Підводні човни типу «Середня»

“Сталінець”, “Середній”, “С”.
Під прапором	СРСР
Спуск на воду	1936—1948 рр. (56 човнів)
Виведений зі складу флоту	1955—1978 рр
Основні характеристики
Тип корабля	Середній ДПЧ
Позначення проєкту	серія IX, IX-біс, XVI (IX-біс-2)
Швидкість (надводна)	19,5 вузлів (37 км/год)
Швидкість (підводна)	8,8 вузлів (16 км/год)
Робоча глибина занурення	80 м
Гранична глибина занурення	100 м
Автономність плавания	30 діб
Екіпаж	36-46 осіб (8 офіцерів)
Вартість	12 000 000 рублів (1936—1940 рр.)
Розміри
Водотоннажність надводна	828,2—840 т
Водотоннажність підводна	1068—1070 т
Довжина найбільша (по КВЛ)	77,75 м
Ширина корпусу найб.	6,4 м
Середня осадка (по КВЛ)	4 м
Озброєння
Артилерія	100-мм/51 гармата Б-24 (200 снарядів), 45-мм/46 напівавтоматична універсальна гармата 21-К (500 снарядів)
Торпедно- мінне озброєння	Носові: 4ТА калібру 533-мм. Кормові: 2 ТА 533-мм (12 торпед)

Підводні човни типу «Сталінець», «Середній», «С» — загальне найменування для радянських підводних човнів серій IX, IX-біс і XVI, побудованих в 1936–1948 роках на базі проєкту, розробленого на замовлення радянської сторони німецько-голландським конструкторським бюро IvS. Всього було передано флоту 41 човен, до початку війни 17 човнів (С-1 — С-10, С-31 — С-34, С-54, С-101, С-102), в ході війни — 17 (С-11 — С-20, С-103, С-104, С-51 — С-53, С-55, С-56) і ще 7 човнів після війни (С-21 — С-26, С-35).

Історія

Проєктування

Після будівництва перших серій радянських підводних човнів Управління Військово-морськими силами РСЧА приступило до пошуку шляхів ліквідації відставання в підводному кораблебудуванні від передових країн. Політична ситуація Громадянської війни і інтервенції не спонукала до діалогу з країнами Антанти, а найбільш реальним було співробітництво з Веймарською Німеччиною. Відряджені до Німеччини навесні 1930 року радянські фахівці не змогли досягти значних результатів у зв'язку з тим, що за умовами Версальського договору Німеччина не мала права будувати підводні човни. Однак, зацікавленість у спільній роботі проявило голландське конструкторське бюро NV Ingenieurskantoor voor Scheepsbouw («IvS»), яке входило до компанії «Дешімаг» та займалося удосконаленням проєктів найкращих німецьких субмарин часів Першої світової війни і будівництвом підводних човнів на експорт.

У листопаді 1932 року група радянських морських фахівців у складі А. К. Сівкова, П. Ю. Юрас, В. Н. Перегудова і В. А. Нікітіна була спрямована в закордонне відрядження для вивчення можливостей фірми «IvS» і ознайомлення з німецькими підприємствами, що випускають дизельні двигуни з високою питомою потужністю . 22 листопада радянська сторона передала представникам «IvS» тактико-технічні завдання на два типи підводних човнів: водотоннажністю 700 і 1 200 тонн, розроблені А. К. Сівковою дорогою до Німеччини. Акцент в завданні робився на досягнення максимальної швидкості ходу, глибини і швидкості занурення. 7 грудня 1932 замовлені проєкти були видані радянській делегації для вивчення, а як підтвердження якості роботи в «IvS» запропонували оглянути підводний човен «E-1», побудований в Іспанії по проєкту, що був аналогічним до 700-тонної версії. Випробування «E-1» підтвердили високі характеристики проєкту і значні його переваги перед радянськими човнами: човен відрізнявся більш досконалою конструкцією корпусу і цистерн, більш раціональною компоновкою механізмів, системою продування баласту за допомогою дизелів, а також високою автономністю і глибиною занурення.

