Рейнхард Гелен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 20:43, 17 жовтня 2018, створена Антон Даньків (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рейнгард Ґелен
нім. Reinhard Gehlen
Reinhard Gehlen 1945.jpg
Ім'я при народженні Reinhard Gehlen
Народження 3 квітня 1902(1902-04-03)
Німецька імперія Ерфурт, Прусія
Смерть 8 червня 1979(1979-06-08) (77 років)
Flag of Germany.svg ФРН Мюнхен, ФРН
Країна Flag of Germany.svg Німеччина
Приналежність Рейхсвер Рейхсвер
Вермахт Вермахт
Бундеснахріхтендінст
Рід військ Розвідка
Звання Generalmajor (Wehrmacht).svg Генерал-майор
Війни / битви Друга світова війна
Нагороди
Срібний німецький хрест
Член мальтійського ордену
Рейнхард Гелен у Вікісховищі?

Ре́йнгард Ґе́лен (нім. Reinhard Gehlen) (нар. 3 квітня 1902 — пом. 8 червня 1979) — організатор та перший голова (президент) Федеральної розвідувальної служби ФРН BND (1956–1968). Під час Другої світової війни був офіцером (генерал-майор) Генерального штабу Вермахту, очолював відділ «Сухопутні війська супротивника на Сході». Після війни співпрацював з CIC та ЦРУ США, створив власну мережу розвідників («Організація Ґелена») з колишніх офіцерів Абверу та СС, які допомагали США збирати інформацію про військовий потенціал СРСР та країн Варшавського договору. На базі «Організації Ґелена» в 1956 р. була створена державна розвідувальна служба ФРН.

Життєпис[ред. | ред. код]

Початок служби[ред. | ред. код]

Рейнгард Ґелен народився у родині власника книжкової крамниці. У 1920 р. вступив до Рейхсверу — збройних сил Веймарської республіки. Згодом навчався в колегії Генерального штабу, яку закінчив у 1935 р., й був підвищений у званні до капітана та направлений до Генерального штабу армії. За часів уряду Адольфа Гітлера у 1935–1936 рр. служив у Генеральному Штабі. У 1939 р. отримав звання майора; під час німецького нападу на Польщу був заступником начальника штабу піхотної дивізії. У 1940 став офіцером зв'язку фельдмаршала та головнокомандувача німецької армії Вальтера фон Браухіча. Пізніше служив у Генеральному штабі армії.

З початком війни проти СРСР, у липні 1941 р., Ґелену присвоєно звання підполковника. Працював переважно на східному фронті. За наполегливість та здібності був призначений старшим офіцером розвідки німецького Генерального Штабу на східному фронті. У 1942 р. відіграв незначну роль у замаху на Гітлера — після невдалого його виконання, коли після вибуху Гітлер вцілів, роль Ґелена у змові не була розкрита змовниками і він уникнув репресій. Натомість, у грудні 1944 р. отримав підвищення до звання генерал-майора й дістав завдання збирати розвідувальні дані про Радянський Союз і його тактику ведення бойових дій як голова підрозділу іноземних збройних сил Генерального штабу. Зібрану на цій посаді інформацію він використовуватиме й після війни. У березні 1945 р. свідомий кінця Третього рейху, Ґелен та інші високопосадовці розвідки сфотографували матеріали розвідданих Генерального штабу стосовно СРСР і сховали мікрофільми у тайниках в Альпах.

Післявоєнний період[ред. | ред. код]

22 травня 1945 р. Ґелен здався в полон до підрозділу контррозвідки американської армії у Баварії. Під час допиту з'ясувалося, що він мав великий досвід розвідувальної роботи та ґрунтовні знання ситуації в Радянському Союзі, отже було вирішено залучити його до служби США. В обмін на архіви спецслужби та мережу контактів усередині СРСР Ґелена та інших співробітників спецслужби звільнили з таборів військовополонених. Після того, як була досягнута домовленість між Ґеленом та представниками американської розвідки, були викопані тайники з німецькими архівами та переправлені до США. За узгодженням з високопосадовими представниками американської армії та розвідки 20 вересня 1945 р. Ґелена та трьох його співробітників теж переправили до США, де вони почали працювати на американську розвідку.

