Відмінності між версіями «Редуковані голосні»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
(Виправлено джерел: 0; позначено як недійсні: 1.) #IABot (v2.0)
 
(Не показані 17 проміжних версій 2 користувачів)
Рядок 2: Рядок 2:
   
 
== У слов'янських мовах ==
 
== У слов'янських мовах ==
У [[праслов'янська мова|праслов'янській мові]] існували два редукованих (надкоротких) голосних&nbsp;— [ŭ] і [ĭ], що в транскрипції праслов'янської мови позначаються кириличними символами ''*ъ'' і ''*ь''. Це звуки середнього підняття: ''*ъ''&nbsp;— непереднього, ''*ь''&nbsp;— переднього ряду. За походженням вони являють собою праіндоєвропейські короткі голосні [ŭ] і [ĭ]; це підтверджується порівнянням з лексичним матеріалом [[індоєвропейські мови|споріднених мов]]: {{lang-x-slav|*synъ}} («син»)&nbsp;— {{lang-lt|sūnŭs}}, {{lang-x-slav|*medъ}} («мед»)&nbsp;— {{lang-lt|mĕdŭs}}, {{lang-x-slav|*sъnъ}} («сон»&nbsp;— від ранішого ''*sъpnъ'')&nbsp;— {{lang-el|ύπνος}} («сон», «[[гіпноз]]»); {{lang-x-slav|*lьnъ}} («льон»)&nbsp;— {{lang-lt|lĭnas}}, {{lang-x-slav|*vьdova}} («вдова»)&nbsp;— {{lang-la|vĭdua}}<ref>{{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=75|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}</ref>, {{lang-x-slav|*gostь}} («гість»)&nbsp;— {{lang-la|hostĭs}} («ворог»). Довгі варіанти праіндоєвропейських голосних ''u'' і ''i'' ([ū] і [ī]) дали початок іншим праслов'янським звукам&nbsp;— [[Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]] (у транскрипції праслов. мови&nbsp;— ''*y'') і [[Неогублений голосний переднього ряду високого підняття|[i]]] (''*i''): {{lang-x-slav|*svekry}} («свекруха»)&nbsp;— {{lang-la|socrūs}}, {{lang-x-slav|*viděti}} («бачити»)&nbsp;— {{lang-la|vīdēre}} тощо. Звук [ĭ] (''*ь''), бувши голосним переднього ряду, у ранній праслов'янській мові спричинював пом'якшення попередніх задньоязикових приголосних (явище [[перша палаталізація|першої палаталізації]]).
+
У [[праслов'янська мова|праслов'янській мові]] існували два редукованих (надкоротких) голосних&nbsp;— [ŭ] і [ĭ], що в транскрипції праслов'янської мови позначаються кириличними символами '''[[ъ]]''' (''*ъ'') і '''[[ь]]''' (''*ь''). Це звуки середнього підняття: ''*ъ''&nbsp;— непереднього, ''*ь''&nbsp;— переднього ряду. За походженням вони являють собою [[праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейські]] короткі голосні [ŭ] і [ĭ]; це підтверджується порівнянням з лексичним матеріалом [[індоєвропейські мови|споріднених мов]]: {{lang-x-slav|*synъ}} («син»)&nbsp;— {{lang-lt|sūnŭs}}, {{lang-x-slav|*medъ}} («мед»)&nbsp;— {{lang-lt|mĕdŭs}}, {{lang-x-slav|*sъnъ}} («сон»&nbsp;— від ранішого ''*sъpnъ'')&nbsp;— {{lang-el|ύπνος}} («сон», «[[гіпноз]]»); {{lang-x-slav|*lьnъ}} («льон»)&nbsp;— {{lang-lt|lĭnas}}, {{lang-x-slav|*vьdova}} («вдова»)&nbsp;— {{lang-la|vĭdua}}<ref>{{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=75|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}</ref>, {{lang-x-slav|*gostь}} («гість»)&nbsp;— {{lang-la|hostĭs}} («ворог»). Довгі варіанти праіндоєвропейських голосних ''u'' і ''i'' ([ū] і [ī]) дали початок іншим праслов'янським звукам&nbsp;— [[Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]] (у транскрипції праслов. мови&nbsp;— ''*y'') і [[Неогублений голосний переднього ряду високого підняття|[i]]] (''*i''): {{lang-x-slav|*svekry}} («свекруха»)&nbsp;— {{lang-la|socrūs}}, {{lang-x-slav|*viděti}} («бачити»)&nbsp;— {{lang-la|vīdēre}} тощо. Звук [ĭ] (''*ь''), бувши голосним переднього ряду, у ранній праслов'янській мові спричинював пом'якшення попередніх задньоязикових приголосних (явище [[перша палаталізація|першої палаталізації]]).
   
Редуковані вимовлялися після [[приголосний звук|приголосних]] у середині й кінці слова, утворюючи [[відкритий склад|відкриті склади]] відповідно до чинного тоді [[закон відкритого складу|закону відкритого складу]]; [ь] і [ъ] не вживалися на початку слова і після голосних. Залежно від тривалості і звучності вимови розрізнялися дві позиції [ь] та [ъ]&nbsp;— сильна й слабка; у першій вони мали дещо більшу тривалість і звучність, ніж у другій. У сильній позиції редуковані перебували в положенні перед складом з редукованим у слабкій позиції (''*s'''ъ'''nъ, *m'''ъ'''xъ, *d'''ь'''nь''), у першому наголошеному складі (''*d'''ъ'''kti''), а також у сполученні з сонорними [l], [r] (''*v<sup>'''ь'''</sup>l̥kъ, *g<sup>'''ъ'''</sup>r̥nъ''); у слабкій позиції вони перебували в положенні перед складом з нередукованим голосним (''*b'''ь'''rati, *k'''ъ'''nędzь, *s'''ъ'''to, *m'''ъ'''nogo'') або з редукованим у сильній позиції (''*d'''ь'''nьsь''), а також наприкінці слова (''*dom'''ъ''', *osen'''ь''', *idet'''ь'''''). Редуковані в прийменниках (останні, бувши [[проклітика]]ми, фонетично примикали до наступного слова) могли бути і в сильній і в слабкій позиції залежно від характеру голосних у першому складі наступного слова: ''*k'''ъ''' mъně, *v'''ъ''' sъně'' (сильна позиція, пор. {{lang-ru|ко мне, во сне}}, {{lang-uk|уві сні}}), ''*k'''ъ''' tobě, *v'''ъ''' selě'' (слабка позиція, пор. {{lang-ru|к тебе}}, {{lang-uk|у селі}}). Винятками були редуковані у протиставному сполучнику ''*nъ'' («але», «но»), а також у вказівних займенниках ''*tъ'' («той»), ''*sь'' («цей», «сей»): вони завжди перебували в сильній позиції<ref>{{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=66|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}</ref>.
+
Редуковані вимовлялися після [[приголосний звук|приголосних]] у середині й кінці слова, утворюючи [[відкритий склад|відкриті склади]] відповідно до чинного тоді [[закон відкритого складу|закону відкритого складу]]; [ь] і [ъ] не вживалися на початку слова і після голосних. Залежно від тривалості і звучності вимови розрізнялися дві позиції [ь] та [ъ]&nbsp;— сильна й слабка; у першій вони мали дещо більшу тривалість і звучність, ніж у другій. У сильній позиції редуковані перебували в положенні перед складом з редукованим у слабкій позиції (''*s'''ъ'''nъ, *m'''ъ'''xъ, *d'''ь'''nь''), у першому наголошеному складі (''*d'''ъ'''kti''), а також у сполученні з сонорними [[Ясенний боковий апроксимант|[l]]], [[Ясенний дрижачий приголосний|[r]]] (''*v<sup>'''ь'''</sup>l̥kъ, *g<sup>'''ъ'''</sup>r̥nъ''); у слабкій позиції вони перебували в положенні перед складом з нередукованим голосним (''*b'''ь'''rati, *k'''ъ'''nędzь, *s'''ъ'''to, *m'''ъ'''nogo'') або з редукованим у сильній позиції (''*d'''ь'''nьsь''), а також наприкінці слова (''*dom'''ъ''', *osen'''ь''', *idet'''ь'''''). Редуковані в прийменниках (останні, бувши [[проклітика]]ми, фонетично примикали до наступного слова) могли бути і в сильній і в слабкій позиції залежно від характеру голосних у першому складі наступного слова: ''*k'''ъ''' mъně, *v'''ъ''' sъně'' (сильна позиція, пор. {{lang-ru|ко мне, во сне}}, {{lang-uk|уві сні}}), ''*k'''ъ''' tobě, *v'''ъ''' selě'' (слабка позиція, пор. {{lang-ru|к тебе}}, {{lang-uk|у селі}}). Винятками були редуковані у протиставному сполучнику ''*nъ'' («але», «но»), а також у вказівних займенниках ''*tъ'' («той»), ''*sь'' («цей», «сей»): вони завжди перебували в сильній позиції<ref>{{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=66|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}</ref>.
   