«E-1» на стапелях в Іспанії

В підсумку делегація рекомендувала прийняття проєкту підводного човна водотоннажністю 700 тонн на базі іспанської «E-1», переробленої під радянське озброєння і механізми. Таке рішення пояснювалося істотною економією часу: фірмі «IvS» було потрібно всього чотири тижні для розроблення ескізного проєкту і ще 15 днів для видачі будівельних креслень. У квітні 1933 року «Союзверфь» і «Дешімаг» (IvS приблизно тоді ж була розформована і увійшла до складу «Дешімаг») уклали договір на розробку проєкту. Договір набув чинності 12 серпня 1933 року, після завершення серії випробувань, які показали реальність гарантій, що надаються німецькою стороною. Розробка креслень проєкту «E-2», позначеного тепер як тип «Н» (німецька), або серія IX, була закінчена фахівцями СКБ до початку 1935 року. З 20 жовтня 1937 року тип «Н» перейменували в тип «С» — середній. М. А. Рудницький запропонував на базі типу «Н» розробити проєкт човна з єдиним двигуном, що отримав позначення «МТ»: паротурбінна силова установка як паливо споживала порошковий алюміній, що спалюється в струмені чистого кисню. Такий двигун був би безпечний для екіпажу і вельми ефективний. Проте через дефіцит алюмінію, а також складності систем подачі алюмінієвого порошку в топку і видалення продуктів горіння проєкт не опрацьовувався. Після початку серійного будівництва серії IX проєкт був повністю перероблений з метою повного переходу на радянське обладнання та з урахуванням зауважень. Доопрацьований проєкт отримав позначення IX-біс. Основні зміни стосувалися двигунної установки: німецькі дизелі MAN М6 V49/48 були замінені на радянські дизельні двигуни моделі 1Д (глибока модернізація не пішла в серію дизелів 47ЛН8) виробництва Коломенського заводу. Для цього потрібна була серйозна переробка систем мастила, живлення, впуску і охолодження. Крім того, була змінена конструкція рубки: щити, що закривають 100-мм гармату, заважали роботі артилерійської обслуги, тому від них відмовилися. На трьох човнах серії IX огорожу гармати було демонтовано.

29 лютого 1940 року Управління кораблебудування затвердило список доробок, які необхідно було врахувати в розробці нового проєкту субмарин. У відповідному листі з ЦКБ-18 було запропоновано відмовитися від розробки нового проєкту і виправити зауваження в модернізованому проєкті серії IX-біс. Пропозиція була прийнята Управлінням кораблебудування ВМФ. Новий проєкт отримав позначення «№ 97», серія XVI ілітерну назву «СМ» (зварна масова), також у деяких джерелах зустрічається його назва «IX-біс-2». Доопрацювання проєкту полягали в заміні двигунів 1Д на модель 4Д, встановленні приладів безпузирної торпедної стрільби системи Наумова, введенні «м'яких» фундаментів і амортизаторів, що оберігають обладнання від пошкоджень при вибухах глибинних бомб і знижують шумність. Велика увага приділялася питанням спрощення будівництва човнів. Проєкт 97 до початку Німецько-радянської війни завершений не був. ЦКБ-18, евакуйоване в Горький, закінчило проєктні роботи лише до 1942 року. Після війни удосконалення «типу № 97» велося під позначенням «проєкт 601».

Будівництво

Підводний човенС-56 пам'ятник-музей у Владивостоку

4 серпня 1934 року члени Політбюро ухвалили рішення про серійне будівництво середніх підводних човнів серії IX і поступової заміни ними підводних човнів типу «Щука». Човни серії IX будувалися на Балтійському заводі. Перша партія складалася з трьох човнів: «Н-1», «Н-2» і «Н-3». При їх будівництві використовувалася велика кількість імпортного обладнання, а за результатами їх випробувань передбачалося прийняти рішення про подальше будівництво. Побудова 38 човнів наступної серії за проєктом IX-біс розтяглася на тривалий час через високу складность проєкту. Основні проблеми виникали з виробництвом дизелів У зв'язку з цим для завантаження заводів була дозамовлена партія човнів типу «Щ» серії X-біс. У будівництві серії IX-біс брали участь наступні заводи: № 189 «Балтійський завод», 194 «ім. Марті», [[Адміралтейські верфі | 196 «Судомех»] ] (всі — Ленінград), 112 «Червоне Сормово» (Горький), 198 «ім. Марті» (Миколаїв), 202 «Дальзавод» (Владивосток), 402 (Молотовську), 638 "ім. Сталіна "(Астрахань).

