Радянська космонавтика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 08:42, 3 вересня 2017, створена Basio (обговорення | внесок) (Див. також)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перший штучний супутник Землі ПС-1

Радянська космонавтика — це низка ракетно-космічних дослідницьких програм, що здійснювались в Радянському Союзі з 1930 до 1991 року.

СРСР був піонером у космічній діяльності. За свою шістдесятирічну історію радянська космонавтика була найперше засекреченою військовою програмою, що мала піонерські досягнення у космічних польотах.

Найвизначнішими досягненнями були:

  • Перша в історії людства міжконтинентальна балістична ракета — Р-7 1957 року;
  • Перший супутник — Супутник-1 1957 року;
  • Перша тварина у космічному просторі (собака Лайка Супутник-2 1957 року);
  • Перша людина в космосі та на навколоземній орбіті — космонавт Юрій Гагарін 1961 року;
  • Перша міжпланетна станція — Луна-1 1959 року;
  • Перше зіткнення з поверхнею Місяця — Луна-2 1959 року;
  • Перший автоматичний планетохід — Луноход-1 1970 року;
  • Перша космічна станція — Салют-1 1971 року.

Ракетно-космічна програма СРСР спочатку реалізовувалась шляхом залучення захоплених німецьких вчених з німецької ракетної програми, і продовжувалась радянськими інженерами і вченими після 1955 року, і була заснована на деяких унікальних радянських і теоретичних розробках часів Імператорської Росії. Багато з них досліджував Костянтин Едуардович Ціолковський, якого іноді називають батьком теоретичної космонавтики.

Сергій Корольов був головою основної групи конструкторів-інженерів. На основі його конструкторського бюро створили корпорацію, яка є символом пілотованої космонавтики СРСР, а зараз Росії.

На відміну від свого конкурента в «космічних перегонах» США, де створили єдиний координуючий орган — НАСА, в СРСР космічну програму розділили між кількома відомствами та конкуруючими конструкторськими групами на чолі з Сергієм Корольовим, Михайлом Янгелем, Валентином Глушком і Володимиром Челомеєм.

Пілотовані космічні програми

Восток

Докладніше: Програма "Восток"

Восток — найменування серії радянських космічних кораблів, призначених для польотів по навколоземній орбіті. Створювалися під керівництвом генерального конструктора ДКБ-1 Сергія Павловича Корольова з 1958 по 1963 рік. З 1960 до 1963 року відбулось п'ять безпілотних польотів і шість пілотованих. До 1966 року планувалось здійснити додатково 8 польотів, згодом скасованих.

Перший пілотований «Восток», запуск якого відбувся 12 квітня 1961 року, став одночасно і першим у світі космічним апаратом, що здійснив політ людини в космічний простір. Сьогодні цей день (12 квітня) відзначається в Україні і в багатьох інших країнах світу, як Всесвітній день авіації і космонавтики.

«Восток-1», пілотований Юрієм Олексійовичем Гагаріним здійснив 1 оберт навколо Землі, облетівши нашу планету за 108 хвилин. Політ корабля «Восток-5» з космонавтом Валерієм Федоровичем Биковським тривав близько 5 діб. За цей час корабель і космонавт 81 разів обігнули Землю.

Восход

Космічна програма «Восход» — це програма створення та запуску багатомісних кораблів. Фактично кораблі «Восход» повторювали кораблі серії «Восток». Він складався зі сферичного спускного апарата діаметром 2,3 метра, в якому розміщувались космонавти й прилади, і конічного приладового відсіку (масою 2,27 т, довжиною 2,25 м і шириною 2,43 м) у якому знаходилися паливні баки і рушійна установка. Щоб розмістити в тому ж самому об'ємі не одного, а відразу трьох космонавтів, розробники відмовилися від катапультованих крісел, які застосовувались на кораблях серії «Восток», коли при посадці космонавт залишав корабель ще в повітрі і приземлявся на парашуті. Крім того, в кораблі «Восход» космонавти для економії місця розташовувалися без скафандрів. Оскільки такий політ був набагато небезпечніший за попередні, летіти зголосився конструктор спускних апаратів Костянтин Феоктистов.

Союз

Ракетно-космічний комплекс «Союз» почав проектуватись 1962 року в ДКБ-1 як корабель для обльоту Місяця. Створення космічного корабля подібного класу вимагала радянська місячна програма. У космос мала вирушити зв'язка з космічного корабля і розгінних блоків (вироби 7К, 9К і 11К). Згодом цей проект закрили для обльоту та доставки на поверхню Місяця людини на кораблі, який мав запускатись «Протоном» (УР500К-Л1), а на базі 7К почали робити 7К-ОК — багатоцільовий тримісний орбітальний корабель (ОК), призначений для відпрацювання операцій маневрування і стикування на навколоземній орбіті, для виконання різних експериментів, зокрема з переходу космонавтів із корабля в корабель через відкритий космос.

Випробування 7К-ОК почалися 1966 року. Перші три безпілотні запуски виявились невдалими і виявили серйозні помилки в конструкції корабля. Четвертий запуск з Комаровим виявився трагічним — космонавт загинув при посадці.