 
Окрім того, виділяють третю групу редукованих&nbsp;— так звані напружені редуковані. Вони утворювалися з [ь] і [ъ] у позиції перед [j]&nbsp;— зазвичай наприкінці слів. Для них не було спеціальних знаків, на письмі вони позначалися як '''и''', '''ы''' або '''ь''', '''ъ''' (у транскрипції їх записують [и̌], [ы̌]&nbsp;— з використанням [[гачек]]а).
 
Окрім того, виділяють третю групу редукованих&nbsp;— так звані напружені редуковані. Вони утворювалися з [ь] і [ъ] у позиції перед [j]&nbsp;— зазвичай наприкінці слів. Для них не було спеціальних знаків, на письмі вони позначалися як '''и''', '''ы''' або '''ь''', '''ъ''' (у транскрипції їх записують [и̌], [ы̌]&nbsp;— з використанням [[гачек]]а).
Рядок 14: Рядок 14:
 
Давні редуковані голосні не збереглися в жодній із слов'янських мов, у різний час або занепавши (в слабкій позиції), або вокалізувавшись (у сильній позиції). У давньоруських діалектах цей процес в основному припадає на XI&nbsp;— XII&nbsp;ст. Занепад [ь], [ъ] відбувся в кінці слова (''голубь&nbsp;— голуб'', ''садъ&nbsp;— сад'') і перед складом з голосним повного творення (''вьдова > вдова'', ''съто > сто''). Вокалізація [ь] > [е], [ъ] > [о] відбулася перед складом з редукованим слабким (''дьнь > ден’, сънъ > сон'') перед сонорним приголосним [р], [л], за яким ішов будь-який інший приголосний (''вьрба > верба, вълна > волна''), та в наголошеному складі незалежно від якості приголосного й голосного в наступному складі (''тьща > теща, съкнути > сохнути'').
 
Давні редуковані голосні не збереглися в жодній із слов'янських мов, у різний час або занепавши (в слабкій позиції), або вокалізувавшись (у сильній позиції). У давньоруських діалектах цей процес в основному припадає на XI&nbsp;— XII&nbsp;ст. Занепад [ь], [ъ] відбувся в кінці слова (''голубь&nbsp;— голуб'', ''садъ&nbsp;— сад'') і перед складом з голосним повного творення (''вьдова > вдова'', ''съто > сто''). Вокалізація [ь] > [е], [ъ] > [о] відбулася перед складом з редукованим слабким (''дьнь > ден’, сънъ > сон'') перед сонорним приголосним [р], [л], за яким ішов будь-який інший приголосний (''вьрба > верба, вълна > волна''), та в наголошеному складі незалежно від якості приголосного й голосного в наступному складі (''тьща > теща, съкнути > сохнути'').
   
Літера «[[ь]]» збереглася в східнослов'янських абетках для позначення м'якшення попереднього приголосного; літера «[[ъ]]» лишилася в рос. мові як знак роздільної вимови, в болгарській мові&nbsp;— як голосний [[Неогублений голосний заднього ряду високо-середнього підняття|[ɤ]]] змішаного ряду середнього підняття, середній між [a] і [[Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]] (''дъб''&nbsp;— «дуб»).
+
Літера '''[[ь]]''' збереглася в східнослов'янських абетках для позначення м'якшення попереднього приголосного; літера '''[[ъ]]''' лишилася в російській графіці як знак роздільної вимови, в болгарській&nbsp;— як голосний [[Неогублений голосний заднього ряду високо-середнього підняття|[ɤ]]] змішаного ряду середнього підняття, середній між [a] і [[Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]] (''дъб''&nbsp;— «дуб»).
   
 
=== Східнослов'янські мови ===
 
=== Східнослов'янські мови ===
Занепад редукованих у слабкій позиції й вокалізація їх у сильній&nbsp;— одне з найважливіших фонетичних явищ давньоруської мови, що спричинило в ній ряд звукових змін, спільних для усіх східнослов'янських мов або властивих лише окремим з них. Спільним наслідком цього явища є, наприклад, зменшення в багатьох словах кількості складів (''къ-ни-жь-ка'' > ''книж-ка'', ''о-рь-лъ'' > ''о-рел''); поява закритих складів (''лъ-бъ > лоб''), а отже, й припинення дії закону відкритого складу; виникнення нових груп приголосних; розвиток чергування секундарних (нових) ''е'', ''о'' з нулем звука (''день&nbsp;— дня'', ''праведний&nbsp;— правда'' < ''правьдьний&nbsp;— правьда'', ''сотня&nbsp;— сто'', ''кусок&nbsp;— куска'' < ''кусъкъ&nbsp;— кусъка''; див. також [[випадні звуки]]) тощо. Інші звукові зміни, пов'язані з занепадом [ъ], [ь], властиві лише окремим мовам, наприклад, перехід із давнього дієслівного суфікса [л] минулого часу в [ў] в українській і білорус, мовах, на відміну від російської (''зналъ, далъ'' < {{lang-uk|знав, дав}}, фонет. [знаў], [даў]; {{lang-be|знаў, даў}}), хоч у позиції після приголосного він втрачений усіма східнослов'янськими мовами (''неслъ, моглъ'' > {{lang-uk|ніс, міг}}, {{lang2|be|ru|нёс, мог}}).
+
Занепад редукованих у слабкій позиції й вокалізація їх у сильній&nbsp;— одне з найважливіших фонетичних явищ давньоруської мови, що спричинило в ній ряд звукових змін, спільних для усіх східнослов'янських мов або властивих лише окремим з них. Спільним наслідком цього явища є, наприклад, зменшення в багатьох словах кількості складів (''къ-ни-жь-ка'' > ''книж-ка'', ''о-рь-лъ'' > ''о-рел''); поява закритих складів (''лъ-бъ > лоб''), а отже, й припинення дії закону відкритого складу; виникнення нових груп приголосних; розвиток чергування вторинних (нових) [e], [o] з нулем звука (''день&nbsp;— дня'', ''праведний&nbsp;— правда'' < ''правьдьний&nbsp;— правьда'', ''сотня&nbsp;— сто'', ''кусок&nbsp;— куска'' < ''кусъкъ&nbsp;— кусъка''; див. також [[випадні звуки]]) тощо. Інші звукові зміни, пов'язані з занепадом [ъ], [ь], властиві лише окремим мовам, наприклад, перехід із давнього дієслівного суфікса [л] минулого часу в [ў] в українській і білоруській мовах, на відміну від російської (''зналъ, далъ'' < {{lang-uk|знав, дав}}, фонет. [знаў], [даў]; {{lang-be|знаў, даў}}), хоч у позиції після приголосного він втрачений усіма східнослов'янськими мовами (''неслъ, моглъ'' > {{lang-uk|ніс, міг}}, {{lang2|be|ru|нёс, мог}}).
   
