Відмінності між версіями «Реалізм (мистецтво)»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][очікує на перевірку]
(→‎В Україні: виправлення стилістичних помилок)
Мітки: Візуальний редактор Завдання новачку
 
(Не показані 5 проміжних версій 4 користувачів)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Файл:Gustave_Courbet_-_Bonjour_Monsieur_Courbet_-_Musée_Fabre.jpg|thumb|''Добридень, пане Курбе!'' (1854). [[Гюстав Курбе|Ґюстав Курбе]]]]
{{проблеми|вичитати|стиль}}[[Файл:Gustave_Courbet_-_Bonjour_Monsieur_Courbet_-_Musée_Fabre.jpg|thumb|''Добридень, пане Курбе!'' (1854). [[Гюстав Курбе|Ґюстав Курбе]]]]
'''Реалізм''' — художній метод у мистецтві, що ґрунтується на відтворенні дійсності.
'''Реалізм''' — художній метод у мистецтві, що ґрунтується на відтворенні дійсності.


Цей термін, запозичений з філософії, вносить іноді в оцінку художнього твору моменти внеестетіческіе: реалізм абсолютно неправильно дорікають у відсутності морального ідеалізму. У розхожому вживанні термін «реалізм» означає точне копіювання деталей, переважно зовнішніх. Неспроможність цієї точки зору, природним висновком з якої є те, що реєстрація реалій — роман і фотографія є кращими в порівнянні з картиною художника, абсолютно очевидна; достатнім спростуванням її служить наше естетичне почуття, яке ні хвилини не коливається між восковою фігурою, що відтворює найтонші відтінки живих фарб, і мертво-білій мармуровій статуєю. Було б безглуздо і безцільно створювати ще один світ, абсолютно тотожний з існуючим.
Цей термін, запозичений з філософії, вносить іноді в оцінку художнього твору моменти позаестетичні: реалізм абсолютно неправильно дорікають у відсутності морального ідеалізму. У розхожому вживанні термін «реалізм» означає точне копіювання деталей, переважно зовнішніх. Неспроможність цієї точки зору, природним висновком з якої є те, що реєстрація реалій — роман і фотографія є кращими в порівнянні з картиною художника, абсолютно очевидна; достатнім спростуванням її служить наше естетичне почуття, яке ні хвилини не коливається між восковою фігурою, що відтворює найтонші відтінки живих фарб, і мертво-білою мармуровою статуєю. Було б безглуздо і безцільно створювати ще один світ, абсолютно тотожний з існуючим.


Копіювання рис зовнішнього світу саме по собі ніколи не представлялося метою мистецтва. По можливості вірне відтворення дійсності доповнюється творчої самобутністю художника. У теорії реалізму противополагается ідеалізм, але на практиці йому протистоять рутина, традиція, академічний канон, обов'язкове наслідування класикам — іншими словами, загибель самостійної творчості. Починається мистецтво з дійсного відтворення природи; але, коли відомі популярні зразки художнього мислення, відбувається наслідувальне творчість, робота за шаблоном.
Копіювання рис зовнішнього світу саме по собі ніколи не представлялося метою мистецтва. По можливості вірне відтворення дійсності доповнюється творчою самобутністю художника. У теорії реалізму протиставляється ідеалізм, але на практиці йому протистоять рутина, традиція, академічний канон, обов'язкове наслідування класикам — іншими словами, загибель самостійної творчості. Починається мистецтво з дійсного відтворення природи; але, коли відомі популярні зразки художнього мислення, відбувається наслідувальна творчість, робота за шаблоном.


Це — звичайні риси усталеною школи, якою б вона не була. Трохи не кожна школа виявляє домагання на нове слово саме в області правдивого відтворення життя — і кожна по своєму права, і кожна заперечується і змінюється наступною в ім'я того ж принципу правди. Це особливо характерно проявляється в історії розвитку французької літератури, яка відображає ряд завоювань істинного реалізму. Прагнення до художньої правди лежало в основі тих же рухів, які, скам'янівши в традиції і каноні, стали пізніше символами нереального мистецтва.
Це — звичайні риси усталеної школи, якою б вона не була. Трохи не кожна школа виявляє домагання на нове слово саме в області правдивого відтворення життя — і кожна по своєму права, і кожна заперечується і змінюється наступною в ім'я того ж принципу правди. Це особливо характерно проявляється в історії розвитку французької літератури, яка відображає ряд завоювань істинного реалізму. Прагнення до художньої правди полягало в основі тих же рухів, які, скам'янівши в традиції і канони, стали пізніше символами нереального мистецтва.


