Рейнхард Гелен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рейнгард Ґелен
нім. Reinhard Gehlen
Reinhard Gehlen 1945.jpg
Ім'я при народженні Reinhard Gehlen
Народження 3 квітня 1902(1902-04-03)
Німецька імперія Ерфурт, Прусія
Смерть 8 червня 1979(1979-06-08) (77 років)
Flag of Germany.svg ФРН Мюнхен, ФРН
Країна Flag of Germany.svg Німеччина
Приналежність Рейхсвер Рейхсвер
Вермахт Вермахт
Бундеснахріхтендінст
Рід військ Розвідка
Звання Generalmajor (Wehrmacht).svg Генерал-майор
Війни / битви Друга світова війна
Нагороди
Срібний німецький хрест
Член мальтійського ордену
Рейнхард Гелен у Вікісховищі?

Ре́йнгард Ґе́лен (нім. Reinhard Gehlen) (нар. 3 квітня 1902 — пом. 8 червня 1979) — організатор та перший голова (президент) Федеральної розвідувальної служби ФРН BND (1956–1968). Під час Другої світової війни був офіцером (генерал-майор) Генерального штабу Вермахту, очолював відділ «Сухопутні війська супротивника на Сході». Після війни співпрацював з CIC та ЦРУ США, створив власну мережу розвідників («Організація Ґелена») з колишніх офіцерів Абверу та СС, які допомагали США збирати інформацію про військовий потенціал СРСР та країн Варшавського договору. На базі «Організації Ґелена» в 1956 р. була створена державна розвідувальна служба ФРН.

Життєпис

Початок служби

Рейнгард Ґелен народився у родині власника книжкової крамниці. У 1920 р. вступив до Рейхсверу — збройних сил Веймарської республіки. Згодом навчався в колегії Генерального штабу, яку закінчив у 1935 р., й був підвищений у званні до капітана та направлений до Генерального штабу армії. За часів уряду Адольфа Гітлера у 1935–1936 рр. служив у Генеральному Штабі. У 1939 р. отримав звання майора; під час німецького нападу на Польщу був заступником начальника штабу піхотної дивізії. У 1940 став офіцером зв'язку фельдмаршала та головнокомандувача німецької армії Вальтера фон Браухіча. Пізніше служив у Генеральному штабі армії.

З початком війни проти СРСР, у липні 1941 р., Ґелену присвоєно звання підполковника. Працював переважно на східному фронті. За наполегливість та здібності був призначений старшим офіцером розвідки німецького Генерального Штабу на східному фронті. У 1942 р. відіграв незначну роль у замаху на Гітлера — після невдалого його виконання, коли після вибуху Гітлер вцілів, роль Ґелена у змові не була розкрита змовниками і він уникнув репресій. Натомість, у грудні 1944 р. отримав підвищення до звання генерал-майора й дістав завдання збирати розвідувальні дані про Радянський Союз і його тактику ведення бойових дій як голова підрозділу іноземних збройних сил Генерального штабу. Зібрану на цій посаді інформацію він використовуватиме й після війни. У березні 1945 р. свідомий кінця Третього рейху, Ґелен та інші високопосадовці розвідки сфотографували матеріали розвідданих Генерального штабу стосовно СРСР і сховали мікрофільми у тайниках в Альпах.

Післявоєнний період

22 травня 1945 р. Ґелен здався в полон до підрозділу контррозвідки американської армії у Баварії. Під час допиту з'ясувалося, що він мав великий досвід розвідувальної роботи та ґрунтовні знання ситуації в Радянському Союзі, отже було вирішено залучити його до служби США. В обмін на архіви спецслужби та мережу контактів усередині СРСР Ґелена та інших співробітників спецслужби звільнили з таборів військовополонених. Після того, як була досягнута домовленість між Ґеленом та представниками американської розвідки, були викопані тайники з німецькими архівами та переправлені до США. За узгодженням з високопосадовими представниками американської армії та розвідки 20 вересня 1945 р. Ґелена та трьох його співробітників теж переправили до США, де вони почали працювати на американську розвідку.

