невідомо, чи є назва «поляни» самоназвою, адже окрім [[Повість минулих літ|«Повісті минулих літ»]] в жодних інших вітчизняних письмових джерелах воно не використовується. З огляду на те, що союз з ідентичною назвою ([[поляни (західні)|поляни]]) відомий на берегах р. [[Варта (річка)|Варти]], і саме від нього отримала свою назву [[Польща|Польська держава]], [[Нікольський Микола Михайлович|Микола Нікольський]] зробив висновок, що назва швидше за все є запозиченням з [[Західні слов'яни|західнослов'янських]] джерел, внесеним до [[літопис]]у [[ігумен]]ом [[Києво-Печерська Лавра|Києво-Печерської Лаври]] [[Никон Великий|Никоном]] у XII сторіччі<ref> Никольский Н. К., Повесть временных лет как источник для истории начального периода русской письменности и культуры. Вып. I, Л., 1930 г., с.50-58 {{ref-ru}}</ref>. Саме цей Никон міг поєднати це повідомлення з інформацією з [[Вірмени|вірменського]] [[літопис]]у 7 ст. про землю «Палунь» та заснування міста Києва трьома братами (див. «[[Історія Києва]]»).
 
До того ж невідомо, чи є назва «поляни» самоназвою, адже окрім [[Повість минулих літ|«Повісті минулих літ»]] в жодних інших вітчизняних письмових джерелах воно не використовується. З огляду на те, що союз з ідентичною назвою ([[поляни (західні)|поляни]]) відомий на берегах р. [[Варта (річка)|Варти]], і саме від нього отримала свою назву [[Польща|Польська держава]], [[Нікольський Микола Михайлович|Микола Нікольський]] зробив висновок, що назва швидше за все є запозиченням з [[Західні слов'яни|західнослов'янських]] джерел, внесеним до [[літопис]]у [[ігумен]]ом [[Києво-Печерська Лавра|Києво-Печерської Лаври]] [[Никон Великий|Никоном]] у XII сторіччі<ref> Никольский Н. К., Повесть временных лет как источник для истории начального периода русской письменности и культуры. Вып. I, Л., 1930 г., с.50-58 {{ref-ru}}</ref>. Саме цей Никон міг поєднати це повідомлення з інформацією з [[Вірмени|вірменського]] [[літопис]]у 7 ст. про землю «Палунь» та заснування міста Києва трьома братами (див. «[[Історія Києва]]»).
   
За версією Валентини Петрашенко<ref>[http://www.arheolog-ck.ru/?p=3108 Петрашенко Валентина Олексіївна]</ref>, справжньою назвою племен, що мешкали навколо сучасного Києва, міг бути [[етнонім]] [[лендзяни]], згаданий [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтином Багрянородним]] поруч із [[уличі|уличами]] і [[Деревляни|древлянами]]<ref>Петрашенко В.&nbsp;О.&nbsp;Літописні поляни&nbsp;— міф чи реальність. «Археологія», №&nbsp;2., с.53—55.</ref>, у той час як інші дослідники ототожнюють ''лендзян'' з [[Лучани|лучанами]] або ж [[Волиняни|волинянами]].
+
За гіпотезою Омеляна Пріцака, підтриманою Валентиною Петрашенко<ref>[http://www.arheolog-ck.ru/?p=3108 Петрашенко Валентина Олексіївна]</ref>, справжньою назвою племен, що мешкали навколо сучасного Києва, міг бути [[етнонім]] [[лендзяни]], згаданий [[Костянтин VII Багрянородний|Костянтином Багрянородним]] поруч із [[уличі|уличами]] і [[Деревляни|древлянами]]<ref>Петрашенко В.&nbsp;О.&nbsp;Літописні поляни&nbsp;— міф чи реальність. «Археологія», №&nbsp;2., с.53—55.</ref>, у той час як інші дослідники ототожнюють ''лендзян'' з [[Лучани|лучанами]] або ж [[Волиняни|волинянами]].
  +
  +
На думку [[Толочко Олексій Петрович|О. Толочка]] історичність існування племені полян у Середньому Подніпров'ї є предметом дискусії, на відміну від більшості згаданих у літописі назв слов'янських етнографічних груп, назва «поляни» в часи літописця не була актуальним етнонімом, а спроби отожнити з «полянами» відомі слов'янські матеріальні культури 8-10 ст. не дали однозначних результатів.<ref>[http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?Z21ID=&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU1&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Poliany Енциклопедія Історії України: У 10т./Редколегія: В.&nbsp;А.&nbsp;Смолій та ін.&nbsp;— {{К.}}:Наукова думка,2011]</ref>
   
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
Рядок 76: Рядок 79:
 
{{reflist|2}}
 
{{reflist|2}}
   
== Джерела ==
+
== Джерела та література ==
  +
* ''Толочко О. П.'' [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Poliany Поляни] // {{ЕІУ|8|411}}
 
{{refbegin|2}}
 
{{refbegin|2}}
 
* {{ЕУ}}
 
* {{ЕУ}}
* «[[Повість врем'яних літ|Літопис Руський]]», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2
+
* «[[Повість врем'яних літ|Літопис Руський]]», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989&nbsp;р., 591 с.&nbsp;— ISBN 5-308-00052-2
 
* ''[[Гайдай Леонід Іович|Гайдай Л.]]'' Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.&nbsp;— Луцьк: Вежа, 2000.
 