До 22 червня 1941 року недобудованими залишалися 25 човнів: 7 в Миколаєві (С-35, С-36, С-37, С-38, С-58, С-59, С-60), 6 в Ленінграді (С-39, С-40, С- 41, С-42, С-43, С-44), 6 в Горькому (С-25, С-26, С-27, С-28 , З-29, С-30) і в Молотовську (С-45, С-46, С-47, С-48, С-49 , С-50). Відповідно до постанови Держкомітету оборони (ДКО) 19 липня 1941 року було законсервовано будівництво шести човнів в Молотовську і чотирьох човнів в Миколаєві. За проєктом серії XVI велася добудова шести корпусів на заводі «Червоне Сормово», але ні один човен цієї серії в лад введений не був через перехід основних потужностей заводу на випуск більш актуальної для фронту продукції. На заводі № 198 в Миколаєві планувалася закладка ще трьох човнів за проєктом № 97 (З-61, С-62 і С-63), але тією ж постановою ДКО від 19 липня 1941 закладка була скасована.

Конструкція

Підводні човни типу «С» поділялися на 7 відсіків:

• Перший відсік-сховище: торпедний, житлове приміщення для рядового складу.
• Другий відсік: акумуляторний, 62 елементи носової групи акумуляторних батарей, каюта командира, житлові приміщення офіцерського складу.
• Третій відсік-сховище: центральний пост, над відсіком розташована бойова рубка і огородження висувних пристроїв.
• Четвертий відсік: акумуляторний, 62 елементи кормової групи акумуляторних батарей, житлові приміщення старшин.
• П'ятий відсік: дизельний. *Шостий відсік: електромоторні. *Сьомий відсік-сховище: торпедний, житлове приміщення для рядового особового складу.

Корпус

С-7 з відкритим містком

Човни типу «С» були півторакорпусного типу, змішаної клепано-зварної конструкції. Легкий корпус виконувався зварним і простягався майже на всю довжину човна. Міцний корпус виготовлявся на заклепка х. У носовій частині встановлювалися пилки сіткопрорізувач, однак при порівняльних випробуваннях була відзначена їх незадовільна ефективність: пили перерізали тільки горизонтальні троси мережного загородження, тому човен заплутувалася у вертикальних тросах. Вивірені обводи легкого корпусу надавали човні добру мореплавність, особливо в крейсерському положенні. Дев'ять баластних цистерн, які знаходяться в легкому корпусі, поділялися на три групи: кормову (цистерни № 1, 2, 3), середню (№ 4, 5) і носову. Нумерація цистерн човна була введена за аналогією з німецькими правилами нумерації відсіків, шпангоутів і баластних цистерн з корми. При експлуатації виявилося, що заповнення баластної цистерни № 2 призводило до різкого погіршення мореплавства човна. Цю цистерну намагалися тримати вільною від палива, а якщо вона була повною, то не розвивали повний хід в надводному положенні. Єдиний якір розміщувався в носовій частині по правому борту. Рубка і мостик на різних човнах розрізнялися в залежності від заводу-виробника, і часто модернізувалися в процесі служби. Всі балтійський човни мали відкритий мостик, тихоокеанські і більшість північних — закритий. Після війни рубки оснащувалися хвилевідбійниками.

Енергетичне обладнання

Дизель-електрична силова установка підводних човнів типу «Средній» складалася з двох дизельних двигунів надводного ходу типа 1Д потужністю по 2 000 к.с., двох електродвигунів типу ПГ-72/35 потужністю по 550 к.с. при 275 оборотах на хвилину і акумуляторних батарей з 124-ох елементів, розділених на дві групи. На човни серії IX встановлювалися дизелі німецького виробництва MAN M6V 49/48 и акумуляторні батареї типу 38-МАК-760 виробництва німецької компанії AFA

При будівництві серії IX-біс імпортні дизелі були замінені вітчизняними 1Д, створеними Коломенським заводом на базі не серійної перспективної модели 47ЛН8, а імпортні акумулятори були замінені на вітчизняні типу С, котрі були на 16 % менш потужніші і виділяли при роботі в два рази більше вибухонебезпечного гримучого газу водню, що потребувало оснащення акумуляторних ям апаратами каталітичного окислення водню. В усіх попередніх радянських проєктах підводних човнів були різні частоти обертання гребних валів, при котрих вали могли входити в резонанс, що могло спричинити поломки механізмів. Значною перевагою проєкту «С» була відсутність таких критичних діапазонів частот обертання, досягнуте встановленням спеціальних погашувачів обертових коливань.

Умови проживання екіпажу

У штатний склад екіпажу субмарини типу «С» входило 46 чоловік: 8 офіцерів (командир, комісар, Старший помічник , штурман, мінер, Головний механік, командир групи руху (БЧ-5) і воєнфелшер), 16 старшин і 22 матроси. 1-й і 7-й торпедні відсіки були обладнані для розміщення рядового складу. У 2-му відсіку знаходились каюта командира та офіцерська кают-компанія. У 5-му відсіку був камбуз і житлові приміщення старшин. Чисельність екіпажу на різних човнах була різною.