1968 року відбулось перше автоматичне стикування двох «Союзів», потім — пілотоване, а потім груповий політ трьох кораблів відразу і довготривалий політ.

Радянська місячна програма

Передбачала кілька проектів, що мали своєю метою пілотований обліт Місяця і висадку на нього. Була важливим елементом радянської космічної програми і тривалий час була титульним проектом за своїм значенням та пріоритетністю.

В її рамках розроблялися:

Енергія-Буран

«Буран» — радянський багаторазовий транспортний космічний корабель. Хоч апарат і передбачав доставку на орбіту екіпажів з 7 осіб, однак єдиний політ відбувся у автоматичному режимі.

Необхідність створення радянської багаторазової космічної системи як засобу стримування потенційного противника виявили під час аналітичних досліджень, виконаних Інститутом прикладної математики АН СРСР і НВО «Енергія» у 1971–1975 роках. Було показано, що США, ввівши в експлуатацію свою багаторазову систему Space Shuttle, зможуть отримати вирішальну військову перевагу для завдання превентивного (тобто попереджувального) ракетно-ядерного удару".

Програму закрили 1993-го року. У 2000х розроблялись нові проекти багаторазового космічного корабля МАКС, космічного апарата «Кліпер», обидві програми закрили.

Космічні станції

Салют

Докладніше: Програма «Салют»
Докладніше: Програма «Алмаз»

«Салют» — серія орбітальних станцій, що запускались в СРСР. Під загальною назвою «Салют» на орбіту виводились довготривалі орбітальні станції (ДОС) розробки ЦКБЕМ і орбітальні станції типу «Алмаз» розроблені ЦКБМ для завдань Міністерства оборони. «Салюти» виводились на орбіту ракетою-носієм «Протон».

Мир

Фото орбітальної станції «Мир»

Проект станції «Мир» («Салют-8») з'явився 1976 року, коли НВО «Енергія» випустило Технічні пропозиції щодо створення удосконалених довготривалих ОС. У серпні 1978 року був випущений ескізний проект нової станції. У лютому 1979 року розгорнулись роботи зі створення станції нового покоління, почались роботи над базовим блоком, бортовим та науковим обладнанням. Але до початку 1984 року всі ресурси кинули на програму «Буран», і роботи над станцією виявилися практично заморожені.

Базовий блок був виведений на орбіту 20 лютого 1986 року. Протягом 10 років один за одним були пристиковані ще шість модулів.

Непілотовані космічні програми

«Супутник» — перша серія штучних супутників Землі, призначена для експериментів з виведення в навколоземний простір корисного навантаження, вивчення впливу невагомості і радіації на живих істот, експериментів з вивчення властивостей земної атмосфери та інших.

«Космос» — назва серії радянських ШСЗ. З 1962 по 2011 роки було запущено близько 2500. Деякі супутники запускались однією ракетою-носієм. Виконували військові, наукові, медичні дослідження. Запускались з Байконура і Плесецька.

«Луна» — серія радянських міжпланетних станцій для вивчення Місяця і космічного простору. Запуск космічних кораблів радянської серії «Луна» розпочався 1958 року, всі запуски здійснювались з космодрому Байконур.

«Венера» — серія радянських міжпланетних космічних апаратів для вивчення планети Венера і космічного простору.

«Марс» — назва радянських міжпланетних космічних апаратів, що запускались до планети Марс, починаючи з 1962 року. Спочатку був запущений «Марс-1», потім одразу «Марс-2» і «Марс-3». 1973 року до Марса стартувало одразу чотири КА («Марс-4», «Марс-5», «Марс-6», «Марс-7»). Запуски апаратів серії «Марс» здійснювались ракетами-носіями «Молнія» («Марс-1») і «Протон» з додатковим четвертим ступенем («Марс-2»-«Марс-7»).

«Зонд» — дві серії радянських безпілотних космічних апаратів, що запускались з 1964 по 1970 рік для збору інформації про найближчі планети і випробування космічних апаратів. Друга серія використовувала урізаний варіант пілотованого корабля Союз, що складався зі службового та спускного апаратів, але без орбітальних модулів.

«Фобос» — серія радянських безпілотних космічних апаратів, що запускались для дослідження супутника Марса Фобоса 1988 року.

Вега — автоматичні космічні апарати для дослідження Венери і комети Галлея.

Міжнародні програми

Інтеркосмос — програма, що дозволила космонавтам і організаціям дружніх для СРСР країн брати участь у космічних дослідженнях впродовж 19781988 років.

ЕПАС — програма американо-радянської співпраці в космосі, реалізована 1975 року.

Спадок радянської космічної програми

Радянська космічна програма припинилась з розпадом Радянського Союзу. Росія і Україна, маючи найбільші центри з ракетобудування та маючи належну космічну інфраструктуру стали безпосередніми спадкоємцями. Росія створила агентство Росавіакосмос, тепер відомий як Федеральне космічне агентство Росії, в Україні створено Національне космічне агентство України.

Інші країни колишнього СРСР з часом розпочали створення власних космічних агентств та створюють власні космічні програми.

Див. також