 
Редукований перед складом з [ь], [ъ] у сильній позиції був слабким і занепадав (''жьньць > жнец’, cънъмъ > сном''). Занепад і вокалізація редукованих&nbsp;— процеси, пов'язані між собою, перший розпочався дещо раніше, аніж другий. Найраніше він відбувся в початкових складах слова, що широко засвідчують писемні пам'ятки 2-ї пол. 11 ст. (''книгы, зло, два, мнѣ'' та ін. із ''кънигы, зъло, дъва, мьнѣ''), потім у середніх складах і найпізніше&nbsp;— в кінці слова.
 
Редукований перед складом з [ь], [ъ] у сильній позиції був слабким і занепадав (''жьньць > жнец’, cънъмъ > сном''). Занепад і вокалізація редукованих&nbsp;— процеси, пов'язані між собою, перший розпочався дещо раніше, аніж другий. Найраніше він відбувся в початкових складах слова, що широко засвідчують писемні пам'ятки 2-ї пол. 11 ст. (''книгы, зло, два, мнѣ'' та ін. із ''кънигы, зъло, дъва, мьнѣ''), потім у середніх складах і найпізніше&nbsp;— в кінці слова.
   
  +
Редукований [ь] у сильній позиції переходив переважно в [e], редукований [ъ]&nbsp;— в [o]. Втім, траплялись і винятки: {{lang-x-slav|*tьnъkъ}} > {{lang2|uk|ru|тонкий}}, {{lang-be|тонкі}}.
Деякі специфічні для окремих східнослов'янських мов наслідки занепаду й вокалізації редукованих голосних відбивають ще давньоруські діалекти. Наприклад, у давньоруських іменниках типу ''льв'', ''ръть'' слабкі редуковані в першім складі непрямих відмінків однини закономірно занепали, як це відбиває рос. мова (''льва'', ''рта'', ''лб''а), а в українській мові внаслідок пересування наголосу стали сильними й вокалізувалися (''льва'' > ''лева'', ''ръта'' > ''рота''). Така специфіка може пояснюватися, зокрема, тим, що процеси, зумовлені занепадом та вокалізацією редукованих, були досить тривалі й діяли ще й на початку формування на основі давньоруських діалектів сучасних східнослов'янських мов. Редуковані голосні звуки виконували в давньоруській мові фонематичні функції, отже, коли вони занепали або розвинулись в [о] і [е], то склад давньоруських фонем зменшився на дві одиниці.
 
  +
 
Деякі специфічні для окремих східнослов'янських мов наслідки занепаду й вокалізації редукованих голосних відбивають ще давньоруські діалекти. Наприклад, у давньоруських іменниках типу ''львъ'', ''рътъ'' слабкі редуковані в першім складі непрямих відмінків однини закономірно занепали, як це відбиває російська мова (''льва'', ''рта'', ''лб''а), а в українській мові внаслідок пересування наголосу стали сильними й вокалізувалися (''льва'' > ''лева'', ''ръта'' > ''рота''). Така специфіка може пояснюватися, зокрема, тим, що процеси, зумовлені занепадом та вокалізацією редукованих, були досить тривалі й діяли ще й на початку формування на основі давньоруських діалектів сучасних східнослов'янських мов. Редуковані голосні звуки виконували в давньоруській мові [[фонема]]тичні функції, отже, коли вони занепали або розвинулись в [о] і [е], то склад давньоруських фонем зменшився на дві одиниці.
   
 
;Українська мова
 
;Українська мова
У сильній позиції редукований ''*ъ'' перейшов у [o] (''*lъbъ > лоб, *rъtъ > рот''), а ''*ь''&nbsp;— у [e] (''*otьcь > отець, *orьlъ > орел, *kozьlъ > козел''). У деяких випадках ''*ь'' переходив не в [e], а в [o] з пом'якшенням попереднього приголосного (''*lьnъ > льон, *lьdu > льоду'').
+
У сильній позиції редукований ''*ъ'' перейшов у [o] (''*lъbъ > лоб, *rъtъ > рот''), а ''*ь''&nbsp;— у [e] (''*otьcь > отець, *orьlъ > орел, *kozьlъ > козел'').
  +
  +
У випадках, якщо попередній приголосний був вторинно пом'якшеним, ''*ь'' переходив не в [e], а в [o]: ''*l'ьnъ > льон, *pьn'ь > *pьn'ьkъ > *pьn'ъkъ > пеньок''. У деяких словах утворений [o] піддався [[ікавізм]]у: ''*l'ьdъ > лід'' (род. відм. ''льоду'').
   
В українській мові після зникнення редукованого наприкінці слова, звук [о] в попередньому складі (що після занепаду став закритим) отримував подовження і перетворювалися на [і] (ймовірно, через низку переходів [o] > [uu] > [uo] > [uɪ] > [ui] > [i]). Звук [e] у складі, закритому після занепаду редукованих, перейшов у [ē]&nbsp;— явище, відоме як «[[новий ять]]». Цей звук відрізнювався у вимові від праслов'янського ''[[Ять#Звук ѣ|ě]]'', але на письмі він теж позначався символом [[ять|ѣ]].
+
В українській мові після зникнення редукованого наприкінці слова, звук [о] в попередньому складі (що після занепаду став закритим) отримував подовження і перетворювалися на [і] (ймовірно, через низку переходів [o] > [uu] > [uo] > [uɪ] > [ui] > [i]). Звук [e] у складі, закритому після занепаду редукованих, перейшов у [ē]&nbsp;— явище, відоме як «[[новий ять]]». Цей звук відрізнявся у вимові від праслов'янського ''[[Ять#Звук ѣ|ě]]'', але на письмі він теж позначався символом [[ять|ѣ]].
   
