Придніпровський хімічний завод: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Немає опису редагування
м (replaced: , тощо. → тощо.)
Рядок 38: Рядок 38:
}}
}}


ДП '''Придніпровський хімічний завод''' — державне підприємство, що спеціалізується на виробництві [[фосфатні добрива|фосфатних добрив]], синтетичних сорбентів та екстрагентів, хімічних солей та речовин, рідкоземельної продукції, [[Цирконій|цирконію]], тощо.
ДП '''Придніпровський хімічний завод''' — державне підприємство, що спеціалізується на виробництві [[фосфатні добрива|фосфатних добрив]], синтетичних сорбентів та екстрагентів, хімічних солей та речовин, рідкоземельної продукції, [[Цирконій|цирконію]] тощо.


== Історія створення ==
== Історія створення ==

Версія за 21:51, 22 жовтня 2012

Придніпровський хімічний завод
Тип державне підприємство
Форма власності державне підприємство
Галузь хімічна промисловість
Спеціалізація фосфатні добрива, неорганічна хімія
Засновано 1946
Штаб-квартира м. Дніпродзержинськ, Баглійський район, пр-т Аношкіна, 179
Ключові особи Акуленко Валерій Миколайович (керівник)
Шекутін Микола Станіславович (бухгалтер)
Продукція фосфатні добрива
Співробітники 11

ДП Придніпровський хімічний завод — державне підприємство, що спеціалізується на виробництві фосфатних добрив, синтетичних сорбентів та екстрагентів, хімічних солей та речовин, рідкоземельної продукції, цирконію тощо.

Історія створення

У 1946 році розпочалось будівництво заводу № 906 у Дніпродзержинську, у майбутньому — Придніпровського хімічного заводу (ПХЗ) під керівництвом Михайла Прокоповича Аношкіна, який продовжував керувати заводом до 1975 року. Для зведення заводу було відселено кілька сіл, на місці яких постали тимчасові концтабори з ув'язненими, які й будували завод. Будівництво було завершене за два роки. Проект будівництва був засекречений — працівників заводу були змушені дотримуватись підписки про нерозголошення. Крім будівництва самого заводу велось будівництво власного житлового фонду, спорткомплексів.

1975 року директором ПХЗ став начальник уранового цеху Юрій Федорович Коровін, за керівництва якого було скасовано уранову програму.

Діяльність

З 1946 по 1972 рік підприємство займалося збагаченням урану (виробництво його закису-окису) — на заводі перероблялось 65 % уранових руд Радянського союзу[1]. У 1974 році почалися спроби переробки тепловидільних елементів, але у зв'язку зі зростанням кількості онкологічних хвороб у місті від цієї ідеї відмовились.

Промисловий цикл з виробництва продукції ядерної галузі охоплював підприємства на теренах всього Радянського Союзу, а ПХЗ був його важливою ланкою. Постачання сировини відбувалось з різних територій колишнього СРСР: апатит — Кольський півострів, уранові руди — Мангишлак (Казахстан), Жовті Води, де, одночасно із будівництвом ПХЗ, відбувалось будівництво Східного гірничо-збагачувального комбінату з видобування уранової руди.

Згодом відбулось розчленування заводу на декілька підрозділів. Зокрема першим було відділено ДП «Бар'єр», яке займалось доглядом за місцями захоронення відходів заводу. На базі підприємства було створено 12 окремих компаній, серед яких найпотужнішими є: Державне науково-виробниче підприємство «Цирконій», Державне підприємство «Смоли», ЗАТ «Амофос», Придніпровський державний металургійний завод та Придніпровський завод кольорових металів.

Екологія

Кількість радіоактивних відходів, що накопичились у відвалах поблизу підприємства з 1948 по 1991 рік, становить 36,34 млн т (18,96 млн кm³). У якості хвостосховищ використовували глиняні кар'єри, а радіоактивні відходи разом з отруйною хімією зливали в яри. На території міста та на його околицях розташовано 9 хвостосховищ, шість з яких є незаконсервованими, тому є постійним джерелом екологічної небезпеки.

У 1964 році на підприємстві з'явились перші очисні споруди. У 2003 році була затверджена програма Кабміну тривалістю 11 років[2] про «приведення небезпечних об'єктів виробничого об'єднання „Придніпровський хімічний завод“ в екологічно безпечний стан і забезпечення захисту населення від шкідливого впливу іонізуючого випромінювання»[3].

Примітки

  1. Сховища уранових відходів в днепродзержінське. 
  2. Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ № 1029 (1029-2009-п) від 30.09.2009
  3. Кабінет Міністрів України; Постанова, Програма, Заходи вiд 26.11.2003 № 1846

Посилання