Преподобний (лик святості): відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
(Таке враження, що статтю монах писав)
(Виправлено джерел: 1; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.9.3)
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 9: Рядок 9:
(Від Матвія 19:29).» Розуміння аскетичного подвигу як шляху [[Богопізнання (лик святості)|Богопізнання]] та життя в Бозі складається ще в передхристиянську епоху (у [[Стоїцизм|стоїків]] серед [[Язичництво|язичників]], у есеїв в [[Юдаїзм]]і) та спадкоємно сприймається християнською громадою. Зразками цього подвигу в Євангелії служать св. [[Іван Хреститель|Іоанн Хреститель]] і св.[[Анна Пророчиця (Старий Завіт)| Анна пророчиця]], «Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами.(Від Луки 2:36,37).»
(Від Матвія 19:29).» Розуміння аскетичного подвигу як шляху [[Богопізнання (лик святості)|Богопізнання]] та життя в Бозі складається ще в передхристиянську епоху (у [[Стоїцизм|стоїків]] серед [[Язичництво|язичників]], у есеїв в [[Юдаїзм]]і) та спадкоємно сприймається християнською громадою. Зразками цього подвигу в Євангелії служать св. [[Іван Хреститель|Іоанн Хреститель]] і св.[[Анна Пророчиця (Старий Завіт)| Анна пророчиця]], «Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами.(Від Луки 2:36,37).»


Аскетичне подвижництво, пустельне життя й інші форми відкидання загальноприйнятого життєвого укладу розвиваються вже в епоху [[Гоніння на християн у Римській імперії|гонінь]]. Вже св. Ігнатій Антіохійський ({{†}} близько 107 р.) в посланні св. [[Полікарп Святий|Полікарпа]] говорить про тих, хто прийняв рішення зберігати дівоцтво, і вказує на необхідність смирення як умову цього подвигу. Свідоцтва про подвижництво цього типу знаходимо у [[Афінагор I|Афінагора]], [[Ориген|Орігена]], [[Тертуліан]]а. Однак особливе шанування такого роду подвижників як святих у цей період є невідомим: коли є то, завжди пов'язане з мучеництвом (порін. апокрифічні Діяння Павла та Фекли: Фекла відкидає шлюб і обирає дівоцтво як подвиг прямування до Христа, будучи зразком цього подвигу, вона, проте, шанується як мучениця, хоча в Діяннях говориться про її чудесне позбавлення від мученицької смерті).
Аскетичне подвижництво, пустельне життя й інші форми відкидання загальноприйнятого життєвого укладу розвиваються вже в епоху [[Гоніння на християн у Римській імперії|гонінь]]. Вже св. Ігнатій Антіохійський ({{†}} близько 107 р.) в посланні св. [[Полікарп Святий|Полікарпа]] говорить про тих, хто прийняв рішення зберігати дівоцтво, і вказує на необхідність смирення як умову цього подвигу. Свідоцтва про подвижництво цього типу знаходимо у [[Афінагор Афінський|Афінагора]], [[Ориген|Орігена]], [[Тертуліан]]а. Однак особливе шанування такого роду подвижників як святих у цей період є невідомим: коли є то, завжди пов'язане з мучеництвом (порін. апокрифічні Діяння Павла та Фекли: Фекла відкидає шлюб і обирає дівоцтво як подвиг прямування до Христа, будучи зразком цього подвигу, вона, проте, шанується як мучениця, хоча в Діяннях говориться про її чудесне позбавлення від мученицької смерті).