У липні 1946 р. Ґелена офіційно звільнили з полону і відправили назад до Німеччини для налагодження мережі співробітників з числа колишніх працівників німецької розвідки. Біля Мюнхена він заснував фіктивну Організацію південно-німецького індустріального розвитку, яка насправді займалася вербуванням шпигунів. Спочатку в його організації нараховувалося 350 колишніх агентів німецької розвідки; згодом їх кількість зросла до 4000. Протягом багатьох років Холодної війни агенти Ґелена працювали на ЦРУ, збираючи інформацію про СРСР та країни Варшавського договору.

«Організація Ґелена»

Мережа співробітників, які працювали на Ґелена з часом отримала назву «Організація Ґелена». Ця організація мала у своєму розпорядженні агентів у багатьох країнах Варшавського договору, де вони займалися збором інформації про країни-союзники СРСР, допомагали антикомуністичній опозиції в цих країнах та намагалися організувати повстання проти комуністичної влади. «Організація Ґелена» знаходилася у тісній співпраці з ЦРУ: Ґелен та його організація займалися збором інформації, а американці підтримували її матеріально, фінансували операції та надавали технічну та транспортну допомогу. За декілька років діяльності організація досягла неабияких успіхів — мала агентів у багатьох країнах радянського табору, викривала агентів-убивць СМЕРШу, організувала підслуховування розмов радянських службовців у Східному Берліні.

Попри ці успіхи, в «Організації Ґелена» була певна кількість радянських подвійних агентів, які завдавали великої шкоди зусиллям американської та інших розвідок. На службі в «Організація Ґелена» знаходилася велика кількість колишніх нацистів, деякі з котрих були причетні до злочинів нацистського режиму. Радянська розвідка використовувала темне минуле деяких агентів Ґелена та примушувала їх до співпраці.

На чолі західнонімецької розвідки

У 1955 р. «Організація Ґелена» офіційно перейшла у розпорядження новоствореного уряду Федеративної республіки Німеччини на чолі з Конрадом Аденауером. 1 квітня була створена нова розвідувальна структура ФРН — Бундеснахріхтендінст (нім. Bundesnachrichtendienst) БНД. Ґелен та його організація стали основою нової служби, сам він був президентом БНД до 1968 р. Після виходу на пенсію Рейнгард Ґелен помер у 1979 р.