 
Подовження не відбувалося, якщо голосний у закритому складі сам був за походженням колишнім редукованим: ''сон'' (< ''*sъnъ''), ''вовк'' (< ''*v<sup>ь</sup>lkъ''), ''лоб'' (< ''*lъbъ''), ''рот'' (< ''*rъtъ''), ''мох'' (< ''*mъxъ''). Це помітно також у закінченнях [[орудний відмінок|орудного відмінка]] однини: ''сином'' (< ''*synъmь''), ''медом'' (< ''*medъmь'')<ref>Первісно закінчення ''*-ъmь'' мали лише іменники з основою на ''*-ŭ'', надалі подібні форми з'явилися і в іменників з основою на ''*-ŏ'' (замість ранішого ''*-omь''): ''городом, братом'' ({{lang-orv|городъмь, братъмь}}).</ref>. Деякі винятки з цього правила (''[[утік (ткацтво)|утік]]'' при паралельній формі ''уток'' < {{lang-x-slav|*ǫtъkъ}}; форми родового відмінка множини ''бліх, сліз'' < {{lang-x-slav|*blъxъ, *slьzъ}}) можуть бути пояснені «виправленням» за [[аналогія (мовознавство)|аналогією]]. Не спостерігається зазвичай і перехід звуків [о] і [е] в [і] у словах з [[повноголосся]]м (''берег, мороз, шолом'')&nbsp;— це пов'язане з особливостями [[метатеза плавних у слов'янських мовах|метатези плавних]] у східнослов'янських мовах. Форми ''борін, голів, корів, поріг'' та ін. могли, за одною з версій, з'явитися за аналогією зі словами ''ріг, кінь''; за іншою&nbsp;— це пов'язане з особливостями [[Тонічний наголос|музичного наголосу]], що існував у давньоруські часи. Наслідком цих процесів стало специфічне для української мови чергування [е]&nbsp;— [і], [о]&nbsp;— [і]: ''печі&nbsp;— піч'' (< ''печи&nbsp;— печь''), ''вози&nbsp;— віз'' (< ''возы&nbsp;— возъ'').
 
Подовження не відбувалося, якщо голосний у закритому складі сам був за походженням колишнім редукованим: ''сон'' (< ''*sъnъ''), ''вовк'' (< ''*v<sup>ь</sup>lkъ''), ''лоб'' (< ''*lъbъ''), ''рот'' (< ''*rъtъ''), ''мох'' (< ''*mъxъ''). Це помітно також у закінченнях [[орудний відмінок|орудного відмінка]] однини: ''сином'' (< ''*synъmь''), ''медом'' (< ''*medъmь'')<ref>Первісно закінчення ''*-ъmь'' мали лише іменники з основою на ''*-ŭ'', надалі подібні форми з'явилися і в іменників з основою на ''*-ŏ'' (замість ранішого ''*-omь''): ''городом, братом'' ({{lang-orv|городъмь, братъмь}}).</ref>. Деякі винятки з цього правила (''[[утік (ткацтво)|утік]]'' при паралельній формі ''уток'' < {{lang-x-slav|*ǫtъkъ}}; форми родового відмінка множини ''бліх, сліз'' < {{lang-x-slav|*blъxъ, *slьzъ}}) можуть бути пояснені «виправленням» за [[аналогія (мовознавство)|аналогією]]. Не спостерігається зазвичай і перехід звуків [о] і [е] в [і] у словах з [[повноголосся]]м (''берег, мороз, шолом'')&nbsp;— це пов'язане з особливостями [[метатеза плавних у слов'янських мовах|метатези плавних]] у східнослов'янських мовах. Форми ''борін, голів, корів, поріг'' та ін. могли, за одною з версій, з'явитися за аналогією зі словами ''ріг, кінь''; за іншою&nbsp;— це пов'язане з особливостями [[Тонічний наголос|музичного наголосу]], що існував у давньоруські часи. Наслідком цих процесів стало специфічне для української мови чергування [е]&nbsp;— [і], [о]&nbsp;— [і]: ''печі&nbsp;— піч'' (< ''печи&nbsp;— печь''), ''вози&nbsp;— віз'' (< ''возы&nbsp;— возъ'').
   
Також відбувалася прогресивна асиміляція пом'якшеним приголосним, після якого занепав [ь], наступного [j] (''знання, життя'' < ''знаньjе, житьjе''); зміна [л] на [ў] перед іншим приголосним після вторинного [о], що виник з редукованого [ъ] ({{lang-orv|вълкъ, тълстыи}} > ''воўк, тоўстий'', на письмі&nbsp;— ''вовк, товстий'') тощо.
+
Також відбувалася прогресивна [[асиміляція (мовознавство)|асиміляція]] пом'якшеним приголосним, після якого занепав [ь], наступного [j] (''знання, життя'' < ''знаньjе, житьjе''); зміна [л] на [ў] перед іншим приголосним після вторинного [о], що виник з редукованого [ъ] ({{lang-orv|вълкъ, тълстыи}} > ''воўк, тоўстий'', на письмі&nbsp;— ''вовк, товстий'') тощо.
   
 
У деяких випадках ''ъ'' перейшов в [о] і в слабкій позиції наприкінці слова: «[[горно]]» (< ''*g<sup>ъ</sup>r̥nъ''), «[[Дніпро]]» (< ''*Dněprъ'').
 
У деяких випадках ''ъ'' перейшов в [о] і в слабкій позиції наприкінці слова: «[[горно]]» (< ''*g<sup>ъ</sup>r̥nъ''), «[[Дніпро]]» (< ''*Dněprъ'').
Рядок 41: Рядок 45:
   
 
=== Західнослов'янські мови ===
 
=== Західнослов'янські мови ===
У [[західнослов'янські мови|західнослов'янських мовах]] редуковані [ь] та [ъ] злилися в один звук [е]: пор. {{lang-pl|dzień, sen}}; {{lang-cs|den, sen}}.
+
У [[західнослов'янські мови|західнослов'янських мовах]] редуковані [ь] та [ъ] у сильній позиції злилися в один звук [е]: пор. {{lang-pl|dzień, sen, cienki}}; {{lang-cs|den, sen, tenký}}.
   
 
=== Південнослов'янські мови ===
 
=== Південнослов'янські мови ===
 
У [[південнослов'янські мови|південнослов'янських мовах]] розвиток проходив по-різному:
 
У [[південнослов'янські мови|південнослов'янських мовах]] розвиток проходив по-різному:
 
* У болгарській мові ''*ь'' злився з [е], а ''*ъ'' перейшов у звук, близький до [[Носові голосні в праслов'янській мові|ǫ]] (ѫ), але без назалізації. Надалі ''ǫ'', втративши носовий характер, збігся з ''*ъ'' у звуку [[Неогублений голосний заднього ряду високо-середнього підняття|[ɤ]]], позначуваним на письмі літерою '''[[ъ]]'''.
 
* У болгарській мові ''*ь'' злився з [е], а ''*ъ'' перейшов у звук, близький до [[Носові голосні в праслов'янській мові|ǫ]] (ѫ), але без назалізації. Надалі ''ǫ'', втративши носовий характер, збігся з ''*ъ'' у звуку [[Неогублений голосний заднього ряду високо-середнього підняття|[ɤ]]], позначуваним на письмі літерою '''[[ъ]]'''.
* У македонській мові відбувався той же процес, що і в східнослов'янських: ''*ъ'' злився з [о].
+
* У македонській мові відбувався той же процес, що і в східнослов'янських: ''*ь'' злився з [e], ''*ъ''&nbsp;— з [о].
* У сербській, словенській і хорватській мовах ''*ъ'' злився з [a]: {{lang-sr|дан/dan, сан/san}}, {{lang-hr|dan, san}}.
+
* У сербській, словенській і хорватській мовах ''*ь'' та ''*ъ'' злилися з [a]: {{lang-sr|дан/dan, сан/san, та̏нак/tȁnak}}, {{lang-hr|dan, san, tȁnak}}.
   