Система корабельної вентиляції була обладнана двома вентиляторами, пристосованими одночасно для обслуговування акумуляторних батарей. До 1942 року для очищення повітря в підводному положенні використовувалися 9 установок регенерації РВ-2 з 1300 патронами, наповненими каустичною содою. 15 балонів з чистим киснем, що зберігаються під тиском 150 атмосфер, використовувалися для підтримки складу повітря при тривалих зануреннях і дозволяли, з повним використанням всієї системи, безперервно перебувати під водою до 72 годин. Без використання невідновних в поході регенеративних можливостей час максимального безперервного занурення становило 12 годин. У 1942 році човни стали оснащуватися регенераційними конвекційними установками РУКТ-3 з регенераційними патронами РВ-5, при роботі яких вуглекислий газ поглинався з виділенням кисню. Це дозволило підвищити ефективність системи регенерації повітря і довести час безперервного перебування під водою до 15 діб. Кількість балонів з киснем скоротили до трьох.

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання

Стандартний комплект радіоапаратури підводних човнів типу «С» включав в себе:

• ДХ-передавач «Окунь»,

* КХ-передавач «Щука», * ДХ-приймач «Дозор», * КХ-приймач «Заметіль», * УКХ-прийомопередатчик «Рейд».

На деяких човнах стояли КХ-приймачі «Пурга» і ДХ / Кх-приймачі «Вихор», окремі кораблі оснащувалися радіопеленгатором типів «Бурун» або «Градус» . Вже під час війни для зв'язку з перископної глибині човна була розроблена перископна антена ВАН-3П, випробування якої показали добрі результати.

У стандартний комплект навігаційного обладнання «Есок» входили:

• гірокомпас ГУ М-1 моделі 2;
• три магнітних компаси діаметром 127 мм (головний, шляховий, рубочний);
• електролаг ГО М-3 модель 2;
• ехолот ЕМС-2 і додатково ручний лот.

Обидва перископи човна, командирський ПА-7,5 і зенітний ПЗ-7,5, були оснащені гідравлічними приводами і винесені з центрального поста в міцну рубку. Що дозволило збільшити глибину перископного ходу і тим усунути небезпеку виявлення човна при великому хвилюванні на морі. Недоліком такого розміщення перископів було утруднене, через невеликі розміри міцної рубки, використання двох перископів одночасно. Стабілізатор глибини «Спрут», встановлений на човнах С-51, С-52, С-56, С-101, С-19 і С-103, дозволяв автоматично тримати глибину без істотних витрат сил і палива, але створював значні перешкоди для радіозв'язку.

Озброєння

С-1 на морських випробуванях. Носову 100-мм гармату ще не встановлено, але добре видно її огордження перед рубкою.

Човни типу «С» відносилися до торпедно-артилерійських. Торпедне озброєння складалося з шести торпедних апаратів калібру 533 мм: чотирьох носових, розташованих у два ряди по два апарати, і двох кормових апаратів, розташованих горизонтально. Всі шість запасних торпед знаходилися в першому відсіку на спеціальних стелажах. Приладів безпузирної торпедної стрільби на човнах не було, але через зменшу довжину труб торпедних апаратів бульбашки при торпедній стрільбі були набагато менші, ніж у човнів інших проєктів. «Ески» могли використовувати багато типів торпед, що стояли на озброєнні ВМФ СРСР в тому числі, через брак торпед чорноморські «Ески» були оснащені решітчастими вставками для використання торпед калібру 450 мм. Оригінальним був пристрій закривання кормових торпедних апаратів: замість звичайних щитів малася поворотна частина з нішами: в похідному положенні вона створювала обтічні форми кормової частини човна, а при переході в бойове положення — поверталася навколо поздовжньої осі на 180 °, встановлюючи свої ніші навпроти апаратів. Артилерійське озброєння човнів складалося з гармати Б-24ПЧ калібру 100-мм, розташованої на палубі перед огородженням висувних пристроїв, і з гармати 21-К калібру 45 мм, яка знаходилося на надбудові рубки. На деяких човнах 45-мм гармату було замінено або доповнено кулеметом ДШК калібру 12,7 × 108 мм. Також на човнах знаходилися два ручних кулемети.