Шанування преподобних як окремого лику святих починається практично одразу ж після кінця гонінь та збігається за часом з початковими етапами розвитку [[Чернецтво|інституту чернецтва]]. Відлюдництво як форма чернечого життя бере свій початок в Єгипті, де на рубежі [[III століття|III]]–[[IV століття|IV]]&nbsp;ст. подвизається св. [[Святий Антоній|Антоній Великий]] (бл. 251—356); св. Антоній проводить у повному затворі 20 років, потім, в 305&nbsp;р., виходить з пустелі та організовує зі своїх учнів громаду яка живе в пустелі; шанування св. Антонія починається вже за його життя; його житіє, написане св. Афанасієм Великим, служить повчанням для його численних послідовників та наслідувачів як у східній, так і в західній церкві. Шанування його як святого задає зразок для шанування ченців-подвижників як класу святих. Дещо пізніше з'являється і [[Кіновія|кіновійне]] чернецтво, перший чернецький монастир був заснований св. [[Пахомій Великий|Пахомієм Великим]] (бл. 290—346) в Тиваїді; св. Пахомій може розглядатися як зразок, на який орієнтувалося все наступне шанування засновників монастирів як святих. У великих чернечих громадах що виникали, обширних поселеннях пустельників та аскетів створюються зразки святого життя, які записані в різних [[Патерик|патериках]]<ref>{{книга|автор=В.М.Живов |заголовок=Святость. Краткий словарь агиографических терминов |посилання= |відповідальний= |місце= |видавництво= |рік=1994 |том= |сторінок= 110|сторінки= |isbn=}}</ref>.
Шанування преподобних як окремого лику святих починається практично одразу ж після кінця гонінь та збігається за часом з початковими етапами розвитку [[Чернецтво|інституту чернецтва]]. Відлюдництво як форма чернечого життя бере свій початок в Єгипті, де на рубежі [[III століття|III]]–[[IV століття|IV]]&nbsp;ст. подвизається св. [[Святий Антоній|Антоній Великий]] (бл. 251—356); св. Антоній проводить у повному затворі 20 років, потім, в 305&nbsp;р., виходить з пустелі та організовує зі своїх учнів громаду яка живе в пустелі; шанування св. Антонія починається вже за його життя; його житіє, написане св. Афанасієм Великим, служить повчанням для його численних послідовників та наслідувачів як у східній, так і в західній церкві. Шанування його як святого задає зразок для шанування ченців-подвижників як класу святих. Дещо пізніше з'являється і [[Кіновія|кіновійне]] чернецтво, перший чернецький монастир був заснований св. [[Пахомій Великий|Пахомієм Великим]] (бл. 290—346) в Тиваїді; св. Пахомій може розглядатися як зразок, на який орієнтувалося все наступне шанування засновників монастирів як святих. У великих чернечих громадах, що виникали, обширних поселеннях пустельників та аскетів створюються зразки святого життя, які записані в різних [[Патерик|патериках]]<ref>{{книга|автор=В.М.Живов |заголовок=Святость. Краткий словарь агиографических терминов |посилання= |відповідальний= |місце= |видавництво= |рік=1994 |том= |сторінок= 110|сторінки= |isbn=}}</ref>.


Розвиток шанування святих подвижників слід розглядати на тлі тієї істотної ролі, яку грали у візантійському релігійному житті «Божі люди», які пророкували, викривали неправедність влади, збирали юрби шанувальників та послідовників. Вони виступали як постійна противага [[Секуляризація|секуляризованим]] тенденціям у соціальному житті, їх викликали як суддів та наставників. Тому в багатьох випадках вони шануються ще за життя. Так, [[Маркіян (імператор)|імператор Маркіян]] (450—457) будує храм на честь преп. Вассиана ще за життя подвижника. Кілька храмів було побудовано за його життя і на честь преп. Маркіяна Кирського. Церковне шанування в багатьох випадках було тут за народним культом.
Розвиток шанування святих подвижників слід розглядати на тлі тієї істотної ролі, яку відігравали у візантійському релігійному житті «Божі люди», які пророкували, викривали неправедність влади, збирали юрби шанувальників та послідовників. Вони виступали як постійна противага [[Секуляризація|секуляризованим]] тенденціям у соціальному житті, їх викликали як суддів та наставників. Тому в багатьох випадках вони шануються ще за життя. Так, [[Маркіян (імператор)|імператор Маркіян]] (450—457) будує храм на честь преп. Вассиана ще за життя подвижника. Кілька храмів було збудовано за його життя і на честь преп. Маркіяна Кирського. Церковне шанування у багатьох випадках було тут за народним культом.


У православному богослужінні преподобні особливо згадуються на проскомидії. Для них виймається шоста частка з третьої просфори. У українських служебниках тут міститься поминання: "Преподобних і богоносних отців наших Антонія, Євфимія, Сави, Онуфрія, Афанасія Афонського, Антонія і Феодосія Печерських, Іова Почаївського і всіх преподобних отців: Пелагії, Феодосії, Анастасії, Февронії, Єфросинії, Марії Єгипетської і всіх преподобних матерів<ref>{{книга|автор= |заголовок= Служебник|посилання=http://www.cerkva.info/uk/knygy/bogosluzhbova/489-sluzhebnyk.html |відповідальний= |місце= К|видавництво=видавничий відділ УПЦ КП |рік=2011 |том=І |сторінок= 270|сторінки=83 |isbn=}}</ref>.
У православному богослужінні преподобні особливо згадуються на проскомидії. Для них виймається шоста частка з третьої просфори. У українських служебниках тут міститься поминання: "Преподобних і богоносних отців наших Антонія, Євфимія, Сави, Онуфрія, [[Афанасій Афонський|Афанасія Афонського]], [[Антоній Печерський|Антонія]] і [[Феодосій Печерський|Феодосія Печерських]], [[Іов Почаївський|Іова Почаївського]] і всіх преподобних отців: Пелагії, Феодосії, Анастасії, Февронії, Єфросинії, [[Марія Єгипетська|Марії Єгипетської]] і всіх преподобних матерів<ref>{{книга |автор= |заголовок=Служебник |посилання=http://www.cerkva.info/uk/knygy/bogosluzhbova/489-sluzhebnyk.html |відповідальний= |місце=К |видавництво=видавничий відділ УПЦ КП |рік=2011 |том=І |сторінок=270 |сторінки=83 |isbn= |archivedate=2014-05-19 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20140519152324/http://www.cerkva.info/uk/knygy/bogosluzhbova/489-sluzhebnyk.html }}</ref>.