Такий не тільки [[романтизм]], на який з таким запалом нападали в ім'я правди доктринери новітнього натуралізму; така й класична драма. Досить нагадати, що знамениті три єдності були прийняті зовсім не з рабського наслідування Арістотелем, але тому лише, що давали можливість сценічної ілюзії. Як писав Лансон, "Встановлення єдностей було торжеством реалізму. Ці правила, що зробилися причиною стількох несообразностей при занепаді класичного театру, були спочатку необхідною умовою сценічного правдоподібності. У аристотелевских правилах середньовічний раціоналізм знайшов засіб видалити зі сцени останні залишки наївною середньовічної фантазії ".
Такий не тільки [[романтизм]], на який з таким запалом нападали в ім'я правди доктринери новітнього натуралізму; така й класична драма. Досить нагадати, що знамениті три єдності були прийняті зовсім не з рабського наслідування Арістотелем, але тому лише, що давали можливість сценічної ілюзії. Як писав Лансон, "Встановлення єдностей було торжеством реалізму. Ці правила, що зробилися причиною стількох невідповідностей при занепаді класичного театру, були спочатку необхідною умовою сценічної правдоподібності. У аристотелевських правилах середньовічний раціоналізм знайшов засіб видалити зі сцени останні залишки наївноюї середньовічної фантазії ".


Глибокий внутрішній реалізм класичної трагедії французів виродився в міркуваннях теоретиків і в творах наслідувачів в мертві схеми, гніт яких був скинутий літературою лише на початку XIX століття. Існує точка зору, що всяке істинно прогресивний рух в області мистецтва є рух у напрямку до реалізму. У цьому відношенні не становлять винятку і ті нові течії, які з вигляду є реакцією реалізму. Насправді вони являють собою лише протистояння рутині, художньої догмі — реакцію проти реалізму по імені, що перестав бути шуканням і художнім відтворенням життєвої правди. Коли ліричний символізм намагається новими засобами передати читачеві настрій поета, коли неоідеалісти, воскрешаючи старі умовні прийоми художнього зображення, малюють стилізовані, тобто як би навмисно відступаючі від дійсності образи, вони прагнуть до того ж, що становить мету всякого — хоча б і архінатуралістіческого — мистецтва: до творчого відтворення життя. Ні істинно художнього твору — від симфонії до арабески, від «[[Іліада|Іліади»]] до «Шепіт, боязке дихання», — яке при більш глибокому погляді на нього не виявилося б правдивим зображенням душі творця, «куточком життя крізь призму темпераменту».
Глибокий внутрішній реалізм класичної трагедії французів виродився в міркуваннях теоретиків і в творах наслідувачів в мертві схеми, гніт яких був скинутий літературою лише на початку XIX століття. Існує точка зору, що всякий істинно прогресивний рух в області мистецтва є рух у напрямку до реалізму. У цьому відношенні не становлять винятку і ті нові течії, які з вигляду є реакцією реалізму. Насправді вони являють собою лише протистояння рутині, художній догмі — реакцію проти реалізму по імені, що перестав бути шуканням і художнім відтворенням життєвої правди. Коли ліричний символізм намагається новими засобами передати читачеві настрій поета, коли неоідеалісти, воскрешаючи старі умовні прийоми художнього зображення, малюють стилізовані, тобто як би навмисно відступаючі від дійсності образи, вони прагнуть до того ж, що становить мету всякого — хоча б і архінатуралістичного — мистецтва: до творчого відтворення життя. Немає істинно художнього твору — від симфонії до [[Арабеска (турецька музика)|арабески]], від «[[Іліада|Іліади»]] до «Шепіт, боязке дихання», — який при глибшому погляді на нього не виявився би правдивим зображенням душі творця, «куточком життя крізь призму темпераменту».


Навряд чи можливо тому говорити про історію реалізму: вона збігається з історією мистецтва. Можна лише характеризувати окремі моменти історичного життя мистецтва, коли особливо наполягали на правдивому зображенні життя, бачачи його переважно в емансипації від шкільної умовності, в умінні усвідомити і сміливості зобразити подробиці, які залишалися непоміченими художниками колишніх днів або лякали їх невідповідністю з догматами.
Навряд чи можливо тому говорити про історію реалізму: вона збігається з історією мистецтва. Можна лише характеризувати окремі моменти історичного життя мистецтва, коли особливо наполягали на правдивому зображенні життя, бачачи його переважно в емансипації від шкільної умовності, в умінні усвідомити і сміливості зобразити подробиці, які залишалися непоміченими художниками колишніх днів або лякали їх невідповідністю з догматами.


