Відмінності між версіями «Романський меч»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
м (додано Категорія:Середньовічна зброя за допомогою HotCat)
Рядок 36: Рядок 36:
   
 
== Романський меч в наші дні ==
 
== Романський меч в наші дні ==
  +
  +
== Романські мечі в зібраннях українських музеїв ==
  +
Чотири «романські» мечі зберігаються у Національному музеї історії України, вони датуються другою половиною XIII&nbsp;— першою половиною XIV&nbsp;ст.<ref>http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/116455/12-Popelnycka.pdf?sequence=1</ref>
  +
  +
== Див. також ==
  +
* [[Озброєння військ Київської Русі]]
   
 
== Примітки ==
 
== Примітки ==

Версія за 07:05, 30 листопада 2018

Сучасна репліка романського меча
Сучасна репліка романського меча

Рома́нський меч — тип європейського меча періоду Високого і частково Пізнього Середньовіччя (приблизно з 1000 до 1350 року), що використовувався у Західній Європі майже виключно станом лицарів, а у Київській Русі — в княжому війську. Його інша назва — капетингський, ймовірно, за аналогією з каролінгським. Разом з мечами XIV—XV століть в наш час іноді об'єднується терміном «лицарський меч» (англ. knightly sword), або англ. arming sword — букв. «меч для озброєння», тобто, носіння як допоміжного зброї. На території Київської Русі знайдено більше 75 романських мечів.

Слід відзначити, що всі наведені в статті назви[1] є ретронімами, які були введені зброєзнавцями, колекціонерами зброї та реконструкторами. За часів, коли така зброя активно використовувалался, вона іменувалася просто «мечем».

Історія

Класифікація

Виготовлення

Виготовлення меча починалося з виплавки металу в сиродутій печі. Одержаний злиток проковували, після чого складали пакет зі сталі і заліза, або зі сталі з різним вмістом вуглецю (високовуглецевої — більш твердої, і маловуглецевої — більш м'якої та еластичної). Потім шари пакета, який являв собою заготовку майбутнього клинка, зварювали при температурі приблизно 1100 °С із застосуванням флюсу — річкового піску, який захищав сталь від «перепалу». Необхідна температура визначалася «на око», заготовка при цьому мала світитися жовтим кольором, а для того, щоб краще розрізняти відтінки, в кузні зазвичай було темно. Після зварювання приступали до витягування клинка при температурі близько 950 °С, на що вказував світло-помаранчевий колір металу. Витягування виконували учні-молотобойці, під контролем самого коваля, при цьому заготовка набувала приблизних обрисів і товщини майбутнього клинка, на ній виробляли хвостовик і виковували діл. Альтернативним способом було виточування долу на холодному клинку, що було простіше, але порушуючи структуру сталі, погіршувало його характеристики. Після цього, коваль проводив тонку ковку, ущільнюючи леза і надаючи клинку остаточної форми (в ідеальному випадку клинок на цьому етапі мав якомога точніше відповідати розмірам готового виробу). Ущільнення лез відбувалося при нагріванні до червоного кольору, дрібні деталі і помилки виправлялися напилком. Після цього клинок піддавали тепловій обробці, що складалася з трьох етапів. Спочатку, для того що б зробити сталь більш однорідною, його повільно розжарювали до приблизно 800 °С (вишнево-червоний колір металу) і охолоджували на повітрі. Потім витримували якомога довше при 780 °С (темно-червоний колір), що покращувало структуру металу, після чого, для зняття напруження в клинку, проводився м'який відпал. Для цього клинок розігрівали до червоно-коричневого кольору, загортали в теплоізоляційний матеріал і залишали охолонути, причому бажано, щоб охолодження відбувалося як можна довше. Всі ці процедури становили тільки перший етап обробки. Другим, і найбільш важливим етапом було загартовування, яке багато в чому визначало характеристики готового виробу. Для цього клинок нагрівали до 800 °С, після чого швидко занурювали в ємність з водою або маслом, в якомога більш вертикальному положенні. Відразу після цього проводили відпускання (третій етап). Клинок нагрівали до 250—300 °С (до тьмяно-червоного кольору), потім повільно охолоджували. Так повторювали кілька разів, водночас коригуючи молотом недоліки, що проявлялися[2].

Далі в цілому готовий клинок шліфувався. Спочатку проводилося грубе шліфування, потім тонке, після чого клинок очищали за допомогою масла (що надавало додаткового захисту від корозії) і заточували. На хвостовику монтувалися хрестовина, держак і навершя. Хвостовик проходив навершя наскрізь, його виступаючий кінець розклепувався, фіксуючи всі елементи. Держак обплітали шнуром і обтягували шкірою. На додаток до всього виготовляли піхви, тоді ж могли зробити й пояс для носіння[2].