Експлуатація

30 човнів типу «С» брали участь у Німецько-радянській війні. За підтвердженими даними обох воюючих сторін вони потопили 19 судів загальною водотоннажністю 78 942 брт, 7 бойових кораблів, у тому числі один підводний човен, пошкодили 6 транспортів (27192 брт) і 6 бойових кораблів противника. Було втрачено 15 човнів цього типу, в тому числі всі три човни серії IX. За бойові заслуги двом підводним човнам присвоєні гвардійські звання і шість нагороджені орденом Червоного Прапора, в тому числі С-56 була удостоєна обох нагород.

Після закінчення Німецько-радянської війни човни типу «С» продовжували нести службу у складі ВМФ СРСР до середини 1950-х років. До 1948 року були добудовані 8 човнів з числа закладених до війни. Інші, що знаходяться на ранніх стадіях готовності, були списані у 1947 році і розібрані на метал. У 1949—1950 роках С-21, С-22, С-23, С-24 , С-25 перейшли північним шляхом на Тихий океан. С-56 також виконав такий перехід у 1953 році, таким чином ставши першим радянським підводним човном, котрий здійснив навколосвітнє плавання, почавши його ще в роки війни переходом з Тихого океану через Панамський канал на північ. Всього човен пройшов два океани і дев'ять морів: Японське, Охотське, Берингове, Карибське, Саргасове, Північне, Гренландське, Норвезьке і Баренцове море, після чого повернувся по Північному морському шляху під Владивосток (Владивосток-Полярний-Владивосток).

Ремонти і модернізації

У середині 1950-х років «Ески» поступово були списані: частина була відправлена в переробку, деякі човни піддалися переобладнанню в плавучі зарядові станції або навчально-тренувальні станції, кілька тихоокеанських човнів були передані військово-морським силам Китаю і прослужили ще близько 15 років у їх складі. Останнім зі списку плавзасобів радянського флоту вибула УТС, переобладнана з човна С-14. Це сталося 9 лютого 1978 року.

Бойове використання

Радянсько-фінська війна 1940

До початку війни на флоті знаходилися три човни серії IX, ближче до закінчення війни в дію вступили ще три перших човни серії IX-біс. Всі ці човни несли службу на Балтиці і всі вони брали участь у бойових діях проти Фінляндії. С-1, С-2 і С-3 входили в 13-й дивізіон підводних човнів і базувалися в Таллінні. C-4, С-5 і С-6 входили в 16-й дивізіон підводних човнів і базувалися в Ленінграді, а з початком війни були переведені в Лібаву. Човни досягли деяких успіхів, однак С-2 пропала безвісти у другій половині січня 1940 року. Фінська сторона заперечує свою причетність до загибелі човна. Ймовірно, С-2 загинула на мінах або була розчавлена кригою. Влітку 2009 року була виявлена в Шведських територіальних водах пошукачами.

Німецько-радянська війна

С-1 та С-3 IX серії до початку війни стояли на ремонті в Лібаві. С-1 була підірвана при наступі німців, С-3 не маючи можливості занурюватися, вийшла в море і була потоплена німецькими торпедними катерами. Таким чином, човни IX серії загинули, і у цій війні брали участь тільки 30 човнів серії IX-біс.

Балтійський флот

С-13 на російській поштовій марці 1996

Шпитальне судно «Вільгельм Густлоф» в Данцінгу

Пасажирське судно «Генерал Штойбен» («Мюнхен»), 1925 рік.

На Балтиці «Ески» досягли найбільших успіхів: за роки війни вони потопили 11 судів і пошкодили 5, але і втрати тут максимальні. З десяти кораблів війну пережила тільки С-13, яка потопила 5 суден і пошкодила одне судно. В тому числі протягом 10 днів були потоплені два великих транспорту: шпитальне судно «Вільгельм Густлоф» і «Генерал Штойбен», при цьому загинуло 13 000 — 20 000 людей, в основному жінок і дітей. Загибель цих суден увійшла в ряд найбільших морських катастроф. Човен С-13 (командир човна Маринеску О. І.) був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Чорноморський флот

Успіхи човнів типу «Середній» на чорноморському театрі військових дій були мінімальні. Судноплавство противника було слабким, і більшість суден мали невелику водотоннажність. «Ески» здійснили досить велике число бойових походів, брали участь у постачанні блокадного Севастополя, проводили артилерійські стрільби по німецьким берегових позиціях. С-31 стала червонопрапорної, а С-33 — гвардійської.