У липні 1946 р. Ґелена офіційно звільнили з полону і відправили назад до Німеччини для налагодження мережі співробітників з числа колишніх працівників німецької розвідки. Біля Мюнхена він заснував фіктивну Організацію південно-німецького індустріального розвитку, яка насправді займалася вербуванням шпигунів. Спочатку в його організації нараховувалося 350 колишніх агентів німецької розвідки; згодом їх кількість зросла до 4000. Протягом багатьох років Холодної війни агенти Ґелена працювали на ЦРУ, збираючи інформацію про СРСР та країни Варшавського договору.

«Організація Ґелена»[ред. | ред. код]

Мережа співробітників, які працювали на Ґелена з часом отримала назву «Організація Ґелена». Ця організація мала у своєму розпорядженні агентів у багатьох країнах Варшавського договору, де вони займалися збором інформації про країни-союзники СРСР, допомагали антикомуністичній опозиції в цих країнах та намагалися організувати повстання проти комуністичної влади. «Організація Ґелена» знаходилася у тісній співпраці з ЦРУ: Ґелен та його організація займалися збором інформації, а американці підтримували її матеріально, фінансували операції та надавали технічну та транспортну допомогу. За декілька років діяльності організація досягла неабияких успіхів — мала агентів у багатьох країнах радянського табору, викривала агентів-убивць СМЕРШу, організувала підслуховування розмов радянських службовців у Східному Берліні.

Попри ці успіхи, в «Організації Ґелена» була певна кількість радянських подвійних агентів, які завдавали великої шкоди зусиллям американської та інших розвідок. На службі в «Організація Ґелена» знаходилася велика кількість колишніх нацистів, деякі з котрих були причетні до злочинів нацистського режиму. Радянська розвідка використовувала темне минуле деяких агентів Ґелена та примушувала їх до співпраці.

На чолі західнонімецької розвідки[ред. | ред. код]

У 1955 р. «Організація Ґелена» офіційно перейшла у розпорядження новоствореного уряду Федеративної республіки Німеччини на чолі з Конрадом Аденауером. 1 квітня була створена нова розвідувальна структура ФРН — Бундеснахріхтендінст (нім. Bundesnachrichtendienst) БНД. Ґелен та його організація стали основою нової служби, сам він був президентом БНД до 1968 р. Після виходу на пенсію Рейнгард Ґелен помер у 1979 р.

