Пролетаріат: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
Рядок 26: Рядок 26:
[[Категорія:Марксизм]]
[[Категорія:Марксизм]]
[[Категорія:Соціальна структура та стратифікація]]
[[Категорія:Соціальна структура та стратифікація]]
[[Категорія:Марксистська філософія]]


[[an:Proletariato]]
[[an:Proletariato]]

Версія за 22:29, 16 травня 2012

A 1911 Industrial Worker publication advocating industrial unionism based on a critique of capitalism.

Пролетаріат (від лат. proletarius) — найбідніший клас суспільства, представники якого живуть у злиднях і позбавлені всіх благ громадянства.

Поняття пролетатіат етимологічно походить від лат. proletarius («ті, хто належить до нижніх верств населення»). У часи античного Риму цим словом звався соціальний прошарок безземельних (без власності), але не рабів. Дефіниція зрозуміла в тому сенсі, що пролетарі це ті, хто нічим не володіє окрім свого потомства (лат. proles).

Як соціальний прошарок пролетаріат помітно чисельно зріс в історичний період Нового часу кінця 18 ст. — початку 19 століття — епохи індустріальної революції і експотенційного зростання класу промислових робітників, поповнення його за рахунок декласованої бідноти із іншіх соціальних прошарків міського населення та збіднілого селянства. Як поняття «пролетаріат» набуло широкого вжитку в політичній літературі і соціальній публіцистиці Західної Європи у великій мірі завдяки соціальним революціям у Франції та загостренню соціальних конфліктів в іншіх країнах Європи. На початку 20 століття ці ж соціальні процеси і відповідна лексика поширюється на Східну Европу.

Пролетарська філософія і ідеологія

Поняття протелетаріат посідає одне з центральних місць у соціології марксизму. Як соціальний клас пролетаріат у марксистському розумінні ототожнювався з міським робітничим класом на противагу селянству тощо, але інші науковці вживають цей термін для того, щоб одним словом охопити всіх «незаможних». У сучасному марксизмі «пролетаріат» розуміється як предмет процесу пролетаризації певних класів на відміну від «обуржуазнення» інших класів. Тобто місце пролератіату та його політично-економічне становище сприймається у співвідношенні з місцем та становищем інших класів.

За марксовою теорією безкласового суспільства пролетаріат є передовим класом, що прискорює еволюцію-перехід суспільства від класового (буржуазного) стану до безкласового («комуністичного»). Це «прискорення» йде шляхом «пролетарської революції», у якій пролетаріат відіграє провідну роль. Держава, як суспільний інститут, що знаходиться у руках панівних класів, (за Марксом, а потім Леніним) повинна поступово «відмерти». Для подолання опору залишків правлячих класів — в «перехідний період» — на місці «буржуазної» держави постає держава «диктатури пролетаріату», в якій провідною політичною силою є «пролетарська партія». У СРСР керівна партія КПРС (ВКПб) до початку 60-х років офіційно вважалася «пролетарською» партією або «партією пролетаріату, що переміг».

Пролетарська партія

У дійсності диктатура пролетаріату в Росії і в її країнах-сателітах була диктатурою однієї комуністичної («пролетарської») партії, побудованою на принципах диктаторського централізму (за Леніним — «демократичний централізм»). З метою утримання своєї влади ця партія використовувала в пропагандиській лексиці марксиську пролетарську фразеологію, постійно акцентуючи, що влада в країні належить «робітничому класу». Проте, насправді, в керівних органах партії робітників («пролетарів») практично — починаючи ленінським Центральним Комітетом РСДРП («більшовики») і кінчаючи брежнєвським ЦК і Політбюро — ніколи не було. Ядро партії за походженням створювали: російські міщани-інтелігенти (Лев Мартов, П. Б. Аксельрод), прикажчики (В. П. Ногін, В. М. Молотов), із родини держслужбовців (В. О. Левицький В. О., Н. В. Криленко, В.І.Ленін — із родини іменного дворянина), з родини купців (А. А. Йоффе, А. С. Мартинов), землевласника-арендаря (Л.Д.Троцький), збіднілі дрібні дворяни (Г.В.Плеханов, А.В.Луначарський, Ф.Е.Дзержинський). Після Жовтневого перевороту 1917 її керівні органи поповнювались з рядів декласованих (маргінальних) прошарків суспільства, а іноді і осіб з відверто кримінальним минулим (Й.В.Сталін)

Див. також

Джерела

  • Маркс,К., Енгельс,Ф.: Маніфест Комуністичної партії.
  • Енциклопедія політичної думки. — К.: Дух і Літера, 2000.