Рокитне (Яворівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Рокитне
Рокитне і довколишні гори
Рокитне і довколишні гори
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район/міськрада Яворівський
Рада/громада Бірківська сільська рада
Код КОАТУУ 4625880818
Основні дані
Засноване 1210
Населення 266
Площа 1,313 км²
Густота населення 202,59 осіб/км²
Поштовий індекс 81082
Телефонний код +380 3259
Географічні дані
Географічні координати 49°56′39″ пн. ш. 23°54′29″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
303 м[1]
Водойми р. Млинівка
Місцева влада
Адреса ради 81092, Львівська обл., Яворівський р-н, с. Бірки, вул. Польова, 8а[2]
Сільський голова Кульчицький Володимир Владиславович[2]
Карта
Рокитне. Карта розташування: Україна
Рокитне
Рокитне
Рокитне. Карта розташування: Львівська область
Рокитне
Рокитне
Мапа

Рокитне у Вікісховищі?

Роки́тне — село в Україні, в Яворівському районі Львівської області. Населення становить 266 осіб. Орган місцевого самоврядування — Бірківська сільська рада.

Розташування[ред. | ред. код]

Село розташоване в долині серед мальовничих пагорбів Розточчя, над річкою Млинівкою. Центр села у його південній частині.

Назва[ред. | ред. код]

Топонімічне пояснення назви с. Рокитне можна розглядати двома способами. Перший. Згідно із довідником із дендрології — від однокореневої назви розповсюдженого вологолюбного дерева, яке в цій місцевості росте на зволожених місцях. Це рід ламкої верби, яка називається «рокита». Можливо, що від назви цієї верби пішла назва населеного пункту. Друге. «Рокитою» у міфології називають нечисте місце, що можна вважати місцем жертвоприношення в язичницькому храмі, яке в цьому випадку пов'язане з місцевим городищем.

Історія[ред. | ред. код]

Історичні сліди, які вказують на час та причини виникнення с. Рокитно, сягають сивої давнини. Завдяки нашому славному археологу Ярославові Пастернаку, який досліджував існування Галицького князівства, у 1930-х роках, під час розкопок давньоруського міста в Придністров'ї — Галича, столиці Галицько-Волинського князівства — виявлено фундамент Успенського собору, який згадується в літописі і цим остаточно підтверджено розташування давньої столиці. У своїх працях Ярослав Пастернак серед інших перелічує городища на Львівщині, а саме в селах Брюховичі, Рокитно, Поляни, Крехів та Ременів, котрі відносить до ХІ-ХШ століття. Своїм існуванням створювали певний оборонний ланцюг в околицях Львова.[3]

Городище в с. Рокитне розташоване на початку тераси пасма гір Львівсько-Томашівського Розточчя, висота якої дорівнює 351 м над рівнем Балтійського моря з максимально природним його захистом від можливого нападу ворогів. Наші пращури під час міграції слов'янських народів прийшли в ці краї і облюбували собі в непрохідних лісах терасу, яка з південного боку стрімко спадає донизу, до річки, а з інших боків захищалася непрохідними пралісами. Тож уважали вони, що це і є найкраще місце для розвитку і збереження свого племені. Вперше про городище в с. Рокитно згадував археолог Богдан Януш. У 1955 році розвідкові роботи на городищі проводив археолог Олексій Ратич, який виготовив топографічний план із зазначенням оборонних укріплень, зібрав керамічний матеріал і продатував пам'ятку ХІ-ХІІ століттям Іван Крип'якевич у своїй праці «Історія Галицько-Волиньського князівства» в частині «Звенигородська земля» згадує, що князь Ростислав Михайлович під час втечі із Галича до городища в с. Глиньско (біля Жовкви) був перехоплений татарами в с. Бірки (мабуть, мав на увазі городище в с. Бірки). Розташування городища на високій терасі з захисними валами свідчить про те, що слов'янські племена захищали себе від набігів кочовиків монгольського походження. Будування укріплень було важке, вимагало спільної праці великої групи населення — громади. Потім таке городище ставало осередком усієї околиці. Основні заняття мешканців городища — полювання на дикого звіра та птахів, рибальство, збір плодів природи і меншою мірою рільництво.[4] 1 лютого 1922 року розпорядженням польської Ради Міністрів село вилучене з Городецького повіту і включене до Львівського повіту.[5] Поблизу Рокитного у 1933 році розкопано 6 курганів кам'яної доби (ІІІ тис. до н. е.).

Сучасність[ред. | ред. код]

Символічний курган-могила, в який вмурована пам'ятна таблиця, яка сповіщає про те, що на цьому місці в 1941 році громадою була висипана ця могила на честь проголошення відновлення Незалежності України (30 червня 1941 року).

Недалеко від села, на хуторі Зельмана-Мариновича, 10 березня 1945 року у нерівному бою з підрозділом НКВС загинуло 13 повстанців. Братська могила загиблим воякам, розташована на сільському цвинтарі. Освячення могили відбулося 2007 року.

2014 року в селі встановлено капличку з фігурою Богородиці, на честь Небесної сотні. Скульптор Василь Ярич.[6]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

  • Іван Мамчур (17 травня 1925, Рокитне — 17 жовтня 2019, Винники) — член ОУН (псевдо «Вільховий»), ветеран та Голова Галицького Братства вояків дивізії «Галичина», багатолітній в'язень ГУЛАГу, учасник Кенгірського повстання.[7] Автор книг «Нас доля світами водила. Сторінки пережитого»[8] (презентована 2010 року в приміщенні музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького»)[9] та «Королівське село Рокитно: історико-етнографічний нарис». Парастас відбудеться 18 жовтня 2019 року о 17.00 в каплиці на території військового госпіталю імені Ю. Липи у Винниках. Чин похорону відбудеться 19 жовтня о 13.00 в церкві села Рокитне.[10]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Погода в селі Рокитне
  2. а б Бірківська сільська рада
  3. Пастернак Я. Княжий город Львів // Наш Львів: Ювілейний збірник (1252—1952). — Нью-Йорк: «Червона Калина», 1953. — С. 8.
  4. Мамчур І. Королівське село Рокитно: історико-етнографічний нарис.... — С. 9.
  5. Dz.U. 1922 nr. 10 poz. 69 (пол.)
  6. Коняєва Т. Капличка на честь Небесної сотні // Високий замок. — 2 грудня 2014. — № 178 (5242). — С. 4.
  7. Відійшов у вічність ветеран дивізії «Галичина» Іван Мамчур
  8. Мамчур І. Нас доля світами водила. Сторінки пережитого
  9. У Львові помер 94-річний ветеран дивізії «Галичина» Іван Мамчур
  10. Відійшов у вічність ветеран дивізії «Галичина»

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]