* ''[[Гайдай Леонід Іович|Гайдай Л.]]'' Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.&nbsp;— Луцьк: Вежа, 2000.
 
* [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії України]. / За ред. І. Підкови та Р. Шуста.&nbsp;— К.: Генеза, 1993
 
* [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії України]. / За ред. І. Підкови та Р. Шуста.&nbsp;— К.: Генеза, 1993
Рядок 85: Рядок 89:
 
* Радянська енциклопедія історії України.&nbsp;— К., 1971.
 
* Радянська енциклопедія історії України.&nbsp;— К., 1971.
 
* [http://archaeology.kiev.ua/journal/020300/petrashenko.htm В.&nbsp;О.&nbsp;Петрашенко. «Літописні поляни: міф чи реальність?», Інститут археології НАН України]
 
* [http://archaeology.kiev.ua/journal/020300/petrashenko.htm В.&nbsp;О.&nbsp;Петрашенко. «Літописні поляни: міф чи реальність?», Інститут археології НАН України]
  +
* {{cite book
  +
| назва = Древнерусские княжества X-XIII ст. / Переяславское княжество (118—143)&nbsp;— М.; Наука, 1975
  +
| прізвище = Кучера
  +
| ім'я = Михайло
  +
| автор-посилання = Кучера Михайло Петрович
  +
| рік = 1975
  +
| ref = harv }}
   
 
{{refend}}
 
{{refend}}
Рядок 96: Рядок 107:
 
[[Категорія:Східні поляни]]
 
[[Категорія:Східні поляни]]
 
[[Категорія:Історія України]]
 
[[Категорія:Історія України]]
  +
[[Категорія:Пеньківська культура]]

Поточна версія на 10:23, 5 липня 2018

Поляни
XI ст. Київська Русь Alex K Kievan Rus..svg
Розташування Поляни
Слов'янські племена VII–VIII ст. за повідомленнями «Повісті минулих літ»
Столиця Київ
Мови Давньоруська
Релігії Язичництво
Форма правління племінний союз
Історія
 - Засновано Enter start date
 - Ліквідовано XI ст.

Поля́ни[1], Полянська земля[1] (давньорус. Полѧне[2]) — східнослов'янське плем'я (союз племен) VI–IX ст., що за повідомленнями «Повісті минулих літ» мешкало в Центральній Наддніпрянщині[3] — на правому березі Дніпра, між р. Россю та Ірпінем[4]. Історичність існування племені полян у Середньому Подніпров'ї є предметом дискусії, на відміну від більшості згаданих у літописі назв слов'нських етнографічних груп, назва «поляни» в часи літописця не була актуальним етнонімом, а спроби отожнити з «полянами» відомі слов'янські матеріальні культури 8-10 ст. не дали однозначних результатів. [5]

Повідомлення літописів[ред. | ред. код]

Вперше поляни згадуються в найдавнішій, недатованій частині «Повісті минулих літ»[3]. За повідомленням цього літопису на чолі полянського союзу стояв князь Кий, а також його брати Щек і Хорив, які заснували місто Київ, що перетворився на племінний центр.

Основою господарства мешканців Центральної Наддніпрянщини було землеробство із застосуванням рала і плуга. Розвинутими були також скотарство, високорозвиненим ремісництвом, пасічництвом, рибальством, полюванням, скотарством.

В процесі розкладу родо-племінного ладу і становлення феодальних відносин у 6-9 ст. у межах племінної території полян на землях навколо Києва утворилося політичне об'єднання, відоме з іноземних джерел як Куявія. Власне Київське князівство більшої частини 9 ст. посідало доволі скромну за розмірами територію у Середній Наддніпрянщині. На півночі, за р. Тетеревом, за декілька десятків кілометрів від м. Києва, починалася земля ще не залежного від цього князівства, величезного союзу деревлянських племен. На лівобережжі Дніпра рубежі цієї першої Київської держави простяглися на схід лише на 50-70 км. На півдні кордон князівства сягав р. Рось, тобто був за 100 км від Києва. Проте політичний вплив Києва поширювався на велику територію і залежали від нього інші союзи племен, зокрема сіверяни. Вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів сприяло швидкому економічно-культурному розквіту князівства й забезпечило йому роль організаторів державного життя на теренах усієї сучасної України.