Північний флот

Перші два човни типу «С», С -101 і С-102, прибули на Північний флот з Балтики у вересні 1941 року. В 1943 році у до них приєднались ще вісім. С-51, С- 54, С-55 та С-56 прибули з Тихоокеанського флоту через Тихий і Атлантичний океани, а решта човнів надійшли з заводу «Червоне Сормово». В цілому судна показали себе добре та проявили свої морехідні і швидкісні якості в операціях з конвоями. Однак успіхи були невеликі в зв'язку з низькою інтенсивністю судноплавства. Німецька сторона визнавала, що присутність радянських субмарин біля північних берегів Норвегії змушувало в максимально можливому обсязі використовувати для постачання норвезької угруповання військ більш дорогі в порівнянні з водними перевезеннями автомобільний і залізничний транспорт . С-51, С-56, С-101 і С-104 стали Червонопрапорними, а С-56 — ще й гвардійським.

Тихоокеанський флот

До 1942 у до складу ТОФ входили 4 субмарини типу «С». За ініціативою Г. І. Щедріна, котрий неодноразово писав рапорти з проханнями відправити його на фронт, підтриманою спершу екіпажем С-56, а потім і іншими командирами та екіпажами, всі чотири «Ески» дивізіону А. В. Трипільського були спрямовані на Північний флот. Незабаром слідом за ними пішли і два човни типу «Ленінець».

Сучасний статус

Загиблі човни не піднімалися, не відновлювалися і досі знаходяться на дні, причому деякі (С-6 та інші) не виявлені до сих пір. С-1, підірвана екіпажем у червні 1941 року, була відновлена, відбуксована до Німеччини і після випробувань затоплена в Кілі. С-2, зникла безвісти в січні 1940 року, була виявлена шведськими пошукачами в червні 2009 року. Майже всі вцілілі човни проєкту були в різний час списані і здані на металобрухт. Частково збереглася С-51: її рубка і частина корпусу встановлені як пам'ятник у Греміха. Єдиним повністю збереженим човном проєкту залишився знаменитий С-56, встановлений на набережній Владивостока як пам'ятник і музей.

Оцінка проєкту

Однією з причин втрат, поряд зі слабкою підготовкою підводників і помилок командування, є непристосованість «Есок», які створювались для дії у відкритому морі, до умов порівняно мілководної Балтики, яка була нашпигована тисячами контактних і неконтактних мін. Океанські підводні човни німецького типу IX, створені на основі тих же розробок, що і тип «С», прекрасно показали себе на океанських просторах в боротьбі на морських комунікаціях Великої Британії і [ [США]], де повною мірою використовувалися швидкісні і морехідні якості субмарин. Для закритих театрів Балтики та Чорного моря «Ески» виявилися занадто великими. Потужне артилерійське озброєння човнів активно використовувалося як для потоплення кораблів, так і для обстрілу берегових об'єктів. Так, у жовтні 1941 року одна з «Щук» повідомила про активність на фінських залізничних станціях, після чого в морі була відправлена С-7, яка здійснила серію артобстрілів, а на Чорному морі наприкінці жовтня 1941 року С-31 здійснювала артилерійський обстріл німецьких піхотних позицій у Перекопа. Виконаний в 1943 році міжтеатровий перехід (з Тихоокеанського на Північний ТВД) показав гарну пристосованість човнів для океанських походів і дій у відкритих морях. Під час стоянки «Есок» в Датч-Харбор американські моряки були здивовані високими характеристиками човнів проєкту «С» і відсутністю на борту іноземних інструкторів. На Північному флоті «Ески» внесли найбільший внесок, потопивши торпедами 13 суден, тоді як човни всіх інших типів потопили сумарно 18 суден.

Представники

серія IX

Серія IX складалася з трьох підводних човнів (С-1, С-2 і С-3), які були побудовані в 1934—1938 роках. У час Радянсько-фінської війни 1939—1940 років ці човни зробили по два походи, під час яких було виконано сумарно дві торпедні атаки. Артилерією потоплений один транспорт і збитий один літак. «С-2» загинула в січні 1940 року на фінській міні. 7 лютого 1940 років «С-1» нагороджена Орденом Червоного Прапора.

Назва	Завод	Заводский №	Закладений	Спущений на воду	Переданий флоту	Виведений з флоту
С-1 (Н-1)	№ 189	266	25 грудня 1934	8 серпня 1935	23 вересня 1936	Підірваний екіпажем 23 червня 1941
С-2 (Н-2)	№ 189	267	31 грудня 1934	21 грудня 1935	23 вересня 1936	загинув на міні січень 1940
С-3 (Н-3)	№ 189	268	25 квітня 1935	30 квітня 1936	13 липня 1938	Потоплений 24 червня 1941

серія ІХ-біс

Серія ІХ-біс складалася з 41 підводного човна. Човни цієї серії будувалися з 1936 по 1948 рік. Від човна до човна вносилися все нові поліпшення, що не мали глобального характеру, але що зумовили деякі відмінності в характеристиках човнів.

