Ренцо Улів'єрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 10:30, 28 серпня 2018, створена Thevolodymyr (обговорення | внесок) (→‎Посилання)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Ренцо Улів'єрі
Renzo Ulivieri - Ternana 1978-1979.jpeg
Ренцо Улів'єрі у сезон 1978/79
Особові дані
Народження 2 лютого 1941(1941-02-02) (78 років)
  Сан-Мініато, Італія
Громадянство Flag of Italy.svg Італія
Позиція нападник, нападник
Юнацькі клуби
1958-1962
1962-1965
Італія «Фіорентина»
Італія «Куойопеллі»
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1965–1966 Італія «Сан Мініато»
1966–1967 Італія «Фучеккьо»
1967–1968 Італія «Куойопеллі»
1968–1970 Італія «Прато» (дублери)
1970–1971 Італія «Прато» (помічник)
1971–1972 Італія «Фучеккьо»
1974–1976 Італія «Емполі»
1976–1978 Італія «Фіорентина» (мол.)
1978–1979 Італія «Тернана»
1979–1980 Італія «Ланероссі»
1980–1981 Італія «Перуджа»
1981–1984 Італія «Сампдорія»
1984–1986 Італія «Кальярі»
1989–1991 Італія «Модена»
1991–1994 Італія «Віченца»
1994–1998 Італія «Болонья»
1998–1999 Італія «Наполі»
1999–2000 Італія «Кальярі»
2001 Італія «Парма»
2002–2003 Італія «Торіно»
2004–2005 Італія «Падова»
2005 Італія «Болонья»
2006–2007 Італія «Болонья»
2007–2008 Італія «Реджина»
2014–2015 Італія «Скалезе» (жінки)
2015– Італія «Понтедера» (жінки)

** Тільки на посаді головного тренера.

Ренцо Улів'єрі (італ. Renzo Ulivieri, нар. 2 лютого 1941, Сан-Мініато) — італійський футбольний тренер. З 2015 року входить до тренерського штабу клубу жіночого клубу «Понтедера».

Быографія[ред. | ред. код]

Народився 2 лютого 1941 року в місті Сан-Мініато. Вихованець юнацької команди «Фіорентина», за яку так і не зіграв і недовго виступав у Серії D за «Куойопеллі». У 24 роки закінчив ISEF (Вищий інститут фізичного виховання) і отримав право бути футбольним тренером.

Розпочав тренерську кар'єру з кількома аматорськими командами у Тоскані, а також молодіжною командою «Прато».

1974 року став головним тренером команди «Емполі» з Серії C1, тренував команду з Емполі два роки, а з 1976 по 1978 рік керував молодіжною командою «Фіорентини».

Згодом з 1978 року тренував «Тернану» в Серії B, закінчуючи чемпіонат на дев'ятій позиції. Наступний сезон Ренцо також провів у Серії В, тренуючи «Ланероссі», після чого дебютував в Серії А в сезоні 1980/81 на лавці «Перуджі», але був замінений після 15 турів.

1981 року очолив «Сампдорію», з якою у першому ж сезоні вийшов до Серії А. В наступні роки «Сампа» займала 7-е і 6-е місце у елітному італійському дивізіоні.

1984 року був запрошений керівництвом клубу «Кальярі» очолити його команду, з якою пропрацював два роки, поки 1986 року не потрапив у корупційний скандал, за що отримав трирічну дискваліфікацію[1].

Повернувся на тренерську лавку 1989 року, очоливши «Модену», з якою в першому ж сезоні зайняв перше місце у Серії С1, вийшовши у Серію B, завдяки дуже міцній обороні (9 пропущених м'ячів в 34 іграх і непереможним воротарем Марко Баллоттою). Після 13 місця у другому дивізіоні в сезоні 1990/91, Улів'єрі повернувся до «Віченци» (1991—1994), з якою також виходив з Серії С1 до Серії B.

1994 року Улів'єрі знову відправився до Серії С1, очоливши «Болонью». З цією командою Ренцо за два сезони вийшов до Серії А. Перший сезон у еліті 1996/97 став найкращим для клубу з кінця 1960-х років — 7-ме місце в чемпіонаті і півфінал Кубка Італії.