Водночас існує думка, що реалізм як метод зародився в глибокій старовині. Відтак иділяють кілька періодів його розвитку:
Водночас існує думка, що реалізм як метод зародився в глибокій старовині. Відтак виділяють кілька періодів його розвитку:


* «[[Античність|Античний]] Реалізм»
* «[[Античність|Античний]] Реалізм»
Рядок 24: Рядок 24:
== В Україні ==
== В Україні ==


У мистецтві, найстаріша українська [[ікона]] і стінопис були фактично творами реалістичними, лише що він був підпорядкований приматові форми й усталеного [[сюжет]]у в композиції — все це було зумовлене вимогами обряду. Відхід від цього принципу помічається вже в [[16 століття|16 столітті]]: спочатку в [[портрет]]і, — а згодом і в реалістичному мистецтві. Західне [[бароко]] в [[17 століття|17 ст.]] принесло з собою нові на той час реалістичні форми і нове розуміння композиції, звільненої від непорушних давніше правил. Позитивним явищем тут було оживлення мистецтва шляхом наближення його до актуальних проблем людини свого часу, негативним — затрата суворої дисципліни мисі, форми, до якої почало повертатися щойно мистецтво нашої доби, після довгого періоду пересичення реалізмом і [[натуралізм]]ом.
Найстаріша українська [[ікона]] і стінопис фактично були творами реалістичними, хіба що підпорядкованими запровадженій формі й усталеному [[сюжет]]у в композиції — все це було зумовлене вимогами обряду. Відхід від цього принципу помічається вже в [[16 століття|16 столітті]]: спочатку в [[портрет]]і, — а згодом і в реалістичному мистецтві. Західне [[бароко]] в [[17 століття|17 ст.]] принесло з собою нові на той час реалістичні форми і нове розуміння композиції, звільненої від непорушних раніше правил. Позитивним явищем тут було оживлення мистецтва шляхом наближення його до актуальних проблем людини свого часу, негативним — затрата суворої дисципліни мисі, форми, до якої ледве почало повертатися мистецтво нашої доби, після довгого періоду пересичення реалізмом і [[натуралізм]]ом.


У старому українському мистецтві реалізм як метод рідко виступав у чистому виді, як це було, наприклад, у [[Нідерланди|Голландії]] або [[Італія|Італії]]; він був тільки складовою, хоч і основною частиною таких стилів, як [[бароко]], [[ампір]], [[класицизм]].
У старому українському мистецтві реалізм як метод рідко виступав у чистому виді, як це було, наприклад, у [[Нідерланди|Голландії]] або [[Італія|Італії]]; він був тільки складовою, хоч і основною частиною таких стилів, як [[бароко]], [[ампір]], [[класицизм]].


Характерно, що українське народне мистецтво не приймало реалізму як такого, — а завжди намагалося перетворити його своїми стилістичними засобами, де основою були вимоги ритму й гармонії. На Радянській Україні спроби ввести в кераміку, вишивку й килимарство реалістичні портрети були настільки невдалі, що їх здебільшого залишено.
Характерно, що українське народне мистецтво не приймало реалізму як такого, — а завжди намагалося перетворити його своїми стилістичними засобами, де основою були вимоги ритму й гармонії. В Радянській Україні спроби ввести в кераміку, вишивку й килимарство реалістичні портрети були настільки невдалі, що здебільшого їх було полишено.

== Література ==
== Література ==
* ''Р. Шульга''. Реалізм у мистецтві // {{ФЕС|сторінки=541}}
* ''Р. Шульга''. Реалізм у мистецтві // {{ФЕС|сторінки=541}}
== Посилання ==
* {{ЛЗЕ2|частина =Правдоподібність; Умовність|сторінки =261-262; 514}}
{{без джерел|дата=вересень 2017}}
{{без джерел|дата=вересень 2017}}
[[Категорія:Реалізм]]
[[Категорія:Реалізм]]

Поточна версія на 14:08, 22 червня 2021

Добридень, пане Курбе! (1854). Ґюстав Курбе

Реалізм — художній метод у мистецтві, що ґрунтується на відтворенні дійсності.

Цей термін, запозичений з філософії, вносить іноді в оцінку художнього твору моменти позаестетичні: реалізм абсолютно неправильно дорікають у відсутності морального ідеалізму. У розхожому вживанні термін «реалізм» означає точне копіювання деталей, переважно зовнішніх. Неспроможність цієї точки зору, природним висновком з якої є те, що реєстрація реалій — роман і фотографія є кращими в порівнянні з картиною художника, абсолютно очевидна; достатнім спростуванням її служить наше естетичне почуття, яке ні хвилини не коливається між восковою фігурою, що відтворює найтонші відтінки живих фарб, і мертво-білою мармуровою статуєю. Було б безглуздо і безцільно створювати ще один світ, абсолютно тотожний з існуючим.