 
=== Церковнослов'янська мова ===
 
=== Церковнослов'янська мова ===
У сучасній [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янській мові]] літери «ъ» і «ь» пишуться за традицією наприкінці слів (що закінчуються на приголосну) і на стиках морфем, але не мають фонетичного значення, тобто не вимовляються при читанні. В інших позиціях вживання цих літер відрізнюється від практики староцерковнослов'янської мови: у слабких позиціях вони взагалі не позначаються ({{lang-cu|бьрашно}} > сучасне {{lang-chu|брашно}}), у сильних&nbsp;— замінені на ''о'' чи ''е'' ({{lang-cu|слъньце}} > сучасне {{lang-chu|солнце}}).
+
У сучасній [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янській мові]] літери '''ъ''' і '''ь''' пишуться за традицією наприкінці слів (що закінчуються на приголосну) і на стиках морфем, але не мають фонетичного значення, тобто не вимовляються при читанні. В інших позиціях вживання цих літер відрізняється від практики староцерковнослов'янської мови: у слабких позиціях вони взагалі не позначаються ({{lang-cu|бьрашно}} > сучасне {{lang-chu|брашно}}), у сильних&nbsp;— замінені на ''о'' чи ''е'' ({{lang-cu|слъньце}} > сучасне {{lang-chu|солнце}}).
   
Проте, традиція вимови редукованих «ъ» і «ь» як [о] і [е] відповідно тривалий час зберігалася в так званих хомових (наонних, роздільнорічних) співах ({{lang-ru|хомовое (наонное, раздельноречное) пение}})&nbsp;— одному з різновидів старообрядських знаменних співів<ref>[[Успенський Микола Дмитрович|Успенский Н. Д.]], Древнерусское певческое искусство, М., 1965, 1971 год.</ref>. Такий вид духовних співів набув поширення у [[Московська держава|Московській державі]] у середині<ref>[[Металлов Василь Михайлович|Металлов В. М.]], Очерк истории православного церковного пения в России, Саратов, 1893, Москва, 1915.</ref> чи наприкінці<ref>[[Разумовський Дмитро Васильович|Разумовский Д. В.]], «Церковное пение в России», {{М.}}, 1867 год.</ref> [[XV століття]]. Хомові співи вийшли з вжитку в середині [[XVII]]&nbsp;ст.<ref name="Викитека ЭСБЕ И">{{ВТ-ЭСБЕ|Истинноречие|[[Соловйов Микола Феопемптович|Соловьёв Н. Ф.]]}}</ref>, досі використовуються лише старообрядцями-[[Безпопівщина|беспопівцями]]<ref>[[Преображенський Олександр Васильович|Преображенский А. В.]], «Культовая музыка в России», Ленинград, 1924 год</ref> і почасти [[Єдиновір'я|єдиновірцями]].
+
Проте, традиція вимови редукованих '''ъ''' і '''ь''' як [о] і [е] відповідно тривалий час зберігалася в так званих хомових (наонних, роздільнорічних) співах ({{lang-ru|хомовое (наонное, раздельноречное) пение}})&nbsp;— одному з різновидів старообрядських [[Знаменний спів|знаменних співів]]<ref>[[Успенський Микола Дмитрович|Успенский Н. Д.]], Древнерусское певческое искусство, М., 1965, 1971 год.</ref>. Такий вид духовних співів набув поширення у [[Московська держава|Московській державі]] у середині<ref>[[Металлов Василь Михайлович|Металлов В. М.]], Очерк истории православного церковного пения в России, Саратов, 1893, Москва, 1915.</ref> чи наприкінці<ref>[[Разумовський Дмитро Васильович|Разумовский Д. В.]], «Церковное пение в России», {{М.}}, 1867 год.</ref> [[XV століття]]. Хомові співи вийшли з вжитку в середині [[XVII]]&nbsp;ст.<ref name="Викитека ЭСБЕ И">{{ВТ-ЭСБЕ|Истинноречие|[[Соловйов Микола Феопемптович|Соловьёв Н. Ф.]]}}</ref>, досі використовуються лише старообрядцями-[[Безпопівщина|безпопівцями]]<ref>[[Преображенський Олександр Васильович|Преображенский А. В.]], «Культовая музыка в России», Ленинград, 1924 год</ref> і почасти [[Єдиновір'я|єдиновірцями]].
   
Чи є хомові співи продовженням живої традиції голосної вимови праслов'янських редукованих чи пізнішою штучною конструкцією, досі остаточно не встановлено, але сам факт географічного збугу ареалів дуже пізнього занепаду редукованих ([[північне наріччя російської мови|північноросійські діалекти]]) і переважного поширення безпопівщини ([[Помор'я (Росія)|Помор'я]]) говорить на користь першої версії<ref>{{стаття|автор=Е.Г. Червякова|заголовок=Традиции раздельноречного пения у старообрядцев поморского согласия|видання=Старообрядчество: История. Культура. Современность: Материалы.|рік=2000|сторінки=486-496}}</ref>.
+
Чи є хомові співи продовженням живої традиції голосної вимови праслов'янських редукованих чи пізнішою штучною конструкцією, досі остаточно не встановлено, але сам факт географічного збугу ареалів дуже пізнього занепаду редукованих ([[північне наріччя російської мови|північноросійські діалекти]]) і переважного поширення безпопівщини ([[Помор'я (Росія)|Помор'я]]) говорить на користь першої версії<ref>{{стаття|автор=Е. Г. Червякова|заголовок=Традиции раздельноречного пения у старообрядцев поморского согласия|видання=Старообрядчество: История. Культура. Современность: Материалы.|рік=2000|сторінки=486-496}}</ref>.
   
 
=== Доля напружених редукованих ===
 
=== Доля напружених редукованих ===
Рядок 65: Рядок 69:
 
== Занепад редукованих і зміна вимови приголосних ==
 
== Занепад редукованих і зміна вимови приголосних ==
 
Занепад редукованих вплинув і на вимову приголосних у слов'янських мовах.
 
Занепад редукованих вплинув і на вимову приголосних у слов'янських мовах.
* Так, у праслов. ''*bъčela, *bьčela'' після занепаду редукованих звуки ''b'' і ''č'', утворивши сполучення приголосних, [[асиміляція (мовознавство)|уподібнилися]] або за дзвінкістю ({{lang-uk|бджола}}) або за глухістю ({{lang-ru|пчела}}, {{lang-be|пчала}}, {{lang-pl|pszczoła}} < ''pczoła'')<ref>{{ЕСУМ1}}</ref><ref>[https://docviewer.yandex.ru/?url=http%3A%2F%2Ftayny-yazyka.ru%2Fcontent_files%2Fuser%2Fknigi%2FIstoria_russkogo_yazyka_v_rasskazakh.%2520Kolesov%2520V.V.%25201982.pdf&name=Istoria_russkogo_yazyka_v_rasskazakh.%20Kolesov%20V.V.%201982.pdf&lang=ru&c=5863c7288e3c&page=76 Колесов В.&nbsp;В.&nbsp;История русского языка в рассказах.&nbsp;— М.: «Просвещение», 1982]</ref><ref>[https://sites.google.com/site/kokorinva/Home/p/pcela Пчела // Азбуковникъ]</ref>.
+
* Так, у праслов. ''*bъčela, *bьčela'' після занепаду редукованих звуки ''b'' і ''č'', утворивши сполучення приголосних, [[асиміляція (мовознавство)|уподібнилися]] або за дзвінкістю ({{lang-uk|бджола}}) або за глухістю ({{lang-ru|пчела}}, {{lang-be|пчала}}, {{lang-pl|pszczoła}} < ''pczoła'')<ref>{{ЕСУМ1}}</ref><ref>[https://docviewer.yandex.ru/?url=http%3A%2F%2Ftayny-yazyka.ru%2Fcontent_files%2Fuser%2Fknigi%2FIstoria_russkogo_yazyka_v_rasskazakh.%2520Kolesov%2520V.V.%25201982.pdf&name=Istoria_russkogo_yazyka_v_rasskazakh.%20Kolesov%20V.V.%201982.pdf&lang=ru&c=5863c7288e3c&page=76 Колесов В.&nbsp;В.&nbsp;История русского языка в рассказах.&nbsp;— М.: «Просвещение», 1982]{{Недоступне посилання|date=жовтня 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref><ref>[https://sites.google.com/site/kokorinva/Home/p/pcela Пчела // Азбуковникъ]</ref>.
 
