Відмінності між версіями «Рене Декарт»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[неперевірена версія][неперевірена версія]
м (робот змінив: sq:René Descartes)
м (робот додав: yo:René Descartes)
Рядок 197: Рядок 197:
 
[[war:René Descartes]]
 
[[war:René Descartes]]
 
[[yi:רענע דעקארט]]
 
[[yi:רענע דעקארט]]
  +
[[yo:René Descartes]]
 
[[zh:笛卡儿]]
 
[[zh:笛卡儿]]
 
[[zh-classical:笛卡兒]]
 
[[zh-classical:笛卡兒]]

Версія за 21:50, 28 листопада 2009

Рене Декарт
фр. René Descartes
лат. Renatus Cartesius
Frans Hals - Portret van René Descartes.jpg
Народився 31 березня 1596
Ла-Е-ан-Турен
Помер 11 лютого 1650
Стокгольм
·пневмонія[1]
Поховання
Громадянство Франція
Місце проживання Париж
Діяльність філософ, математик, музикознавець, фізик, астроном, теоретик музики, correspondent, mechanical automaton engineer, військовослужбовець
Галузь математика, фізика, філософія
Відомий завдяки картезіанська система координат, раціоналізм
Alma mater Королівський колеж Генріха Великого[d][1], Лейденський університет і Утрехтський університет
Науковий керівник Isaac Beeckman[d][2] і Jacobus Golius[d][2]
Відомі учні Gilles-François Boulduc[d] і René Fédé[d]
Володіє мовами латина і французька[3]
Членство Французька академія наук
Напрямок Раціоналізм
Конфесія Римо-католицька церква
Батько Joachim Descartes[d]
Родичі Catherine Descartes[d]
Брати, сестри  • Pierre Descartes[d]
Діти Francine Descartes[d]
Автограф Firma Descartes.svg
IMDb nm1548818


Рене́ Дека́рт (фр. René Descartes; *31 березня 1596, La Haye en Touraine [now Descartes], Indre-et-Loire, France — †11 лютого 1650, Стокгольм) — французький філософ, фізик, фізіолог, математик, основоположник аналітичної геометрії. Ввів Декартову систему координат, дав поняття змінної величини і функції, ввів багато алгебраїчних позначень. Висловив закон збереження кількості руху, дав поняття імпульсу сили.

Біографія

Рене Декарт (латинізоване Картезій; Cartesius) народився у Франції 31 березня 1596 року. Він успадкував від батька невеликий спадок, який дозволив йому присвятити своє життя науці та подорожуванням. З 1604 по 1612 роки навчався в єзуїтському коледжі, де отримав добру гуманітарну та математичну освіту. Також він проявляв великі здібності до філософії, фізики та психології. Через слабке здоров'я директор коледжу звільнив Декарта від відвідування ранкових богослужінь і дозволив йому залишатися у ліжку до полудня — звичка, яка збереглася у Декарта на все життя. Саме ці тихі ранкові години були для нього особливо живодайними у творчому відношенні.

Після закінчення освіти Декарт проводив у Парижі безтурботне життя, повне насолоди. Але врешті решт такий спосіб життя став тягарем для нього і він усамітнився для того, щоб присвятити себе математичним дослідженням. Коли йому виповнився 21 рік, він кілька років служив добровольцем в арміях Голландії, Баварії та Угорщини. За цей час він набув непогані військові звички, а також деякі авантюрницькі риси характеру. Йому подобались бали та азартні ігри — при цьому гравцем він був дуже вдалим, в чому велику роль зіграв його математичний талант. У 1629 році переїхав до Нідерландів. Ніщо людське не було чужим для нього — правда єдиний його любовний роман тривав всього лише три роки. Його коханою була якась голландська жінка, яка в 1635 році народила йому дівчинку. Декарт обожнював дитину і був сильно вражений раптовою смертю дочки у п'ятирічному віці. Він завжди казав про цю втрату, як про найбільше нещастя в його житті.

Декарт надавав великого значення практичному використанню наукових знань. Так, його цікавило, яким чином можна зберегти волосся від посивіння. Він проводив також деякі досліди з кріслом-гойдалкою.

Одного разу під час служби в армії Декарту наснився сон, що мав велике значення для всього його життя. Весь день 10 листопада він провів на самоті у своїй кімнаті, міркуючи над науковими та математичними проблемами. Це було в старовинному баварському будинку, де кімната зігрівалася великою дерев'яною піччю, що, мабуть, сприяло творчому процесу. Непомітно для себе Декарт задрімав, і йому наснилося - як він у майбутньому розповідав,- що перед ним з'явився «дух правди» і почав докоряти йому за лінощі. Цей дух повністю оволодів свідомістю Декарта і переконав його в тому, що йому в житті необхідно довести придатність математичних принципів для пізнання природи та їхню велику користь, оскільки вони надають науковим знанням строгість та певність.