Копіювання рис зовнішнього світу саме по собі ніколи не представлялося метою мистецтва. По можливості вірне відтворення дійсності доповнюється творчою самобутністю художника. У теорії реалізму протиставляється ідеалізм, але на практиці йому протистоять рутина, традиція, академічний канон, обов'язкове наслідування класикам — іншими словами, загибель самостійної творчості. Починається мистецтво з дійсного відтворення природи; але, коли відомі популярні зразки художнього мислення, відбувається наслідувальна творчість, робота за шаблоном.

Це — звичайні риси усталеної школи, якою б вона не була. Трохи не кожна школа виявляє домагання на нове слово саме в області правдивого відтворення життя — і кожна по своєму права, і кожна заперечується і змінюється наступною в ім'я того ж принципу правди. Це особливо характерно проявляється в історії розвитку французької літератури, яка відображає ряд завоювань істинного реалізму. Прагнення до художньої правди полягало в основі тих же рухів, які, скам'янівши в традиції і канони, стали пізніше символами нереального мистецтва.

Такий не тільки романтизм, на який з таким запалом нападали в ім'я правди доктринери новітнього натуралізму; така й класична драма. Досить нагадати, що знамениті три єдності були прийняті зовсім не з рабського наслідування Арістотелем, але тому лише, що давали можливість сценічної ілюзії. Як писав Лансон, "Встановлення єдностей було торжеством реалізму. Ці правила, що зробилися причиною стількох невідповідностей при занепаді класичного театру, були спочатку необхідною умовою сценічної правдоподібності. У аристотелевських правилах середньовічний раціоналізм знайшов засіб видалити зі сцени останні залишки наївноюї середньовічної фантазії ".

Глибокий внутрішній реалізм класичної трагедії французів виродився в міркуваннях теоретиків і в творах наслідувачів в мертві схеми, гніт яких був скинутий літературою лише на початку XIX століття. Існує точка зору, що всякий істинно прогресивний рух в області мистецтва є рух у напрямку до реалізму. У цьому відношенні не становлять винятку і ті нові течії, які з вигляду є реакцією реалізму. Насправді вони являють собою лише протистояння рутині, художній догмі — реакцію проти реалізму по імені, що перестав бути шуканням і художнім відтворенням життєвої правди. Коли ліричний символізм намагається новими засобами передати читачеві настрій поета, коли неоідеалісти, воскрешаючи старі умовні прийоми художнього зображення, малюють стилізовані, тобто як би навмисно відступаючі від дійсності образи, вони прагнуть до того ж, що становить мету всякого — хоча б і архінатуралістичного — мистецтва: до творчого відтворення життя. Немає істинно художнього твору — від симфонії до арабески, від «Іліади» до «Шепіт, боязке дихання», — який при глибшому погляді на нього не виявився би правдивим зображенням душі творця, «куточком життя крізь призму темпераменту».

Навряд чи можливо тому говорити про історію реалізму: вона збігається з історією мистецтва. Можна лише характеризувати окремі моменти історичного життя мистецтва, коли особливо наполягали на правдивому зображенні життя, бачачи його переважно в емансипації від шкільної умовності, в умінні усвідомити і сміливості зобразити подробиці, які залишалися непоміченими художниками колишніх днів або лякали їх невідповідністю з догматами.

Водночас існує думка, що реалізм як метод зародився в глибокій старовині. Відтак виділяють кілька періодів його розвитку:

В Україні[ред. | ред. код]

Найстаріша українська ікона і стінопис фактично були творами реалістичними, хіба що підпорядкованими запровадженій формі й усталеному сюжету в композиції — все це було зумовлене вимогами обряду. Відхід від цього принципу помічається вже в 16 столітті: спочатку в портреті, — а згодом і в реалістичному мистецтві. Західне бароко в 17 ст. принесло з собою нові на той час реалістичні форми і нове розуміння композиції, звільненої від непорушних раніше правил. Позитивним явищем тут було оживлення мистецтва шляхом наближення його до актуальних проблем людини свого часу, негативним — затрата суворої дисципліни мисі, форми, до якої ледве почало повертатися мистецтво нашої доби, після довгого періоду пересичення реалізмом і натуралізмом.

У старому українському мистецтві реалізм як метод рідко виступав у чистому виді, як це було, наприклад, у Голландії або Італії; він був тільки складовою, хоч і основною частиною таких стилів, як бароко, ампір, класицизм.

Характерно, що українське народне мистецтво не приймало реалізму як такого, — а завжди намагалося перетворити його своїми стилістичними засобами, де основою були вимоги ритму й гармонії. В Радянській Україні спроби ввести в кераміку, вишивку й килимарство реалістичні портрети були настільки невдалі, що здебільшого їх було полишено.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]