Відмінності між версіями «Президент Української Народної Республіки в екзилі»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
(Скасування редагування № 23126703; ці файли не можуть використовуватися у інших статтях згідно ВП:КДВ)
Мітка: Скасування
м (Додав фото)
Мітки: Візуальний редактор, перше редагування
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 78: Рядок 78:
 
| 17 січня 1954
 
| 17 січня 1954
 
| обійняв посаду після того, як був головою директорії (1926–1948)
 
| обійняв посаду після того, як був головою директорії (1926–1948)
  +
1948 року провів реформу Державного Центру УНР у вигнанні, та створив посаду Президента УНР, замінивши посаду Головного отамана, намагався підтримувати зв'язки із УПА в Україні.
 
|-
 
|-
 
! style="background:{{Ukrainian National Democratic Alliance/meta/color}}"| 2
 
! style="background:{{Ukrainian National Democratic Alliance/meta/color}}"| 2
Рядок 85: Рядок 86:
 
| березень 1954
 
| березень 1954
 
| 9 жовтня 1965
 
| 9 жовтня 1965
  +
|Походив із аристократичної родини в Галичині, входив до політичної партії УНДО, після смерті А.Лівицького обраний Українською Національною Радою Президентом УНР.
|
 
 
|-
 
|-
 
! style="background:{{Ukrainian National State Union/meta/color}}; color:white"| 3
 
! style="background:{{Ukrainian National State Union/meta/color}}; color:white"| 3
| width="50px" | [[File:Gray - replace this image male.svg|100px]]
+
| width="50px" |[[Файл:Livytsky Photo.jpg|центр|140x140пкс]]
 
| '''[[Лівицький Микола Андрійович|Микола Лівицький]]'''<br/><small>(1907&ndash;1989)</small>
 
| '''[[Лівицький Микола Андрійович|Микола Лівицький]]'''<br/><small>(1907&ndash;1989)</small>
 
| [[Мюнхен]]
 
| [[Мюнхен]]
 
| 22 березня 1967
 
| 22 березня 1967
 
| 8 грудня 1989
 
| 8 грудня 1989
  +
|Син Андрія Лівицького, після свого обрання 1967 року, провів реформу Української Національної Ради, та намагався концентрувати всю повноту влади у своїх руках, через це отримав характеристику сучасників як "диктатор в екзилі"
|
 
 
|-
 
|-
 
! style="background:{{Organization of Ukrainian Nationalists/meta/color}}; color:white"| 4
 
! style="background:{{Organization of Ukrainian Nationalists/meta/color}}; color:white"| 4
  +
| width="50px" |[[Файл:Плав'юк Микола.jpeg|альт=|центр|безрамки|130x130пкс]]
| width="50px" | [[File:Gray - replace this image male.svg|100px]]
 
 
| '''[[Плав'юк Микола Васильович|Микола Плав'юк]]'''<ref>[http://www.day.kiev.ua/uk/article/den-ukrayini/ostanniy-prezident-unr-u-vignanni Останній президент УНР у вигнанні]. Газета "День". 2012-3-13</ref><br/><small>(1925&ndash;2012)</small>
 
| '''[[Плав'юк Микола Васильович|Микола Плав'юк]]'''<ref>[http://www.day.kiev.ua/uk/article/den-ukrayini/ostanniy-prezident-unr-u-vignanni Останній президент УНР у вигнанні]. Газета "День". 2012-3-13</ref><br/><small>(1925&ndash;2012)</small>
 
|
 
|

Поточна версія на 04:26, 31 липня 2019

Президент Української Народної Республіки в екзилі
Coat of Arms of UNR.svg
Штандарт Президента УНР.png
Номінує Українська Національна Рада
Термін каденції рішення Української Національної Ради
Твірний інструмент Тимчасовий закон про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі
Попередник Голова директорії
Створення 10 липня 1948
Перший на посаді Андрій Лівицький
Останній на посаді Микола Плав'юк
Скасовано 22 серпня 1992
Наступництво Президент України
Заступник Віце-президент УНР в екзилі

Президент Української Народної Республіки в екзилі — колишня офіційна посада українського уряду у вигнанні після Другої світової війни. Посада була реорганізована з посади голови директорії України.

10 липня 1948 року було прийнято «Тимчасовий закон про реорганізацію Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі» який був скоординований поміж різними українськими політичними організаціями. Андрій Лівицький який був головою Директорії був погоджений Українською Національною Радою, як президент Української Народної Республіки в екзилі. З 1948 по 1992 рік було чотири президенти УНР у вигнанні. 15 березня 1992 року 10-та позачергова сесія Української Національної Ради прийняла резолюцію «Про передачу повноважень Державного центру УНР в екзилі державній владі в Києві і припинення роботи Державного центру УНР в екзилі». Останній президент Микола Плав'юк офіційно передав його президентські клейноди й повноваження новообраному Президенту України Леоніду Кравчуку, чим фактично засвідчив спадковість інституції.

Президент повинен був бути обраний або підтверджений Українською Національною Радою. Він мав право брати участь в засіданнях Української Національної Ради та її президії, представляти Державний центр УНР в екзилі на зовнішніх відносинах, призначати голову уряду й, за пропозицією якого, членів уряду. У виняткових випадках Президент міг розпустити Українську Національну Раду за поданням уряду. Уряд УНР був відповідальним і підзвітним як Президенту, так і Раді. Всі президенти за винятком останнього носили титул пожиттєво.

Уряд УНР в екзилі також мав посаду віце-президента.

Перелік президентів[ред. | ред. код]

      УСДРП       УНДО       УНДС       ОУН       Незалежний / Безпартійний

# Президент Обрано (подія) Обійняв посаду Полишив посаду
1 Andriy Livytskyi.PNG Андрій Лівицький
(1879–1954)
Аугсбург 10 липня 1948 17 січня 1954 обійняв посаду після того, як був головою директорії (1926–1948)

1948 року провів реформу Державного Центру УНР у вигнанні, та створив посаду Президента УНР, замінивши посаду Головного отамана, намагався підтримувати зв'язки із УПА в Україні.

2 Stepan Wytwycki (UNR President).jpg Степан Витвицький
(1884–1965)
Мюнхен березень 1954 9 жовтня 1965 Походив із аристократичної родини в Галичині, входив до політичної партії УНДО, після смерті А.Лівицького обраний Українською Національною Радою Президентом УНР.
3
Livytsky Photo.jpg
Микола Лівицький
(1907–1989)
Мюнхен 22 березня 1967 8 грудня 1989 Син Андрія Лівицького, після свого обрання 1967 року, провів реформу Української Національної Ради, та намагався концентрувати всю повноту влади у своїх руках, через це отримав характеристику сучасників як "диктатор в екзилі"
4
Микола Плав'юк[1]
(1925–2012)
8 грудня 1989 22 серпня 1992 передав президентські повноваження й клейноди
Леоніду Кравчуку (Президент України)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Зовнішні посилання[ред. | ред. код]