Опис і конструкція

Клинок

«Бойовий меч»

Ефес

Піхви і пояс

Клейма і надписи на клинках

Романський меч в Київській Русі

Романський меч в культурі

Численні зображення романських мечів збереглися на середньовічних мініатюрах, фресках, скульптурах, барельєфах тощо. Нерідко ці зображення можна використовувати для типологізації і уточнення датування періоду використання того чи іншого типу меча[3]. Наприклад, мечі типу Х за Оукшоттом часто зображувалися німецькими мініатюристами епохи Оттонівського відродження[4], тип XI можна зустріти в англійських манускриптах і на бронзовій дверній панелі веронського собору Сан-Дзено Маджоре[5], багато мечів типу XII зображено в біблії Мациєвського і в Апокаліпсисі з Триніті-коледжу. В одній з копій «Роману про Александра» (1330) присутні мечі типів XII, XIII і XIV[6], мечі типів XIII і XIIIa можна побачити на скульптурах Фрайбурзького собору, XIIIb — на деяких англійських надгробках[7]. Мечі типу XIV часто зустрічаються на англійських, французьких та італійських живописних і скульптурних зображеннях періоду 1270—1340 років[8]. Цікавими є статуї Наумбурзького собору, датовані XIII століттям, сім мечів яких демонструють два типи дисковидних навершь і п'ять похідних від форми бразильського горіха: у графа Германа і Дітріха фон Бренни високий і повний різновид з прямими верхніми гранями і вертикальним ребром (тип D), у графа Конрада схожий, але зі злегка увігнутими верхніми гранями (тип D або E), у графа Дітмара товсте і високе навершя з прямим верхнім краєм (тип P), меч Вільгельма фон Камбурга має навершя, схоже на човен (тип N)[9].

Іноді цінні дані надає середньовічна література. У вже згадуваному «Романі про Александра» зустрічаються дані про дворучні мечі, а в «Романі про Ру»[en] і творі де Жуанвіля — про сідельні[10].

На Русі зображення мечів романського типу зустрічалися на іконах, образках, мініатюрах, печатках і в білокам'яній різьбі, причому частіше за інших зустрічалися мечі з дисковидними навершями (тип VI Кирпічникова)[11].

Романський меч в наші дні

Романські мечі в зібраннях українських музеїв

Чотири «романські» мечі зберігаються у Національному музеї історії України, вони датуються другою половиною XIII — першою половиною XIV ст.[12]

Див. також

Примітки

  1. Крім певною мірою англ. arming sword, що використовувався, хоч і в дещо іншому значенні, починаючи з Пізнього Середньовіччя
  2. а б Лайбле, 2011, с. 135-150.
  3. Oakeshott, 1994, с. 18.
  4. Oakeshott, 1994, с. 30.
  5. Oakeshott, 1994, с. 32, 36-37.
  6. Oakeshott, 1994, с. 40.
  7. Oakeshott, 1994, с. 46-47.
  8. Oakeshott, 1994, с. 51.
  9. Oakeshott, 1994, с. 88-91.
  10. Oakeshott, 1994, с. 45.
  11. Кирпичников, 1966, с. 55.
  12. http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/116455/12-Popelnycka.pdf?sequence=1

Джерела

  • Котляр, М. Ф. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі. — К. : Інформаційно-аналітична агенція «Наш час», 2010. — 280 с. — ISBN 978-966-1530-30-9.
  • Дрбоглав, Д. А. Загадки латинских клейм на мечах IX—XIV веков. — М. : Издательство Московского университета, 1984. — 4560 прим.
  • Кирпичников, А. Н. Древнерусское оружие. — М. : Наука, 1966. — 1900 прим.
  • Лайбле, Томас. Меч = Das Schwert. — М. : Омега, 2011. — 232 с. — 5000 прим. — ISBN 978-3-938711-05-7.
  • Окшотт, Эварт. Археология оружия = The Archaeology of Weapons. — М. : Центрполиграф, 2004. — 398 с. — ISBN 5-9524-0968-7.
  • Окшотт, Эварт. Меч в век рыцарства = The Sword in the Age of Chivalry. — М. : Центрполиграф, 2007. — 224 с. — 4000 прим. — ISBN 978-5-9524-3315-1.
  • Oakeshott, Ewart. Records of the Medieval Sword. — Woodbridge : Boydell Press, 2007. — ISBN 0851155669.
  • Oakeshott, Ewart. The Sword in the Age of Chivalry. — Woodbridge : Boydell Press, 1994. — ISBN 9780851157153.