Пушкін Юхим Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юхим Григорович Пушкін
рос. Ефим Григорьевич Пушкин
Пушкин Ефим Григорьевич.jpg
Народження 28 січня 1899(1899-01-28)
село Крутец, Маліновська волость, Сердобський повіт, Саратовська губернія, Російська імперія
Смерть 11 березня 1944(1944-03-11) (45 років)
селище Баштанка, Миколаївська область, Українська РСР, СРСР
Поховання
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif танкові війська
Роки служби 19181944
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-lejtnant infobox.svg Генерал-лейтенант18 січня 1943 р.)
Командування 23-й танковий корпус12 квітня по 4 червня 1942 і з 29 листопада 1942 по 11 березня 1944)
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня Орден Суворова II ступеня
Орден Кутузова II ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»
Пушкін Юхим Григорович у Вікісховищі?

Юхи́м Григо́рович Пу́шкін (справжнє прізвище Чу́шкін[1]; 28 січня 1899 — 11 березня 1944 року) — радянський воєначальник, генерал-лейтенант танкових військ. Член компартії з 1920 року[2]. Герой Радянського Союзу (1941).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в сім'ї селянина в селі Крутец Малиновської волості Сердобського повіту (нині Ртищевський район Саратовської області[3]). У 19141918 роках працював в Астрахані на рибних промислах. У Червоній Армії з 1918 року. У 1918—1920 роках воював на фронтах громадянської війни, у 19231925 роках брав участь у розгромі басмачів у Туркестані спочатку рядовим кавалеристом, потім командиром відділення, взводу і, нарешті, шабельного ескадрону. Закінчив курси вдосконалення командно-начальницького складу в Ленінграді. З 1934 року в бронетанкових військах.

Німецько-радянська війна застала Ю. Г. Пушкіна у Львові, на посаді командира танкової дивізії. Воював з німцями на Південному, Південно-Західному, Сталінградському і 3-му Українському фронтах. Брав участь в обороні Бердичева, Умані, Дніпропетровська, Сталінградській битві, захопленні Донбасу і Правобережної України.

У боях під Дніпропетровськом, що тривали з 19 по 25 серпня 1941, 8-а танкова дивізія 4-го механізованого корпусу полковника Пушкіна знищила 80 ворожих танків і багато іншої бойової техніки і живої сили противника. Впертій обороною плацдарму танкісти забезпечили нашим військам планомірний відхід за Дніпро і заняття оборони на лівому березі річки.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 вересня 1941 Юхиму Григоровичу Пушкіну за зразкове і вміле керівництво, особисту мужність під час оборони міста Дніпропетровська було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

За ряд успішно виконаних операцій по розгрому ворога на підступах до Волги Ю. Г. Пушкіну присвоїли звання генерал-лейтенанта танкових військ і призначили командувачем бронетанковими і механізованими військами Південно-Західного фронту.

За роки війни Ю. Г. Пушкін був більше 10 разів персонально відзначений в наказах Верховного Головнокомандувача СРСР Й. В. Сталіна. Вперше в січні 1942 року за звільнення Барвінкове.[4]

Загинув 11 березня 1944 року в результаті осколкового поранення під час авіанальоту на селище Баштанка під Миколаєвом, де розташовувався командний пункт танкового корпусу.[5] Його прах покоїться на Жовтневому меморіальному кладовищі міста Дніпропетровська.

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — Клавдія Іванівна. Вона до кінця зберігала в своїй квартирі-музеї реліквії, що свідчать про життя та подвиг Юхима Григоровича. Померла Клавдія Іванівна 16 січня 1984 на 83-му році життя, похована на Сурсько-Литовському цвинтарі.

Син — Віктор Юхимович Пушкін — професор, член-кореспондент НАУ, завідувач кафедри історії та політичної теорії, директор інституту гуманітарних проблем Національного гірничого університету.

Онука — Пушкіна Олена Вікторівна — кандидат історичних наук, доктор юридичних наук, директор інституту права Дніпропетровського університету економіки та права.

Нагороди[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Бюст Ю. Г. Пушкіна в селі Крутец Ртищевського району Саратовської області
Файл:Dnipropetrovsk. Monument on E. G. Pushkin's tomb.jpg
Сучасний пам'ятник Ю. Г. Пушкіну в Дніпропетровську
  • У Дніпропетровську на головній вулиці міста, неподалік від місця поховання Ю. Г. Пушкіна, в 1967 р. встановлено пам'ятник — танк Т-34 з написом на постаменті: «Генералу Пушкіну Юхиму Григоровичу». До цього там стояв пам'ятник з танком Т-70[6]. Цей танк після демонтажу старого пам'ятника передали Дніпропетровському історичному музею і зараз він експонується на відкритому майданчику біля діорами «Битва за Дніпро».
  • Іменем героя в Дніпропетровську названі одна з вулиць і 81-я середня школа.
  • У жовтні 1980 року біля Крутецкого Будинку культури було відкрито пам'ятник Ю. Г. Пушкіну. У травні 2003 року пам'ятник був перенесений до будівлі Крутецкой неповної середньої школи.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Румянцев (1968)
  2. За іншими даними — з 1931 року. Див. [1].
  3. У деяких джерелах місце народження ймовірно вказується невірно (станиця Новотроїцька Ізобільненській району Ставропольського краю). Див. [2], [3], [4].
  4. Мухин (2004).
  5. Куванов А. Генерал из Крутца // Путь Ленина. — 1969. — 15 янв.
  6. Пам'ятник генералові Пушкіну в Дніпропетровську почала 60-х років XX століття

Література[ред. | ред. код]

  • Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1988. — Т. 2 /Любов — Ящук/. — 863 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-203-00536-2
  • Громов А. А., Кузнецов И. А. Ртищево — перекрёсток России. — Саратов: Приволжское кн. изд-во, 1997. — С. 95-96. — ISBN 5-7633-0784-4.
  • Куванов А. Генерал из Крутца // Путь Ленина. — 1969. — 15 січня.
  • Мухин Ю. И. Благодарность без благоволения // Дуэль. — 2004. — 27 квітня.
  • Румянцев Н. М. Люди легендарного подвига. Краткие биографии и описания подвигов Героев Советского Союза — тех, кто родился, жил и живёт в Саратовской области. — Саратов: Приволжское кн. изд-во, 1968.
  • Чеснаков В. Открыт памятник // Путь Ленина. — 1980. — 17 жовтня.

Посилання[ред. | ред. код]