* У {{lang-sla|съчѧстиѥ, съчастиѥ}} ({{lang-x-slav|*sъčęstьje}}), {{lang-sla|съчьтати}} ({{lang-x-slav|*sъčьtati}}) початковий ''*s'' після занепаду редукованого ''*ъ'' уподібнився наступному глухому заясенному африкату ''*č'', перейшов у глухий заясенний фрикативний ''š'', разом вони утворили «[[щ]]»: таке походження слова ''щастя'', а також застарілого ''щитати'' («лічити», «рахувати»)<ref name="ЕСУМ">{{ЕСУМ6}}</ref>.
 
* У {{lang-sla|съчѧстиѥ, съчастиѥ}} ({{lang-x-slav|*sъčęstьje}}), {{lang-sla|съчьтати}} ({{lang-x-slav|*sъčьtati}}) початковий ''*s'' після занепаду редукованого ''*ъ'' уподібнився наступному глухому заясенному африкату ''*č'', перейшов у глухий заясенний фрикативний ''š'', разом вони утворили «[[щ]]»: таке походження слова ''щастя'', а також застарілого ''щитати'' («лічити», «рахувати»)<ref name="ЕСУМ">{{ЕСУМ6}}</ref>.
 
* У {{lang-sla|чьто}} ({{lang-x-slav|*čьto}}) сполучення ''čьt'' після занепаду редукованого ''*ь'' перетворилося на «щ», як у слові ''що''. Втім, існує версія, згідно з якою сполучник ''що'' походить від {{lang-x-slav|*čьso, *česo}}&nbsp;— форми родового відмінка ''*čьto''<ref name="ЕСУМ"/>.
 
* У {{lang-sla|чьто}} ({{lang-x-slav|*čьto}}) сполучення ''čьt'' після занепаду редукованого ''*ь'' перетворилося на «щ», як у слові ''що''. Втім, існує версія, згідно з якою сполучник ''що'' походить від {{lang-x-slav|*čьso, *česo}}&nbsp;— форми родового відмінка ''*čьto''<ref name="ЕСУМ"/>.
   
 
== Цікаві факти ==
 
== Цікаві факти ==
Дочка Ярослава Мудрого [[Анна Ярославна]], ставши королевою Франції, підписувала документи [[кирилиця|кирилічним письмом]]. На одному з таких документів, датованому 1063 роком, зберігся підпис [[Файл:Anne de Kiev autograph 3.jpg|||200px|]]&nbsp;— АНА РЪИНА. Це написання відповідає [[Старофранцузька мова|старофранцузькій вимові]] слова ''reine'' («королева»)&nbsp;— ''roine, roÿne, roïne'' або ''raïne''<ref>[http://www.cnrtl.fr/etymologie/reine reine // Dictionnaire de l'Académie française, huitième édition, 1932—1935]</ref>. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова&nbsp;— {{МФА2|ʁɛn}}, «рен»).
+
Дочка Ярослава Мудрого [[Анна Ярославна]], ставши королевою Франції, підписувала документи [[кирилиця|кириличним письмом]]. На одному з таких документів, датованому 1063 роком, зберігся підпис [[Файл:Anne de Kiev autograph 3.jpg|||200px|]]&nbsp;— АНА РЪИНА. Це написання відповідає [[Старофранцузька мова|старофранцузькій вимові]] слова ''reine'' («королева»)&nbsp;— ''roine, roÿne, roïne'' або ''raïne''<ref>[http://www.cnrtl.fr/etymologie/reine reine // Dictionnaire de l'Académie française, huitième édition, 1932—1935]</ref>. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова&nbsp;— {{МФА2|ʁɛn}}, «рен»).
   
 
== Див. також ==
 
== Див. також ==
Рядок 78: Рядок 82:
 
* [[Ь]]
 
* [[Ь]]
   
== Посилання ==
+
== Примітки ==
 
{{reflist}}
* [http://izbornyk.org.ua/ukrmova/um80.htm| З енциклопедії «Українська мова»]
 
   
 
== Джерела ==
 
== Джерела ==
Рядок 85: Рядок 89:
 
* {{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}
 
* {{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}
   
== Примітки ==
+
== Посилання ==
 
* [http://izbornyk.org.ua/ukrmova/um80.htm| З енциклопедії «Українська мова»]
{{reflist}}
 
  +
 
{{Праслов'янська мова}}
 
{{Праслов'янська мова}}
 
[[Категорія:Історія української мови]]
 
[[Категорія:Історія української мови]]

Поточна версія на 21:58, 21 жовтня 2019

Редуко́вані голосні́  — голосні дуже короткої тривалості. У МФА для позначення редукованих використовують літери зі знаком бревіс ([ ̆ ]). Схожий знак використовують для позначення нескладового характеру звука, у цьому разі він розташовується під літерою — [aɪ̯] («ай»).

У слов'янських мовах[ред. | ред. код]

У праслов'янській мові існували два редукованих (надкоротких) голосних — [ŭ] і [ĭ], що в транскрипції праслов'янської мови позначаються кириличними символами ъ () і ь (). Це звуки середнього підняття:  — непереднього,  — переднього ряду. За походженням вони являють собою праіндоєвропейські короткі голосні [ŭ] і [ĭ]; це підтверджується порівнянням з лексичним матеріалом споріднених мов: прасл. *synъ («син») — лит. sūnŭs, прасл. *medъ («мед») — лит. mĕdŭs, прасл. *sъnъ («сон» — від ранішого *sъpnъ) — грец. ύπνος («сон», «гіпноз»); прасл. *lьnъ («льон») — лит. lĭnas, прасл. *vьdova («вдова») — лат. vĭdua[1], прасл. *gostь («гість») — лат. hostĭs («ворог»). Довгі варіанти праіндоєвропейських голосних u і i ([ū] і [ī]) дали початок іншим праслов'янським звукам — [ɨ] (у транскрипції праслов. мови — *y) і [i] (*i): прасл. *svekry («свекруха») — лат. socrūs, прасл. *viděti («бачити») — лат. vīdēre тощо. Звук [ĭ] (), бувши голосним переднього ряду, у ранній праслов'янській мові спричинював пом'якшення попередніх задньоязикових приголосних (явище першої палаталізації).

Редуковані вимовлялися після приголосних у середині й кінці слова, утворюючи відкриті склади відповідно до чинного тоді закону відкритого складу; [ь] і [ъ] не вживалися на початку слова і після голосних. Залежно від тривалості і звучності вимови розрізнялися дві позиції [ь] та [ъ] — сильна й слабка; у першій вони мали дещо більшу тривалість і звучність, ніж у другій. У сильній позиції редуковані перебували в положенні перед складом з редукованим у слабкій позиції (*sъnъ, *mъxъ, *dь), у першому наголошеному складі (*dъkti), а також у сполученні з сонорними [l], [r] (*vьl̥kъ, *gъr̥nъ); у слабкій позиції вони перебували в положенні перед складом з нередукованим голосним (*bьrati, *kъnędzь, *sъto, *mъnogo) або з редукованим у сильній позиції (*dьnьsь), а також наприкінці слова (*domъ, *osenь, *idetь). Редуковані в прийменниках (останні, бувши проклітиками, фонетично примикали до наступного слова) могли бути і в сильній і в слабкій позиції залежно від характеру голосних у першому складі наступного слова: *kъ mъně, *vъ sъně (сильна позиція, пор. рос. ко мне, во сне, укр. уві сні), *kъ tobě, *vъ selě (слабка позиція, пор. рос. к тебе, укр. у селі). Винятками були редуковані у протиставному сполучнику *nъ («але», «но»), а також у вказівних займенниках *tъ («той»), *sь («цей», «сей»): вони завжди перебували в сильній позиції[2].