Назва	Завод	Заводський №	Закладений	Спущений на воду	Переданий флоту	Виведений з флоту
С-4	№ 189	277	3 січня 1936	17 вересня 1936	27 листопада 1939	потоплений таранним ударом 4 січня 1945
С-5	№ 189	278	28 грудня 1935	16 травня 1936	27 листопада 1939	загинув на міні 28 серпня 1941
С-6	№ 189	279	28 грудня 1935	31 березня 1936	27 листопада 1939	загинув, ймовірно на міні, біля шведського острова Еланд, серпень 1941
С-7	№ 112	236	14 грудня 1936	5 квітня 1937	7 серпня 1940	потоплений фінським ПЧ Весихіісі 21 жовтня 1942
С-8	№ 112	237	14 грудня 1936	5 квітня 1937	28 липня 1940	загинув на міні жовтень 1941
С-9	№ 112	241	20 червня 1937	20 квітня 1938	22 грудня 1940	загинув на міні серпень 1943
С-10	№ 112	242	10 червня 1937	20 квітня 1938	31 грудня 1940	загинув на міні 28 червня 1941
С-11	№ 112	245	20 жовтня 1937	24 квітня 1938	18 липня 1941	загинув на міні 2 серпня 1941
С-12	№ 112	246	20 жовтня 1937	24 квітня 1938	30 липня 1941	пропала безвісти серпень 1943
С-13	№ 112	263	19 жовтня 1938	25 квітня 1939	14 серпня 1941	списаний 17 грудня 1956
С-14	№ 112	264	29 вересня 1938	25 квітня 1939	3 червня 1942	списаний 9 лютого 1978
С-15	№ 112	271	10 серпня 1939	24 квітня 1940	21 січня 1943	списаний 20 червня 1956
С-16	№ 112	272	10 серпня 1939	24 квітня 1940	10 лютого 1944	списаний 18 березня 1958
С-17	№ 112, № 402	273	10 серпня 1939	24 квітня 1940	20 травня 1945	списаний 12 березня 1958
С-18	№ 112	274	10 серпня 1939	25 квітня 1940	10 червня 1945	списаний 18 вересня 1958
С-19	№ 196, № 638	132	30 вересня 1939	14 березня 1941	23 лютого 1944	затонув при ядерних випробуваннях 10 жовтня 1957
С-20	№ 196, № 638	133	30 вересня 1939	14 березня 1941	25 лютого 1944	потоплений після ядерних випробувань 10 жовтня 1957
С-21	№ 196, № 638	134	31 грудня 1939	25 квітня 1941	3 квітня 1946	списаний 27 листопада 1959
С-22	№ 112	295	25 червня 1940	2 травня 1941	28 травня 1946	списаний 30 січня 1967
С-23	№ 112	296	25 червня 1940	2 травня 1941	10 серпня 1947	списаний 15 вересня 1960
С-24	№ 112	297	25 червня 1940	2 травня 1941	19 грудня 1947	розформований в КНР 1970-е
С-25	№ 112	298	25 червня 1940	2 травня 1941	9 мая 1948	розформований в КНР 1970-ті
С-26	№ 112	299	25 червня 1940	2 травня 1941	28 листопада 1948	списаний 5 лютого 1973
С-31	№ 198	347	5 жовтня 1937	22 лютого 1939	25 червня 1940	списаний 14 березня 1975
С-32	№ 198	348	15 жовтня 1937	27 квітня 1939	25 червня 1940	потоплений авіацією 26 червня 1942
С-33	№ 198	349	16 листопада 1937	30 мая 1939	22 грудня 1940	списаний 15 вересня 1960
С-34	№ 198	350	29 листопада 1937	2 вересня 1939	1травня 1941	загинув на міні 8-14 листопада 1941 в 15 милях від Варни
С-35	№ 198	360	23 лютого 1940	17 липня 1941	13 лютого 1948	списаний 15 березня 1962
С-36	№ 198	361	23 лютого 1940	не добудовувався	—	—
С-37	№ 198	362	28 листопада 1940	не добудовувався	—	—
С-38	№ 198	363	22 лютого 1941	не добудовувався	—	—
С-51	№ 189, № 202	284	24 березень 1937	30 серпня 1940	16 грудня 1941	списаний 11 лютого 1972 пам'ятник, Греміха
С-52	№ 189, № 202	285	29 квітня 1937	30 серпня 1940	27 червня 1943	розформований в КНР 1970-е
С-53	№ 189, № 202	286	28 вересня 1938	30 жовтня 1941	7 лютого 1943	розформований в КНР 1970-е
С-54	№ 189, № 202	403	24 листопада 1936	5 листопада 1938	15 січня 1941	загинув на міні березень 1944
С-55	№ 189, № 202	404	24 листопада 1936	27 листопада 1939	1 серпня 1941	загинув на міні грудень 1943
С-56	№ 189, № 202	405	24 листопада 1936	25 грудня 1939	31 жовтня 1941	пам'ятник у Владивостоку 9 травня 1975
С-101	№ 112	243	20 червня 1937	20 квітня 1938	29 грудня 1940	списаний 17 лютого 1956
С-102	№ 112	244	20 червня 1937	20 квітня 1938	29 грудня 1940	списаний 30 січня 1967
С-103	№ 112	265	13 вересня 1938	25 квітня 1939	9 липня 1942	списаний 29 грудня 1955
С-104	№ 112	266	4 вересня 1938	25 квітня 1939	27 вересня 1942	списаний 6 жовтня 1958