Для продовження занять математикою Декарт повернувся до Парижа, але столичне життя знову швидко набридло йому. Він продав маєток, який отримав від батька і переїхав до самотнього сільського будинку в Голландії. Його любов до самотності була настільки великою, що потягом двадцяти років він змінив 24 будинки в 13 різних містах і при цьому тримав свою адресу в таємниці навіть від найближчих друзів, з якими підтримував постійне листування. Його єдиними і незмінними вимогами до нового місця проживання були невелика відстань до католицької церкви та університету.

І, зрештою, на нього звернула свою увагу шведська королева Христина. Вона запросила Декарта давати їй уроки філософії. І хоч як він любив волю і самотній спосіб життя, він не міг не проявити поваги до королівського прохання. Королева прислала за ним військового корабля, і наприкінці 1649 року він ступив на землю Швеції. Проте королева Христина виявилась не зразковою ученицею. Вона могла викраяти для зустрічей з філософом лише дуже ранкові години - близько п'ятої години ранку. До того ж заняття проходили в погано прогрітій бібліотеці, а зима видалася дуже холодною. Кволий і хворобливий Декарт стійко переносив ранні підйоми та жорстокі ранкові холоди протягом майже чотирьох місяців. Проте врешті-решт він захворів на запалення легень і помер 11 лютого 1650 року.

Цікавим постскриптумом до смерті цієї великої людини, який віддав багато сили вивченню взаємодії тіла і душі, може послугувати історія його власного тіла після смерті. Через 16 років після його смерті його друзі вирішили, що тіло має знаходитися у Франції. Але труна, яка з цього приводу була надіслана в Швецію, виявилась занадто короткою. А тому шведська влада, не довго думаючи, вирішила відділити голову Декарта від тіла і поховати її окремо — доти, доки не будуть отримані розпорядження з Парижа.

Поки залишки філософа готували до відправки у Францію, французький посол вирішив, що непогано було б мати яку-небудь пам'ятку про великого співвітчизника. А тому він відрізав вказівний палець на правій руці Декарта. Тим часом тіло без голови і пальця, було з великими церемоніями переховано в Парижі. Через декілька років один армійський офіцер викопав череп Декарта, як сувенір, який потім протягом 150 років від одного колекціонера до іншого, поки, нарешті, не був похований у Парижі.

Усі власні папери та рукописні роботи Декарта були зібрані і після його смерті морем відправлені до Парижа. Проте корабель потонув, не діставшись до причалу. Папери протягом трьох днів знаходилися під водою. Сімнадцять років знадобилося для того, щоб в майбутньому відреставрувати їх і зробити принадними для друку.

Вчення

Декарт прославив своє ім'я великою кількістю трактатів з математики та філософії. Основні з них: «Геометрія» (1637), «Міркування про метод…» (1637), «Начала філософії» (1644). Крім того він заклав основи аналітичної геометрії, дав поняття змінної величини і функції, ввів багато алгебраїчних визначень, висловив закон збереження руху, дав поняття імпульсу сили. Автор теорії, яка пояснює утворення небесних тіл вихоровим рухом частинок матерії (вихрі Декарта). Ввів поняття рефлексу (дуга Декарта).

Теорія пізнання

Основоположник раціоналізму, згідно якого наші знання складаються в основному або виключно із апріоричного знання, ідей, які у нас вже знаходяться. Висунув розум на перше місце, а роль досвіду звів до простої перевірки даних інтелекту. Вважав, що розум в стані пізнати світ, проте, потребує правильного застосування (методу). Він поставив за мету наново обґрунтувати знання з огляду на нові досягнення в природних науках тієї епохи, які він порівнює із частинами дерева: коріння — метафізика, фізика — стовбур, механіка, медицина та мораль — різні гілки. Останні науки потрібні людині для опанування нею природи. Сподівався припинити суперечки духовної еліти, яку він робив відповідальним за війни того часу. Його метод базується на інтуїції та дедукції:

  1. Вважати істиною тільки те, що не викликає жодного сумніву.
  2. Розкладати кожну складну проблему або завдання на простіші.
  3. Методично переходити від відомого і дослідженого до невідомого й недослідженого (від простого евідентного знання до складнішого).
  4. Не робити ніяких пропусків у логічних ланках дослідження.