1998 року прийняв пропозицію попрацювати у клубі «Наполі» з Серії В, але був звільнений з команди за три тури до кінця сезону 1998/99 через невихід команди в еліту. Після цього протягом одного року був головним тренером «Кальярі», але не зміг уникнути вильоту сардинців до Серії B.

У лютому 2001 року очолив «Парму» після несподіваної відставки Арріго Саккі. Улів'єрі завершив з командою сезон на 4 місці, що дало змогу їй кваліфікуватися до Ліги чемпіонів. Щоправда, у найпрестижнішому європейському турнірі «Парма» вже в першому двобої поступилась у кваліфікації французькому «Ліллю» та не потрапила в груповий етап, незабаром після чого 31 жовтня 2001 року Улів'єрі покинув клуб.

29 жовтня 2002 року очолив тренерський штаб «Торіно», але провів на посаді лише 14 ігор, так і не зумівши вивести команду із зони вильоту і 23 лютого 2003 року покинув клуб. До кінця сезону в команді змінилось ще два тренери, але виправити ситуацію вони не змогли і туринський клуб вилетів до другого дивізіону з останнього місця.

У лютому 2004 року року став головним тренером «Падови» в Серії С1, з якою перший сезон закінчив на 7-му місці, а другий — на 6-му, так і не зумівши підняти команду.

Влітку 2005 року повернувся до «Болоньї», що перебувала у Серії В. Вже у листопаді він був звільнений після серії поганих результатів. Тим не менш по закінченню сезону він повернувся на посаду, але і цього разу не зумів вивести команду в еліту та був звільнений 14 квiтня 2007 року після поразки 3:0 від «Дженоа», в 34 турі Серії Б.

1 листопада того ж року він був найнятий «Реджиною» за порадою свого колишнього учня і колишнього тренера амарантської команди Вальтера Маццаррі[2]. Тим не менш затриматись у команді з Реджо-Калабрії Улів'єрі не зумів і вже 3 березня 2008 року після домашньою нічиєї з «Палермо» (0:0) покинув посаду, здобувши лише чотири очки у семи останніх матчах ліги[3].

З 2014 року став працювати у жіночому футболі, очолюючи клуби «Скалезе» (Серія В) та «Понтедера» (Серія С)

Особисте життя[ред. | ред. код]

Улів'єрі є президентом італійської асоціації тренерів з футболу[4].

Також Ренцо Улів'єрі добре відомий своєю лівою політичною позицією. Він був членом Італійської комуністичної партії в шістдесятих роках, а в дев'яностих входив до лав Лівих демократів. У двотисячні роки був членом Демократичної партії, а потім був у партії Ліві екологія свобода. У грудні 2012 року він був кандидатом від цієї партії на парламентських виборах[5], але йому не вдалося обратися до сенату Італійської республіки[6].

У своєму інтерв'ю в італійському Vanity Fair у 2013 році він обговорив свої ліві політичні погляди, а також висловився проти гомофобії у футболі[7].

Кузен Неріо також був футболістом.

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як тренера[ред. | ред. код]

  • Переможець Серії В: 1995-96
  • Переможець Серії С1: 1989-90 (група А), 1994-95 (група А)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Sentences of the C.A.F. (Federal Court of Appeal) on the betting scandal
  2. Reggina call on Ulivieri. Football Italia. 2007-11-01. Архів оригіналу за 2007-11-03. Процитовано 2007-11-01. 
  3. Soccer-Struggling Reggina sack Ulivieri. Reuters. 3 March 2008. Процитовано 2008-03-03. 
  4. Ulivieri: riconfermato presidente Aiac. raisport.rai.it. 10 dicembre 2012. 
  5. L'allenatore super votato Ulivieri: «Contento, siamo un popolo»
  6. Elezioni 2013, gli sportivi: ridono Idem, Vezzali e Carrano, Di Centa in bilico
  7. Gabriella Greison (29 January 2013). «Gay nel calcio: è l'ora di cambiare» (Italian). Vanity Fair. Процитовано 23 November 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]