Редька дика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дика редька
Raphanus raphanistrum Sturm40.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Порядок: Капустоцвіті (Brassicales)
Родина: Капустяні (Brassicaceae)
Рід: Редька (Raphanus)
Вид: Дика редька
Біноміальна назва
Raphanus raphanistrum
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Raphanus raphanistrum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Raphanus raphanistrum
EOL logo.svg EOL: 584018
IPNI: 288483-1
ITIS logo.svg ITIS: 23289
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 109996

Дика редька (Raphanus raphanistrum) — вид квіткових рослин родини капустяних (Brassicaceae).

Назва[ред. | ред. код]

Наукова назва — рафанус рафаніструм (Raphanus raphanistrum) походить від грецьких слів: «ra» — «легко» і «phaino» — «рости», тобто «легкоростуче» (букв.: «Легкоростуче легкоростучевидне»).[1]

Будова[ред. | ред. код]

Це однорічна або дворічна рослина з чотирьох-пелюстковими квітками 15-20 мм в діаметрі, білого або рожевого кольору, рідше жовтого, часто зі зміною кольору в межах одної пелюстки. Вона квітне від березня до серпня. Рослина має єдине потовщене коріння, що нагадує коріння культурної редиски.

Життєвий цикл[ред. | ред. код]

Одна рослина редьки дає 12-13 тис зернят.

Поширення та середовище існування[ред. | ред. код]

Походить з Азії та Середземномор'я та був інтродукований до інших районів світу, таких як Австралія. Ця рослина швидко росте та часто зустрічається уздовж доріг. Зустрічається по всій території України як бур'ян ланів, садів.

Практичне використання[ред. | ред. код]

Дика редька містить в насінні до 35 % олії тепло-гірчичного присмаку[1](с.57).

У молодому листі міститься вітамін C, білкові речовини, глюкозиди, 1-2% азотистих речовин.

Саме з редьки дикої в давнину вивели сорти культурної редьки, з якої уже в Стародавньому Єгипті готували салати. Зображення редьки знаходять на стінах пірамід. В Японії варену редьку подавали до столу разом з рибними стравами замість солі. Ранньої весни, коли бракує вітамінів, до столу йде молоде листя, з яких готують зелені юшки, щі, окрошку, холодний борщ, салати. Для їжі краще брати молоді розеткові листки рослин, на яких ще немає паростків стебел. Ретельно вимиті листки ріжуть невеликими шматками й складають до глибокої тарілки. Додають білки крутих яєць, нарізані смужками. Жовтки солять і розтирають, змішують зі сметаною, цукром, оцтом та олією. Всю масу збивають і заливають листя редьки, посипаючи згори дрібно посіченим зіллям цибулі, петрушки, кропу.

Салат з листків редьки збуджує апетит, сприяє виділенню шлункового соку. У народній медицині такий салат з гірчичною олією використовували під час застуди та як сечогінний засіб.[2]

В Китаї спалюють олію дикої і культурної редьки для отримання сажі, з якої роблять відому китайсьтку туш[1](с.57).

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  2. М. Л. Рева, Н. Н. Рева Дикі їстівні рослини України / Київ, Наукова думка, 1976—168 с. — С.35

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]