серія XVI

18 човнів будувалися суцільнозварними за проєктом серії XVI (проєкт 97), але на початок війни всі вони знаходилися на ранніх стадіях будівництва і жоден з цих човнів не був добудований.

Назва	Завод	Заводський №	Закладений	Переданий флоту
С-27	№ 112	300	31 грудня 1940	не добудовувався
С-28	№ 112	312	березень 1941	не добудовувався
С-29	№ 112	313	березень 1941	не добудовувався
С-30	№ 112	314	березень 1941	не добудовувався
С-39	№ 189			не добудовувався
С-40	№ 189			не добудовувався
С-41	№ 189			не добудовувався
С-42	№ 189			не добудовувався
С-43	№ 189			не добудовувався
С-44	№ 189			не добудовувався
С-45	№ 196	145	початок 1941	не добудовувався
С-46	№ 196	146	початок 1941	не добудовувався
С-47	№ 196	154	20 квітня 1941	не добудовувався
С-48	№ 196	155	20 квітня 1941	не добудовувався
С-49	№ 196	156	червень-липень 1941	не добудовувався
С-58	№ 198	371	22 квітня 1941	не добудовувався
С-59	№ 198	372	22 квітня 1941	не добудовувався
С-60	№ 198	373	22 квітня 1941	не добудовувався
С-61	№ 198	—	не закладався	—
С-62	№ 198	—	не закладався	—
С-63	№ 198	—	не закладався	—

Див. також

• Підводний човен
• Підводні човни атомні за типами і країнами
• Дизельні підводні човни (за типами і країнами)

Посилання

• Николаев А. С. (2003-2005). Тип «С» IX Серии («Е-2»).. «Штурм Глубины». deepstorm.ru. Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 21 лютого 2012. 
• Николаев А. С. (2003-2005). Тип «С» IX-бис Серии. «Штурм Глубины». deepstorm.ru. Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 21 лютого 2012. 
• Николаев А. С. (2002-2005). Тип «С» IX-бис 2 Серии. «Штурм Глубины». deepstorm.ru. Архів оригіналу за 24 лютого 2012. Процитовано 21 лютого 2012. 
• Дмитриев В. И. (2003). Подводные лодки типа «Средние». Подводные лодки. История развития. Библиотека Белинского book.uraic.ru. Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 15 апреля 2008. 
• Анатолий Кулаженков. Тип «С». IX-бис серия. Подводные лодки. История развития. Музей морского флота России morflot.tsi.ru. Архів оригіналу за 29 січня 2012. Процитовано 15 апреля 2008. 

Література

• Морозов, М. Э., Кулагин, К. Л. «Эски» в бою. Подводные лодки Маринеско, Щедрина, Лисина. — М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2008. — 128 с. — ISBN 978-5-699-25627-3
• Тарас А. Е. Вторая мировая война на море. — Мн.: Харвест, 2003. — 640 с. — (Военно-историческая библиотека). — ISBN 985-13-1707-1
• Пиллар Л. Подводная война. Хроника морских сражений. 1939—1945 = Léonce Peillard. Geschichte des U-Bootkrieges 1939—1945. — М.: Центрполиграф, 2007. — 412 с. — (За линией фронта. Военная история). — ISBN 978-5-9524-2994-9
• Платонов А. В. Подводные лодки «Полигон» 2002