Центром землі полян був Київ; інші її населені пункти — Вишгород, Білгород на річці Ірпінь (нині село Білогородка), Звенигород, Треполь (нині село Трипілля), Василів (нині Васильків) та інші.

Київські князі IX—X ст., на відміну від ватажків підкорених ними племен, не використовували титул «князя полян». Літопис пояснює це тим, що з часом «полян» стали йменувати «руссю»[4][1]. Дослідники, щоправда, бачать у цьому поясненні пізнішу редакційну вставку. Назву «русь» використовують й іноземні джерела, яким невідоме ім'я «полян». Зокрема, коли розповідають, про морські походи русів проти наймогутнішої держави середньовічного світу — Візантії. Наприкінці 8 ст. чи на початку 9 ст. загін русів на чолі з князем Бравлином штурмом здобув візантійське місто Сурож (нинішній Судак) на Кримському півостровіТаврії), а інше військо у 825—842 роках заволоділо візантійським містом Амастридою на малоазійському узбережжі Чорного моря. Тоді ж Київське князівство вийшло на міжнародну арену. У 839 р. посольство Русі відвідало імператора франків Людовика Благочестивого з пропозицією дружби. Прикметно, що посли називали князя русів хазарським титулом «каган» (цар).

Київське князівство стало ядром великої давньоруської держави — Київської Русі. Останній раз поляни згадуються в літописі під 944 роком.

Антропологічні характеристики[ред. | ред. код]

Антропологічному типу давньоруського населення Середньої Наддніпрянщини, де напередодні утворення Київської Русі склався могутній полянський племінний союз, як і решті русичів, були властиві специфічні пропорції лицевого скелета (відносно низьке обличчя з низькими орбітами і досить широким носом), за якими вона відрізнялася від більш високолицих, високоорбітних і вузьконосих носіїв черняхівської культури. За даними краніології, саме в цьому регіоні, що став ядром формування «Руської землі», простежується дуже глибока лінія антропологічної спадковості[6].

Варіації визначення ареалу[ред. | ред. код]

Карта України — після заснування міста Києва

Микола Корінний вважав мешканців Києва і Переяслава уличами, а існування окремого полянського союзу — міфом[7]

До того ж невідомо, чи є назва «поляни» самоназвою, адже окрім «Повісті минулих літ» в жодних інших вітчизняних письмових джерелах воно не використовується. З огляду на те, що союз з ідентичною назвою (поляни) відомий на берегах р. Варти, і саме від нього отримала свою назву Польська держава, Микола Нікольський зробив висновок, що назва швидше за все є запозиченням з західнослов'янських джерел, внесеним до літопису ігуменом Києво-Печерської Лаври Никоном у XII сторіччі[8]. Саме цей Никон міг поєднати це повідомлення з інформацією з вірменського літопису 7 ст. про землю «Палунь» та заснування міста Києва трьома братами (див. «Історія Києва»).

За гіпотезою Омеляна Пріцака, підтриманою Валентиною Петрашенко[9], справжньою назвою племен, що мешкали навколо сучасного Києва, міг бути етнонім лендзяни, згаданий Костянтином Багрянородним поруч із уличами і древлянами[10], у той час як інші дослідники ототожнюють лендзян з лучанами або ж волинянами.

На думку О. Толочка історичність існування племені полян у Середньому Подніпров'ї є предметом дискусії, на відміну від більшості згаданих у літописі назв слов'янських етнографічних груп, назва «поляни» в часи літописця не була актуальним етнонімом, а спроби отожнити з «полянами» відомі слов'янські матеріальні культури 8-10 ст. не дали однозначних результатів.[11]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в стор. 565, 567, «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р. — ISBN 5-308-00052-2 (укр.)
  2. ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
  3. а б стор. 2, «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р. — ISBN 5-308-00052-2 (укр.)
  4. а б стор. 2229, том. 6, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1996 р. ISBN 5-7707-6833-9
  5. Енциклопедія Історії України: У 10т./Редколегія:В.А.Смолій та ін. -К.:Наукова думка,2011
  6. Сегеда С. П. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України К.: Наш час, 2012—432 с. (257—258 с.) ISBN 978-966-1530-80-4
  7. Коринный Н. Н. Переяславская земля X- первая половина XIII века.- Киев, 1992 г., с.31 (рос.)
  8. Никольский Н. К., Повесть временных лет как источник для истории начального периода русской письменности и культуры. Вып. I, Л., 1930 г., с.50-58 (рос.)
  9. Петрашенко Валентина Олексіївна
  10. Петрашенко В. О. Літописні поляни — міф чи реальність. «Археологія», № 2., с.53—55.
  11. Енциклопедія Історії України: У 10т./Редколегія: В. А. Смолій та ін. — К.:Наукова думка,2011

Джерела та література[ред. | ред. код]