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Dermot Bradley, Karl Friedrich Hildebrand, Markus Brockmann: Die Generale des Heeres 1921–1945. Die militärischen Werdegänge der Generale, sowie der Ärzte, Veterinäre, Intendanten, Richter und Ministerialbeamten im Generalsrang (= Deutschlands Generale und Admirale; Teil IV). Band 4: Fleck – Gyldenfeldt. Biblio-Verlag, Bissendorf 1996, ISBN 3-7648-2488-3, S. 202–203.
  • Dermot Bradley, Heinz-Peter Würzenthal, Hansgeorg Model: Die Generale und Admirale der Bundeswehr, 1955–1999. Die militärischen Werdegänge (= Deutschlands Generale und Admirale. Teil 6b). Band 2, 1: Gaedcke – Hoff. Biblio Verlag, Osnabrück 2000, ISBN 3-7648-2562-6, 30–31.
  • Heiner Bröckermann: Gehlen, Reinhard (1902–1979). In: David T. Zabecki (Hrsg.): Germany at war. 400 years of military history. Mit einem Vorwort von Dennis Showalter, ABC-CLIO, Santa Barbara 2014, ISBN 978-1-59884-980-6, S. 472.
  • James H. Critchfield: Auftrag Pullach. Die Organisation Gehlen 1948–1956. Mittler, Hamburg u. a. 2005, ISBN 3-8132-0848-6.
  • Jost Dülffer: Geheimdienst in der Krise. Der BND in den 1960er-Jahren. Ch. Links, Berlin 2018, ISBN 978-3-96289-005-6.
  • Dieter Krüger: Reinhard Gehlen (1902–1979). Der BND-Chef als Schattenmann der Ära Adenauer. In: Dieter Krüger, Armin Wagner (Hrsg.): Konspiration als Beruf. Deutsche Geheimdienstchefs im Kalten Krieg. Ch. Links, Berlin 2003, ISBN 3-86153-287-5, S. 207 ff.
  • Wolfgang Krieger: „Dr. Schneider“ [Gehlen] und der BND. In: Wolfgang Krieger (Hrsg.): Geheimdienst in der Weltgeschichte. Spionage und verdeckte Aktionen von der Antike bis zur Gegenwart. Verlag C. H. Beck, München 2003, ISBN 3-406-50248-2, S. 230–247. (Auch: Anaconda Verlag, Köln 2007, ISBN 978-3-86647-133-7).
  • Rolf-Dieter Müller: Reinhard Gehlen. Geheimdienstchef im Hintergrund der Bonner Republik. 2 Bände, Ch. Links, Berlin 2017, ISBN 978-3-86153-966-7.
  • Timothy Naftali: Reinhard Gehlen and the United States. In: Richard Breitman (Hrsg.): U.S. Intelligence and the Nazis. Cambridge University Press, New York 2005, ISBN 978-0-521-85268-5, S. 375 ff.
  • Magnus Pahl: Fremde Heere Ost. Hitlers militärische Feindaufklärung. Ch. Links Verlag, Berlin 2012, ISBN 978-3-86153-694-9.
  • Mary Ellen Reese: Organisation Gehlen. Der kalte Krieg und der Aufbau des Deutschen Geheimdienstes. Rowohlt Verlag, Berlin 1992, ISBN 3-87134-033-2.
  • Wegener, Jens: Die Organisation Gehlen und die USA. Deutsch-amerikanische Geheimdienstbeziehungen 1945–1949. (Studies in Intelligence History, hrsg. von Wolfgang Krieger, Shlomo Shpiro und Michael Wala, Bd. 2). LIT Verlag, Berlin 2008.
  • Charles Whiting: Gehlen. Germany's Master Spy. Ballantine, New York 1972, ISBN 0-345-25884-3.
  • Hermann Zolling, Heinz Höhne: Pullach intern. General Gehlen und die Geschichte des Bundesnachrichtendienstes. Hoffmann und Campe, Hamburg 1971, ISBN 3-455-08760-4.
  • Reinhard Gehlen, in Internationales Biographisches Archiv 35/2014 vom 26. August 2014, im Munzinger-Archiv (Artikelanfang frei abrufbar)
  • Cookridge, E. H. Gehlen: Spy of the Century. London: Hodder & Stoughton. 1971, and New York: Random House. 1972
  • Critchfield, James H.: Partners at Creation: The Men Behind Postwar Germany's Defense and Intelligence Establishments. Annapolis: Naval Institute Press, 2003. x + 243 pp, ISBN 1-59114-136-2.
  • Hersh, Burton. The Old Boys — The American Elite and the Origins of the CIA. New York: Scribner’s. 1992
  • Kross, Peter. "Intelligence" in Military Heritage, October 2004, p. 26–30
  • Reese, Mary Ellen. General Reinhard Gehlen: The CIA Connection. Fairfax, Virginia: George Mason University. 1990
  • United States National Archives, Washington, D.C. NARA Collection of Foreign Records Seized, Microfilm T-77, T-78
  • Weiner, Tim. Legacy of Ashes: The History of the CIA, Trade Paperback, p. 10–190, Anchor Books. 2008. ISBN 978-0-307-38900-8

Посилання[ред. | ред. код]