Окрім того, виділяють третю групу редукованих — так звані напружені редуковані. Вони утворювалися з [ь] і [ъ] у позиції перед [j] — зазвичай наприкінці слів. Для них не було спеціальних знаків, на письмі вони позначалися як и, ы або ь, ъ (у транскрипції їх записують [и̌], [ы̌] — з використанням гачека).

Передавання складотворчих плавних[ред. | ред. код]

У деяких випадках ь, ъ не передавали редукованих. Так було у староцерковнослов'янській мові, де в сполученнях з літерами для плавних приголосних л, р вони позначали складотворчі плавні (стцерк.-слов. влъкъ, влъна, слъньце). Надалі в живій болгарській мові складотворчі плавні зникли, замінившись на сполучення звичайних плавних з голосними (болг. вълк, вълна, слънце), зберігшись лише в сербській, хорватській і словенській (а також у чеській і словацькій).

Занепад слов'янських редукованих[ред. | ред. код]

Давні редуковані голосні не збереглися в жодній із слов'янських мов, у різний час або занепавши (в слабкій позиції), або вокалізувавшись (у сильній позиції). У давньоруських діалектах цей процес в основному припадає на XI — XII ст. Занепад [ь], [ъ] відбувся в кінці слова (голубь — голуб, садъ — сад) і перед складом з голосним повного творення (вьдова > вдова, съто > сто). Вокалізація [ь] > [е], [ъ] > [о] відбулася перед складом з редукованим слабким (дьнь > ден’, сънъ > сон) перед сонорним приголосним [р], [л], за яким ішов будь-який інший приголосний (вьрба > верба, вълна > волна), та в наголошеному складі незалежно від якості приголосного й голосного в наступному складі (тьща > теща, съкнути > сохнути).

Літера ь збереглася в східнослов'янських абетках для позначення м'якшення попереднього приголосного; літера ъ лишилася в російській графіці як знак роздільної вимови, в болгарській — як голосний [ɤ] змішаного ряду середнього підняття, середній між [a] і [ɨ] (дъб — «дуб»).

Східнослов'янські мови[ред. | ред. код]

Занепад редукованих у слабкій позиції й вокалізація їх у сильній — одне з найважливіших фонетичних явищ давньоруської мови, що спричинило в ній ряд звукових змін, спільних для усіх східнослов'янських мов або властивих лише окремим з них. Спільним наслідком цього явища є, наприклад, зменшення в багатьох словах кількості складів (къ-ни-жь-ка > книж-ка, о-рь-лъ > о-рел); поява закритих складів (лъ-бъ > лоб), а отже, й припинення дії закону відкритого складу; виникнення нових груп приголосних; розвиток чергування вторинних (нових) [e], [o] з нулем звука (день — дня, праведний — правда < правьдьний — правьда, сотня — сто, кусок — куска < кусъкъ — кусъка; див. також випадні звуки) тощо. Інші звукові зміни, пов'язані з занепадом [ъ], [ь], властиві лише окремим мовам, наприклад, перехід із давнього дієслівного суфікса [л] минулого часу в [ў] в українській і білоруській мовах, на відміну від російської (зналъ, далъ < укр. знав, дав, фонет. [знаў], [даў]; біл. знаў, даў), хоч у позиції після приголосного він втрачений усіма східнослов'янськими мовами (неслъ, моглъ > укр. ніс, міг, біл. і рос. нёс, мог).

Редукований перед складом з [ь], [ъ] у сильній позиції був слабким і занепадав (жьньць > жнец’, cънъмъ > сном). Занепад і вокалізація редукованих — процеси, пов'язані між собою, перший розпочався дещо раніше, аніж другий. Найраніше він відбувся в початкових складах слова, що широко засвідчують писемні пам'ятки 2-ї пол. 11 ст. (книгы, зло, два, мнѣ та ін. із кънигы, зъло, дъва, мьнѣ), потім у середніх складах і найпізніше — в кінці слова.

Редукований [ь] у сильній позиції переходив переважно в [e], редукований [ъ] — в [o]. Втім, траплялись і винятки: прасл. *tьnъkъ > укр. і рос. тонкий, біл. тонкі.

Деякі специфічні для окремих східнослов'янських мов наслідки занепаду й вокалізації редукованих голосних відбивають ще давньоруські діалекти. Наприклад, у давньоруських іменниках типу львъ, рътъ слабкі редуковані в першім складі непрямих відмінків однини закономірно занепали, як це відбиває російська мова (льва, рта, лба), а в українській мові внаслідок пересування наголосу стали сильними й вокалізувалися (льва > лева, ръта > рота). Така специфіка може пояснюватися, зокрема, тим, що процеси, зумовлені занепадом та вокалізацією редукованих, були досить тривалі й діяли ще й на початку формування на основі давньоруських діалектів сучасних східнослов'янських мов. Редуковані голосні звуки виконували в давньоруській мові фонематичні функції, отже, коли вони занепали або розвинулись в [о] і [е], то склад давньоруських фонем зменшився на дві одиниці.

Українська мова

У сильній позиції редукований перейшов у [o] (*lъbъ > лоб, *rъtъ > рот), а  — у [e] (*otьcь > отець, *orьlъ > орел, *kozьlъ > козел).

У випадках, якщо попередній приголосний був вторинно пом'якшеним, переходив не в [e], а в [o]: *l'ьnъ > льон, *pьn'ь > *pьn'ьkъ > *pьn'ъkъ > пеньок. У деяких словах утворений [o] піддався ікавізму: *l'ьdъ > лід (род. відм. льоду).

В українській мові після зникнення редукованого наприкінці слова, звук [о] в попередньому складі (що після занепаду став закритим) отримував подовження і перетворювалися на [і] (ймовірно, через низку переходів [o] > [uu] > [uo] > [uɪ] > [ui] > [i]). Звук [e] у складі, закритому після занепаду редукованих, перейшов у [ē] — явище, відоме як «новий ять». Цей звук відрізнявся у вимові від праслов'янського ě, але на письмі він теж позначався символом ѣ.

Подовження не відбувалося, якщо голосний у закритому складі сам був за походженням колишнім редукованим: сон (< *sъnъ), вовк (< *vьlkъ), лоб (< *lъbъ), рот (< *rъtъ), мох (< *mъxъ). Це помітно також у закінченнях орудного відмінка однини: сином (< *synъmь), медом (< *medъmь)[3]. Деякі винятки з цього правила (утік при паралельній формі уток < прасл. *ǫtъkъ; форми родового відмінка множини бліх, сліз < прасл. *blъxъ, *slьzъ) можуть бути пояснені «виправленням» за аналогією. Не спостерігається зазвичай і перехід звуків [о] і [е] в [і] у словах з повноголоссям (берег, мороз, шолом) — це пов'язане з особливостями метатези плавних у східнослов'янських мовах. Форми борін, голів, корів, поріг та ін. могли, за одною з версій, з'явитися за аналогією зі словами ріг, кінь; за іншою — це пов'язане з особливостями музичного наголосу, що існував у давньоруські часи. Наслідком цих процесів стало специфічне для української мови чергування [е] — [і], [о] — [і]: печі — піч (< печи — печь), вози — віз (< возы — возъ).