Нагороди

Джерела

  • Dermot Bradley, Karl Friedrich Hildebrand, Markus Brockmann: Die Generale des Heeres 1921–1945. Die militärischen Werdegänge der Generale, sowie der Ärzte, Veterinäre, Intendanten, Richter und Ministerialbeamten im Generalsrang (= Deutschlands Generale und Admirale; Teil IV). Band 4: Fleck – Gyldenfeldt. Biblio-Verlag, Bissendorf 1996, ISBN 3-7648-2488-3, S. 202–203.
  • Dermot Bradley, Heinz-Peter Würzenthal, Hansgeorg Model: Die Generale und Admirale der Bundeswehr, 1955–1999. Die militärischen Werdegänge (= Deutschlands Generale und Admirale. Teil 6b). Band 2, 1: Gaedcke – Hoff. Biblio Verlag, Osnabrück 2000, ISBN 3-7648-2562-6, 30–31.
  • Heiner Bröckermann: Gehlen, Reinhard (1902–1979). In: David T. Zabecki (Hrsg.): Germany at war. 400 years of military history. Mit einem Vorwort von Dennis Showalter, ABC-CLIO, Santa Barbara 2014, ISBN 978-1-59884-980-6, S. 472.
  • James H. Critchfield: Auftrag Pullach. Die Organisation Gehlen 1948–1956. Mittler, Hamburg u. a. 2005, ISBN 3-8132-0848-6.
  • Jost Dülffer: Geheimdienst in der Krise. Der BND in den 1960er-Jahren. Ch. Links, Berlin 2018, ISBN 978-3-96289-005-6.
  • Dieter Krüger: Reinhard Gehlen (1902–1979). Der BND-Chef als Schattenmann der Ära Adenauer. In: Dieter Krüger, Armin Wagner (Hrsg.): Konspiration als Beruf. Deutsche Geheimdienstchefs im Kalten Krieg. Ch. Links, Berlin 2003, ISBN 3-86153-287-5, S. 207 ff.
  • Wolfgang Krieger: „Dr. Schneider“ [Gehlen] und der BND. In: Wolfgang Krieger (Hrsg.): Geheimdienst in der Weltgeschichte. Spionage und verdeckte Aktionen von der Antike bis zur Gegenwart. Verlag C. H. Beck, München 2003, ISBN 3-406-50248-2, S. 230–247. (Auch: Anaconda Verlag, Köln 2007, ISBN 978-3-86647-133-7).
  • Rolf-Dieter Müller: Reinhard Gehlen. Geheimdienstchef im Hintergrund der Bonner Republik. 2 Bände, Ch. Links, Berlin 2017, ISBN 978-3-86153-966-7.
  • Timothy Naftali: Reinhard Gehlen and the United States. In: Richard Breitman (Hrsg.): U.S. Intelligence and the Nazis. Cambridge University Press, New York 2005, ISBN 978-0-521-85268-5, S. 375 ff.
  • Magnus Pahl: Fremde Heere Ost. Hitlers militärische Feindaufklärung. Ch. Links Verlag, Berlin 2012, ISBN 978-3-86153-694-9.
  • Mary Ellen Reese: Organisation Gehlen. Der kalte Krieg und der Aufbau des Deutschen Geheimdienstes. Rowohlt Verlag, Berlin 1992, ISBN 3-87134-033-2.
  • Wegener, Jens: Die Organisation Gehlen und die USA. Deutsch-amerikanische Geheimdienstbeziehungen 1945–1949. (Studies in Intelligence History, hrsg. von Wolfgang Krieger, Shlomo Shpiro und Michael Wala, Bd. 2). LIT Verlag, Berlin 2008.
  • Charles Whiting: Gehlen. Germany's Master Spy. Ballantine, New York 1972, ISBN 0-345-25884-3.
  • Hermann Zolling, Heinz Höhne: Pullach intern. General Gehlen und die Geschichte des Bundesnachrichtendienstes. Hoffmann und Campe, Hamburg 1971, ISBN 3-455-08760-4.
  • Reinhard Gehlen, in Internationales Biographisches Archiv 35/2014 vom 26. August 2014, im Munzinger-Archiv (Artikelanfang frei abrufbar)
  • Cookridge, E. H. Gehlen: Spy of the Century. London: Hodder & Stoughton. 1971, and New York: Random House. 1972
  • Critchfield, James H.: Partners at Creation: The Men Behind Postwar Germany's Defense and Intelligence Establishments. Annapolis: Naval Institute Press, 2003. x + 243 pp, ISBN 1-59114-136-2.
  • Hersh, Burton. The Old Boys — The American Elite and the Origins of the CIA. New York: Scribner’s. 1992
  • Kross, Peter. "Intelligence" in Military Heritage, October 2004, p. 26–30
  • Reese, Mary Ellen. General Reinhard Gehlen: The CIA Connection. Fairfax, Virginia: George Mason University. 1990
  • United States National Archives, Washington, D.C. NARA Collection of Foreign Records Seized, Microfilm T-77, T-78
  • Weiner, Tim. Legacy of Ashes: The History of the CIA, Trade Paperback, p. 10–190, Anchor Books. 2008. ISBN 978-0-307-38900-8

Посилання