== Примітки ==
== Примітки ==

Поточна версія на 19:30, 21 січня 2023

Преподобний Антоній Великий. Грецька ікона.

Преподо́бний (прп.) (грец. οσιος, лат. Venerabilis Dei servus) — лик святості в Православ'ї. Святий чернець, прославлений за подвижницьке життя (в монастирі чи усамітненні).

Розряд преподобних стоїть другим після благовірних. Він з'явився майже одночасно з появою християнського чернецтва (наприкінці III — на початку IV століть). Першими преподобними стали єгипетські і палестинські ченці-пустельники, що поклали початок розвитку інституту чернецтва (Павло Фівейський, Антоній Великий, Іларіон Великий, Йоан Прозорливий[en], Пахомій Великий та інші).

Чернеча аскеза як тип святості передбачає відмову від мирської прив'язаності, турбот та прагнень і вибір наслідування Христа, посту та молитви як основи життєдіяльності. Цей тип святості зазначений у словах Христа, сказаних апостолу Петру: «І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатократно одержить і успадкує вічне життя. (Від Матвія 19:29).» Розуміння аскетичного подвигу як шляху Богопізнання та життя в Бозі складається ще в передхристиянську епоху (у стоїків серед язичників, у есеїв в Юдаїзмі) та спадкоємно сприймається християнською громадою. Зразками цього подвигу в Євангелії служать св. Іоанн Хреститель і св. Анна пророчиця, «Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами.(Від Луки 2:36,37).»

Аскетичне подвижництво, пустельне життя й інші форми відкидання загальноприйнятого життєвого укладу розвиваються вже в епоху гонінь. Вже св. Ігнатій Антіохійський (пом. близько 107 р.) в посланні св. Полікарпа говорить про тих, хто прийняв рішення зберігати дівоцтво, і вказує на необхідність смирення як умову цього подвигу. Свідоцтва про подвижництво цього типу знаходимо у Афінагора, Орігена, Тертуліана. Однак особливе шанування такого роду подвижників як святих у цей період є невідомим: коли є то, завжди пов'язане з мучеництвом (порін. апокрифічні Діяння Павла та Фекли: Фекла відкидає шлюб і обирає дівоцтво як подвиг прямування до Христа, будучи зразком цього подвигу, вона, проте, шанується як мучениця, хоча в Діяннях говориться про її чудесне позбавлення від мученицької смерті).

Шанування преподобних як окремого лику святих починається практично одразу ж після кінця гонінь та збігається за часом з початковими етапами розвитку інституту чернецтва. Відлюдництво як форма чернечого життя бере свій початок в Єгипті, де на рубежі IIIIV ст. подвизається св. Антоній Великий (бл. 251—356); св. Антоній проводить у повному затворі 20 років, потім, в 305 р., виходить з пустелі та організовує зі своїх учнів громаду яка живе в пустелі; шанування св. Антонія починається вже за його життя; його житіє, написане св. Афанасієм Великим, служить повчанням для його численних послідовників та наслідувачів як у східній, так і в західній церкві. Шанування його як святого задає зразок для шанування ченців-подвижників як класу святих. Дещо пізніше з'являється і кіновійне чернецтво, перший чернецький монастир був заснований св. Пахомієм Великим (бл. 290—346) в Тиваїді; св. Пахомій може розглядатися як зразок, на який орієнтувалося все наступне шанування засновників монастирів як святих. У великих чернечих громадах, що виникали, обширних поселеннях пустельників та аскетів створюються зразки святого життя, які записані в різних патериках[1].

Розвиток шанування святих подвижників слід розглядати на тлі тієї істотної ролі, яку відігравали у візантійському релігійному житті «Божі люди», які пророкували, викривали неправедність влади, збирали юрби шанувальників та послідовників. Вони виступали як постійна противага секуляризованим тенденціям у соціальному житті, їх викликали як суддів та наставників. Тому в багатьох випадках вони шануються ще за життя. Так, імператор Маркіян (450—457) будує храм на честь преп. Вассиана ще за життя подвижника. Кілька храмів було збудовано за його життя і на честь преп. Маркіяна Кирського. Церковне шанування у багатьох випадках було тут за народним культом.

У православному богослужінні преподобні особливо згадуються на проскомидії. Для них виймається шоста частка з третьої просфори. У українських служебниках тут міститься поминання: "Преподобних і богоносних отців наших Антонія, Євфимія, Сави, Онуфрія, Афанасія Афонського, Антонія і Феодосія Печерських, Іова Почаївського і всіх преподобних отців: Пелагії, Феодосії, Анастасії, Февронії, Єфросинії, Марії Єгипетської і всіх преподобних матерів[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. В.М.Живов. Святость. Краткий словарь агиографических терминов. — 1994. — 110 с.
  2. Служебник. — К : видавничий відділ УПЦ КП, 2011. — Т. І. — С. 83. Архівовано з джерела 19 травня 2014