Д. хоче дослідити, яким чином точне та надійне пізнання є можливим. Існує розрив між науковими знаннями та тим, що ми бачимо (наприклад, величина сонця, яке є насправді набагато більшим). Можливо, що чуттєві органи дурять нас, але ми цього не помічаємо. Сумнів у Декарта є методичним підходом (сумніватися, якщо не доведено чітко) — він особисто не сумнівається в існуванні світу. Припускав, що «Genius malignus» («злий Бог») може дурити людину у всьому, окрім того, що вона думає / сумнівається (лат. «Cogito ergo sum» — думаю, значить існую). На відміну від Августина, який розвинув схожі думки, Д. розвиває на базі цього свою систематику.

Після того, як доказане існування «я», потрібно показати його суть. Для нього дух, душа, розум та розсудок є однаковими речами — «мислячої (свідомої) істоти» (лат. «res cogitans»), яка сумнівається, розуміє, підтверджує, заперечує, бажає, фантазує тощо. Зміст свідомості складають думки: ідеї, афекти (вольові акти) та висновки. Тільки ідеї можуть бути правильними або неправильними, оскільки тільки у ідей можна знайти відповідність або невідповідність до зовнішніх речей. В по-дальшій класифікації він розділяє вроджені, запозичені та розвиті самою людиною ідеї. Вроджені ідеї є в будь-який час готовими поняттями. Вони також визначають результати пізнання.

Бог та метафізика

Декарт вірив у Бога як досконалу істоту, існування якої він ніколи не ставив під сумнів. Якби не було Бога, тоді він би не був досконалим. Оскільки людина є недосконалою істотою, а із недосконалого не може вийти щось досконале, то Бог існує за межами людської уяви. Отже, існування Бога є джерелом об'єктивного значення людського мислення. А оскільки Бог у своїй досконалості не обманює людину, а дає їй можливість пізнання, не може бути обманом те, що людина має тіло, існує природа та 2 плюс 2 дорівнює 4. А неправильна рецепція спричинена тим, що Бог наділяє нас свободою, одне називати правильним, а друге — неправильним, що і є доказом нашої богосхожості. Таким чином Декарт ставив світ на метафізичний фундамент.

Він був противником аристотелізму, як, між іншим, і Гоббс, його конкурент. Тому відкидав телеологію, заміняючи її на каузалістику й створює таким чином підґрунтя для механіки. Бог є основною пружиною в механічному світі (як у годинника). Після приведення його в рух розвиток всесвіту визначається самостійно. Органіку Аристотеля він також відкидає, вважаючи людське тіло машиною із кінцівками, які взаємодіють із мозком (рефлекторний акт). Дух є королем тіла. Проте, в аристотелівському дусі він визначає душу, яка володіє мисленням та волею, тим, що робить різницю між трупом та живою людиною.


В основі філософії Декарта дуалізм душі та тіла. Він поділяє буття на світ об'єктів («рес екстенсе») та світ думок («рес когітанс»). «Рес екстенсе» є фізичним тілом, об'ємним, його можна розділити, розрушити, воно підлягає правилам каузальності. А «рес когітанс» немає об'єму, неподільний та має мислення. Дух, який належить до останнього, є суб'єктом пізнання, який стоїть перед об'єктивним світом. Проблему дуалізма — поєднання цих двох постатей / царств Декарт не зміг вирішити . Її вирішує, зокрема, Спіноза, який висовує тезу «психофізичного паралелізму», згідно з якої співвідношення між духом та тілом базується на тому, що обидві є формами явищ однієї й самої субстанції, які поводять себе паралельно одна до одної.

Субстанція є згідно Д. щось, що існує та не потребує нічого іншого для свого існування. Бог є в цьому сенсі єдиною субстанцією. Він також вважає матеріальні речі та душу субстанціями, оскільки вони зумовлюють тільки існування Бога.

Етика

Перед тим, як знати, як себе треба правильно поводити (не можна ж всьому сумніватися), потрібно знати маскими провізоричної моралі, яка допомагає досягненню ойдеймонії (щастя):

  1. Дотримуватися всіх законів та звичаїв країни походження. Жити по середніх поняттях людей свого окруження. Не заходить ні в які обов'язки.
  2. Завжди бути впевненим в окремій ситуації , в разі непевності — вибирати за найвищою ймовірністю, уникаючи таким чином гризінь совісті.
  3. Підстроюватися під світ аніж навпаки (вплив стоїцизму). Єдине, що в нашому розпорядженні — це розум. Воля прагне тільки того, що їй надає розум, отже не може прагнути нічого недосяжного.
  4. Спрямовувати життя на розвиток розуму та пізнання.

Твори

Джерела і посилання

Шаблон:Link FA

  1. а б в г Renatus Cartesius — 1917.
  2. а б Математична генеалогія — 1997.
  3. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.