Також відбувалася прогресивна асиміляція пом'якшеним приголосним, після якого занепав [ь], наступного [j] (знання, життя < знаньjе, житьjе); зміна [л] на [ў] перед іншим приголосним після вторинного [о], що виник з редукованого [ъ] (давньорус. вълкъ, тълстыи > воўк, тоўстий, на письмі — вовк, товстий) тощо.

У деяких випадках ъ перейшов в [о] і в слабкій позиції наприкінці слова: «горно» (< *gъr̥nъ), «Дніпро» (< *Dněprъ).

Див. також: Ікавізм
Російська мова

У російській мові так само спостерігається перехід в [jo] (*orьlъ > орёл, *kozьlъ > козёл, *lьnъ > лён, *lьdъ > лёд). Подовження голосного в закритих складах після зникнення редукованого не відбувалося, тому [о] і [е] зберігалися: воз, лёд.

Білоруська мова

У білоруській мові редуковані також зникли в слабкій позиції, а в сильній *ъ перейшов у [o] (у ненаголошеній позиції — в [a]), редукований  — у [je] (графічно е), [e] (графічно э), рідше — у [jo] (графічно ё), що в разі ствердіння попереднього приголосного переходило в [o] (*orьlъ > арол, *kozьlъ > казёл, *lьnъ > лён, *lьdъ > лёд).

Західнослов'янські мови[ред. | ред. код]

У західнослов'янських мовах редуковані [ь] та [ъ] у сильній позиції злилися в один звук [е]: пор. пол. dzień, sen, cienki; чеськ. den, sen, tenký.

Південнослов'янські мови[ред. | ред. код]

У південнослов'янських мовах розвиток проходив по-різному:

  • У болгарській мові злився з [е], а перейшов у звук, близький до ǫ (ѫ), але без назалізації. Надалі ǫ, втративши носовий характер, збігся з у звуку [ɤ], позначуваним на письмі літерою ъ.
  • У македонській мові відбувався той же процес, що і в східнослов'янських: злився з [e],  — з [о].
  • У сербській, словенській і хорватській мовах та злилися з [a]: серб. дан/dan, сан/san, та̏нак/tȁnak, хорв. dan, san, tȁnak.

Церковнослов'янська мова[ред. | ред. код]

У сучасній церковнослов'янській мові літери ъ і ь пишуться за традицією наприкінці слів (що закінчуються на приголосну) і на стиках морфем, але не мають фонетичного значення, тобто не вимовляються при читанні. В інших позиціях вживання цих літер відрізняється від практики староцерковнослов'янської мови: у слабких позиціях вони взагалі не позначаються (стцерк.-слов. бьрашно > сучасне церк.-слов. брашно), у сильних — замінені на о чи е (стцерк.-слов. слъньце > сучасне церк.-слов. солнце).

Проте, традиція вимови редукованих ъ і ь як [о] і [е] відповідно тривалий час зберігалася в так званих хомових (наонних, роздільнорічних) співах (рос. хомовое (наонное, раздельноречное) пение) — одному з різновидів старообрядських знаменних співів[4]. Такий вид духовних співів набув поширення у Московській державі у середині[5] чи наприкінці[6] XV століття. Хомові співи вийшли з вжитку в середині XVII ст.[7], досі використовуються лише старообрядцями-безпопівцями[8] і почасти єдиновірцями.

Чи є хомові співи продовженням живої традиції голосної вимови праслов'янських редукованих чи пізнішою штучною конструкцією, досі остаточно не встановлено, але сам факт географічного збугу ареалів дуже пізнього занепаду редукованих (північноросійські діалекти) і переважного поширення безпопівщини (Помор'я) говорить на користь першої версії[9].

Доля напружених редукованих[ред. | ред. код]

Напружені редуковані и̌ і ы̌ збіглися з праслов'янськими рефлексами *y і *i відповідно — у всіх слов'янських мовах, за винятком російської. У ній різниця напружених редукованих зі звичайними *ь, *ъ втратилася: и̌ так само перейшов у [e], а ы̌ — в [o]. Але відмінність між напруженими і ненапруженими залишила свій слід у ненаголошених закінченнях прикметників, де пишеться і вимовляється -ый, -ий (замість -ой, -ей). Частково це пояснюється впливом церковнослов'янської мови. Наприклад,

Занепад редукованих і зміна вимови приголосних[ред. | ред. код]

Занепад редукованих вплинув і на вимову приголосних у слов'янських мовах.

  • Так, у праслов. *bъčela, *bьčela після занепаду редукованих звуки b і č, утворивши сполучення приголосних, уподібнилися або за дзвінкістю (укр. бджола) або за глухістю (рос. пчела, біл. пчала, пол. pszczoła < pczoła)[10][11][12].
  • У давньорус. съчѧстиѥ, съчастиѥ (прасл. *sъčęstьje), давньорус. съчьтати (прасл. *sъčьtati) початковий *s після занепаду редукованого уподібнився наступному глухому заясенному африкату , перейшов у глухий заясенний фрикативний š, разом вони утворили «щ»: таке походження слова щастя, а також застарілого щитати («лічити», «рахувати»)[13].
  • У давньорус. чьто (прасл. *čьto) сполучення čьt після занепаду редукованого перетворилося на «щ», як у слові що. Втім, існує версія, згідно з якою сполучник що походить від прасл. *čьso, *česo — форми родового відмінка *čьto[13].

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Дочка Ярослава Мудрого Анна Ярославна, ставши королевою Франції, підписувала документи кириличним письмом. На одному з таких документів, датованому 1063 роком, зберігся підпис Anne de Kiev autograph 3.jpg — АНА РЪИНА. Це написання відповідає старофранцузькій вимові слова reine («королева») — roine, roÿne, roïne або raïne[14]. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова — МФА[ʁɛn], «рен»).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 75. (рос.)
  2. Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 66. (рос.)
  3. Первісно закінчення *-ъmь мали лише іменники з основою на *-ŭ, надалі подібні форми з'явилися і в іменників з основою на *-ŏ (замість ранішого *-omь): городом, братом (давньорус. городъмь, братъмь).
  4. Успенский Н. Д., Древнерусское певческое искусство, М., 1965, 1971 год.
  5. Металлов В. М., Очерк истории православного церковного пения в России, Саратов, 1893, Москва, 1915.
  6. Разумовский Д. В., «Церковное пение в России», М., 1867 год.
  7. Соловьёв Н. Ф. Истинноречие // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  8. Преображенский А. В., «Культовая музыка в России», Ленинград, 1924 год
  9. Е. Г. Червякова. Традиции раздельноречного пения у старообрядцев поморского согласия // Старообрядчество: История. Культура. Современность: Материалы.. — 2000. — С. 486-496.
  10. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  11. Колесов В. В. История русского языка в рассказах. — М.: «Просвещение», 1982[недоступне посилання з жовтня 2019]
  12. Пчела // Азбуковникъ
  13. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  14. reine // Dictionnaire de l'Académie française, huitième édition, 1932—1935

Джерела[ред. | ред. код]

  • Жовтобрюх М. А., Русанівський В. М., Скляренко В. Г. Історія укр. мови. Фонетика. К., 1979.
  • Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. — С.-П. : Авалон, Азбука-классика, 2005. — 240 с. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]